П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року м. Київ

Справа № 757/8073/21-ц

Провадження: № 22-ц/824/6111/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Івасенко І. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шульженка Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т. В.,

у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович, третя особа: Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

у с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 лютого 2017 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрований в реєстрі за № 62, в якому вони також узгодили порядок сплати аліментів. 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Бадаховим Ю. Н. було вчинено виконавчий напис № 72 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 457 200,00 грн., а також 5000,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису. Визначена виконавчим написом заборгованість не відповідає дійсності, не є безспірною, у нотаріуса не було документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Письмову вимогу він не отримував, оскільки проживає за іншою адресою. Також нотаріусом при посвідченні договору про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей не було роз`яснено сторонам положення п. 2 ст. 189 СК України. Отже, наявні підстави для визнання виконавчого напису № 72, вчиненого 27.01.2021 року приватним нотаріусом Бадаховим Ю.Н., таким, що не підлягає виконанню повністю, оскільки такий вчинений з порушенням вимог законодавства.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю. Н., зареєстрований в реєстрі за № 72, щодо стягнення із ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 457 200,00 грн та 5 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 908,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 454,00 грн.

Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Шульженко Д. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що надані відповідачем докази, зокрема, виписки з банківського рахунку, не є належними доказами на підтвердження виконання ним обов`язку зі сплати аліментів. Вказав, що ОСОБА_1 нотаріусу було надано усі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, а саме: розрахунок заборгованості, оригінал договору про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей, а також докази відправлення вимоги від 20.10.2020 року (опис вкладення в цінний лист та чек відправлення). Позивач не висловив жодних заперечень з приводу направленої вимоги, а тому заборгованість зі сплати аліментів вважається безспірною. Вказав і про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що законом прямо не встановлена така підстава недійсності договору про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей як відсутність застереження про можливість стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису. Укладений між сторонами договір є чинним, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Ларичев В.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачкою при зверненні до нотаріуса не було надано доказів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, отже, нотаріус не встановив факту безспірності заборгованості. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також відшкодувати витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з апеляційним переглядом справи у розмірі 20 000 грн.

В судовому засіданні адвокат Шульженко Д. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Адвокат Ларичев В.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приватний нотаріус Бадахов Ю. Н., та предстаник Печерського РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 06 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрований в реєстрі за № 62.

Згідно п. 4.1. договору від 06.02.2017 року батьки погодили, що витрати на забезпечення дітей батьки несуть спільно в порядку, визначеному цим договором.

Згідно пунктів 4.3.-4.6. договору від 06.02.2017 року, діти проживають з матір`ю. На утримання дитини, батько зобов`язаний щомісяця сплачувати кошти - аліменти у порядку та розмірі, встановлених цим договором, а мати зобов`язана забезпечити цільове використання коштів відповідно до договору. Батьки погодили, що розмір аліментів сукупно на усіх дітей складатиме 24 000 гривень (двадцять чотири тисячі гривень 00 копійок) на місяць (п. 4.4.).

Відповідно до п. 4.5. договору, батько сплачує аліменти щомісячно, не пізніше 5 (п`ятого) числа кожного місяця за поточний місяць шляхом передачі коштів матері.

Сторони в договорі встановили готівковий порядок розрахунків, банківські реквізити відповідача в договорі не зазначені.

27 січня 2021 року на підставі договору про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей приватним нотаріусом Бадаховим Ю. Н. вчинено виконавчий напис № 72, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 457 200,00 грн., а також 5000,00 грн. - плати за вчинення виконавчого напису.

27 січня 2021 року державним виконавцем Левіцькою Л.С. винесено постанову від 04 лютого 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 64346584 з примусового виконання виконавчого напису № 72, вчиненого 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Бадаховим Ю.Н.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було встановлено факту безспірності заборгованості, не перевірено чи повідомлений боржник у встановленому законом порядку про існування у нього заборгованості. Окрім того, в договорі про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей від 06 лютого 2017 року не зазначено про відповідне роз`яснення пункту 2 статті 189 СК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

До пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року, віднесено нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22 лютого 2012 року регулюється порядок звернення осіб до нотаріуса з метою отримання виконавчого напису.

За правилами підпункту 3.1 пункту 3 Глави 16 вказаного порядку, нотаріус вчиняє виконавчий напис у випадку, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

За результатами аналізу норм вищенаведених нормативних актів можна дійти висновків, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається із матеріалів справи, в укладеному між сторонами договорі про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей від 06 лютого 2017 року, місцем реєстрації позивача ОСОБА_2 зазначено: АДРЕСА_1 .

В той же час, вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання ОСОБА_1 направила позивачу 27 жовтня 2020 року на адресу: АДРЕСА_2 , що є відмінною від адреси, зазначеної у договорі від 06 лютого 2017 року (т. 1 а.с. 38-43).

Вказана вимога не була вручена ОСОБА_2 , що підтверджується трекінгом поштового відправлення (т. 1 а.с. 44-43).

Заперечуючи факт отримання вказаної вимоги, ОСОБА_2 вказав, що не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки за цією адресою до теперішнього часу проживає відповідачка з дітьми.

Відповідачкою вказані доводи позивача не спростовані. Подані нею нотаріусу документи (оригінал договору, розрахунок заборгованості та докази поштового направлення вимог про усунення порушень зобов`язання) у розумінні наведених вище вимог закону не підтверджують факту безспірності заборгованості та належного повідомлення боржника про усунення порушень зобов`язання.

Більш того, при апеляційному перегляді справи сторони підтвердили, що ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментних платежах, штрафу за договором про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей, і, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року у справі № 757/63061/21-ц відкрито провадження.

Вказані обставини підтверджуються даними ЄДРСР та є такими, що спростовують посилання відповідачки на безспірність заборгованості та дотримання нотаріусом вимог закону при посвідченні оспорюваного виконавчого напису.

Отже, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів правильно встановив, що виконавчий напис нотаріуса не відповідає вимогам закону, оскільки вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості, заборгованість боржником оспорюється й не визнається.

Порушення порядку повідомлення боржника про усунення порушення є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 нотаріусу було надано усі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, є безпідставним та такими, що зводяться до власного тлумачення скаржником порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами та вимог Закону України «Про нотаріат».

Не прийнятними є і доводи скаржника про те, що позивач не висловив жодних заперечень з приводу направленої вимоги, оскільки, як встановлено судом, така вимога ним отримана не була.

В той же час, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що законом прямо не встановлена така підстава недійсності договору про участь батьків у забезпеченні умов життя та виховання неповнолітніх дітей та утримання дітей як відсутність застереження про можливість стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису. Укладений між сторонами договір є чинним, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Однак, в будь-якому випадку вказані обставини не спростовують факту недотримання приватним нотаріусом при вчинення оспорюваного напису вимог закону щодо безспірності заборгованості та належного повідомлення боржника про усунення порушення зобов`язання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті спору дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Шульженка Д. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року залишенню без змін.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, позивач долучив до відзиву на апеляційну скаргу копії договору про надання правової допомоги № 687 від 26.05.2021 року, укладений між АО «Ларичев і партнери», протоколу узгодження гонорару адвоката від 10.03.2023 року та ордер на надання правничої допомоги.

У протоколі узгодження гонорару адвоката від 10.03.2023 року, ОСОБА_2 та АО «Ларичев і партнери» погодили , що з урахуванням строків, ступеня важкості справи, обсягу правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату, гонорар адвоката складає 20 000 грн за на наступні послуги: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судових засіданнях. На момент підписання даного протоколу гонорар адвоката сплачено клієнтом у повному обсязі.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Відповідачка при апеляційному перегляді справи не заперечувала заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, клопотань про зменшення такого розміру не заявила.

За наведених підстав, колегія суддів відмічає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені ним у зв`язку з апеляційним переглядом справи, підтверджені належними доказами, які подані до суду у строки, встановлені процесуальним законом. Відтак, такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки ОСОБА_1 .

Щодо вимог скаржника про відшкодування ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язка з оскарженням рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, то такі витрати відшкодування не підлягають оскільки наслідком такого перегляду стало залишення рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Шульженка Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 06 березня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

Н. В. Поліщук