490/5226/22

н\п 2/490/1156/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(З А О Ч Н Е)

02 лютого 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого судді Чулуп О.С.,

за участі секретаря Ребрини Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» про відшкодування втрати частини грошового доходу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом в якому просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 146078,91 грн., з яких:

1) компенсація втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції 50470,12 грн.;

2) нарахування трьох процентів річних від суми загального боргу 10201,94 грн;

3) нарахування неустойки (у вигляді пені) за не сплату боргу 37442,26 грн.

4) нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами 40783,88 грн.

5) моральна шкода в розмірі 7180,71 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2019 року стягнуто з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором в розмірі 70185,63 грн., компенсацію 3 % річних в розмірі 7087,87 грн., компенсацію інфляційних втрат в розмірі 25308,04 грн. Позивач зазначає, що відповідачем не виконано вказане рішення суду, що в свою чергу порушує виконання ним свого грошового зобов`язання, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість з інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та процентів.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2019 року по справі № 490/11456/17 стягнуто з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором в розмірі 70185,63 грн., компенсацію 3 % річних в розмірі 7087,87 грн., компенсацію інфляційних втрат в розмірі 25308,04 грн.

Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У позовній заяві позивач зазначає, що на даний час рішення суду не виконано.

Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другоюстатті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Статтею 599 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей524,533-535,625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 01.12.2018 №325/1729/16-ц та викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

За змістом ч. 2ст. 625 ЦК Українинарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Правомірність застосуванняст. 625 ЦК України, в разі прострочення виконання боржником рішення суду підтверджена також у наступних постановах: Постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц, Постановах Верховного Суду у справах № 310/5419/15-ц від 11.07.2018, № 463/4711/15 від 04.07.2018, № 703/4704/15-ц від 28.02.2018, № 361/7939/2015ц від 06.08.2018.

У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 по справі №361/7939/2015ц вказано, що суд в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, також з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша етапі 598ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст.599-601,604-609 ЦК України.Відповідно до частин першої, четвертоїстатті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст.525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

З аналізу статей525,526,599,611 ЦК України, та змісту кредитного договору суд приходить до висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору таЦК України, а також сплату боржником процентів (постанови ВСУ у справах № 6-1047цс16 від 06.07.2016, № 6-157цс16 від 25.05.2016, № 6-1206цс15 від 23.09.2015, № 6-2739цс15 від 21.09.2016, № 6-2631 цс 15 від 21.09.2016, постанови ВС у справах № 199/1029/15-ц від 14.03.2018, № 161/12888/15-ц від 01.02.2018, № 309/4208/13-ц від 18.01.2018).

Відповідно дост. 625 ЦК України, підлягає стягненню з відповідачів заборгованість у вигляді 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач просить стягнути за період з 12.10.2019 року по 02.02.2023 року компенсацію 3 % річних в розмірі 10201,94 грн. та компенсацію інфляційних втрат в розмірі 50470,12 грн.

Проте, суд не може погодитись з даною сумою враховуючи наступне.

Так з розрахунку позивача вбачається, що 3 % річних та інфляція ним нараховувались з суми загального боргу стягнутого за рішенням суду, а саме - 102581,54 грн., що включає в себе заборгованість - 70185,63 грн., компенсацію 3 % річних в розмірі 7087,87 грн., компенсацію інфляційних втрат в розмірі 25308,04 грн.

Проте, положення статті 625 ЦК України, передбачаютьнарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період. Таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Зазначену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

За такого суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 6778,14 грн. (сума боргу 70185,63 грн. х 3 % / 100% / 365 днів х 1175 днів = 6678,14 грн.) та компенсацію інфляційних втрат в розмірі 33788,28 грн. (приріст індексу інфляції з 16 листопада 2019 року по 02 лютого 2023 р.)

Що стосується стягнення з відповідача неустойки за не сплату боргу та процентів за користування грошовими коштами то слід зазначити наступне.

Відповідно дост.536ЦК Україниза користуваннячужими грошовимикоштами боржникзобов`язанийсплачувати проценти,якщо іншене встановленодоговором міжфізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно положень ст. 549 ЦК України,неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно положень ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Позивач при обгрунтування позовних вимог щодо стягнення неустойки та відсотків посилається на ст. 231 ГК України.

Окрім цього, з вказаного судового рішення, яке підлягає примусовому виконанню, не вбачається, що між сторонами існували саме договірні відносини, які передбачали стягнення неустойки та процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, не встановлено і нормами закону обов`язок особи, зобов`язання якої виникли саме з судового рішення, сплатити неустойку у розмірі 0,1 % від вартості грошового зобов`язання з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами, то позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 37442,26 грн. та відсотків в розмірі 40783,88 грн. за період прострочення виконання рішення суду не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 7180,71 грн., то слід зазначити наступне.

Частинами 1-3статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно пунктів 5, 9 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно дост.60 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в обгрунтування позову позивач вказує, що моральна шкода завдана позивачу полягає у душевних стражданнях через тривалий час незаконні дії відповідача по сплаті боргових зобов`язань.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Позивачем ж зокрема не надано доказів, що йому було завдано моральної шкоди, в чому саме вона полягала, в який період часу тощо.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими та в задоволенні їх слід відмовити.

Згідно ст.141ЦПК з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 849,67 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263 - 265,268,273,280 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» на користь ОСОБА_1 40 566 (сорок тисяч п`ятсот шістдесят шість) грн. 42 коп., з яких: 6778 грн. 14 коп. - 3% річних; 33788 грн. 28 коп. - інфляційних витрат.

Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 849,67 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Центральним районним судом міста Миколаєва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод», код ЄДРПОУ № 14313240, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, 54001.

Суддя