ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________

_______________________________________________________________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/258/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретаря судового засідання: Круглецької А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Черниш М.В. - довіреність №01-09/22 від 01.09.2022,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод"

до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів"

про стягнення 487 800,30грн.

Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 487 800,30грн, з яких: 324 842,40грн основного боргу, 22 320,62грн 3% річних та 140 637,28грн інфляційних втрат, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №20112017-С купівлі-продажу від 20.11.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 22.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 23.03.2023.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.04.2023.

06.04.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла заява №36 від 29.03.2023 з доказами понесення судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні 07.04.2023 позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив №31 від 22.03.2023 та просив їх задовольнити (а.с.1-5, 52-57).

Відповідач повноважного представника в судове засідання 07.04.2023 не направив, хоча про час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, про що свідчить реєстр відправлень рекомендованої кореспонденції від 27.03.2023 (а.с.74-78).

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16).

Крім того, ухвала Господарського суду Житомирської області від 23.03.2023 була надіслана на електронну пошту представника відповідача - Волошина Л.С. ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зазначена представником у клопотанні про відкладення розгляду справи від 22.03.2023 (а.с.59).

При цьому, суд виходить із того, якщо представник позивача вказав в заяві свою актуальну адресу, то суд вважає, що представник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 справа №759/14068/19.

Отже, ухвалу від 23.03.2023 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 07.04.2023 направлено судом за належною адресою, тобто господарським судом вжито необхідні дії для повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.

Судом також враховується, що відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових актів та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості прибути в судове засідання особисто чи направити свого представника.

За викладеного, суд вважає що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на те, що неявка в засідання суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (продавець/позивач) та Приватним акціонерним товариством "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №20112017-С (а.с.9-10), за умовами якого Продавець зобов`язується продати Покупцеві на умовах даного Договору товарно-матеріальні цінності, згідно видаткових накладних, (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах даного Договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.3. договору, загальна сума Договору становить згідно видаткових накладних на фактично отриманий товар, на протязі терміну дії Договору.

Як визначено п.1.4 договору, приймання-передача Товару здійснюється на підставі замовлення за видатковими накладними, які підписуються уповноваженими представниками Сторін. Видаткові накладні підтверджують відповідність Товару умовам даного Договору і відсутність у Покупця будь-яких претензій до Продавця Товару.

За умовами пункту 2.1 договору, розрахунки за даним Договором здійснюються в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.

Згідно з пунктом 7.1. договору, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами й діє до "31" грудня 2018 року. У випадку якщо жодна з сторін не заявила намір про припинення дії договору, даний договір вважається пролонгований на наступний рік на тих самих умовах.

Додатковою угодою до договору купівлі-продажу №20112017-С від 27.12.2018 року сторони домовились викласти п. 7.1 Договору купівлі-продажу № 20112017-С від 20.11.2017р. в наступній редакції:

"7.1. Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до "31" грудня 2019 року. У випадку, якщо жодна з сторін, не заявила намір про припинення дії договору, даний є договір вважається пролонгований на кожний наступний рік на тих самих умовах." (а.с.11).

Вищевказаний договір та Додаткова угода підписані сторонами та їх підписи скріплені печатками.

Позивач, посилаючись на неналежне виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №20112017-С від 20.11.2017 року, просить стягнути з відповідача 324 842,40грн основного боргу, 22 320,62грн 3% річних та 140 637,28грн інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву №162/23 від 13.03.2023 проти позову заперечив посилаючись на те, що позивач не звертався до відповідача про стягнення заборгованості ані в усній, ані в письмовій формі. Зазначив, що відповідач не погоджується з вимогою про стягнення боргу за видатковою накладною №172, оскільки вважає, що позивачем подано до суду вимогу про стягнення боргу з порушенням 3-х річного строку позовної давності, у зв`язку з чим відповідачем подано заяву від 13.03.2023 про застосування строків позовної давності.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункт 2.2 договору, покупець здійснює оплату згідно виставленого рахунку на протязі 3-х банківських днів, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця 100% попередньої оплати.

На виконання умов договору купівлі-продажу №20112017-С від 20.11.2017 року та в період його дії, позивачем було поставлено товар, а відповідачем такий товар прийнято в повному обсязі без зауважень на загальну суму 624 842,40грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи: видатковою накладною №172 від 17.01.2020 на суму 11 880,00грн та видатковою накладною №8285 від 24.09.2020 на суму 612 962,40грн, довіреністю №364 від 24.09.2020 (а.с.13-15).

Отже, відповідно до положень ч.1 ст.530 ЦК України, узгоджених в п.2.2 договору умов щодо строків оплати, відповідач зобов`язаний був провести кінцевий розрахунок за отриманий від позивача за видатковою накладною №172 від 17.01.2020 товар на суму 11 880,00грн - в строк до 22.01.2020; за видатковою накладною №8285 від 24.09.2020 на суму 612 962,40грн - в строк до 29.09.2020.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач направляв на адресу відповідача претензію №438 від 04.02.2021 з вимогою виконати зобов`язання за договором купівлі-продажу №20112017-С від 20.11.2017 року та перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 624 842,40грн (а.с.17, докази надіслання - а.с.18-19).

З наданих позивачем документів вбачається, що після направлення претензії, але до звернення позивача з позовом у даній справі, відповідачем частково проведено оплату за отриманий товар за видатковою накладною №8285 від 24.09.2020 на загальну суму 300 000,00грн, що банківською випискою по рахунку: від 04.10.2021 на суму 100 000,00грн, від 05.10.2021 на суму 100 000,00грн, від 05.10.2021 на суму 100 000,00грн (а.с.16).

При цьому, в платіжних документах, в графі призначення платежів міститься посилання на рахунок №8285 від 24.09.2020, що підтверджує факт одержання відповідачем зазначеного рахунку на оплату товару (плит), відповідно, і строк оплати за умовами п.2.2, у відповідача настав на протязі 3-х банківських днів згідно виставленого рахунку.

Отже, враховуючи здійснену позивачем поставку товару на загальну суму 624 842,40грн, а також здійснені відповідачем проплати на загальну суму 300 000,00грн, неоплаченим станом на час звернення з позовом у даній справі, залишився товар на суму 324 842,40грн.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відзиві №162/23 від 13.03.2023 на позовну заяву та заяві від 13.03.2023 про застосування строків позовної давності відповідач заявив про застосування до вимог про стягнення заборгованості за накладною №172 від 17.01.2020 строку позовної давності.

З даного приводу суд зазначає, що згідно з ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено та триває на даний час.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Через військову агресію Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який у свою чергу продовжено та триває на даний час.

Отже на час дії установленого на території України карантину та воєнного стану строки, визначені статтями 257 Цивільного кодексу України, були продовжені.

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за накладною №172 від 17.01.2020, який було продовжено на строк дії карантину та воєнного стану з 12.03.2020.

Аналогічна правова позиція щодо застосування п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20.

Станом час прийняття рішення, відповідач заборгованість перед позивачем в сумі 324 842,40грн не сплатив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 324 842,40грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 22 320,62грн 3% річних та 140 637,28грн інфляційних втрат.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 22 320,62грн 3% річних та 140 637,28грн інфляційних втрат (розрахунок а.с.3-4).

Перевіривши розрахунок 3% річних, враховуючи наведені приписи законодавства, та умови п.2.2 договору в частині настання строків оплати, господарський суд встановив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на заборгованість в сумі 312 962,40грн: за період з 30.09.2020 по 09.02.2023, сума 3% річних становить 22 192,36грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 192,36грн підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 128,26грн (22 320,62грн - 22 192,36грн = 128,26грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 140 637,28грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 324 842,40грн заборгованості, 22 192,36грн 3% річних та 140 637,28грн інфляційних втрат обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню. У позові в частині стягнення 128,26грн 3% річних суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги у розмірі 24 390,02грн, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одночасно з позовною заявою подав попередній розрахунок судових витрат, який складається з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 24 390,02грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.06.2021, виданого Черниш Максиму В`ячеславовичу та довіреність №01-09/22 від 01.09.2022 (а.с.22, 30).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача надано укладений між адвокатом Чернишом М.В. (адвокат) та ТДВ "Коростенський щебзавод" (замовник) договір про надання адвокатських послуг від 01.09.2022 та додаток до договору про надання адвокатських послуг від 10.02.2023 (а.с.20-21).

Відповідно до п.1.1. договору, замовник доручає, а адвокат бере на себе обов`язок надати правову допомогу, адвокатські послуги та виконати роботу в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Згідно п.4.1. договору, розмір винагороди адвоката встановлюється за домовленістю згідно додатків до договору.

У додатку до договору про надання адвокатських послуг від 10.02.2023 сторони погодили наступну вартість послуг адвоката:

Вартість послуг за аналіз, підготовку процесуальних документів, збір доказів та супроводження господарської справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" (ЄДР 00110177) про стягнення заборгованості у розмірі 487 800,30 грн встановлюється у вигляді гонорару у розмірі 5 % від ціни позову, що становить 24 390,02 грн. Оплата здійснюється після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

У випадку добровільного погашення Приватним акціонерним товариством "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" (ЄДР 00110177) заборгованості до закінчення судових дебатів (ч.8 ст.129 ГПК України) розмір гонорару становитиме 19 000,00грн та підлягає виплаті після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

Факт наданих послуг на суму 24 390,02грн підтверджується актом здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 27.03.2023, в якому вказано найменування послуг, наданих адвокатом (а.с.71). В даному акті також зазначено, що замовник не має претензій до адвоката стосовно якості наданих послуг.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що витрати па оплату правничих послуг адвоката заявлені позивачем в позовній заяві, є неспівмірними, не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру, оскільки, дана категорія справи є справою незначної складності, по вищевказаній справі сформована судова практика, обсяг матеріалів справи є незначним, позовна заява складена на 5 сторінках, на яких практично надані лише розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми "Ліга.Закон", а тому не потребує такої значної тривалості часу, в тому числі, для проведення аналізу, підготовки та подання позовної заяви, не вимагає значних труднощів у юриста з відповідним досвідом роботи, оскільки, фактично зводиться до опису наданих позивачем документів, а розрахунки до позову, зазвичай, здійснюються автоматично, за допомогою онлайн-калькулятора "Ліга.Закон". Зважаючи на вказане, відповідач вважає, що сума коштів на правничу допомогу адвоката позивача завищена.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У ч. 2. ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Водночас, за змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21.

При цьому, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 наголосив, що таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Черниш М.В. професійної правничої допомоги Товариству з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" у справі №906/258/23.

Відповідно до пропорційно задоволених вимог, витрати позивача на послуги адвоката становлять 24 302,63грн.

Розглядаючи заяву по суті, суд враховує, що до наданих адвокатом послуг включено такі послуги як надання правових консультацій та пропозицій. Разом з тим, правовідносини між сторонами, з приводу яких виник спір, не вимагають тривалого консультування та вивчення матеріалів, а підготовка та оформлення позовної заяви, включає в себе в тому числі і правовий аналіз наданих документів. Отже, на переконання суду, час для надання зазначених послуг завищено. Тобто, до розрахунку позивачем включено послуги, які не відповідають обсягу реально наданих послуг у даній справі. При цьому, в решті надані адвокатом позивача послуги суд вважає співмірними, з урахуванням також тих обставин, що представник позивача - адвокат Черниш М.В. приймав участь в усіх судових засіданнях у даній справі, а також готував письмову відповідь на відзив відповідача в якій детально проаналізовані заперечення відповідача на відзив та наведені власні доводи у їх спростування.

За вказаного, приймаючи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом даної справи та співмірними із складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) часом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00грн. Зазначену суму витрат суд покладає на відповідача.

Водночас, витрати на оплату правничої допомоги, заявлені позивачем у розмірі 4 302,63грн суд вважає завищеними. Тому, витрати на правову допомогу в сумі 4 390,02грн (87,39 + 4302,63) не підлягають стягненню з відповідача, а покладаються на позивача.

При цьому, згідно з додатком від 10.02.2023 до договору про надання адвокатських послуг від 01.09.2023, оплата здійснюється після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" (11563, Житомирська область, Коростенський район, с. Гулянка, вул. Молодіжна, буд. 18; ідентифікаційний код 00110177) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (11502, Житомирська область, м. Коростень, вул. Каштанова, буд. 3; ідентифікаційний код 01374567):

- 324 842,40грн заборгованості,

- 22 192,36грн 3% річних,

- 140 637,28грн інфляційних втрат,

- 20 000,00грн витрат на оплату послуг адвоката,

- 7 315,08грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.04.23

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек.),

та на електронну пошту: korza@ukr.net, mchernysh2202@ukr.net, lvol@ukr.net.