Справа № № 585/392/23

Номер провадження 1-в/585/73/23

У Х В А Л А

І М Е Н ЕМ У К Р АЇ Н И

03 квітня 2023 року, Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю прокурора ОСОБА_2 , засудженого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , представника РВК (№56) ОСОБА_5 , секретаря судового засідання ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни у режимі відеоконференцзв`язку із ДУ «Роменська виправна колонія (№56)», клопотання засудженого ОСОБА_3 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Апеляційного суду м.Києва від 16 липня 2004 року, відповідно до вимог ст.81 КК України ,

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшло клопотання засудженого ОСОБА_3 , в якому він просить: виправити стосовно нього зазначені ним порушення та керуючись положеннями міжнародного права застосувати до нього ст.ст.1, 3, 13, 14, 17 Конвенції, ст.ст.2, 7, 14, 26 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, на підставі яких застосувати у відношенні нього ст.81 КК України про умовно-дострокове звільнення та звільнити його від подальшого відбування покарання. Визнати та забезпечити виплату йому компенсації у вигляді одного мільйона двісті тисяч гривень (близько тридцять дві тисячі доларів США) за те, що на протязі його знаходження в Державній установі «Роменська ВК (№56)»: з нього та його матері вимагали гроші на вікно; незаконно обшукували матір, знаючи при цьому, хто і як поставляє наркотичні засоби в ДУ «Роменська ВК (№56)», та не знайшовши нічого, не вибачилися; його незаконного позбавили можливості та права пройти комісію згідно зі ст. 151-1 КВК України, виявивши у нього «розлади особистості», що не є в дійсності, якщо у цьому на думку суду, буде потреба долучити експерта в галузі психіатрії; на протязі всього строку ув`язнення та 2021 року порушуються його права, здійснюється дискримінація у відношенні нього, страждає він та його рідні.

Свої вимоги мотивував тим, що вироком Апеляційного суду м. Києва у справі № 1-14/04 за ст.ст. 93 п.п. а, е; 142 ч. 3 КК України 1960 р.; 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 13; 146 ч. 3; 263 ч.ч. 1, 2; 187 ч. 4; 309 ч. 1; 353 ч. 3; 357 ч. 3; 358 ч.1 КК України 2001 р. він був засуджений до довічного позбавлення волі. Відповідно до ухвали Верховного Суду України від 05.04.2005 року вирок вступив в законну силу.

Роменським міжрайонним судом Сумської області було винесено рішення від 16.04.2018 р. про зарахування йому строку попереднього ув`язнення в загальний строк відбування покарання за період з 22.02.2003 по 05.04.2005 з розрахунку день за два (в силу дії ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838- VIII).

Таким чином, на момент подання даного звернення до суду, загальний строк відбутого ним покарання становить більше 22-х років.

Вважає, що його права на рівність перед законом та право на звернення до суду звужено та порушено з прийняттям Верховною Радою України 06.11.2022 року законопроектів №№ 4048 та 4049, котрі погіршують його становище, як ув`язненого до довічного позбавлення волі по ряду підстав, що проявляється в наступному:

1)Право довічно ув`язнених на пряме, безпосереднє звернення до суду для перегляду покарання непередбачено. При цьому, заміна довічного ув`язнення на певний термін здійснюється за клопотанням керівництва виправної установи відбування покарання. Тобто даними законами його позбавлено права, як довічно ув`язненого, на пряме звернення до суду для перегляду його покарання за ст. 82 КК для заміни на більш м`який вид покарання, тоді як у інших ув`язнених таке право залишається, що є нерівністю - дискримінацією - та позбавленням його доступу до суду для вирішення даного питання.

2.) Стосовно застосування правового положення ч.5 ст.82 Кримінального кодексу України (в редакції від 06.11.2022 року) зміст якої наступний (витяг): "Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання". Відповідно до положень ч.2 ст. 63 (Позбавлення волі на певний строк) Кримінального кодексу України згідно якої встановлюється інститут позбавлення волі на певний строк (витяг): "Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу". Положення ч.5 ст.82 КК України (у частині заміни покарання у виді позбавлення волі строком від 15-ти років до 20-ти років) суперечить по верхній межі заміни покарання на 20-ть років нормі ч.3 ст.22 Конституції України та правовим положенням базового загального вищого рівня ч.2 ст.63 КК України. Таким чином, на даний момент правові положення ч.5 ст.82 КК України (в редакції від 06.11.2022 року), з урахуванням норм Конституції України та положень ст.73 КК України, дозволяють заміну покарання у виді довічного позбавлення волі тільки на один термін п`ятнадцять років і не більше. Однак, законодавець в зазначених змінах вказав від 15 до 20 років, чим поставив його, як засудженого в нерівне становище з іншими засудженими, до котрих застосовується інститут заміни покарання більш м`яким покарання та порушив власні головні засади законодавства даною нормою, котрими визначено граничні терміни позбавлення волі.

3.) Заміна довічного позбавлення волі на строк від 15 до 20 років проводиться без урахування відбутого терміну з фактичним винесенням нового строку та постановою нового вироку, термін відбування якого обчислюється не з початку фактичного відбування покарання, а з моменту заміни. Інакше кажучи, відбувається другий (повторний) осуд за одне й те ж саме діяння, винесення нового терміну для його подальшого відбування без урахування того, що за нього було призначено і відбуто багаторічне покарання. Відповідно до Основних положень КК механізм заміни покарання на більш м`яке передбачає скорочення вже існуючого, тобто, основного терміну покарання, але не винесення фактично нового терміну та вироку не враховуючи вже відбутого терміну, який належить відбути як нове покарання за один і той самий злочин. Відповідно до частини 3 ст. 74 КК призначений захід покарання, який перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новою санкцією закону. Якщо такий вид покарання передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахунком за правилами, встановленими частиною 1 ст. 72 КК. Правове застосування положення ч.ч. 1,5 ст.82 КК України (у редакції від 06.11.2022 року) на даний час має наступну правову форму. Коли невідбута частина покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена судом більш м`яким. Тоді термін позбавлення волі обчислюється наступним чином згідно правового положення ст.73 КК України, котрий складається з двох частин. Перша частина 15-ть років відокремлюється, так як відповідно положення ст.73 КК України існує один максимальний термін позбавлення волі - 15 років. Друга частина - це додатковий термін виправлення та перевиховання, який складає теж 15-ть років. У Кримінальному кодексі України 1960 року був, а у Кримінальному кодексі України 2001 року існує інститут строків давності звільнення від кримінальної відповідальності, що діє на всіх стадіях кримінального процесу, та поділяється на два підсистемних інститути строків давності. Перший інститут - інститут строків давності притягнення до кримінальної відповідальності згідно правового положення ст.48 КК України 1960 року та положення ст.49 КК України 2001 року. Другий інститут - інститут строків давності виконання обвинувального вироку відповідно до правового положення ст.49 КК України 1960 року та положення ст.80 КК України 2001 року. Потрібно зазначити, що ані КПК України 1960 року, ані КПК України 2012 року не передбачено можливості відстрочення виконання обвинувального вироку стосовно особи, яку засуджено до довічного позбавлення волі. Як зазначено в ч.2 ст.536 КПК України 2012 року відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання. Інститут строків давності що стосується класифікації злочинів тяжких та особливо тяжких складається з двох частин першого 15-тирічного терміну, який відокремлюється та другого додаткового для перевиховання та виправлення засудженого теж 15-ть років згідно положень ч.4 ст.48, ч.3 ст.49 КК України1960 року та положень ч.4 ст.49, ч.5 ст. 80 (витяг: "Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.") КК України 2001року. Інститут заміни відповідно до правового положенняч.ч.1, 5 ст. 82 КК України (в редакції від 06.11.2022 року) 2001 року невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі, яке може бути замінено судом більш м`яким, теж складається з двох частин обчислення строків покарання згідно правового положення ст. 73 КК України 2001 року, які однакові для інституту строків давності звільнення від кримінальної відповідальності відповідно положень ст.ст. 49, 80 КК України 2001 року. Невідбута частина покарання у виді довічного позбавлення волі при заміні судом більш м`яким не має перерв, які не обчислюють строків покарання згідно правового положення ст. 73 КК України 2001 року. Таким чином, обчислюється загальний безперервний термін покарання позбавлення волі, який відбуває кожний засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, і при заміні судом більш м`яким на позбавлення волі на певний строк, має враховуватися строк понад 15 років, який засуджений вже відбув. Однак, нажаль, на даний час, законодавець внісши зміни до ст. 82 КК України, зазначені вище, не лише порушив зазначені положення, ай, фактично, змушує суд при заміні довічного позбавлення волі на більш м`який вид покарання попередній відбутий ним термін (понад 20 років) не брати до уваги, та не зараховувати до загального терміну відбуття покарання, тоді як для інших ув`язнених він береться до уваги в обов`язковому порядку та зараховується до загального терміну відбуття покарання, що є порушенням рівності перед законом-дискримінацією.

4) Цими законами зазначено, що право на заміну на більш м`яке покарання настає після фактичного відбуття 15 років довічного позбавлення волі. Те, що він втратив своє право на заміну більше 5 років тому (оскільки вже відбуває покарання більше 20 років) ніяк не враховано і не передбачено компенсаційних механізмів цими законами, що погіршує його правове становище на відміну від довічно ув`язнених, які відбули менше 15 років позбавлення волі на момент набрання законної сили законів №№ 4048 та 4049. Відповідно до частини 3 ст. 74 КК України призначений захід покарання, який перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новою санкцією закону. Якщо такий вид покарання передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахунком за правилами, встановленими частиною 1 ст. 72 КК України. Проте, у частині 1 ст. 72 КК України довічного позбавлення волі як виду покарання, визначеного ст.51 КК України, не визначено для такого перерахунку (не встановлено те, скільки днів, тижнів або місяців звичайного терміну позбавлення волі дорівнює один день довічного ув`язнення, необхідного для коректного перерахунку), а отже, законом непередбачено компенсаційного механізму тим, хто відбув покарання понад 15-ть років. Ця обставина вказує наявну нерівність ув`язнених, засуджених до одного і того ж виду ув`язнення-довічного, що є очевидною дискримінацією.

5.) Відповідно зі змінами до ст.81 КК України ці нововведення також не надають йому права на звернення до суду за статтею 81КК України будучи довічно ув`язненим, на умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання, тоді ж у інших ув`язнених таке право існує, що так само є нерівністю - дискримінацією. Згідно нової редакції ст. 81 КК України в частині 5 зазначено те, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване за умов відбуття (далі стаття) «...не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк. Це вказує на те, що Україна так і не виправила порушення, на яке вказав Європейський Суд з прав людини (далі скорочення «ЄСПЛ») у пункті 165 у справі «Петухов проти України» №2 у 2019 р., у якому суд визнав порушення Україною статті 3 Конвенції щодо довічно ув`язнених та самого заявника за фактом відсутності права на звернення до суду для умовно-дострокового звільнення, будучи довічно ув`язненим. Внесеними змінами до цієї статті, законодавець вказав на те, що таке право має лише той довічно ув`язнений, якому довічне позбавлення вже замінено на певний терміні він вже, де-юре і де-факто, не є засудженим до довічного позбавлення волі, оскільки у відношенні нього діє новий вирок зі строковим видом покарання. Іншими словами, після того, як довічно ув`язнений, де-факто і де-юре, перестане бути довічно ув`язненим: змінить статус на звичайного ув`язненого до позбавлення волі, - тоді і тільки тоді у нього з`являється таке право, але не в статусі довічно ув`язненого. При цьому ув`язнені до інших видів покарання мають безпосередній доступ доданого механізму без зміни статусу з іншого виду ув`язнення. За таких обставин порушення, на яке вказав ЄСПЛ, не виправлено, довічно ув`язнені як не мали, так і не мають безпосереднього доступу до цього інституту права. Згідно з рекомендацією Rес (2006)2 Комітету міністрів Ради Європи «Про європейські пенітенціарні правила» від 11 січня 2006 року, а також п.4.а Рекомендації Rес (2003)22 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання» від 24 вересня 2003 року за законом умовно-дострокове звільнення повинно бути доступним для всіх ув`язнених, включаючи осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

6.) Відповідно до рішення Конституційного Суду України (від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справах № 3-349/2018 (4800/18, 1328/19, 3621/19, 6/20)) «... довічне ув`язнення, як вид покарання в Україні є формою і способом помсти держави щодо довічно ув`язнених, яка полягає в позбавленні їх можливості на звільнення та приречення на відбування покарання до закінчення самого життя ув`язненого без надії на звільнення...» так ЄСПЛ у справі Петухов проти України ( №2 у 2019 р.,) вказав те, що в Україні до довічно ув`язнених не застосовувалися механізми виправлення та ресоціалізації (….). Іншими словами, за більш ніж 20 років відбування покарання Україна не намагалася його виправити, а отже, немає й реальних підстав замінити йому довічне ув`язнення на певний термін. І така перспектива може виникнути для нього уразі ще відбуття 15 років довічного ув`язнення, під час якого, згідно з цими законами (№4048 та № 4049), повинні застосовуватися механізми виправлення до ув`язнених до довічного ув`язнення. Однак, які саме в даних законах не встановлено, не встановлені кроки, котрі він має виконати, щоб довічне позбавлення волі гарантовано було замінено на певний термін. Таким чином, мінімальний термін відбуття довічного ув`язнення до появи можливості заміни на м`яке покарання для нього може становити понад 35 років. Що ставить його в нерівне становище із ув`язненими до довічного позбавлення волі, яким призначено судом довічне ув`язнення після набуття чинності цими законами (а саме з листопада 2022року). Що також є дискримінаційною ознакою тане виконанням Україною рішень ЄСПЛ.

7.) Метою цих законів (№4048 та №4049) було створити реалістичну перспективу звільнення для ув`язнених до довічного позбавлення волі. Однак у разі застосування їх до нього така перспектива не створюється з таких причин: перше, на даний момент він вже відбув понад 20 років позбавлення волі; друге, механізмів перевиховання до нього не застосовувалося, а отже, ймовірність заміни на новий термін довічного ув`язнення в його випадку зводиться до нуля; третє, йому 49 років і подальша тривалість його життя з урахуванням стану здоров`я може становити від 1-го до 10 років. Іншими словами, не відомо, скільки років знадобиться для застосування до нього інструментів перевиховання, щоб з`явилася перспектива заміни і після цього Україна його ще раз покарає новим великим терміном ув`язнення, терміном на не менше ніж 15 років. А отже,за найкращих обставин йому ще перебувати в ув`язненні щонайменше 25-35 років (додаткових 5-10 років на довічно, за умови застосування інструментів ресоціалізації, котрих, вказаними законами №№ 4048, 4049, не встановлено, і ще від 15 до 20 після заміни на більш м`яке покарання).З урахуванням покарання на поточний момент це буде понад 59 років. Середній час життя ув`язнених в Україні не перевищує 60 років, а отже, за таких обставин він не має ні реалістичної, ні потенційної перспективи на звільнення навіть після фактичної смерті. Ця обставина ставить його в нерівне становище з іншими ув`язненими до довічного, які відбули менше 15 років і позбавляють його реалістичної перспективи звільнення, що є дискримінацією. У рішенні ЄСПЛ у справі Laszlo Magyar v. Hungary (№73593/10, 20 травня 2014 року) зазначено, що довічне позбавлення волі може бути сумісним із Конвенцією лише за умови на явності як перспективи звільнення, так і можливості перегляду справи від самого початку. Україна позбавила його такої можливості.

8.) Україна, приймаючи ці закони (№4048 та №4049) була зобов`язана зробити довічне ув`язнення обмеженим у часі, що від неї вимагалося ЄСПЛ у справі Петухов проти України (№2 у 2019 р.), оскільки даний вид ув`язнення необмежений строком, що порушує ст. 3 Конвенції та ст. 7 Пакту. Однак, вона цього не зробила, довічне ув`язнення, з моменту набуття чинності цими законами, так і залишилося необмеженим у часі і довічно ув`язнені, як і раніше, можуть утримуватися в місцях позбавлення волі до кінця біологічного життя без надії на звільнення. В його випадку вже відбуто понад 20 років довічного ув`язнення, тепер Україна ввела доповнення, згідно яких заміна можлива після відбуття ув`язненим не менше 15 років довічного ув`язнення, в період якого ув`язнений має стати кращим, щоб отримати можливість заміни на довічного на певний термін. Оскільки на протязі 20-ти років до нього не застосовувались механізми виправлення, то Україна буде відмовляти йому в заміні покарання на більш м`яке, оскільки буде стверджувати, що для цього не має підстав. Що і підтвердилось 02 грудня 2022 року при проведенні адміністрацією Роменської установи №56 перегляду його справи для можливості заміни довічного ув`язнення на певний термін. Адміністрація Роменської Установи відмовила йому в перегляді щодо заміні на більш м`який термін і, відповідно, в поданні документів до суду, посилаючись на те, що на їх думку він не виправився, та не пройшов комісії щодо розгляду питання про переведення до багатомісних приміщень згідно зі ст. 151-1 КВК України, що на думку членів комісії, засідання якої відбулося 02.12.2022, є вагомою підставою для відмови. Але звертає увагу суду, що підставою відмови в першому випадку слугувала «Медична довідка» від 17.05.2016р.Де вказувалось:«що він має розлади особистості та поведінки». То яким чином встановлювався цей діагноз? На його інформаційний запит від 31.07.2019, була відповідь від 28.08.2019 № l29 , де відповідач вказав, що «Медична довідка» надавалась на комісію згідно cт. 151-1 КВК України, та проводилось відповідне обстеження 29.12.2014., в цей день йому видаляли зуб та брали експрес-тест на ВІЧ (згідно запису в медичному журналі). Незрозуміло, як можливо при цьому ставити діагноз... Та звертає увагу на суперечні факти викладені в документі від 24.02.2021 (т.3 ст.162) особистої справи, де вказуються факти про якісь огляди, бесіди, прописані якісь препарати (взагалі не вживає нічого, окрім вітамінів), чого насправді не було. То з проведенням комісії та відмовою, в нього одразу настала стійка ремісія. (В міжнародній класифікації хвороб, (далі МКХ-10) розлади особистості описані, як тяжкі порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій індивіда, що не є прямими наслідками захворювання, травми чи іншого гострого ураження головного мозку або інших психічних порушень. Розлади охоплюють декілька сфер психіки і супроводжуються особистісною та соціальною дезінтеграцією). Таким чином, адміністрація установи відмовила йому у можливості представлення його до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вподанні документівдо суду,посилаючись нате,що наїх думкувін невиправився.При цьому вони не взяла до уваги те, що на протязі всього часу: а) сама адміністрація установи так жодного разу і не забезпечила його працею (праця, у відповідності до діючого законодавства України - основний інструмент виправлення ув`язнених), посилаючись на те, що відсутні робочі місця; б) під час відбування покарання він самостійно вчився і самовдосконалення було незамінною частиною його життя (хатха-йога, бджолярство, соціальна психологія, має бажання вивчити 3D (анімація, гейм-дизайн)), можливо у адміністрації стереотипне мислення і вона живе стандартами вузького особистого розуміння (близькі та родичі обов`язково повинні утримувати приміщення (в заяві від 09.01.2023 відображено перелік питань до адміністрації установи та Міністерства юстиції (5 та 6 додатки по 3 арк.)). А отже, за таких умов адміністрація установи може відмовляти в заміні ув`язнення на більш м`яке безкінечно довго, аж до фактичної його смерті. У відповідності до діючого Кримінального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу - єдиними критеріями виправлення ув`язнених є: праця, поведінка та навчання. Але, як вбачається з його прикладу, а ні його праця, а ні його навчання, а ні його гарна поведінка та громадянська позиція, ні його бажання захищати Україну - не є справжнім критерієм для застосування їх до нього, як критерій рівня «виправлення». А тому він перебуває у повній невизначеності щодо того, що саме йому необхідно робити, на скільки довго це необхідно робити, та як саме, щоб довічне позбавлення волі було замінене на певний термін. Це ставить його в умови, за яких він відчуває себе безсилим та без жодної можливості звільнитись, оскільки, щоб гарне він не робив, це не є критерієм виправлення, а самі критерії - взагалі йому невідомі і пом`якшення вироку та його звільнення є ілюзорним.

9.) ЄСПЛ у справі Петухов проти України (№2 у 2019 р.) вказував на те, що довічно ув`язненим в Україні не надано однозначних правових умов, механізмів та кроків (картки шляху до звільнення з урахуванням якісних та кількісних показників ступеня виправлення) для створення пенелогічних підстав, виконання яких гарантувало б їм звільнення, іншими словами, засуджені повинні точно знати, що їм необхідно зробити, щоб їх звільнили. Україна, приймаючи дані закони (№4048 та №4049) не взяла до уваги ці вимоги. А тому довічно ув`язнені залишаються у невіданні щодо того, що саме їм необхідно робити і зробити під час відбування саме довічного покарання, як виду покарання, з моменту винесення вироку суду, щоб їх 100% звільнили після виконання цих кроків із ув`язнення. Україна спробувала підмінити у зазначених законах це тим, що після заміни довічного ув`язнення на більш м`який вид покарання засуджений за складеним планом під час відбування вже строкового виду покарання виконуватиме план ресоціалізації. Але питання про те, що має зробити саме довічно ув`язнений під час відбування довічного ув`язнення для того, щоб його 100% звільнили або з`явилася реальна можливість на заміну покарання на м`якше так і не було вказано Україною в даних законах. А тому всі довічно ув`язнені в Україні залишаються без чіткої карти шляху до виправлення та гарантованого звільнення. Іншими словами, Україна не виконала покладених на неї зобов`язань ЄСПЛ залишивши довічне ув`язнення, де-юре та де-факто, незмінним для довічно ув`язнених. Це створило додаткові жорсткі та нестерпні умови для довічно ув`язнених, які полягають у тому, що, де-юре, вони мають право заміну більш м`яке покарання, але, де-факто, ніхто знає, що необхідно зробити під час відбування довічного покарання, щоб це право 100% було реалізовано у вигляді гарантованої заміни на м`якше покарання: законодавець не прописав карту виправлення, якісних та кількісних показників, які знав би кожен ув`язнений, міг би їх виконати в умовах, у яких перебуває, та міг би на них орієнтуватися при відбуванні довічного ув`язнення як у гарантований шлях до звільнення. Те, що це дійсно не працює він привів на власному прикладі в попередньому пункті.

Згідно ст. 8 Конституції України «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.», однак з наведеного вбачається, що ухвалені закони №4048 та №4049 суперечать не лише положенням Конституції, а головним засадам кримінального законодавства України та іншим законам, порушують ряд його прав та погіршують його правове становище. Таким чином, з наведеного вбачається те, що довічне ув`язнення в Україні щодо нього є таким, котре не надає йому реалістичної перспективи для звільнення, а ухвалені закони №4048 та №4049 є додатковим інструментом негативного впливу на нього.

Конституцією України визначено головний принцип підпорядкування та взаємовплив у законів верховенства права, а Міжнародні договори як невід`ємну частину Українського законодавства (ст.8,9). Що дає можливість і право судам застосовувати останні, у тому числі положення Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права (далі скорочення «МПГПП») та рішення ЄСПЛ, при вирішенні спірних питань, зумовлених колізією, або якщо їх положення розширюють права людини і є більш гуманні, ніж положення тих чи інших Законів України (ст.27 Віденської Конвенції «Про право Міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»). А тому, просить, при розгляді цієї справи керуватися цими даними, рішеннями ЄСПЛ, Конвенцією та нормами МПГПП.

Відповідно до ст. 2 Пакту «...Кожна Держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов`язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, що визнаються в цьому Пакті, без будь-якої різниці...».

Відповідно до ч.7 ст.14 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права «Ніхто не повинен бути вдруге судимий або покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону та кримінально-процесуального права кожної країни».

Відповідно до ст. 26 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права «...Всі люди рівні перед законом і мають право без жодної дискримінації на рівний захист закону...». Вважає також важливим звернути увагу, на зауваження загального порядку № 31 (80) Характер загального юридичного зобов`язання, що накладається на держави-учасниці Пакту, ССРR/С/21 /Rev. 1 /Аdd. 13, 26 травня 2004 р. 29 травня 2004 року (2187 - е засідання), у п.15 Комітет підкреслив, що: «...здійснення визнаних у Пакті прав може бути ефективним чином забезпечене судами різними способами, включаючи пряме застосування положень Пакту, застосування порівнянних конституційних чи інших положень закону або шляхом посилань на положення Пакту при застосуванні положень національного законодавства...».

Відповідно до ст. 1 Конвенції «Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права та свободи, визначені у розділі І цієї Конвенції.»

Відповідно до ст. З Конвенції «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права, визнані цією Конвенцією, були порушені, має право на ефективні механізми захисту в національних органах.

Відповідно до ст. 14 Конвенції будь-яка дискримінація, за будь-якими ознаками, заборонена. Відповідно до ст. 17 Заборона зловживання правами.

Згідно ст. 17 Закона України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.»

Згідно рішення ЄСПЛ у справі Lаszlo Magyar v. Hungary (№ 73593/10, 20 травня 2014 року) зазначено, що «...довічне позбавлення волі може бути сумісним із Конвенцією лише за умови наявності як перспективи звільнення, так і можливості перегляду справи від самого початку...» А отже є всі правові інструменти для застосування до нього, як довічно ув`язненого, умовно-дострокового звільнення.

З огляду на зазначене вище, звертає увагу на те, що у відповідності до частини 2 ст. 81 КК «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.». Так, на протязі всього часу покарання він вчився та працював над своєю поведінкою і за увесь час відбування покарання не скоїв жодного злочину. Опинившись за грантами, він усвідомив, що несе повну відповідальність за своє життя, його майбутнє і майбутнє його близьких та рідних, а тому фактично з перших днів розпочав самостійне навчання (самоосвітою).

У нього є мати, яка мешкає в м. Суми, та дружина, яка мешкає в смт. Краснокутськ Харьковської обл. Матері та дружині потрібна його допомога: мама постійно хворіє (додаток 8, 2 арк.). Його дружина в цей нелегкий, воєнний час втратила роботу і теж дуже сильно потребує його допомоги, турботи та підтримки.

У відповідності до ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України:

«1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. 2.Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально- нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.». Зазначене, з урахуванням вище наведеного, вказує на те, що він не лише став на шлях виправлення, ай в повній мірі виправився.

У відповідності до частини 2 ст. 81 КК «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.»

В роз`ясненні науковців до ст. 81 КК в науково-практичному коментарі (том №1, посилання:httр://mеgо.іnfо/матеріал/стаття-81-умовно-дострокове-звільнення-від-відбування-покарання) сказано наступне «...Доведення засудженим свого виправлення означає досягнення ним такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових злочинів. Виправлення засудженого має бути підтверджене його сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Сумлінна поведінка характеризується дотриманням режиму відбування покарання; виконанням покладених на засудженого законних обов`язків; виконанням законних вимог представників адміністрації органу, що виконує покарання; підвищенням загальноосвітнього і професійно технічного навчання; придбанням спеціальності; поведінкою у побуті; стримуванням від порушень режиму відбування покарання, від порушень правил внутрішнього розпорядку, від уживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, азартних ігор; неухильним додержанням загальноприйнятих норм і правил поведінки; активною участю у суспільному житті і сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання; прагненням своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин тощо.

Ставлення до праці характеризується постійною свідомою участю у суспільно корисній праці; систематичним виконанням трудових обов`язків, виробничих завдань і дорученої роботи; внесенням раціоналізаторських пропозицій і винахідницьких відкриттів; відсутністю відмов від роботи, невиходів на роботу без поважних причин і порушень трудової дисципліни; виконанням норм виробітку; ставленням до майна, знарядь виробництва; прагненням придбати спеціальність або підвищити кваліфікацію; відсутністю трудових порушень; суворим додержанням правил охорони праці і правил техніки безпеки та ін.

Сумлінна поведінка і ставлення до праці є необхідним і достатнім доказом виправлення засудженого. При цьому висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе у мовно-дострокове звільнення...»

У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. зазначено, що оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання здійснює великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного клопотання (подання). Зокрема, слід ретельно з`ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Причому, як роз`яснено в абз. 2 п. 13 тієї ж постанови, відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого після умовно - дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання (подання).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин у кримінальному провадженні, в даному випадку також, покладається й на прокурора. При цьому прокурор як учасник процесу, зокрема, суд при прийнятті рішення щодо розгляду його клопотання повинен взяти до уваги «Лист-орієнтування щодо організації нагляду за додержанням законів при застосуванні до засуджених умовно-дострокового звільнення» Офісу генерального прокурора від 10.09.2021 р. № 20/2/2-311 вих.5440 кв21, надісланого керівникам обласних прокуратур, в яких в пункті 5 чітко зазначено, що: На теперішній час немає жодного нормативного документа, який би містив положення, що умовно-дострокове звільнення або заміна невідбутої частини покарання більш м`яким є можливим тільки за умови фіксування спочатку того, що така особа спочатку стає, потім поетапно стала та довела своє виправлення. Попередні висновки адміністрації щодо того, чи стає засуджений на шлях виправлення, не може бути єдиною підставою для визначення особи такою, що не довела свого виправлення".

А отже, вважає, незалежно від думки керівництва установи відбування покарання в його поведінці за увесь термін відбування довічного покарання є всі ознаки виправлення, зазначені в частині 2 ст.81 КК України що разом з Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод й Міжнародного Пакту про громадські та політичні права дозволяє застосувати до нього умовно-дострокове звільнення.

ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції суду обґрунтував доводи, викладені у клопотанні. Пояснив, що працевлаштованим він не був, так як не має місць для працевлаштування. Має соціальні зв`язки - дружину та матір.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 клопотання засудженого підтримав, просив про його задоволення.

Прокурор вважала, що клопотання не підлягає задоволенню.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи засудженого, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати такі питання, зокрема, про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 74 КК України.

Згідно ч. 3 ст.74 КК України призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого санкцією нового закону. У разі, якщо така межа передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною 1 статті 72 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_3 засуджений вироком Апеляційного суду м. Києва від 16.07.2004 у справі № 1-14/04 за ст.ст. 93 п.п. а, е; 142 ч. 3 КК України 1960 р.; 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 13; 146 ч. 3; 263 ч.ч. 1, 2; 187 ч. 4; 309 ч. 1; 353 ч. 3; 357 ч. 3; 358 ч.1 КК України 2001 р. до довічного позбавлення волі. Відповідно до ухвали Верховного Суду України від 05.04.2005 року вирок вступив в законну силу.

Згідно ч.2 ст.4КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Призначене вироком Апеляційного суду м. Києва від 16.07.2004 року ОСОБА_3 покарання у вигляді довічного позбавлення волі відповідає положенням та нормам КК України, які діяли на момент вчинення ним злочинів.

Відповідно до ч.1 ст.82 КК України особам, які відбувають покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Статтею 51 КК України передбачені види покарань до осіб визнаних винними у вчиненні злочину, зокрема, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

При цьому, з 06.11.2022 року до ст.ст. 81 та 82 КК України було внесено зміни, відповідно до яких було визначено можливість застосування дії вказаних статей кримінального закону і до засуджених до довічного позбавлення волі, за умови дотримання певного алгоритму дій.

Так, згідно ч.1 ст. 82 КК України, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Прицьому,згідно ч.5та 6ст.82КК України,покарання увиді довічногопозбавлення воліможе бутизамінено напокарання увиді позбавленняволі строкомвід п`ятнадцятидо двадцятироків,якщо засудженийвідбув неменше п`ятнадцятироків призначеногосудом покарання. До осіб, яким покарання замінене більш м`яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

Також, згідно п.3 ч.3 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк.

З наведеного вбачається, що для того, щоб судом була визнана можливість застосувати до довічно ув`язненої особи дію ст. 81 КК України, має настати певна сукупність обставин, а саме: особа, засуджена до довічного позбавлення волі має відбути не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання; за умови того, що засуджений став на шлях виправлення, судом має бути вирішене питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років; після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання (що було замінене із довічного на строкове), за умови того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, судом може бути вирішене питання про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

У той же час, при розгляді клопотання засудженого ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що насьогодні відсутня така сукупність обставин, яка б дозволяла суду вирішити питання про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання згідно вимог ст. 81 КК України, зокрема, зважаючи на ту обставину, що при вирішенні конкретного клопотання засудженого у кримінальному провадженні правозастосувач, яким в даному випадку є суд, повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосовує, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду порушених особою питань, тобто користуватися принципом законності, згідно якого «дозволено робити лише те, що передбачено в законі» (ст. 19 Конституції України, рішення КСУ № 7-рп/2009 від 16.04.2009).

За таких обставин суд вважає, що підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання немає.

Що стосується доводів засудженого, що до нього застосовуються дискримінаційні обмеження у розумінні ст.ст.7, 14, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, як до особи, яка, будучи засудженою до довічного позбавлення волі позбавлена права на дострокове звільнення, зокрема у порядку застосування акту амністії, судом відзначається наступне.

Так,статтею 26Міжнародного пактупро громадянськіта політичніправа визначено,що всілюди єрівними передзаконом імають правобез будь-якоїдискримінації нарівний захистзакону. В цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

При цьому під дискримінаційними обмеженнями у розумінні вказаної вище статті слід розуміти нерівне ставлення до людини або групи людей, обмеження у правах та свободах через певні ознаки чи особливості в умовах, рівних для всіх. Загалом йдеться про ті ознаки, які сама людина не обирала, наприклад: стать, вік, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, етнічна приналежність, стан здоров`я або наявність інвалідності, або ж ознаки, які людина не може або не мусить змінювати через чиюсь думку, як-от віросповідання чи національність.

Натомість, ОСОБА_3 є особою, яка засуджена компетентним судом України за вчинення сукупності особливо тяжких злочинів до покарання у виді довічного позбавлення волі, якого було засуджено на підставі законодавства, яке діяло на час вчинення такого злочину та є чинним, тобто засуджений не є особою, яка поза своїм волевиявленням (за ознаками статі, віку, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, етнічної приналежності) зазнав переслідування державними органами або іншими особами, а тому на останнього, у наведених ним обставинах, не поширюється дія статті 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Окремо слід зауважити, що піддаючи аналізу положення статей 14, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права вбачається, що застосування покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить а ні Конституції України, а ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

При цьому обставина, якою було констатовано ЄСПЛ порушення ст. 3 Конвенції Україною щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, що було відображено у його численних рішеннях, насьогодні усунута законодавцем у визначений ним спосіб та для надання особі, що засуджено до довічного позбавлення волі, перспективи звільнення, окрім Президентського помилування, визначено певну правову процедуру, за умов дотримання якої засуджена особа може реалізувати своє право.

Окрім іншого, вимога засудженого ОСОБА_3 про визначення та забезпечення виплату йому компенсації у вигляді одного мільйона гривень двісті тисяч гривень (тридцять дві тисячі доларів США) за те, що на протязі його знаходження в ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» порушуються його права, здійснюється дискримінація у відношенні нього від чого страждають він та його рідні не підлягає розгляду у вказаному провадженні у відповідності до розділу VIII «Виконання судових рішень», зокрема ст.ст.537-539 КПК України, а може бути розглянута в порядку позовного провадження. Проте КПК України не передбачає можливості залишення частини вимог без розгляду чи іншого, у зв`язку з чим суд не має іншої можливості аніж відмовити у задоволенні даної вимоги.

Керуючись ст.ст.7, 9, 376, 537, 539 КПК України, ст. 81 КК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_3 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Апеляційного суду м.Києва від 16 липня 2004 року, відповідно до вимог ст.81 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 7 днів з дня оголошення ухвали суду, засудженим - з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили в день розгляду справи апеляційним судом, якщо таку не було скасовано.

Повний текс ухвали виготовлено о 08 годині 00 хвилин 07 квітня 2023року.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1