Сквирський районний суд Київської області

Справа № 357/9907/19

Провадження № 2/376/23/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2023 р. Сквирський районний суд Київської області

у складі: Головуючого судді - Коваленка О.М.,

за участю секретарів: Щур Л.А., Таранчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що вона з 27.04.1985 року по 06 вересня 2016 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу, з 1992 року по 2013 рік, за спільні сімейні кошти, сторонами було збудовано садовий будинок з надвірними будівлями та спорудами. Цей садовий будинок розташовано на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка надана відповідачу в користування згідно Протоколу № 1 від 15.04.1992 року, площею 0,1002 га. На даний час площа та межі земельної ділянки встановлені відповідно до вимог чинного законодавства. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, кадастровий номер 322 408 5600:04:007:0162.

Розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 18.04.2011 року № 207 земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 . Садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами збудовано без дозвільних документів. Відповідач не надає позивачу згоду на отримання дозвільних документів та проведення державної реєстрації прав на збудовані будівлі, так як вважає, що побудови є тільки його власністю.

Все зазначене підтверджується відповіддю адвокату Дуднік А.В. від 28.08.2019 року та Витягом з Державного земельного кадастру від 15.07.2016 року.

П. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що Орган державного архітектурно - будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані в період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів. Порядок прийняття в експлуатацію таких об`єктів і проведення технічного обстеження визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. При цьому технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в технічному паспорті. До власників (користувачів) земельних ділянок, які відповідно до цього пункту подали документи про прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт об`єктів будівництва, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, та за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовується.

На виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та з урахуванням положень Постанови КМУ від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», Мінрегіонбудом прийнято Наказ № 158 від 03.07.2018 року, яким затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, який встановлює процедуру проведення технічного обстеження та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками СС1, збудовані на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт.

Згідно вищезазначених документів, необхідно виготовити технічний паспорт та додати на реєстрацію декларацію про готовність об`єкта до експлуатації до Департаменту Державного архітектурного будівельного контролю у Київській області.

Відповідач не надав згоди на оформлення документів на збудований за спільні кошти, садовий будинок, тому позивач змушена звертатись до суду.

Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто.

Позивач письмово зверталась до відповідача з листом про оформлення частини збудованого садового будинку.

Через небажання відповідача домовитися мирним шляхом та передати позивачу частину належного їй в спільно набутому майні або компенсувати справедливу частку в грошовому еквіваленті, позивач змушена звертатися до суду за захистом своїх порушених відповідачем прав.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України). Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Все майно нажите сторонами за період з 27.04.1985 року по 06 вересня 2016 року, під час проживання в шлюбі - є спільним, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Сімейним та Цивільним кодексами визначено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного позивач ОСОБА_1 просить суд:

-Визнати садовий будинок, що розташований в Садовому товаристві «Джерело» за адресою: АДРЕСА_1 збудованим під час перебування в шлюбі.

-Визнати за ОСОБА_1 право на частину спільного майно подружжя на садовий будинок, що розташований в Садовому товаристві «Джерело» за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні 14.04.2021 року позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, представник позивача - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

В судовому засіданні 19.08.2021 року відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, пояснив, що з позивачкою перебував у шлюбі 30 років, питання про поділ майна було вирішено, він виконав всі зобов`язання перед позивачем і чому остання звернулась з позовом йому не зрозуміло, спірний будинок було побудовано в шлюбі. Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, оскільки в позові не зазначено адреси будинку, не зазначено яке саме право визнати за позивачкою, а також будинок збудовано без відповідного дозволу.

В судове засідання 16.02.2023 року позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явились, останній надав суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без участі позивача та її представника, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а. с. 163,164).

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 з`явились, остання надала суду заяву, в якій просила розглянути справу у відсутність відповідача та його представника, позовні вимоги не визнають в повному обсязі, оскільки в судовому засіданні було встановлено і підтверджено представником позивача, що спірний будинок № НОМЕР_1 збудований без дозволу на будівництво та проекту, тобто є самочинним будівництвом, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна (а. с. 166).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку з тим, що сторони та їх представники 16.02.2023 року не з`явилсь в судове засідання та надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, суд вважає за можливе на підставі вимог ст. ст. 211,247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснити на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи надані в судовому засіданні 14.04.2021 року та 19.08.2021 року, дослідивши їх заяви та матеріали справи, дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони з 27.04.1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі. 06 вересня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується копією рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2016 року (а.с. 10).

Згідно довідки Голови правління Садівничого товариства «Джерело» від 28.08.2019 р., ОСОБА_2 є членом Садівничого товариства «Джерело» з 1992 року. Йому надана земельна ділянка в користування згідно Протоколу № 1 від 15.04.1992 року, площею 0,1002 га, АДРЕСА_1 , розташованому на території Пищиківської сільської ради, Сквирського району, Київської області (а.с. 16).

Згідно відомостей про права власності, власником земельної ділянки є ОСОБА_2 .Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, з кадастровим номером 322 4085600:04:007:0162, що підтверджується копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу: НВ- 320 687 870 20 16 та копією Кадастрового плану земельної ділянки (а.с. 17-20).

Розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 18.04.2011 року № 207 земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 (а.с 20).

На земельній ділянці площею 0,1002 га за час перебування у шлюбі сторони побудували садовий будинок, який є предметом спору.

На момент розлучення об`єкт будівництва не здано в експлуатацію у визначеному законодавством порядку.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Таку ж правову позицію висловив і Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, підстав для відступу від цієї позиції немає.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, на що також вказав Верховний суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц (№ 61-14636св18).

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відповідно до статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, вважає, що сторони, як особи, які здійснили самочинне незавершене будівництво садового будинку по АДРЕСА_1 , відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не набули права власності на це майно, а тому воно не підлягає поділу.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Одночасно частиною третьою статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Отже, об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва чи його поділу не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Як встановлено судом, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є не обґрунтованими, а визнання за судовим рішенням в порядку поділу спільного майна подружжя права цієї особи на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва, ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном статусу новоствореного нерухомого майна, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4,12,13,76,77,78,79,80,211,247,258,259,263 - 265,351,352,354 ЦПК України, ст. ст. 60,70 СК України, ст. ст. 181, 331,372,376 ЦК України, суд,

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжявідмовити в повному обсязі.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду буде складено відповідно до вимог ст. 259 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко