КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6027/2023

Справа № 755/20953/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Коваленко І.В. в м. Київ 30 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрфінресурс», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором недійсним,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати недійсним договір № 101/ЖР/62/2008-840 про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2018 року, укладений ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Укрфінресурс», недійсним, покласти на відповідачів судові витрати.

Позов мотивував тим, що 14 травня 2008 року ВАТ КБ «Надра», ліквідація якого здійснюється на підставі постанови правління НБУ № 356 від 04 червня 2015 року, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101/ЖР/62/2008-840, за умовами якого банком надано клієнту кредит в розмірі 184384,95 доларів США зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 14,49 % річних, а також договір іпотеки. Цього ж дня ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

12 грудня 2018 року ПАТ «КБ «Надра» було відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором та за договорами забезпечення та поруки на користь ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінсерсурс» на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги. Вважав, що договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки в момент здійснення відступлення прав вимоги у ПАТ «КБ «Надра» було відкликано банківську ліцензію від 05 червня 2015 року. Крім того, станом на 12 грудня 2018 року зобов`язання за вказаним кредитним договором були погашені позивачем в повному обсязі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що договір від 12 грудня 2018 року вказує на ознаки факторингу, оскільки за його умовами відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги до цієї особи до третьої особи (п. 4.1 договору), а тому спірний договір не відповідає вимогам ст. 513, 519 ЦК України.

Наводив зміст ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року, № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3.04.99 № 231», ст. 1079, 512, 1077, 1078, 656, 1082, 215, 216, 202, 203, 204, 509, 514, 236, 91 ЦК України, ст. 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Зазначав, що йому не надано жодних доказів того, що відступлення права вимоги справді мало місце.

Вказував, що в рішенні було проігноровано всі доводи позивача, викладені в позові, зокрема що 12 грудня 2018 року ПАТ «КБ «Надра», яке вже перебувало в стані ліквідації, та ТОВ «ФК «Укрфінресурс» було укладено договір про відступлення прав вимоги, отже повноваження банку, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з урахуванням вимог, встановлених цим законом, були делеговані, а банківська ліцензія - відкликана, тому дії щодо укладення договору відступлення прав вимоги даним банком не відповідають чинному законодавству.

Вважав, що договір мав бути визнаний недійсним на підставі ст. 203 ЦК України в зв`язку з відкликанням банківської ліцензії у ПАТ «КБ «Надра» та відсутністю дійсної вимоги до боржника в зв`язку з набранням законної сили ухвалою про завершення ліквідаційної процедури.

Вказував, що в даній справі судом проігноровано аргументи позивача, а отже порушено норми процесуального права.

Повідомляв, що докази, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду, будуть надані ним відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Від відповідача ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що активи банку, які включені до ліквідаційної маси, підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), зокрема право вимоги за кредитним договором № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року було відступлено ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс» у складі лоту F51GL33676. Позивач зазначав, що станом на 12 грудня 2018 року на момент відступлення прав вимоги за кредитним договором зобов`язання за кредитним договором було погашено в повному обсязі, однак жодного доказу на підтвердження вказаних обставин не надав.

Вказував, що оскільки позивачем не надано доказів, які свідчать про недійсність укладеного між банком як первісним кредитором та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» як новим кредитором договору про відступлення права вимоги, цей договір є правомірним правочином.

Наголошував, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, що обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Відтак, з огляду на викладене та згідно приписів чинного законодавства України в сфері гарантування вкладів фізичних осіб позивачем не доведено, в чому саме при відступленні права вимоги за кредитним договором відбулось порушення його прав.

Відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінсерсурс» правом на подачу відзиву не скористався, направив до суду пояснення та просив апеляційну скаргу залишити без задоволеня.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з необхідністю надання відповіді на пояснення ТОВ «ФК «Укрфінресурс», отримані нею на електронну пошту 27 березня 2023 року.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи позивача щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, відтак відсутність сторони позивача під час розгляду його апеляційної скарги судом жодним чином не порушує його процесуальні права.

Враховуючи наведене, оскільки позивач, який сам подав апеляційну скаргу, належним чином обізнаний про рух справи та повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи у відсутності позивача та його представника, визнаючи зазначені представником позивача підстави для відкладення розгляду справи неповажними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що договір відступлення прав вимоги за кредитним договором було укладено ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінсерсурс» за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом від 20 листопада 2018 року, складеного ТОВ «Національна електронна біржа», при цьому, враховуючи відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «КБ «Надра» та наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «КБ «Надра» законодавством не визначені. Доводи позивача про те, що станом на 12 грудня 2018 року зобов`язання по кредитному договору були погашені позивачем в повному обсязі, тому у первісного кредитора ПАТ «КБ «Надра» станом на 12 грудня 2018 року не існувало прав вимоги по кредитному договору, укладеному з позивачем, не знайшли свого підтвердження та є недоведеними.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 14 травня 2008 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101/ЖР/62/2008-840, з додатковими угодами 1 - 3 до нього від 16 березня 2010 року, 10 серпня 2010 року, 14 грудня 2010 року, за умовами яких банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 144025,81 доларів США (сума уточнена в ході укладення додаткових угод та погоджена в розмірі 107444,29 доларів США) в порядку та на умовах, визначеним цим договором. Банк надає позичальнику кредит строком до 10 травня 2028 року, відсотки за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки в розмірі 14,49 % річних (а. с. 7 - 35).

14 травня 2008 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає з кредитного договору № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, яким є квартира за адресою АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу (а. с. 36 - 38).

14 травня 2008 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року (а. с. 39).

12 грудня 2018 року ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс», керуючись ст. 6, 512 - 519, 627, 632, 656 ЦК України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уклали договір № 101/ЖР/62/2008-840 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-09-18-000075-b від 20 листопада 2018 року, складеного ТОВ «Національна електронна біржа», кредитор передає у власність новому кредитору, а новий кредитор приймає у власність вимоги до позичальника за кредитним договором № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року та з додатковими угодами до нього (а. с. 40 - 41, 88 - 91).

Згідно п. 2.2 договору, за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання первісним кредитором у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання позичальником, фінансовими та майновими поручителями, правонаступниками/спадкоємцями позичальника зобов`язань за основним договором, а саме, але не обмежуючись, сплати основного зобов`язання, процентів, штрафних санкцій, неустойок у розмірах, передбачених основним договором. Новий кредитор набуває усі права кредитора за основним договором у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків позичальника, що надане первісному кредитору відповідно до умов основного договору.

Згідно п. 3.4 договору, первісний кредитор та новий кредитор зобов`язані повідомити позичальника про відступлення права вимоги за основним договором протягом 5 днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством, відповідним основним договором. Сторони погоджуються, що відповідно до ст. 516 ЦК України, новий кредитор несе ризик настання для нього несприятливих обставин у зв`язку з неповідомленням або несвоєчасним/неналежним повідомленням позичальника про відступлення прав вимоги за основним договором на підставі цього договору, у зв`язку з чим виконання позичальником зобов`язань за основним договором на користь первісного кредитора вважається належним виконанням позичальником зобов`язань за основним договором.

Згідно реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та позичальників/поручителів за такими договорами, було відступлено права вимоги за кредитним договором № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року та додатковими угодами 1-3 до нього, а також договором поруки від 14 травня 2008 року (а. с. 42).

Додатками № 2 та № 3 до вказаного договору є форма повідомлення позичальника про відступлення прав вимоги та акт приймання-передачі оригіналів документів (а. с. 43 - 44).

На а. с. 45 знаходиться копія електронного аукціону № UA-EA-2018-09-18-000075-b від 20 листопада 2018 року, згідно якого найменування лоту F51GL33676 - право вимоги за кредитним договором № 101/ЖР/62/2008-840 від 14 травня 2008 року з забезпеченням (квартира), власник активів ПАТ «КБ «Надра», стартова ціна лоту 3 027 066,61 грн., ціна продажу лоту 696271 грн., переможець ТОВ «ФК «Укрфінресурс».

На а. с. 92 знаходиться копія виписки від 04 грудня 2018 року по особовому рахунку ТОВ «ФК «Укрфінресурс», згідно якої здійснено оплату за лот F51GL33676 .

На а. с. 56 - 62 знаходиться копія позовної заяви ТОВ «ФК «Укрфінресурс» від 06 серпня 2021 року до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 67367,56 доларів США.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 512, 513, 514 України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, правові висновки якої підтримані Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 08 лютого 2023 року в справі № 761/11546/21 (провадження № 61-4261св22), зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Як на одну із підстав визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилався на те, що вказаний договір містить ознаки договору факторингу та укладений з дефектами суб`єктного складу, передбаченого для відповідних договорів.

Апеляційний суд враховує, що в позовній заяві такі підстави визнання договору недійсним не заявлялись і не були предметом розгляду суду першої інстанції, отже такі доводи є безпідставними.

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання договору недійсним, ОСОБА_1 посилався на неможливість укладення договору про відступлення права вимоги 12 грудня 2018 року між ПАТ «КБ «Надра» з ТОВ «ФК «Укрфінресурс» в зв`язку з відкликанням у банку ліцензії на підставі постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 та відсутністю дійсної вимоги по кредитному договору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсним договору, оскільки цей договір укладено із дотриманням норм закону, і позивачем для застосування такого способу захисту, як визнання спірного правочину недійсним, не доведено як недійсності договору, так і порушення, невизнання або оспорення цим договором його суб`єктивного права.

Апеляційний суд враховує, що позивач, посилаючись на заінтересованість у визнанні недійсним договору про відступлення права вимоги, не вказав, які саме права або охоронювані законом інтереси даний договір порушує та яким чином здійснює зміну розміру майнових прав останнього. Доводи ОСОБА_1 є абстрактними, без обґрунтування негативного впливу цього договору на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «Nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При цьому не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу по договору, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим (постанова Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 953/1232/20 (провадження № 61-8046св21)).

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (ст. 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (ст. 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами.

Так, договором від 12 грудня 2018 року № 101/ЖР/62/2008-840 відступлено прав вимоги за кредитним договором, укладеним ОСОБА_1 з ПАТ КБ «Надра», і позивачем не надано доказів, що зобов`язання за цими договорами ним виконано належним чином і є припиненим.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність дійсної вимоги в зв`язку з завершенням ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Надра» також не підтверджені будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом.

Враховуючи, що позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, її правомірність презюмується, а посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 639/4836/17-ц про те, що у ПАТ «Банк Форум» станом на момент укладення договору про відступлення прав вимоги не існувало вимоги до Особа_1 та ТОВ «Будинок Тканин» у тому обсязі, який було відступлено ПАТ «Банк Форум» на користь ТОВ «ФК «РатіоІнвест», відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, оскільки в справі № 639/4836/17-ц позивачем, на відміну від справи, що переглядається, було доведено відсутність відповідної вимоги.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачу не надано жодних доказів відступлення права вимоги, з огляду на положення ч. 2 ст. 516 ЦК України, відповідно до якої, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, а лише тягне за собою ризик несприятливих наслідків для нового кредитора у вигляді виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові.

З огляду на вищевикладене позивач ОСОБА_1 , посилаючись на необізнаність щодо заміни кредитора у зобов`язанні, не був позбавлений можливості виконувати зобов`язання первісному кредиторові, однак докази такого виконання зобов`язання в матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом було проігноровано доводи позивача про укладення договору про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2018 року банком, який на той час вже перебував в стані ліквідації, а отже у нього були відсутні повноваження на укладення такого правочину відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», того ж дня рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «КБ «Надра» з 06 лютого 2015 року строком на три місяці, який було продовжено до 05 червня 2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».

Строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» неодноразово продовжувались.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 вересня 2020 року № 1764 "Про деякі питання ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА", відкликані повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "НАДРА", делеговані Білій Ірині Володимирівні рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 червня 2020 № 1179 "Про деякі питання здійснення ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та встановлено, що визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ "КБ "НАДРА" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснювати Фондом безпосередньо.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема як здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 2, 6, 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Таким нормативно-правовим актом є Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388 (далі - Положення № 388).

Згідно п. 4 розділу VІІ Положення № 388, у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів та не пізніше 20 робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обгрунтованого подання від банку та здійснення переможцем таких відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих дня та не може закінчуватись пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.

Відтак, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про відсутність у банку, що перебуває в стані ліквідації, повноважень на укладення оспорюваного правочину щодо відступлення прав вимоги, з огляду на укладення вказаного договору за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-09-18-000075-b від 20 листопада 2018 року, складеного ТОВ «Національна електронна біржа», відповідно до ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 4 розділу VІІ Положення № 388. Умовами даного аукціону було зокрема передбачено, що переможець торгів зобов`язується підписати договір купівлі-продажу відступлення права вимоги придбаного активу (майна) протягом 20 робочих днів з наступного за днем формування протоколу електронного аукціону.

Не ґрунтуються на вимогах закону також доводи апеляційної скарги про недійсність договору про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2018 року після відкликання у ПАТ «КБ «Надра» банківської ліцензії 04 червня 2015 року, з посиланням на ч. 3, 4 ст. 91, ч. 1 ст. 227 ЦК України, оскільки для укладення правочинів з купівлі-продажу (відступлення) права вимоги нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо наявності відповідної ліцензії у первісного або нового кредитора.

Укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги також не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з позичальника, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу. Такого ж висновку щодо правової природи спірного договору дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року в справі № 757/40858/17-ц (провадження № 61-42005св18).

Разом із тим, положення нормативно-правових актів, які регулюють процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Окрім зазначеного, слід звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 638/18879/18 (провадження № 61-11179св22) зазначив, що як первісне, так і наступне відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) відчужує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії.

Аналогічні правові висновки викладені також в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року в справі № 761/11546/21 (провадження № 61-4261св22).

Підсумовуючи вищевикладене, укладений 12 грудня 2018 року ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс» договір № 101/ЖР/62/2008-840 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та безпідставність позову.

Спростовуються змістом рішення суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом як безпідставні доводи апеляційної скарги, з посиланням на ст. 2, 263 ЦПК України, ст. 129 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судову практику ЄСПЛ, що суд першої інстанції не врахував всіх аргументів позивача і цим самим допустив порушення норм процесуального права, невідповідність прийнятого рішення вимогам законності, обгрунтованості та верховенства права.

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі по суті позовних вимог відсутнє обґрунтування, або взагалі посилання не те, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, з цитуванням норм матеріального права, правових висновків Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, без зазначення, яким чином, на думку позивача, судом першої інстанції було неправильно застосовано вказані норми матеріального права та не враховано правові висновки Верховного Суду, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, зводиться до незгоди з цим рішенням та переоцінки доказів, яким було надано належної правової оцінки судом першої інстанції, та відхиляється апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права і прав позивача, поверхневість підходу суду до розгляду справи без повного дослідження всіх обставин, що мають значення для справи, а також неврахування всіх доводів позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.