Дата документу 03.04.2023

Справа № 501/32/19

2/501/594/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Тимко М.Л.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського судуОдеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації (третя особа Державна казначейська служба України) про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок надзвичайної ситуації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Стрижак В.П. звернулась до суду із позовом до Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації в якому, з урахуванням уточнень, в солідарному порядку просила стягнути з відповідачів Обласної державної адміністрації Одеської області за рахунок резервного фонду обласного місцевого бюджету та Кабінету Міністрів України за рахунок резервного фонду Державного бюджету України на її користь компенсацію матеріальних збитків, заподіяну надзвичайною ситуацією (зсувом) внаслідок якого відбулась руйнація житлового будинку АДРЕСА_1 в сумі 5165780,40 грн. шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України, а також судовий збір у розмірі 8810,00 грн. та витрати на правничу допомогу (т.1 а.с.138-147).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .

З 2012 року на зсувній діля,нці завдовжки 12 км. від села Санжійка до міста Чорноморська (Іллічівська) Одеської області відбувається руйнація берега зі швидкістю 1,7 м/рік, що встановлено доповіддю про стан техногенної та природної безпеки в Україні.

В результаті зсуву ґрунту берегової лінії у місті Чорноморську Одеської області в лютому 2017 року, її будинок остаточно було зруйновано 30.05.2018 року та вона змушена проживати у іншому житлі.

Висновками КП БТІ Чорноморської міської ради № 1186 від 05.10.2017 року, № 556 від 30.05.2018 року складених за результатами візуального обстеження встановлено, що її будинок зруйнований на 80%, наявні: масові пошкодження, руйнування блоків, прогресують наскрізні тріщини. Випинання ґрунту у підвалі потребує повної заміни фундаменту, стіни, перегородки, перекриття, підлога, дах, вікна, двері, інженерне обладнання відсутні.

Позивач посилається на те, що факт руйнації її житлового будинку та інших будинків на узбережжі Чорного моря, Одеською обласною адміністрацією визнаний надзвичайною ситуацією регіонального рівня відповідно до протоколу № 1 від 06.02.2017 року та інформаційної довідки від 13.04.2017 року.

Розмір грошової компенсації за знищений будинок визначено із посиланням на положення ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2017 року № 195 «Прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2018 рік» та технічного паспорту. Врахувавши вказані норми, вартість 1 кв.м площі будинку11859 грн., площу її знищеного будинку 435,6 кв.м, ціну позову визначено в розмірі 5165780,40 грн.

Позивач зауважує, що після знищення будинку вона звернулась до відповідачів із запитом щодо можливості виплати компенсації у вищевказаному розмірі з резервного фонду державного бюджету. Проте, відповідачі відмовили їй у виплаті компенсації.

Компенсація шкоди дозволить позивачу відновити свої права на житло, гарантовані 1 Протоколом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до неї та органами державної влади не вжито превентивних заходів для забезпечення прав гарантованих 1 Протоколом Конвенції.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 на підставі статті 41 Конституції України, ст.86 Кодексу цивільного захисту України, ст.25 та перехідних положень Бюджетного кодексу України просили стягнути солідарно з Обласної державної адміністрації Одеської області та Кабінету Міністрів України на її користь компенсацію матеріальних збитків, заподіяну надзвичайною ситуацією (зсувом) у вигляді руйнування будинку будинку АДРЕСА_1 в сумі 5165780,40 грн. шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України, а також судовий збір у розмірі 8810,00 грн. та витрати на правничу допомогу (т.1 а.с.1-11, 138-147).

При розгляді справи представник позивача адвокат Стрижак В.П. позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених у позові підтримав у повному обсязі, зокрема, пояснив, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1 .

Внаслідок зсуву ґрунту берегової лінії у місті Чорноморську Одеської області у лютому 2017 року, будинок позивача було остаточно зруйновано 30.05.2018 року та вона змушена проживати у іншому житлі.

Зазначив, що факт руйнації її житлового будинку та інших будинків на узбережжі Чорного моря, Одеською обласною адміністрацією визнаний надзвичайною ситуацією регіонального рівня відповідно до протоколу № 1 від 06.02.2017 року та інформаційної довідки від 13.04.2017 року.

Звернув увагу, що розмір грошової компенсації за знищений будинок визначено із посиланням на положення ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2017 року №195 «Прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2018 рік» та технічного паспорту. Наполягав на тому, що права позивача порушені та визначений ним спосіб захисту прав ОСОБА_1 дозволить позивачу відновити свої права на житло гарантовані 1 Протоколом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до неї. Вважає, що цей розмір відшкодування є правильним в умовах, що склалися. Правом на уточнення позовних вимог він не скористався, клопотань про залучення співвідповідача та про призначення експертизи не заявляв.

При розгляді справи представник відповідача Одеської обласної державної адміністрації позовні вимоги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 у відзиві на позов, запереченнях на відповідь та у судовому засіданні, не визнав, зокрема, пояснив, що позивач заявив вимоги про захист свого порушеного права у спосіб, що суперечить ст. 16 ЦК України, оскільки резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру та не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету у 2017-2019 роках.

Вважає, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути компенсацію за зруйнований будинок, посилаючись на ст.ст.84, 85, 86 Кодексу цивільного захисту України, утім вказані норми регулюють різні правовідносини, проте, закон про відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації не прийнято, а забезпечення потерпілих житлом здійснюється в іншому порядку, визначеному ст.86 Кодексу цивільного захисту, що ігнорується позивачем.

Зауважує, що вимоги, за якими позивач просить захистити його порушене право із посиланням на положення ст.ст.84, 86 Кодексу цивільного захисту України, відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування, а порядок фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуації затверджений постановою КМУ № 140 від 04.02.1999 року у питаннях пов`язаних із соціальним захистом постраждалих та відшкодування їм матеріальних збитків, на який посилається позивач, не застосовується (т.1 а.с.165-172).

При розгляді справи представник Кабінету Міністрів України позовні вимоги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 у відзиві на позов не визнав та у задоволенні позову просить відмовити.

Зауважив, що надзвичайна ситуація, зокрема, зсув на території міста Чорноморська виникла у 2017 році, і продовжується на час розгляду справи у суді, отже посилання позивача про невідкладну допомогу згідно вимог ч. 4 ст. 84 Кодексу цивільного захисту України у позові не підпадає під критерій невідкладної допомоги.

Зазначає, що Порядок фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуації затверджений постановою КМУ № 140 від 04.02.1999 року на який позивач посилається у позові не застосовується до спірних правовідносин.

Звертає увагу, що положення ст. 86 Кодексу цивільного захисту України не застосовуються у справах про відшкодування матеріальних збитків. Виплата ж матеріальної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайної ситуації належить до компетенції органів місцевого самоврядування (т.1 а.с.220-226).

Державна казначейська служби України про час та місце судового розгляду неодноразово була повідомлена в установленому законом порядку, до судового засідання представника не направила пояснень щодо позову не надала (т.1 а.с.158, 176, 206, т.2 а.с.2, 25, 44, 69, 106, 134, 150, 154, 164).

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено з пояснень представника позивача і це підтверджується рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.03.2009 року, технічним паспортом на житловий будинок, реєстраційним посвідченням КП БТІ від 27.04.2009 року, державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ОД №039675 позивачу ОСОБА_1 з 27.09.2009 року на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с.13-17, 114-127, т.2 а.с.35, 36).

З копії національної доповіді про стан техногенної та природної безпеки в України у 2012 році вбачається, що на абразійно-зсувній ділянці завдовжки 12 км. від села Санжійка до м. Іллічівськ руйнація берега відбувається зі швидкістю 1,7 м/рік (т.1 а.с.25-27).

З фотокопії звіту про оцінку майна складеного 10.08.2016 року ТОВ «Полонія-2006» вбачається, що ринкова вартість двоповерхового будинку АДРЕСА_1 , площею 453,6 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 на дату оцінки, тобто 10.08.2016 року складає 14410 820 млн. грн. Термін дії звіту визначено у 6 місяців (т.1 а.с.31).

Фотокопіями протоколу №1 засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації від 06.02.2017 року, листом Одеської ОДА на адресу КМУ від 13.04.2018 року інформаційної довідки щодо надзвичайної ситуації у місті Чорноморську Одеської області, листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11.07.2018 року, листом Одеської ОДА від 31.08.2018 року встановлено, що територія 5 та 9 мікрорайонів міста Чорноморська (узбережжя Чорного моря) знаходиться у зоні високої активності ґрунту. Внаслідок активізації зсувних процесів протягом останніх років у зоні зсуву зруйновано 17 будинків, загальна вартість яких перевищує 100 млн. грн. При цьому, у 2018 році значно посилились процеси зсуву берегової лінії в районі 9-го мікрорайону міста, від мешканців постраждалого мікрорайону надходять звернення про те, що їх будинки фактично зруйновано або розташовані в зоні ризику, розмір збитку становить 55806,675 тис. грн.

Вказана подія визнана комісією надзвичайною ситуацією регіонального рівня та Одеська обласна державна адміністрація просить Кабінет Міністрів України розглянути питання про виділення з резервного фонду 91,656 млн. грн. на протизсувні заходи в прибережній зоні 9-го мікрорайону міста Чорноморська.

Проте кошти протягом 2016-2018 років з резервного фонду державного бюджету для фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та надання матеріальної допомоги (компенсації) потерпілим від надзвичайної ситуації регіонального рівня в районі 9-го мікрорайону м.Чорноморська не виділялись (т.1 а.с.18-24, т.2 а.с.6-9).

В матеріалах справи міститься копія висновку БТІ Чорноморської міської ради №1186 від 05.10.2017 року, складеного під час обстеження технічного стану житлового будинку АДРЕСА_1 у зв`язку із надзвичайною ситуацією з якого вбачається, що стіни, фундамент, перекриття, дах не зруйновані. Наявна тріщина у ґрунті шириною понад 10 см., яка є загрозою подальшого зсуву будинку. Відсутні підходи, під`їзди, комунікації в результаті руйнування вулиці, Житловий будинок позивача не придатний до експлуатації внаслідок дії природно-кліматичних факторів (т.1 а.с.28).

Після чого, відповідно до висновку КП БТІ Чорноморської міської ради №556 від 30.05.2018 фізичний знос будинку склав 98%. Фундамент житлового будинку АДРЕСА_1 зруйнований на 80%, наявні: масові пошкодження, руйнування блоків, прогресують наскрізні тріщини, випинання ґрунту у підвалі потребує повної заміни фундаменту. Стіни, перегородки, перекриття, підлога, дах, вікна, двері, інженерне обладнання відсутні у будинку (т.1 а.с.29).

З копії заяви ОСОБА_1 від 21.11.2017 вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області з заявою щодо відшкодування їй збитків завданих руйнацією земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі ч.2 ст.84, ч.9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України та надала згоду на передачу зруйнованого майна у володіння виконавчому комітету Чорноморської міської ради Одеської області (т.1 а.с.32-33).

Відповідно до звернення ОСОБА_1 на адресу Одеської ОДА від 24.10.2018 року вбачається, що вона просила відповідача відшкодувати їй збитки завдані руйнацією житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі ч.2 ст.84, ч.9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, ст.ст.13, 41 Конституції України та 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та надала згоду на передачу зруйнованого майна у володіння Одеській обласній державній адміністрації (т.1 а.с.34-35).

Згідно із фотокопією висновку експертного дослідження № 12-1/18 від 05.03.2018 року складеного на замовлення Чорноморської міської ради Одеської області вбачається, що житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 знаходиться в непридатному (аварійному) технічному стані, не підлягає відновленню та подальшій експлуатації. Розмір матеріального збитку нанесений в зв`язку з активністю зсувного процесу в прибережній зоні в 9 мкр. м. Чорноморська становить 4140780,00 грн. (т.1 а.с.65-113).

З копій листів Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації від 16.06.2018 року та від 18.07.2018 року на адресу позивача вбачається, що головним розпорядником бюджетних коштів спрямованих на проведення протизсувних робіт в району 9 мікрорайону міста Чорноморська згідно Загальнодержавної цільової програми захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій на 2013-2017 року є МНС та Мінрегіон України. У зв`язку із невиконання зазначеної програми та не проведенням протизсувних заходів, порушено питання щодо здійснення заходів з ліквідації надзвичайної ситуації за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету.

Із вказаних листів слідує, що резервний фонд обласного бюджету на 2018 рік передбачений у розмірі 2885,9 тис. грн. (т.1 а.с.36-42).

Розпорядженням КМУ № 702-р від 19.09.2018 року виділено Одеській ОДА 41986 грн. на здійснення протизсувних заходів, пов`язаних із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації в прибережній зоні в 9-му мікрорайоні м. Чорноморська Одеської області (т.2 а.с.11, 21).

Науково-правовим висновком в галузі права від 28.01.2020 року складеним ОСОБА_3 членом Науково-консультативної Ради при Верховному Суді, доктором юридичних наук встановлено, що неможливість позивача отримати відшкодування завданих надзвичайною ситуацією збитків через відсутність коштів та механізму їх виділення з резервних фондів державного та місцевого бюджету повинно бути констатоване як порушення права позивача на мирне володіння майном, окрім того, незадоволення вимог позивача про відшкодування завданих збитків порушує фундаментальне право позивача на користування житлом (т.2 а.с.75-83).

Із копій медичної документації позивача слідує, що вона страждає рядом захворювань, проходила лікування в онкологічному диспансері м. Одеса, Іллічівській міській лікарні та перебуває на обліку у онколога (т.1 а.с.237-239, 241-242).

Положеннями ч.1 ст. 13, ч.2 ст.264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч.1, 7 ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок надзвичайної ситуації, то суд зазначає таке.

Положеннями ч.1 ст.15, ст.16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому спосіб захисту цивільних прав та інтересів може полягати, зокрема, у відшкодуванні збитків та інших способах відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1-3 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, зокрема, у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (рішення ЄСПЛ від 3.04.2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті ст.1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29.06.2004 року щодо суті та від 13.07.2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини», заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 12.01.2006 року щодо прийнятності у справі «Ічер проти Туреччини», заява № 18888/02, § 73-87; рішення ЄСПЛ від 16.06.2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії», заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16.006.2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану», заява № 40167/06, § 152-242; рішення ЄСПЛ від 10.05.2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprys v. Turkey), заява № 25781/94, § 178-189).

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної йому надзвичайною ситуацією, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за ст.13 Конвенції, повинні бути ефективними.

Так, звертаючись до суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стрижак В.П., обґрунтувала позов, зокрема й тим, що вона не отримала від держави відшкодування за знищений внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок, на яке вона, на її переконання, має право згідно із законодавством України.

Також позивач зазначила, що право на судовий захист їй гарантовано Конституцією України, у тому числі й щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено ст. 22 ЦК України, ст. ст. 85, 86Кодексу цивільного захисту України.

За змістом ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно пункту 24 ст.2 Кодексу цивільного захистуУкраїни надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, природні та техногенні (п.1, 2 ч.2 ст.5 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно вимог ст.85 Кодексу цивільного захисту України відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

За змістом ст.86 Кодексу цивільного захисту України регламентовано забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлено умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини десятої зазначеної статті (яким передбачено, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, оскільки передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (п.1 ч.1 ст.49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (п.3 ч.3 ст.84 Кодексу цивільного захисту України).

Отже, умови та порядок відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації мають визначатись спеціальним законом. Зазначення, при цьому, на встановлення законом не тільки порядку, а і умов відшкодування шкоди, виключає пряме застосування вказаної норми права до прийняття відповідного закону.

Відповідно, заперечення відповідачів у цій частині є такими, що заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи. Позовні ж вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків шкоди за знищене під час надзвичайної ситуації майно на підставі ст.ст.85, 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіряючи доводи позивача щодо порушення органами державної влади вимог ст.1 Першого протоколу до Конвенції шкоди впродовж тривалого часу, то суд зазначає таке.

Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), та в подальшому був викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 року № 623.

Після чого, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767 до цього Порядку були внесені зміни, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Ці зміни набули чинності 08.09.2020 року, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції та не розповсюджуються на правовідносини у цій справі.

Відповідно до ст.4 Кодексу цивільного захисту України (редакція на час виникнення правовідносин) цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Встановлено, що позивачу за рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 08.06.2018 року №343-VII вирішено виплатити матеріальну допомогу на підставі ст.89 Кодексу цивільного захисту України та Постанови КМУ 947 від 18.12.2013 року в розмірі 26430 грн. (т.1 а.с.63-64).

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів місцевого з заявами про відшкодування їй збитків завданих руйнацією житлового будинку та надала згоду на передачу зруйнованого майна у володіння Одеській обласній державній адміністрації та Чорноморській міській ради Одеської області (т.1 а.с.32-35).

Враховуючи вищевказану прецеденту практику ЄСПЛ, а також відсутність законодавчого механізму компенсації завданої шкоди на протязі тривалого часу та порядку відновлення житла, пошкодженого надзвичайної ситуації природного характеру, тобто невиконання державою позитивного обов`язку, суд зазначає, що позивач має право вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач та її представник не заявляли клопотання про залучення Держави Україна у якості відповідача, суд позбавлений можливості вирішити питання про стягнення за рахунок держави грошової компенсації за невиконання позитивного обов`язку, оскільки Кабінет Міністрів України є лише представником держави.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, тому у позові слід відмовити в повному обсязі.

Доводи представника позивача про застосування у даній справі положень Порядку використання коштів резервного фонду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №415 від 29.03.2002 року є безпідставними не впливають на правову оцінку дій сторін в межах заявлених позовних вимог. У суду першої інстанції не має правових підстав для встановлення та правової оцінки даних обставин, так як фактично, предметом спору є вимоги про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок надзвичайної ситуації (зсуву).

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суд обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід (Рішення ЄСПЛ у справі Трофімчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року).

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. Оскільки судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати пов`язані з оплатою судового збору, правничою допомогою адвоката покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації (третя особа Державна казначейська служба України) про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок надзвичайної ситуації, - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 03 квітня 2023 року.

Суддя