ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 461/4918/20

провадження № 51 - 12 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_7 ,

виправданої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року стосовно

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки с. Березини Радивилівського району

Рівненської області, яка мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 31 грудня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Так, ОСОБА_8 , будучи начальником управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку (попередня назва - Департамент економічної політики) Львівської міської ради, тобто службовою особою органу місцевого самоврядування, у період з 26 грудня 2013 року до 31 грудня 2018 року, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, достовірно знаючи про обов`язковість вимог Методики розрахунку орендної плати за користуванням майном територіальної громади м. Львова № 897 від 07.06.2007 при розрахунку розміру орендної плати за договорами оренди, маючи реальну можливість належним чином виконувати свої обов`язки щодо забезпечення належного визначення розміру орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова, в порушення п. 2.1.3 та п. 2.1.4 зазначеної Методики при розрахунку розміру орендної плати за договорами №№ Л-9562-15, Л-11166-18, Г-9227-14, Ш-9917-15, Ш-11520-18, Г-8913-18, Ф-9517-15, Ф-10011-16, Г-10095-16, договором № Г-8456-12 (Д-15) про внесення змін до договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 17.10.2012 № Г-8456-12, договором № С-10249-16 (Д-18) про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № С-10249-16 від 25.11.2016, для частини об`єкту оренди площею 70 кв.м застосувала орендну ставку у розмірі 2% від вартості майна, а для іншої частини об`єкту оренди - 6% від вартості майна, замість застосування орендної ставки у розмірі 6% до загальної площі об`єктів оренди за вказаними договорами, що призвело до недоотримання загальним фондом міського бюджету коштів в загальній сумі 1 098 146, 85 грн.

Також в порушення вимог указаної Методики при розрахунку розміру орендної плати за договорами №№ Л-10426-17, З-8914-13, Г-9422-15, Ш-9338-15, Ш-10966-18 для частини об`єкту оренди площею 50 кв.м ОСОБА_8 застосувала орендну ставку у розмірі 2% від вартості майна, а для іншої частини об`єкту оренди - 6% від вартості майна, замість застосування орендної ставки у розмірі 6% до загальної площі об`єктів оренди за вказаними договорами, що призвело до недоотримання загальним фондом міського бюджету коштів в сумі 90 901,84 грн.

Таким чином загальний фонд міського бюджету недоотримав кошти на загальну суму 1 189 048, 69 грн, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом громадським інтересам.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з виправдувальним вироком суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , не здійснив належного аналізу зібраних у справі доказів та підстав для виправдання обвинуваченої в інкримінованому злочині. Вказує на те, що вирок суду ґрунтується на суперечливих висновках, яким апеляційний суд не надав належної оцінки.

Зокрема, поза належною увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що на час, охоплений ревізією, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу», яким Фонду Державного майна України були надані повноваження давати роз`яснення з питань застосування методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 253 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 і від 04 жовтня 1995 року № 786». Проте ОСОБА_8 продовжувала користуватись роз`ясненнями Фонду для здійснення розрахунку орендної плати.

Показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків, на думку прокурора, жодним чином не підтверджується факт правильності застосування ставок орендної плати.

Зазначає пробезпідставність висновків суду щодо того, що до повноважень ОСОБА_8 не входило обов`язку проведення розрахунку орендної плати та застосування ставок орендної плати, та що стороною обвинувачення не доведено факту недоотримання загальним фондом міського бюджету коштів в сумі 1 189 048,69 грн.

Суд апеляційної інстанції не перевірив і не спростував викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки вона не містить вичерпних відповідей на питання, порушені прокурором у скарзі.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Захисники та виправдана заперечили проти касаційної скарги прокурора, просили залишити її без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_8 - без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК Українивизначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги; при цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Таким чином, закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно ст. 438 КПК України тягне за собою скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

У поданій касаційній скарзі прокурор покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_8 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК України.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи касаційної скарги прокурора заслуговують на увагу з огляду на таке.

Галицький районний суд м. Львова 31 грудня 2020 року визнав ОСОБА_8 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдав на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор, не погоджуючись із цим вироком через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, просив скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити їй відповідне покарання.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував, зокрема, тим, що органом досудового розслідування винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину повністю доведено зібраними в ході досудового розслідування доказами, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та дійшов хибного висновку про недоведеність вчинення обвинуваченою інкримінованого кримінального правопорушення.

За наслідком апеляційного провадження суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, визнав доводи прокурора безпідставними та зазначив про те, що обставини, які були підставою для обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 367 КК України та на які посилався прокурор, були предметом дослідження суду першої інстанції та їм надана відповідна оцінка.

Проте колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі прокурора доводів, не проаналізував їх та послався на ті ж самі докази, які оспорювались, не надавши їм власної оцінки, а його ухвала фактично є скороченою копією вироку.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виправдовуючи ОСОБА_8 , зазначив, зокрема, про те, що обвинувачена на час укладення договорів оренди відповідно до Положень про Управління комунальної власності Львівської міської ради не була наділена повноваженнями на здійснення розрахунків орендної плати за договорами оренди та застосування орендних ставок.

Проте суди не надали жодної оцінки тому, що відповідно до Положення про Управління комунальної власності, затвердженого рішенням виконкому № 1125 від 02 грудня 2016 року, до компетенції Управління віднесено здійснення управління майном, яке належить до комунальної власності м. Львова, виконання повноважень орендодавця, продавця (4.1.14), а ОСОБА_8 , як начальник Управління, здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, виконує інші повноваження, передбачені законодавством України.

Відповідно до п. 7.1 Положення посадові особи повинні сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Тобто ОСОБА_8 як службова особа була уповноважена на здійснення організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій та функцій представника місцевого самоврядування.

У матеріалах кримінального провадження містяться копії договорів з різними суб`єктами господарювання та наказів, у яких містяться положення про орендну плату та порядок її розрахунку, підписаних ОСОБА_8 як начальником Управління.

Ще однією підставою для виправдання ОСОБА_8 стало визнання недостовірним доказом висновку судово-економічної експертизи через те, що він містить неправильні розрахунки, дослідження проведене експертом з грубими порушеннями п. 3.3. Розділу ІІІ «Економічна експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені Наказом Мінюсту № 53/5.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що експерту не були надані передбачені п. 3.3. документи в прошитому, пронумерованому вигляді.

Суд касаційної інстанції з такою позицією не погоджується, уважає що вона не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального процесуального закону.

Так, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву експерта ОСОБА_9 про повне підтвердження зроблених нею висновків та не оцінив того, що у висновку експерта міститься перелік наданих матеріалів у двох томах, серед яких були акти ревізій за різні періоди, договори оренди, документи суб`єктів господарювання.

До того ж експерт клопотань про недостатність матеріалів до органу досудового розслідування не подавала, заяв про неповноту її висновків не робила.

Суд апеляційної інстанції також не обґрунтував свого рішення про визнання висновку експерта саме недостовірним доказом із чітким посиланням на норми КПК.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував висновки суду господарської юрисдикції у справі, пов`язаній із переглядом умов договорів оренди.

За змістом ст. 90 КПК України для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, має преюдиціальне значення лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зроблений судом апеляційної інстанції аналіз судового рішення у господарській справі на предмет його допустимості суперечить указаним положенням кримінального процесуального закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції не дав відповіді на доводи прокурора щодо врахування роз`яснень Фонду Державного майна України, зроблених на підставі п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, всупереч тому, що це положення втратило чинність ще в 2013 році (постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 253).

З огляду на вищезазначене, Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги прокурора, не надав на них вичерпних відповідей, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК України як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 419 КПК України при розгляді апеляційної скарги сторони обвинувачення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ч. 1ст. 412 КПК України.

Тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, дати на них вичерпні відповіді й постановити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3