ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

11 квітня 2023 року Справа № 915/480/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали скаргу №93/12-84 від 28.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі

за позовом: Фізичної особи-підприємця Пронін Юрій Олександрович,

АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)",

56022, Миколаївська область, Казанківський район, с. Новоданилівка; код ЄДРПОУ 08680543; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3

Особа, дії якої оскаржуються: Казанківський відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), 56001, Миколаївська область, смт.Казанка, вул.Миру, буд.213, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

про: стягнення 302823,02 грн.

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою №93/12-84 від 28.03.2023 в якій просить суд:

- визнати дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковської В.В. щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 10.03.2023 неправомірними та скасувати постанову про арешт майна боржника від 10.03.2023;

- визнати дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковської В.В. щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 10.03.2023 неправомірними та скасувати постанову про розшук майна боржника від 10.03.2023

Ухвалою суду від 07.04.2023 скаргу №93/12-84 від 28.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця прийнято до розгляду. Розгляд скарги призначено на "11" квітня 2023 року об 11 год. 40 хв.

10.04.2023 стягувач надав до суду заперечення на скаргу в яких просить суд відмовити боржнику у задоволенні скарги в повному обсязі.

У відповідності до ч. 2 ст. 342 ГПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги, суд зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" (56022, Миколаївська область, Казанківський район, с. Новоданилівка; код ЄДРПОУ 08680543; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3) на користь Фізичної особи-підприємця Пронін Юрій Олександрович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ): - 255000,00 грн. - основний борг; - 16584,00 грн. - 3 % річних; -31239,02 грн. - інфляційні втрати; - 2271,18 грн. - судового збору.

31.08.2021 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 видано відповідний наказ.

Згідно з частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За умовами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.03.2023 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 (а.с.129).

Також, 10.03.2023 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, згідно якої державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника (а.с.130).

10 березня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника згідно якої оголошено в розшук майно боржника (а.с.131).

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 10.03.2023 та постанови про розшук майна боржника від 10.03.2023 неправомірними посилаючись зокрема на те, що звернення стягнення на майно органів та установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається, а майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності, використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як законність.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Статтею 56 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша); арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (перший абзац частини другої); арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина третя); про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина п`ята); вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строку встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту (перше речення частини сьомої).

У відповідності до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п.1 Статуту Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 10 вересня 2020 року №3111/5, державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України, що здійснює управління ним безпосередньо або через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно ч.1 ст. 25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Частинами першою та третьою статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається (ч.5 статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Згідно зі статтею 139 Господарського кодексу України («Майно у сфері господарювання»), майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб`єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб`єктів з іншими суб`єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб`єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб`єктів господарювання є цінні папери.

У відповідності до п.4.1 Статуту Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)", майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно п.4.10 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)", нерухоме майно підприємства, що не підлягає приватизації, не може бути віджчужене, вилучене та передане до статутного капіталу господарських організацій щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження. Майно підприємства не може бути передано в заставу (п.4.13 Статуту).

Відповідно до п.4.16 Статуту, звернення стягнення на майно підприємства не допускається.

Тобто, законодавством, а саме ч.5 ст.26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та ч.2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено заборону на звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Абзацами першим і другим частини третьої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 4-6 розділу ІІІ затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства юстиції України від 30.01.2018 № 64/261/5 «Порядку взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та органів і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», про виявлення та затримання транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук, поліцейський інформує державного, приватного виконавця шляхом надсилання повідомлення через ІПНП (інформаційний портал Національної поліції) до АСВП (автоматизована система виконавчого провадження).

Тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється поліцейськими відповідно до Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102.

Вилучення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника із спеціального майданчика чи стоянки здійснюється державним, приватним виконавцем на підставі вимоги державного, приватного виконавця, яка є обов`язковою для виконання.

Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постанова про арешт майна боржника від 10.03.2023 та постанова про розшук майна боржника від 10.03.2023 прийняті з порушенням ч. 5 ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ст. 48 та ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим, суд, керуючись ст. 343 ГПК України, визнає неправомірними та скасовує зазначені постанови, задовольнивши в цій частині скаргу боржника.

Враховуючи, що оскаржувані дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковської В.В. полягали саме у винесенні постанов про арешт майна боржника від 10.03.2023 та про розшук майна боржника від 10.03.2023, щодо яких суд дійшов висновку про їх протиправність та скасування, то скарга в частині визнання неправомірними відповідних дій задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 232, 234, 235, 339, 341, 342, 343 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу №93/12-84 від 28.03.2023 Державного підприємства "Підприємство

Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 - задовольнити частково.

2. Скасувати винесену 10.03.2023 державним виконавцем Казанківського відділу

державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковською В.В. постанову ВП НОМЕР_2 про арешт майна боржника.

3. Скасувати винесену 10.03.2023 державним виконавцем Казанківського відділу

державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковською В.В. постанову ВП НОМЕР_2 про розшук майна боржника.

4. В решті скарги №93/12-84 від 28.03.2023 Державного підприємства "Підприємство

Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 - відмовити.

Ухвала суду, набирає законної сили у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Ухвала господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 14.04.2023

Суддя Н.О.Семенчук