ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2023 Справа № 914/2741/22

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Д.Ф., м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ті Ді Джі Компані, м.Львів

про: стягнення 2089467,92грн за договором №19/11 про оренду опалубки від 19.11.2020

Суддя У.І.Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участю представників:

Від позивача: Г.М. Поліковський - представник

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022, справу №914/2741/22 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 07.11.2022 позов залишено без руху.

10.11.2022 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 15.11.2022 відкрито провадження у справі за правилами за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.12.2022.

Ухвалами від 01.12.2022 та від 13.12.2022 судове засідання відкладено з підстав зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 17.01.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 07.02.2023.

У судовому засіданні 07.02.2023 оголошено перерву до 14.02.2023.

Ухвалою від 14.02.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2023.

У судовому засіданні від 02.03.2023 оголошено перерву до 09.03.2023.

Ухвалою від 13.03.2023 судове засідання призначено на 30.03.2023.

Представник позивача в судовому засіданні 30.03.2023 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судове засідання 30.03.2023 представник відповідача не з`явився, однак направив клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи у зв`язку із своєю зайнятістю в іншому судовому процесі.

Розглянувши клопотання представника відповідача та зважаючи на заперечення представника позивача, суд доходить висновку його відхилити оскільки неможливість прибуття у судове засідання одного певного представника жодним чином не впливає на необхідність виконання вимог суду в частині забезпечення участі в судовому засіданні представника, зокрема шляхом уповноваження будь-якої іншої особи.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

19 листопада 2020 року між сторонами укладено договір №19/11 про оренду опалубки, відповідно до якого позивач зобов`язався передати відповідачу у тимчасове користування за плату опалубку відповідно до акту приймання-передачі (додаток до договору), а відповідач зобов`язався сплатити кошти позивачу за оренду даної опалубки.

Відповідно до п.1.2 договору загальна вартість кожного комплекту опалубки вказується у відповідному акті приймання-передачі. Комплект опалубки має бути переданий орендареві протягом 14 робочих днів після сплати орендної плати за перший календарний місяць оренди, включаючи розмір застави, якщо така передбачена договором чи у відповідному акті та засвідчується підписанням відповідного акту приймання-передачі.

Позивач свої зобов`язання по договору оренди виконав та передав відповідачу у користування опалубку. На підтвердження до позову долучено додатки до договору: Акт №1 приймання-передачі від 03.12.2020; Акт №3 приймання-передачі від 16.07.2021; Акт №4 приймання-передачі від 21.09.2021.

Згідно з п. 3.2 договору, орендна плата починає нараховуватись з дня підписання акту приймання-передачі та нараховується до дня повернення орендарем комплекту опалубки та підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) включно.

У п. 3.4 договору передбачено, що період розрахунків:

А)Сторони погодили, що період розрахунків оренди становить календарний місяць.

Б)у випадку оренди (довгострокової) більш як 30 календарних днів, орендар зобов`язується здійснювати попередню оплату в розмірі 100% за фактичну кількість календарних днів оренди опалубки, що залишається до кінця місяця у першому місяці користування від дня підписання акту приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

В)за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо (авансом): впродовж 5 (п`яти) робочих днів до початку такого періоду розрахунків за поточний місяць чи ту кількість календарних днів (якщо оренда була меншою місячного терміну), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

Г)невнесення орендної плати згідно встановленого періоду розрахунку оренди орендодавець має право дострокового повернення цього комплекту опалубки в порядку передбаченим договором, з сплатою за весь період оренди орендарем.

Д)орендна плата вважається сплаченою орендарем з дня нарахування її на рахунок орендодавця.

Відповідно до п.6.11. Договору, підтвердженням факту повернення орендованого майна орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний акт прийому-передачі (повернення) обладнання. До підписання сторонами такого акту, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря та не повернуто орендодавцю.

За твердженням позивача орендованого майна відповідач не повернув, що підтверджується відсутністю актів прийому-передачі (повернення) обладнання.

Відповідач свої зобов`язання по спірному договору оренди виконав частково. Станом на 19.10.2022 заборгованість відповідача по орендній платі перед позивачем становить 2 089 467,92грн.

ТзОВ Прогрес Д.Ф. заперечило проти покликання відповідача на акт звіряння взаєморозрахунків, оскільки такий не є первинним документом, який би підтверджував чи спростовував заборгованість відповідача перед позивачем, і тому не може бути допустимим доказом.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав в повному обсязі взятих зобов`язань за спірним договором. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 2089467,92грн основного боргу.

Після подання позову до суду 07.11.2022 відповідач частково оплатив заборгованість в розмірі 19919,28грн.

Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.

Обладнання комплекту опалубки повернули на склад позивачу 06 червня 2022 року, про що, є підтвердження від складу опалубки. Але позивач відмовився надавати та підписувати акт прийому-передачі комплекту опалубки.

Відповідач надіслав письмове повідомлення про розірвання Договору відповідно до п.5.5. Позивач відповіді на таке повідомлення не надав.

На думку відповідача орендодавець не виявляє бажання розірвати цей договір, що підтверджує з його сторони відсутність заборгованості у відповідача.

Відповідач вважає, що виконав свої зобов`язання перед позивачем повністю, що підтверджується платіжними дорученнями про оплату орендної плати за Договором. Натомість борг, про який зазначає позивач є не обґрунтований та не підтверджений доказами існування самого боргу, як такого.

До матеріалів справи відповідач долучив акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2022 - 12.05.2022 між сторонами, в якому відображена заборгованість в сумі 96079,03грн. За твердженням відповідача заборгованості не має, оскільки заборгованість в сумі 96079,03 грн сплачена 06 жовтня 2022 року, відповідно до платіжного доручення № 709.

Також відповідач долучив акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, відповідно до якого заборгованість становить 153852,75грн.

На підтвердження повернення опалубки на склад позивача ТзОВ Ті Ді Джі Компані долучило копію товарно-транспортної накладної №43 від 28.10.2022.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №19/11 про оренду опалубки від 19.11.2020, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України)

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору. Спірний договір містить всі істотні вимоги передбачені чинним законодавством.

Між сторонами укладено Акт №1 приймання-передачі від 03.12.2020; Акт №3 приймання-передачі від 16.07.2021 й Акт №4 приймання-передачі від 21.09.2021. Відповідно до зазначених актів позивач передав, а відповідач прийняв в користування орендоване майно.

Як встановлено судом відповідно до п.1.2 договору загальна вартість кожного комплекту опалубки вказується у відповідному акті приймання-передачі.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У п. 3.4 договору передбачено, що період розрахунків:

А)Сторони погодили, що період розрахунків оренди становить календарний місяць.

Б)у випадку оренди (довгострокової) більш як 30 календарних днів, орендар зобов`язується здійснювати попередню оплату в розмірі 100% за фактичну кількість календарних днів оренди опалубки, що залишається до кінця місяця у першому місяці користування від дня підписання акту приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

В)за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо (авансом): впродовж 5 (п`яти) робочих днів до початку такого періоду розрахунків за поточний місяць чи ту кількість календарних днів (якщо оренда була меншою місячного терміну), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

Г)невнесення орендної плати згідно встановленого періоду розрахунку оренди орендодавець має право дострокового повернення цього комплекту опалубки в порядку передбаченим договором, з сплатою за весь період оренди орендарем.

Д)орендна плата вважається сплаченою орендарем з дня нарахування її на рахунок орендодавця.

Укладений між сторонами договір оренди є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу положень статті 179 Господарського кодексу України, статей 204, 629 Цивільного кодексу України породжує для його сторін відповідні права та обов`язки, зокрема право ТзОВ Прогрес Д.Ф. як орендодавця отримати орендну плату та обов`язок ТзОВ Ті Ді Джі Компані як орендаря сплатити цю плату у визначені договором розмірі та строки.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Відповідач про дійсність користування орендованим майном не заперечив. Разом з тим, відповідач проти наявності заборгованості заперечив, оскільки вважає, що 28.10.2022 орендоване майно повернуто позивачу відповідно до копії товарно-транспортної накладної №43.

Відповідно до п.6.11. договору, підтвердженням факту повернення орендованого майна орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний акт прийому-передачі (повернення) обладнання. До підписання сторонами такого акту, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря та не повернуто орендодавцю.

У матеріалах справи відсутній та сторонами не подано акту прийому-передачі (повернення) обладнання.

Покликання відповідача на товарно-транспортної накладної №43 від 28.10.2022 як на доказ повернення орендованого майна позивачу суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 5 квітня 2001 року документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з перевезення товарів.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків.

Отже, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання, продажу чи передачі товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, суд звертає увагу на положення п. 201.10. Податкового кодексу України, відповідно до якого при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

У п. 198.1 Податкового кодексу України визначено операції, за якими платник ПДВ може визнавати податковий кредит, зокрема, за придбання або виготовлення товарів і послуг.

Пункт 198.3 Податкового кодексу України визначає базу для нарахування податкового кредиту. Так, податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг і складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником ПДВ за ставкою, установленою п. 193.1 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів і наданням послуг.

Платники податку зобов`язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об`єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (п. 201.14, 201.15. Податкового кодексу України).

Відповідач не надав належних та допустимих доказів наявності розбіжностей в податковому (бухгалтерському) обліку з контрагентом: ТзОВ Прогрес Д.Ф.. Отже, ТзОВ Ті Ді Джі Компані до податкового кредиту включено податкові накладні, видані позивачем за результатами оренди майна. Тобто, відповідачем вчинено дії - включення операцій до податкового кредиту за вказаний період, які фактично свідчать про визнання відповідачем операцій по отриманих послугах від позивача, в тому числі на суму заборгованості в цьому спорі.

Щодо покликання відповідача на акти звірки взаємних розрахунків суд звертає на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Зокрема.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Позивач довів факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за спірним договором в повному обсязі, а висновки та заперечення відповідача про те, що майно повернуто та борг відсутній є помилковими та не підтверджені належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за оренду майна у розмірі 2069548,64грн. В частині стягнення 19919,28грн провадження у справі слід закрити, оскільки після подачі позову відповідач провів оплату на вказану суму.

Судовий збір в повному розмірі покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ті Ді Джі Компані (79020, м.Львів, вул. Панча, 7А, офіс 33; ідентифікаційний код 43106903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Д.Ф. (79028, м.Львів, вул.Навроцького, 33, ідентифікаційний код 39006413) 2069548,64грн основного боргу та 31342,03 грн судового збору.

3.У частині стягнення 19919,28грн провадження у справі закрити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 07.04.2023.

Суддя Ділай У.І.