ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2023 року
м. Київ
справа № 440/11471/21
адміністративне провадження № К/990/31999/22
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Юрченко В.П.,
суддів: Білоуса О.В., Бившевої Л.І., Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Гончарової І.А., Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Усенко Є.А., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року (головуючий суддя Перцова Т.С., судді: Жигилій С.П., Русанова В.Б.) у справі №440/11471/21 за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт", третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, у якому просить надати Головному управління ДПС у Полтавській області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" у розмірі 2993399,09 грн за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за Державним підприємством «Полтавське управління геофізичних робіт» рахується податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 2 993 399,09 грн, з метою погашення якого контролюючий орган звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення з розрахункових рахунків коштів. Рішеннями Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі №440/672/20 стягнуто з рахунків відповідача кошти у розмірі 2 423 449,92 гривень, від 11 серпня 2020 року у справі № 440/3187/20 - 780 012,05 гривень, від 9 лютого 2021 року у справі № 440/7285/20 - 247 993,423 гривень. З метою виконання судового рішення в порядку статті 95 Податкового кодексу України позивачем направлялися до банків інкасові доручення, які повернуті до контролюючого органу без виконання, податковий борг не погашено. Оскільки у відповідача відсутні кошти для погашення податкового боргу на рахунках, відкритих у банківських установах, контролюючий орган на підставі пункту 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України звернувся до суду з позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року адміністративний позов Головного управління ДПС у Полтавській області до Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника задоволено повністю. Надано Головному управлінню ДПС у Полтавській області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» у розмірі 2 993 399,09 грн за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом здійсненні необхідні дії, що передують здійсненню заходів щодо продажу майна платника податків, а саме, позивач звернувся до суду з позовом до ДП "ПУГР" про стягнення з розрахункових рахунків коштів на погашення податкового боргу та на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, направив до банків інкасові доручення (розпорядження) на відповідні суми, однак, у платника податків недостатньо коштів, які перебувають у його власності, для погашення податкового боргу. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для надання дозволу Головному управлінню ДПС у Полтавській області на погашення податкового боргу Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» в розмірі 2993399,09 грн за рахунок майна Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт», що перебуває у податковій заставі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях подало апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначено, що відповідно до наказу Фонду державного майна України від 14.07.2021 № 1220 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)», єдиний майновий комплекс державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт, за адресою: вул. Заводська. 16, м. Полтава, Полтавська область, код за ЄДРПОУ 00147921, включено до переліків об`єктів малої приватизації в 2021 році, органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях. На виконання вищезазначеного наказу Регіональним відділенням прийнято рішення про приватизацію ЄМК ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» (наказ від 15.07.2021 № 780), що свідчить про перехід ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» як єдиного майнового комплексу у власність держави. Посилаючись на ст. 191 Цивільного кодексу України, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року № 2269-VIII вказує, що до складу ДП «ПУГР», як єдиного майнового комплексу, входить все майно підприємства, в тому числі, яке перебуває у податковій заставі, а повноваження власника цього майна у процесі приватизації здійснює апелянт в силу ч. 2 ст. 7 Закону № 2269-VIII, тому відповідно до п. 95.9 ст. 95 ПК України продаж цілісного майнового комплексу підприємства, майна, яке перебуває у державній або комунальній власності, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. Наводячи положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-III, наполягав на відсутності підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі, оскільки таке майно належить державі та відповідно до підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України є основним засобом виробництва, що свідчить про неможливість його відчуження до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна в силу ст.ст.1, 2 Закону 2864-III.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року, апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Полтавській області до Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи ту обставину, що майно Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт», яке описано в податкову заставу, належить до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, а частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, то відсутні підстави для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
Не погодившись із ухваленим у справі рішенням, позивач (Головне управління ДПС у Полтавській області) подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування положень статей 89, 95 Податкового кодексу України та положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864 без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі №826/18574/14, від 24 квітня 2020 року у справі №822/1262/17, наслідком чого стала відмова у позові. Позивач просить постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року скасувати, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року залишити в силі. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №826/18574/14, від 24 квітня 2020 року у справі №822/1262/17. Зокрема, у постанові від 24 квітня 2020 року у справі №822/1262/17 зазначено, що дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», від 29 листопада 2001 року N2864-III розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом. Також, скаржник посилається на те, що у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №826/18574/14 Верховний Суд дійшов висновку, що податкове законодавство не передбачає заборони щодо вилучення органом стягнення та подальшого продажу майна, яке перебуває в режимі господарського відання, для погашення податкового боргу платника. Можливість продажу такого майна підтверджується й положеннями пункту 95.9 статті 95 ПК України, за змістом якого у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.
У відзиві на касаційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях просило відмовити у задоволенні касаційної скарги. В обґрунтування своєї позиції доводить, що у зв`язку з тим, що майно ДП "Полтавське управління геофізичних робіт", яке описано в податкову заставу, належить до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, а частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, то відсутні підстави для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
Ухвалою від 15 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області.
Для забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, ухвалою від 1 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів на підставі статей 346, 347 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, судова палата вважає, що наявні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, застосованої судом апеляційної інстанції, а касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди установили, що Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» код ЄДРПОУ 00147921 зареєстроване як платник податків з 21 грудня 1991 року та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області.
Станом на дату звернення до суду згідно інтегрованої картки особового рахунку платника податків, що ведеться в ГУ ДПС у Полтавській області, за ДП «ПУГР» рахувався податковий борг з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 993 399,09 грн, який виник внаслідок подання ДП «ПУГР» до ДПІ у м. Полтаві податкових декларацій з ПДВ:
№ 9132079957 від 20.06.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 501838,00 грн (за травень 2019 року), частково погашено за рахунок наявної переплати у розмірі 161 574,08 грн та часткового стягнення у розмірі 1167,31 грн (сума боргу на дату подання позову по даній декларації складає 339 096,61 грн) по терміну сплати 30.06.2019;
№ 9158991984 від 22.07.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 321584,00 грн (за червень 2019 року) по терміну сплати 30.07.2019;
№ 9186579241 від 20.08.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 339784,00 грн (за липень 2019 року) по терміну сплати 30.08.2019;
№ 9214684193 від 19.09.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмір 230813,00 грн (за серпень 2019 року) по терміну сплати 30.09.2019;
№ 9244834758 від 21.10.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 106633,00 грн (за вересень 2019 року) по терміну сплати 30.10.2019;
№ 9276513753 від 20.11.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 297977,00 грн (за жовтень 2019 року) по терміну сплати 30.11.2019;
№ 9304731124 від 18.12.2019 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 212898,00 грн (за листопад 2019 року) по терміну сплати 30.12.2019;
№ 9332249084 від 20.01.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 220303,00 грн (за грудень 2019 року) по терміну сплати 30.01.2020;
№ 9029374945 від 19.02.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 232684,00 грн (за січень 2020 року) по терміну плати 01.03.2020;
№ 905694688 від 18.03.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 148323,00 грн (за лютий 2020 року) по терміну сплати 30.03.2020;
№ 19517439 від 21.04.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 99596,00 грн (за березень 2020 року) по терміну сплати 30.04.2020;
№ 9110250627 від 19.05.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 24142,00 грн (за квітень 2020 року) по терміну сплати 01.06.2020;
№ 9206099111 від 19.08.2020 про визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 45511,00грн (за липень 2020 року) по терміну сплати 31.08.2020;
№ 9238120216 від 21.09.2020 про визначення суми податкового зобов`язання у розмірі 163389,00 грн (за серпень 2020 року) по терміну сплати 30.09.2020;
№ 9305414189 від 19.11.2020 про визначення суми податкового зобов`язання у розмірі 9924.00 грн (за жовтень 2020 року) по терміну сплати 30.11.2020.
Згідно з пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України в автоматичному режимі в обліковій картці з ПДВ за період з 29 січня 2019 року по 13 листопада 2020 року нарахована пеня у загальному розмірі 200 241,48 грн.
Відповідно до статті 59 ПК України, ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкову вимогу форми «Ю» №23759-17 від 1 серпня 2018 року, за наслідками оскарження якої вказана податкова вимога є чинною (рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №440/367/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року, відмовлено в задоволенні позову ДП «ПУГР» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги).
ГУ ДФС у Полтавській області ініційовані звернення до Полтавського окружного адміністративного суду щодо стягнення коштів з рахунків за податковим боргом з ДП «ПУГР», за результатами розгляду яких:
- рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі №440/672/20 позов задоволено, стягнуто з рахунків ДП "ПУГР" кошти у розмірі 2423449,92 грн. Рішення суду згідно ЄДР судових рішень набрало законної сили 14.06.2021;
- рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року у справі № 440/3187/20 позов задоволено, стягнуто з рахунків ДП "ПУГР" кошти у розмірі 780 012,05 грн. Рішення суду згідно ЄДР судових рішень набрало законної сили 15 лютого 2021 року;
- рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі №440/7285/20 позов задоволено, стягнуто з рахунків ДП "ПУГР" кошти у розмірі 247 993,423 грн. Рішення суду згідно ЄДР судових рішень набрало законної сили 12 березня 2021 року.
На виконання вищенаведених рішень Полтавського окружного адміністративного суду в порядку статті 95 ПК України виставлено інкасові доручення від 2 березня 2021 року №76, №75, №78, №77, №74, № 79, №80, від 16 березня 2021 року №107, №106, №105, №104, №103, №102, №101, від 22 червня 2021 року № 373, №366, №380, №372, №379, №365, №360, №367, №374, №370, №376, №375, №361, 363, №362, №369, №368, №377, №378, №371, №364, які повернуті без виконання, зокрема, через відсутність на рахунках коштів.
Наявність податкового боргу відповідача обумовило звернення позивача до суду з позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
Дискусійним у цій справі є питання застосування Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року N 2864-III та пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України при розгляді спору про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №818/1604/16, від 31 березня 2020 року у справі №818/2857/14, від 19 січня 2021 року у справі №808/3932/15, від 25 березня 2021 року у справі №806/1453/17. У вказаних постановах Верховний Суд констатував, що майно підприємств (відповідачів у справах), яке описане в податкову заставу належить до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, а частка державної власності в статутному капіталі відповідачів становить не менше 25 %, та приходив до висновку про відсутність підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, застосовуючи положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». При цьому, суд апеляційної інстанції визнав помилковими посилання позивача на норми ПК України, які на його думку, мають прерогативу по відношенню до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки, як відзначив апеляційний суд, вони не поширюється на відносини щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі №822/1262/17, аналізуючи приписи Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року N 2864-III та норми пункту 95.9 статті 95 ПК України, дійшов висновку про те, що питання погашення податкового боргу регулюються Податковим кодексом України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.
Таким чином, забезпечення єдності судової практики вимагає повного та системного тлумачення як юридичних норм, так і правових позицій суду. У судовій практиці має враховуватися принцип юридичної визначеності як мірило обґрунтованості застосування в судовій практиці оцінних понять, пов`язаних із застосуванням критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду.
Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши матеріально-правове регулювання спірного у цій справі питання, а також судову практику Верховного Суду з питання застосування норм права, Верховний Суд у складі судової палати вважає наявними підстави для формулювання правового висновку, який би забезпечив єдність судової практики та єдине розуміння і тлумачення відповідних норм права судами.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Норми підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлюють, що орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу, про що зазначено у пункті 88.1 статті 88 Податкового кодексу України.
Згідно пункту 88.2 вказаної статті, право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
При цьому, відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України, встановлено, що право податкової застави виникає:
89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;
89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;
89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.
Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 ПК України.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Нормами пункту 95.3 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 95.9 статті 95 ПК України, у разі якщо продажу підлягає майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.
Дослідження вказаних норм дає підстави для висновку, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі приймається на підставі рішення суду.
Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.
Сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.
Щодо застосування приписів Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року N2864-III, судова палата зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року N2864-III передбачено встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Відповідно до статті 2 цього Закону, під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року N2864-III розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.
Аналізуючи висновки судів попередніх інстанцій стосовно дотримання контролюючим органом встановленого ПК України порядку звернення до суду з вимогою про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває в податковій заставі, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом здійснені заходи, що передують процедурі продажу майна платника податків, а саме: позивач звернувся до суду з позовом до ДП "ПУГР" про стягнення з розрахункових рахунків коштів на погашення податкового боргу та на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, направив до банків інкасові доручення (розпорядження) на відповідні суми, однак, у платника податків недостатньо коштів, які перебувають у його власності, для погашення податкового боргу.
Враховуючи вжиття податковим органом заходів з погашення податкового боргу, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення цього позову щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступає від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 березня 2021 року у справі №806/1453/17, від 11 лютого 2020 року у справі №818/1604/16, від 31 березня 2020 року у справі №818/2857/14, від 19 січня 2021 року у справі №808/3932/15, відповідно до яких у спорах про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, вирішуючи питання погашення податкового боргу, прерогативу над нормами Податкового кодексу України мають норми Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств.
Суд дійшов висновку, що у разі звернення податкового органу з позовом до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, застосуванню підлягає Податковий кодекс України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а норми Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" розповсюджуються на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.
Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Верховний Суд зазначає, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перелічені всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила судова палата у цій справі.
Аналіз наведених приписів податкового законодавства та КАС України свідчить про порушення судом апеляційної інстанцій у даній справі норм матеріального та процесуального права, оскільки, як уже було зазначено, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме Податковий кодекс України, а не Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням вищенаведеного постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року підлягає скасуванню, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, судова палата
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року скасувати, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко О.В. Білоус Л.І. Бившева Н.Є. Блажівська М.М. Гімон І.А. Гончарова І.В. Дашутін І.Л. Желтобрюх І.Я.Олендер Є.А. Усенко Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк О.О. Шишов М.М. Яковенко
