ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2876/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Сухового В.Г., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Круш Т.О.,

Кабінету Міністрів України - Горової С.В.,

Одеської обласної державної адміністрації - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Енерго Продукт ЛТД» - Чугунова М.В., Войцехівського О.В.,

Державного підприємства

«Адміністрація морських портів України» - Семаки В.Ю.,

Міністерство розвитку громад, територій та

інфраструктури України - Шевченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Козир Т.П., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 (суддя Спичак О.М.)

у справі № 910/2876/17

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Одеської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,

про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА), Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» (далі - ТОВ «Енерго Продукт ЛТД»), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)»;

- визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 17.02.2016, укладений між Одеською ОДА і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2016 за №13344819.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 (зі змінами) надана в користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») як акваторія морського порту «Южний», отже належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Оскільки розпорядження такими землями здійснюється на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Одеська ОДА не мала законних підстав для передачі спірної земельної ділянки в користування ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» відповідно до оспорюваних розпорядження та укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016.

Судом першої інстанції залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ДП «Адміністрація морських портів України» та Міністерство інфраструктури України (нині - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2023 року ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/2876/17 за касаційною скаргою ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023.

Заступник Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, недоведеність скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, тому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Кабінет Міністрів України, ДП «Адміністрація морських портів України» у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України подало два відзиву на касаційну скаргу (через засоби поштового зв`язку та в електронній формі), у яких зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також Міністерство подало заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу відзиву на касаційну скаргу, обґрунтовуючи таке клопотання специфікою роботи в умовах воєнного стану.

Одеська ОДА в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 13.11.2015 Одеською ОДА прийнято розпорядження № 773/А-2015 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до якого надано дозвіл ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років орієнтовною площею 4, 46 га із земель водного фонду для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відповідно до розпорядження Одеської ОДА від 01.12.2015 № 818/А-2015 внесено зміни до розпорядження від 13.11.2015 № 773/А-2015, за якими у назві та тексті розпорядження слова «для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту» замінено словами «для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту».

16.01.2016 Одеською ОДА прийнято розпорядження № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до пункту 1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» в довгострокову оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

17.02.2016 між Одеською ОДА (орендодавець) і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4, 4600 га, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту). Земельна ділянка надається в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту (пункт 1.1).

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Одеської ОДА і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», про визнання незаконним і скасування розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 та визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016, укладеного між відповідачами, обґрунтована тим, що земельна ділянка кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 (зі змінами) надана в користування ДП «Адміністрація морських портів України» як акваторія морського порту Южний. Оскільки спірна земельна ділянка належить до водних об`єктів загальнодержавного значення, розпорядження якою здійснюється на підставі рішень Кабінету Міністрів України, тому Одеська ОДА не мала законних підстав на розпорядження цією земельною ділянкою, у тому числі на зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі транспорту. Щодо вимог про визнання недійсним на майбутнє договору оренди зазначеної земельної ділянки, то прокурором зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» акваторії морських портів не можуть бути об`єктами оренди.

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та мотивував таке рішення тим, зокрема, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом спрямоване безпосередньо на захист інтересів держави, а отже є правомірним. При цьому, відповідно до висновків суду апеляційної інстанції, за встановлених обставин порушення порядку розпорядження (передачі в користування) земельної ділянки, що належить до акваторії морського порту, залишення без розгляду позову з підстав необґрунтованості звернення прокурора могло б призвести до формалізації судового захисту та недотримання загальних засад здійснення господарського судочинства.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі порушено положення статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час подання прокурором позову) щодо встановлення обставин дотримання прокурором порядку та підтвердження підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України в суді, оскільки матеріали справи не містять доказів попереднього звернення прокурора до зазначеного суб`єкта владних повноважень про наявність порушень інтересів держави та намір подати позов до суду. Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушень прокурором положень зазначених норм при зверненні до суду з позовом у цій справі за наведених обставин не відповідають висновкам щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц. Також судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/875/20, про те, що вимоги про визнання договору оренди недійсним на майбутнє заявлено у спосіб, що не передбачений нормами ЦК. Судами попередніх інстанцій належним чином не було досліджено обставин приналежності спірної земельної ділянки до акваторії морського порту та не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/875/20, щодо застосування положень статей 79, 125, 126 Земельного кодексу України, Закону України «Про морські порти України», статті 74 Кодексу торговельного мореплавства України, Водного кодексу України. Судом апеляційної інстанції при оцінці висновків експертиз допущено порушення статті 86 ГПК.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18); під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ГПК).

Відповідно до статті 2 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у справі, що розглядається) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

У частині 3 статті 2 ГПК (у відповідній редакції) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у справі, що розглядається) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (частина 3).

У частині 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у відповідній редакції) визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (пункт 1 частини 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у відповідній редакції).

За змістом статті 29 ГПК (у відповідній редакції) прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу (частина 1). У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частина 2). Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті (частина 5).

Аналогічні положення містяться й у частині 4 статті 53 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017), за змістом якої прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відмова органів та осіб, які відповідно до ГПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі (частина 3 статті 55 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) наведено правовий висновок про те, зокрема, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 зазначеного Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (наведені правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Разом із тим, оскільки судочинство у господарських судах здійснюється, зокрема на засадах змагальності, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 74, 77 ГПК; аналогічні за змістом положення було закріплено у статтях 33, 34 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК; стаття 32 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017).

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, і це встановлено судами прокурором у лютому 2017 року подано позовну заяву в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання незаконним і скасування розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 та визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016, укладеного між відповідачами.

Обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор послався на ті обставини, зокрема, що передача в оренду частини акваторії морського порту Южний, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, може призвести до неможливості виконання морським портом функцій, передбачених Законом України «Про морські порти України», щодо забезпечення безпеки мореплавства в межах акваторії порту та розвитку інфраструктури порту тощо, що безумовно становить суспільний інтерес. За фактом, наведеним у позовній заяві, Генеральною прокуратурою розслідується кримінальне провадження за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України. Звернення до суду з цим позовом викликано винятково захистом порушених інтересів держави у сфері використання акваторії морського порту; безумовною обставиною порушення інтересів держави, за твердженням прокурора, є те, що Одеська ОДА незаконно, всупереч вимогам чинного законодавства надала в довгострокову оренду ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» спірну земельну ділянку; при цьому орган державної влади (позивач), на якого покладено обов`язок щодо судового захисту порушених інтересів держави, належних дій для такого захисту не вживає. При цьому прокурором, у тому числі у відзиві на апеляційну скаргу зазначалося, про дотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» стосовно повідомлення Кабінету Міністрів України про пред`явлення позову в інтересах держави в особі суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави; у свою чергу Кабінет Міністрів України не заперечував таке представництво і протягом розгляду цієї справи.

Суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях, за встановлених обставин по суті спору, наголосивши на необхідності звернення прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом, який за висновками судів спрямовано безпосередньо на захист інтересів держави та є правомірним, не врахували, що зазначений орган наділений владними повноваженнями, а відтак не з`ясували обставини і не дослідили докази щодо невиконання або неналежного виконання цим позивачем дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, належним чином не встановили обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у тому числі чи мав Кабінет Міністрів України можливість спростувати стверджуване прокурором порушення інтересів держави або самостійно звернутися до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення прокурора, а також чи можна кваліфікувати дії Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах як бездіяльність.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність у прокурора законних підстав на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є передчасними, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього органу в суді.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій при вирішенні позовних вимог про визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016, укладеного між Одеською ОДА і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», залишилася те, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє; наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення, оскільки відповідно до статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Подібний за змістом висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/875/20 (на які здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК), тому в силу положень статті 316 ГПК має бути враховано судом першої інстанції при новому розгляді справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм права, на які послався скаржник у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 у справі № 910/2876/17 скасувати.

3. Справу № 910/2876/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.Г. Суховий

Ю.Я. Чумак