ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/4352/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державного підприємства

«Державна циркова компанія України» - Таруті З.О.,

Фізичної особи-підприємця Статівка Сергія Володимировича - Вишневецької Т.А.,

Міністерства культури та інформаційної політики України - Мнацаканяна С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Державна циркова компанія України»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (у складі колегії суддів: Гребенюк Н.В. (головуючий), Слободін М.М., Шутенко І.А.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2022 (суддя Калініченко Н.В.)

у справі № 922/4352/21

за позовом Державного підприємства «Державна циркова компанія України»

до Фізичної особи-підприємця Статівка Сергія Володимировича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства культури та інформаційної політики України,

про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Державне підприємство «Державна циркова компанія України» (далі - ДП «Державна циркова компанія України») звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Статівка С.В., у якому просило:

- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ФОП Статівкою С.В. на нежитлову будівлю літ. «Е-1», площею 56,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, Міліціонера майдан, 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 979497863101 (номер запису про право власності: 15534342, дата, час державної реєстрації 22.07.2016 13:09:56, державний реєстратор: приватний нотаріус Качур Анна Володимирівна, Харківській міський нотаріальний округ, Харківська обл., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30589620 від 22.07.2016 13:52:02, приватний нотаріус Качур Анна Володимирівна, Харківській міський нотаріальний округ, Харківської обл.);

- витребувати у ФОП Статівка С.В. нежитлову будівлю літ. «Е-1», площею 56,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, Міліціонера майдан, 17.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами вибуття спірного об`єкта нерухомого майна з володіння позивача та наявністю правових підстав для витребування цього майна з чужого незаконного володіння.

ФОП Статівко С.В. проти позову заперечив та заявив про застосування позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2023 року ДП «Державна циркова компанія України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/4352/21 за касаційною скаргою ДП «Державна циркова компанія України» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023.

Міністерство культури та інформаційної політики України у відзиві на касаційну скаргу підтримало доводи касаційної скарги та просило про її задоволення.

ФОП Статівко С.В. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору і просить продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, прийняти його до розгляду, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відповідно до статті 118 ГПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

З огляду на матеріали справи відповідно до ухвали Верховного Суду від 16.02.2023 встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу (із наданням доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи) до 08.03.2023.

Відзив ФОП Статівка С.В. з клопотанням про продовження строк для подання відзиву на касаційну скаргу надійшов до Верховного Суду через систему «Електронний суд» 20.03.2023.

Згідно з частиною 2 статті 119 ГПК встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У статті 118 ГПК визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина 2).

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу відповідач направив до суду касаційної інстанції після настання строку, який визначено Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 16.02.2023, а також враховуючи відсутність підстав для продовження встановленого судом процесуального строку (частина 2 статті 119 ГПК), оскільки клопотання про продовження строку заявлено після закінчення цього строку, Верховний Суд залишає такий відзив без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 02.07.1996 зареєстровано Державне підприємство «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» (далі - ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів») як юридичну особу, засновником та органом управління якої є Міністерство культури України; основним видом діяльності цього підприємства визначено театральну та концертну діяльність.

У пункті 1 Положення про Міністерство культури України від 06.04.2011 № 388/2011 (втратило чинність 22.06.2019) було визначено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 10.07.2013 № 633 «Про припинення державних підприємств «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» та «Харківське державне художньо-творче виробниче підприємство», зокрема реорганізовано ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» і Державне підприємство «Харківське державне художньо-творче виробниче підприємство» шляхом їх приєднання до ДП «Державна циркова компанія України» та установлено, що останнє є правонаступником майнових та особистих (немайнових) прав та обов`язків ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» та ДП «Харківське державне художньо-творче виробниче підприємство».

На час звернення до суду з позовом у цій справі процедуру реорганізації ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» шляхом приєднання до ДП «Державна циркова компанія України» завершено (запис про припинення 27.05.2019 № 14801120012026581).

Відповідно до листа Фонду державного майна України від 20.07.2017 № 10-15-14229 ДП «Державна циркова компанія України» було надано витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо нерухомого державного майна, яке перебуває на балансі ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів»; за змістом цього витягу балансоутримувачем державного майна, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії (попередня назва Міліціонера майдан), 17, є ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів», а суб`єктом управління, який здійснює управління зазначеним майном, є Міністерство культури України.

У кадастровому плані земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:02:017:0026, що є додатком до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2018 № HB-6306791822018, визначено, що землі в межах умовних позначень від Г до А - це земельна ділянка по майдану Національної Гвардії, 17, ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів».

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 06.07.2018 № 617 «Про закріплення майна на праві господарського відання», зокрема затверджено передавальний акт майна, товарно-матеріальних цінностей, активів та пасивів, прав i зобов`язань та інших документів та закріплено на праві господарського відання за ДП «Державна циркова компанія України», що належить до сфери управління Міністерства культури України, майно - об`єкт права державної власності згідно з передавальним актом.

Згідно з передавальним актом, затвердженим 09.07.2018 Міністром культури України Нищуком С.М., станом на 31.05.2018 ДП «Державна циркова компанія України» прийняло від ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» майно на загальну суму 4 701 970,00 грн, у тому числі й Центральну будівлю дирекції з допоміжними приміщеннями, адміністративна споруда за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії (пл. Міліціонера), 17.

Відповідно до Технічного паспорту, складеного 19.03.2001, за ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» рахується будівля (літ. «Е-1») загальною площею 51,3 кв. м - кафе «Магнолія» (далі - будівля літ. «E-1»).

За змістом пункту 4 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 «Деякі питання діяльності Міністерства культури та інформаційної політики», Міністерство культури та інформаційної політики України здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

3 метою упорядкування державного майна, що було передано на праві господарського відання позивачу у 2018 році, внесення відомостей про нього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивачем було отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 09.11.2018 № 144755566, відповідно до якої будівлю літ. «Е-1» зареєстровано на праві приватної власності за ФОП Статівком С.В. на підставі рішення третейського суду, серія та номер: б/н, виданий 19.12.2006, видавник: Третейський суд, суддя Рожнов О.В.; Ухвала про виправлення помилки у рішенні серія та номер: б/н, виданий 12.01.2007, видавник: Третейський суд, суддя Рожнов О.В.; Ухвала про визнання рішення третейського суду та видачу наказу, серія та номер: № 47/34-07, виданий 18.01.2007, видавник: Господарський суд Харківської області; Наказ, серія та номер: 47/34-07, виданий 19.01.2007, видавник: Господарський суд Харківської області, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30589620 від 22.07.2016 13:52:02, приватний нотаріус Kaцyp Анна Володимирівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з рішенням третейського суду від 19.12.2006, за участю сторін: позивача ФОП Статівка С.В., відповідача Приватного підприємства «Дашхаузер», у справі за позовом про визнання права власності на майно, позовні вимоги задоволено повністю; визнано за Статівко С.В. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою третейського суду від 12.01.2007 про виправлення помилки у рішенні, резолютивну частину рішення третейського суду викладено в редакції, відповідно до якої позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за ФОП Статівко С.В. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на нежитлову будівлю літ «Е-1», загальною площею 56,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області від 18.01.2007 у справі № 47/34-07 про визнання рішення третейського суду та видачу наказу, Господарським судом Харківської області 19.01.2007 видано наказ.

У листі від 16.06.2021 № 6957/20.7 Міністерство культури та інформаційної політики України рекомендувало ДП «Державна циркова компанія України» негайно звернутися до суду з позовом для повернення будівлі літ. «Е-1» у державну власність.

29.10.2021 ДП «Державна циркова компанія України» звернулося до суду з позовом до ФОП Статівка С.В. про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна - нежитлової будівлі літ «Е-1», загальною площею 56,8 кв. м, за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії (Міліціонера майдан), 17, на користь позивача, обґрунтовуючи вимоги незаконним вибуттям зазначеного майна з державної власності.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з огляду на предмет і підстави заявленого позову дійшов висновку, що вимога про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на спірне майно є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення прав позивача. Порушене право власності на нерухоме майно у даному випадку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК без виокремлення окремої позовної вимоги про скасування запису в реєстрі. Водночас, встановивши порушення права позивача та правомірність заявленої ним вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

У поданій касаційній скарзі ДП «Державна циркова компанія України» послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини 1 статті 256, частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки за обставинами справи позивач дізнався про порушення свого права з дня отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто з 09.11.2018, і саме з цього часу необхідно відліковувати початок перебігу строку позовної давності, отже на час звернення позивача до суду із цим позовом позовна давність пропущена не була, тому у суду були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог. Водночас позивач послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано висновків Верховного Суду з питання застосування позовної давності, викладених у постановах від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, та у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 387 ЦК визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (подібні за змістом висновки наведено, зокрема, у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

За встановлених у справі обставин, спірне майно нежитлова будівля літ «Е-1», загальною площею 56,8 кв. м, за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії (колишня назва Міліціонера майдан), 17, є об`єктом державної власності, право господарського відання щодо якого належить позивачу. Такі обставини підтверджуються, зокрема, інформацією, наведеною Фондом державного майна України у листі від 20.07.2017 № 10-15-14229, про внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності відомостей щодо майна площею 2430,6 кв. м, за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії, 17; передавальним актом майна, товарно-матеріальних цінностей, активів та пасивів, прав і зобов`язань та інших документів, що затверджений Наказом Міністерства культури України від 06.07.2018 № 617; технічним паспортом, складеним 19.03.2001, щодо нерухомого майна літ. «Е-1», загальною площею 51,3 кв. м за наведеною адресою.

Також судами встановлено, що право власності за відповідачем на спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду від 19.12.2006.

ДП «Державна циркова компанія України» та Міністерство культури та інформаційної політики України (попередня назва - Міністерство культури України) не були залучені до розгляду цієї справи, тому, за висновками судів попередніх інстанцій, обов`язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи та не створило жодних правових наслідків для державного підприємства та міністерства.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (ухвала від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13). Цей висновок є справедливим і для рішень третейських судів. Зокрема, рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене і скасоване (постанова від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Також у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було враховано і висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16, від 20.02.2019 у справі № 916/1689/17, за змістом яких якщо дійсний власник спірного майна не був учасником судового процесу, за наслідком якого ухвалене судове рішення, яке стало правовою підставою для набуття права власності на спірне майно іншою особою, в тому числі останнім набувачем, тобто яке вибуло з володіння власника поза його волею, то це майно може бути витребуване у добросовісного набувача

Суди попередніх інстанцій, установивши обставини вибуття спірного майна з власності держави поза волею особи, якій це майно передано у володіння, та наявність у позивача правових підстав для витребування цього майна в порядку статті 388 ЦК, дійшли обґрунтованого висновку про доведення ДП «Державна циркова компанія України» наявність порушеного права щодо спірного нерухомого майна та обґрунтованість заявленої позовної вимоги про витребування цього нерухомого майна на користь позивача.

Водночас ФОП Статівко С.В. у порядку статті 267 ЦК заявив про застосування позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32; далі - Конвенція), право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. «Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією» (рішення у справі «Фінікаріду проти Кіпра» (Phinikaridou v. Cyprus), заява № 23890/02, від 20.12.2007).

ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначав, що для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, щоб зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.

Так, стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, право приватної власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем 22.07.2016, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, тому перебіг позовної давності за позовними вимогами ДП «Державна циркова компанія України» почався з 23.07.2016 (наступний день з моменту, коли майно вибуло з власності власника); до Господарського суд Харківської області з відповідними позовними вимогами позивач звернувся 29.10.2021, тобто поза межами трирічного строку, що свідчить про обставини пропуску позовної давності.

Судами попередніх інстанцій визнано помилковими посилання позивача на ті обставини, що право на витребування спірного нерухомого майна від відповідача у судовому порядку виникло з моменту отримання позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 09.11.2018 № 144755566, оскільки, за встановленими у справі обставинами, перебіг строку позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК починається з моменту, коли власник майна дізнався або міг дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, у цьому випадку з 23.07.2016.

Водночас судами попередніх інстанцій при встановленні обставин наявності/відсутності пропуску позивачем позовної давності, у тому числі було взято до уваги, що відповідачем з метою відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-1» за адресою: м. Харків, майдан Національної Гвардії, 17, вчинялися активні дії, у тому числі замовлено проект землеустрою, в матеріалах якого міститься, зокрема акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами від 27.07.2017, в якому межу земельної ділянки від літ. «Г» до літ. «А» погоджено головою комісії з припинення ДП «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» (правонаступником якого є ДП «Державна циркова компанія України») Кобзєвим О.А. Підпис цієї особи як голови комісії, створеної відповідно до наказу Міністерства культури України від 10.07.2013 № 633 «Про припинення державних підприємств «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів» та Харківське державне художньо-творче виробниче підприємство», також міститься у даних передавального акта від 06.07.2018. Такі обставини, за висновками судів попередніх інстанцій, також свідчать про об`єктивну можливість позивача бути обізнаним щодо факту порушення його прав.

Отже, будь-яких обставин для визнання поважними причин пропущення ДП «Державна циркова компанія України» позовної давності для захисту порушеного права у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій установлено не було, як і не встановлено обставин переривання або зупинення перебігу позовної давності, а позивачем відповідно до положень статей 73, 74 ГПК таких обставин не доведено.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене, тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, стосовно того, що позивачем на час звернення до суду із цим позовом позовна давність пропущена не була.

З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові про витребування на користь позивача спірного нерухомого майна у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ДП «Державна циркова компанія України» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини 1 статті 256, частини 1 статті 261 ЦК та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, та у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник, пославшись на зазначені постанови Верховного Суду, зазначив, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, що розглядається, не враховано такі висновки:

- початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна з власності позивача у володіння іншої особи;

- перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням;

- закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб;

- і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що початок перебігу позовної давності за позовними вимогами ДП «Державна циркова компанія України» про витребування майна почався з моменту реєстрації за відповідачем права власності на таке майно, тобто з 23.07.2016 (наступний день з моменту, коли майно вибуло з власності власника); позивач був обізнаний з відповідним фактом та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права в межах загальної позовної давності, але таким правом не скористався; позивачем не доведено поважних причин пропуску позовної давності.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви та висновки щодо пропуску ДП «Державна циркова компанія України» позовної давності для звернення до суду із цим позовом, а також висновки щодо ненаведення позивачем достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Водночас, необхідно зауважити, що обчислення позовної давності для звернення позивача з певним позовом у кожній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ, визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи ДП «Державна циркова компанія України» про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 256, 261 ЦК є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Державна циркова компанія України» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2022 у справі № 922/4352/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий