ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/1887/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації Українського інституту національної пам`яті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональна комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Національної комісії з реабілітації Українського інституту національної пам`яті (відповідач) з такими позовними вимогами (в редакції від 20.05.2022):

визнати протиправним рішення Національної комісії з реабілітації українського інституту національної пам`яті від 22.09.2021 щодо ненадання ОСОБА_1 , статусу реабілітованого відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні";

зобов`язати Національну комісію з реабілітації Українського інституту національної пам`яті прийняти рішення, яким визнати ОСОБА_1 реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", з вирішенням цього питання на підставі вимог Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на отримання статусу реабілітованої особи, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилася під час перебування репресованої особи (його матері) на засланні, мотив репресій був політичний "як антирадянський елемент" та знаходився на спецпоселенні до 1956 року, в силу статті 1, 2 Закону України "Про реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Натомість, приймаючи рішення щодо ненадання йому статусу реабілітованого, відповідачем не було враховано його статус депортованої особи, що на думку позивача, є вирішальним у даному випадку.

Регіональною комісією з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації надано до суду письмові пояснення, згідно яких, на думку третьої особи позивач, з одного боку є дитиною репресованої особи, яка народилася під час перебування репресованої особи на засланні, а з іншого боку позивача можна вважати репресованою особою, яка підлягає реабілітації, оскільки наділений статусом депортованої особи. Стосовно того, що комісією не надано Національній комісії копію посвідчення депортованої особи третя особа, зазначала, що на день проведення засідання Регіональної комісії 25.08.2020 у позивача не було і не могло бути посвідчення депортованої особи, оскільки воно було видано йому 14.09.2020, а справи Національній комісії були направлені із супровідним листом від 28.08.2020 №8.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою суду від 23.05.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 02.06.2022 перейдено до розгляду даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 30.06.2022 о 10:00 год.

У судовому засіданні, призначеному на 30.06.2022 оголошено перерву до 10.00 год 19.07.2022.

19.07.2022, усною ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання, закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 30.08.2022 на 11.00 год.

В судовому засіданні, призначеному на 30.08.2022 позивач та його представник підтримали позов у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональна комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації також підтримав позов у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

У судове засідання, призначене на 30.08.2022 на 11.00 год. відповідач не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Після виступу в судовому засіданні з вступними промовами позивачем, представником позивача та представником третьої особи, сторонами подано заяви про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, якими вони обґрунтовуються, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в с. Кліводин, Кіцманського району, Чернівецької області (а.с. 7).

Згідно свідоцтва про народження позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Аксарка Приуральського району Тюменської області в Росії (а.с. 117).

Кіцманською районною державною адміністрацією 14.09.2020 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 про те, що він є особою депортованою за національною ознакою (а.с. 8).

Згідно Довідки Прокуратури Чернівецької області від 22.05.1991 №13/1359-91, на підставі статті 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 "Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій, які мали місце в період з 30-40-х та початку 50-х років" вислані на спецпоселення в червні 1941 року ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 прокуратурою Чернівецької області реабілітовані з поверненням конфіскованого майна чи його вартості (а.с.11).

Відповідно до довідки інформаційного центру УВС виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів від 08.06.1992 №021/11-1249 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, як член сім`ї з червня 1941 року по серпень 1956 року знаходилась на спецпоселенні в Омській та Тюменській областях. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 визнана реабілітованою (а.с.9).

25.09.2019 позивач звернувся до Регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації із заявою про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій.

Згідно витягу з протоколу від 26.08.2020, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , депортованого, матір якого до 24.08.1991, якій призначено покарання рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення, членами комісії вирішено надати Національній комісії обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання ОСОБА_1 реабілітованим, разом із документами, що додаються до заяви про визнання реабілітованим (потерпілим від репресій); секретарю регіональної комісії сформувати пакет документів для подальшого подання на розгляд Національної комісії (а.с. 14-15).

26.08.2020 Регіональною комісією з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області складено обґрунтовані пропозиції, згідно яких Комісія пропонувала визнати ОСОБА_1 реабілітованим. Протокол №5 від 26.08.2020 (а.с. 12-13).

Вказані пропозиції надано Комісією за результатами дослідження, доданих позивачем до заяви, документів, зокрема: довідки від 22.05.1991 №13/1359-91 виданою Прокуратурою Чернівецької області про реабілітацію сім`ї ОСОБА_2 відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 "Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій, які мали місце в період з 30-40-х та початку 50-х років"; довідки від 08.06.1992 №021/11-1249, виданої Інформаційним центром Управління внутрішніх справ Чернівецької області про перебування гр. ОСОБА_2 , матері заявника на спецпоселенні та її реабілітацію за статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991; Інформаційного листа Управління МВС України в Чернівецькій області від 29.11.2019 №СТ/61 про виселення матері заявника та її реабілітацію; свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_3 ; свідоцтва про шлюб матері заявника НОМЕР_4 ; пенсійного посвідчення від 28.09.1957 НОМЕР_6, виданого матері заявника ОСОБА_2 ; особової облікової справи ОСОБА_2 ; оглядової справи ОСОБА_9 ; інформаційного листа державного архіву Чернівецької області від 05.03.2020 №145; листа Мінсоцполітики від 07.04.2020 №1.01-34/1-223.

Підставою для визнання ОСОБА_1 реабілітованим стало те, що він депортований та його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 10.06.1941 рішенням органу державної влади колишнього СРСР- опертрійки УМДБ від 10.06.1941 була примусово "виселена" із с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області з матір`ю та сестрою, з політичного мотиву "як антирадянський елемент", "у віддалені райони СРСР". Позивач є дитиною репресованої на території України особи, народився в місці вислання його матері; громадянин України; інформація щодо здійснення репресій стосовного його сім`ї міститься в Управлінні МВС України в Чернівецькій області.

Такі пропозиції разом із пакетом документів надані на розгляд Національної комісії з реабілітації в м. Києві.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертався до уповноваженого Верховної ради з прав людини із заявою щодо сприяння у прискоренні розгляду Національною комісією з реабілітації обґрунтованих пропозицій Регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації.

Листом від 17.03.2021 представником уповноваженого Верховної ради з прав людини повідомлено позивача про те, що за наявністю ознак порушення Національною комісією права відкрито провадження Уповноваженого. Разом із цим, вказано, що з метою з`ясування обставин справи позивача направлено відповідний запит до Національної комісії (а.с. 16).

Висновком Національною комісією з реабілітації м. Київ про визнання потерпілим від репресій особи визнано ОСОБА_1 потерпілим від репресій, оскільки стосовно заявника не мали місце репресій в розумінні норм Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та відсутні законні підстави для визнання його реабілітованим. Натомість наявні законні підстави для визнання його потерпілим від репресій, оскільки він народився під час репресивних дій проти його матері у формі заслання (перебування на спецпоселенні) (а.с.17-18).

Рішенням Національною комісією з реабілітації м. Київ від 22.09.2021, за результатами розгляду пропозицій Регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області від 26.08.2020, протокол №5, щодо можливості визнання реабілітованим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1., вирішила - визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1., потерпілим від репресій (а.с. 19).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 30.09.2021 позивач звернувся до Національної комісії жертв політичних репресій тоталітарного комуністичного режиму 1917-1991 років із зверненням переглянути рішення про визнання його потерпілим (а.с.20).

Листом від 30.11.2021 №3286/08-13-21 Український інститут національної пам`яті повідомив позивача про те, що, на думку Інституту, Комісія діяла в рамках профільного закону та правомірно визнала ОСОБА_1 потерпілим від репресій (а.с.20-22).

Вважаючи протиправним рішення Національної комісії з реабілітації українського інституту національної пам`яті щодо ненадання йому статусу реабілітованого відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 22.09.2021, позивач звернулася до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні наступні положення норм чинного законодавства та робить наступні висновки.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів є метою Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-ХІІ (далі - Закон №962-ХІІ).

Статтею 1 Закону №962-ХІІ (у редакції закону Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 17.04.1991) визначено, що реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Статтею 3 Закону №962-ХІІ (у редакції закону Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 17.04.1991) передбачено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей (стаття 4 Закону №962-ХІІ (у редакції закону Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 17.04.1991).

Згідно частини 1, 2 статті 7 Закону №962-ХІІ (у редакції закону Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 17.04.1991) органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття. На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.

Відповідно до статті 9 Закону №962-ХІІ вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, здійснювалося штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих, утвореними обласними, міськими та районними радами. За дорученням зазначених комісій факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна встановлювалися органами внутрішніх справ.

05.05.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесені зміни до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", які і були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 7 Закону №962-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Відповідно до частини 1 статті 7-2 Закону №962-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно частини 3 статті 8 Закону №962-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.

Отже, у період до 05.05.2018 довідки та інші документи про реабілітацію репресованих осіб приймалися (складалися) та видавалися репресованим особам органами прокуратури, судами, а у визначених Законом від 17.04.1991 №962-ХІІ "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" випадках також іншими органами, а з 05.05.2018 прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації.

25.10.2018 Міністерством культури України видано наказ "Про затвердження Положення про Національну комісію з реабілітації та Типового положення про регіональну комісію з реабілітації" №926, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2018 за №1281/32733 (далі - Положення).

Пунктом 1 вказаного Положення визначено, що Національна комісія з реабілітації (далі - Національна комісія) є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам`яті, який утворюється відповідно до статті 7-1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

У своїй діяльності Національна комісія керується Конституцією України, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України та цим Положенням (пункт 3 Положення).

Згідно пункту 2 Положення Національна комісія приймає рішення про визнання (відмову у визнанні) осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.08.2020 Регіональною комісією складено обґрунтовані пропозиції, згідно яких комісія пропонувала Національній комісії визнати ОСОБА_1 реабілітованим. Протокол №5 від 26.08.2020. Вказані пропозиції разом із пакетом документів надані на розгляд Національної комісії з реабілітації в м. Києві.

Як встановлено судом з матеріалів справи, Висновком Національної комісії з реабілітації м. Київ про визнання потерпілим від репресій особи визнано ОСОБА_1 потерпілим від репресій, оскільки стосовно заявника не мали місце репресій в розумінні норм Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та відсутні законні підстави для визнання його реабілітованим. Натомість наявні законні підстави для визнання його потерпілим від репресій, оскільки він народився під час репресивних дій проти його матері у формі заслання (перебування на спецпоселенні).

Рішенням Національною комісією з реабілітації м. Київ від 22.09.2021, за результатами розгляду пропозицій регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області від 26.08.2020, протокол №5, щодо можливості визнання реабілітованим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1., вирішила - визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1., потерпілим від репресій.

Однак позивач не погоджується з прийнятим таким відносно нього рішенням, оскільки вважає, що Національною комісією з реабілітації за наслідками розгляду пропозицій регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області мало бути прийняте інше рішення - про визнання ОСОБА_1 реабілітованим.

Стосовно правомірності прийняття Національною комісією з реабілітації м. Київ вказаного рішення, суд зазначає наступне.

Приписами статті 1-1 Закону №962-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) - засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

- репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

- члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону №926 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

При цьому, згідно пункту 2 статті 1-3 Закону №926 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) потерпілими від репресій, зокрема, визнаються: діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

За приписами п. 4 ст. 1-4 Закону №926 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб: особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які є громадянами України.

Згідно з п. п. 5-7 ст. 2 Закону №926 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) формами репресій, зокрема, визнаються: заслання; вислання; депортація.

Як слідує з наведених норм, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №926 розмежовано поняття репресованих осіб, які в подальшому були реабілітовані, і осіб, потерпілих від репресій, до яких, зокрема, законом віднесено дітей репресованої особи, які народилися на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва.

Судом встановлено, що 25.09.2019 позивач звернувся до Регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації із заявою про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій.

На підставі заяви позивача та доданих до неї документів 26.08.2020 Регіональною комісією з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області складено обґрунтовані пропозиції, згідно яких Комісія пропонувала визнати ОСОБА_1 реабілітованим. Протокол №5 від 26.08.2020.

Вказані пропозиції надано Комісією за результатами дослідження, доданих позивачем до заяви, документів, зокрема: довідки від 22.05.1991 №13/1359-91 виданою Прокуратурою Чернівецької області про реабілітацію сім`ї ОСОБА_2 відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 "Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій, які мали місце в період з 30-40-х та початку 50-х років"; довідки від 08.06.1992 №021/11-1249, виданої Інформаційним центром Управління внутрішніх справ Чернівецької області про перебування гр. ОСОБА_2 , матері заявника на спецпоселенні та її реабілітацію за статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991; Інформаційного листа Управління МВС України в Чернівецькій області від 29.11.2019 №СТ/61 про виселення матері заявника та її реабілітацію; свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_3 ; свідоцтва про шлюб матері заявника НОМЕР_4 ; пенсійного посвідчення від 28.09.1957 НОМЕР_6, виданого матері заявника ОСОБА_2 ; особової облікової справи ОСОБА_2 ; оглядової справи ОСОБА_9 ; інформаційного листа державного архіву Чернівецької області від 05.03.2020 №145; листа Мінсоцполітики від 07.04.2020 №1.01-34/1-223.

Підставою для визнання ОСОБА_1 реабілітованим стало те, що він депортований та його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 10.06.1941 рішенням органу державної влади колишнього СРСР- опертрійки УМДБ від 10.06.1941 була примусово "виселена" із с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області з матір`ю та сестрою, з політичного мотиву "як антирадянський елемент", "у віддалені райони СРСР". Позивач є дитиною репресованої на території України особи, народився в місці вислання його матері; громадянин України; інформація щодо здійснення репресій стосовного його сім`ї міститься в Управлінні МВС України в Чернівецькій області.

Такі пропозиції разом із пакетом документів надані на розгляд Національної комісії з реабілітації в м. Києві.

Спірним Висновком Національною комісією з реабілітації м. Київ від 22.09.2021 про визнання потерпілим від репресій особи визнано ОСОБА_1 потерпілим від репресій, оскільки стосовно заявника не мали місце репресій в розумінні норм Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та відсутні законні підстави для визнання його реабілітованим. Натомість наявні законні підстави для визнання його потерпілим від репресій, оскільки він народився під час репресивних дій проти його матері у формі заслання (перебування на спецпоселенні).

Як вже зазначалося, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" розмежовано поняття репресованих осіб, які в подальшому були реабілітовані, та визначено, що до них належать особи, які зазнали репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом, а також поняття осіб, потерпілих від репресій, до яких, зокрема, належать члени сім`ї репресованих осіб, в тому числі діти репресованої особи, які народилися на засланні, висланні під час перебування репресованої особи на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва.

Як вбачається із матеріалів справи, за рішенням Опертрійки УНКДБ Чернівецької області від 10.06.1941 на території Чернівецької області було вчинено репресії стосовно матері ОСОБА_1 , яка була примусово вислана з сім`єю із с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області з політичного мотиву "як антирадянський елемент у віддалені райони СРСР" до Омської та Тюменської областях.

Відповідно до свідоцтва про народження позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на спецпоселенні с. Арка Приуральського району Тюменської області в Росії.

На підтвердження зазначеного вище свідчать, додані позивачем до матеріалів справи, наступні документи: довідка від 22.05.1991 року №13/1359-91, видана Прокуратурою Чернівецької області про реабілітацію сім`ї ОСОБА_2 відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій, які мали місце в період з 30-40-х та початку 50-х років"; довідка від 08.06.1992 року №021/11-1249, видана Інформаційним центром Управління внутрішніх справ Чернівецької області про перебування гр. ОСОБА_2 , матері заявника на спецпоселенні та її реабілітацію за статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року; Інформаційний лист Управління МВС України в Чернівецькій області від 29.11.2019 року №СТ/61 про виселення матері заявника та її реабілітацію; свідоцтво про народження ОСОБА_1 НОМЕР_3 ; свідоцтво про шлюб матері заявника НОМЕР_4 ; пенсійне посвідчення від 28.09.1957 року НОМЕР_6, видане матері заявника ОСОБА_2 ; особова облікова справа ОСОБА_2 ; оглядова справа ОСОБА_9 ; інформаційний лист державного архіву Чернівецької області від 05.03.2020 року №145.

Таким чином, фактичні обставини справи вказують на те, що ОСОБА_1 є не репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а особою, потерпілою від репресій, а саме: членом сім`ї репресованої особи, дитиною репресованої матері, яка народилися на засланні, висланні під час перебування репресованої особи на засланні, висланні, залишенні репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва.

Із вказаного слідує, що позивач є дитиною репресованої на території України особи та народився в місці вислання його матері, тому у відповідності до статті 1-3 Закону №926 позивач є особою потерпілою від репресій.

Відтак, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що Національною комісією з реабілітації м. Київ у відповідності до норм чинного законодавства визнано ОСОБА_1 потерпілим від репресій.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що ним при зверненні до Регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації із заявою про визнання його особою реабілітованою або потерпілою від репресій не надано жодних документів, які б підтверджували зазнання ним особисто репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №926.

Щодо посилань позивача на те, що він є особою депортованою за національною ознакою, про що свідчить видане 14.09.2020 Кіцманською районною державною адміністрацією посвідчення серії НОМЕР_2 , то варто зазначити, що вказаний статус надано позивачу 14.09.2020, тоді як із заявою про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій (разом із доданими до заяви документами), позивач звернувся 25.09.2019, а 26.08.2020 Регіональною комісією складено обґрунтовані пропозиції, згідно яких Комісія пропонувала визнати ОСОБА_1 реабілітованим та направлено вказану заяву з доданими до неї документами до Національної комісії з реабілітації м. Київ.

Тобто, посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно якого позивача визнано особою депортованою за національною ознакою, видано вже після звернення до Регіональної комісії.

Таким чином, приймаючи оскаржуване позивачем рішення, Національна комісія з реабілітації м. Київ керувалася виключно тими матеріалами, які позивачем додано до заяви про визнання його особою реабілітованою або потерпілою від репресій, які, як свідчать матеріали справи, підтверджують наявність правових підстав визнання його потерпілим від репресій.

У зв`язку із цим, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 7 Закону №926 прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що прийняття рішення з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Таким чином, визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій належить до виключної компетенції Національною комісії з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Відтак, суд звертає увагу позивача на те, останній не позбавлений права повторно звернутися до уповноважених органів (ініціювати питання), щодо розгляду та вирішення питання щодо визнання його реабілітованою особою, подавши, крім поданих разом із заявою про визнання його особою реабілітованою або потерпілою від репресій, інші документи, які є у нього у наявності.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що Національною комісією з реабілітації українського інституту національної пам`яті правомірно, у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства, прийнято рішення щодо визнання ОСОБА_1 потерпілим від репресій, та обґрунтовано відхилена пропозиція Регіональної комісії про надання йому статусу реабілітованого, оскільки він народився під час репресивних дій проти його матері у формі заслання (перебування на спецпоселенні).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації Українського інституту національної пам`яті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональна комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач - Національна комісія з реабілітації Українського інституту національної пам`яті (вул. Липська, 16, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 39389301).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональна комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Чернівецькій області при Чернівецькій обласній державній адміністрації - (вул. М.Грушевського, 1, м. Чернівці, 58002).

Суддя В.О. Григораш