Справа № 761/9438/23

Провадження № 2-з/761/198/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши матеріали заяви позивача ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОМИР-ЛТД» про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Росінський О.В. з позовом до ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» про зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

?зобов`язати ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» усунути недоліки програмного забезпечення, ліцензія на використання якого передана на користь ІПДМ на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021, які перешкоджають безперервному належному функціонуванню Єдиного державного реєстру документів моряків та доступу до нього користувачів та правоволодільців;

?зобов`язати ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» не чинити перешкоди Позивачу та іншим морякам у використанні програмного забезпечення, ліцензія на використання якого передана на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021, для безперервного належного функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків та доступу до нього користувачів та правоволодільців;

?зобов`язати ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» надати Позивачу доступ до його персональних даних, що обробляються за допомогою програмного забезпечення, ліцензія на використання якого передана на користь ІПДМ на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 27.03.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.03.2023 представником позивача до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» забезпечити безперервну роботу Програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021, до моменту вирішення даного спору.

В обґрунтування заяви посилається на те, що позивач у справі, ОСОБА_1 , за своєю професією є моряком, якому присвоєно звання капітана далекого плавання.

Вказує, що відповідно до положень Правил 1/2, 1/11 Манільських поправок до додатка до Міжнародної конвенції про підготовку та дипломування моряків а несення вахти (ПДНВ) 1978 року, Позивач як і кожен моряк для отримання можливості працювати за професією повинен підтверджувати своє звання кожні 5 років та отримувати підтвердження свого диплома.

При цьому, пояснив, що Указом Президента України № 837/2019 від 08.11.2019 Кабінету Міністрів України наказано вжити заходів: е) до 30 липня 2020 року стосовно створення електронного кабінету моряка, зокрема забезпечення надання дозвільних документів в електронному вигляді.

На виконання Указу Президента України № 837/2019 від 08.11.2019 позивачем був створений електронний кабінет моряка, який діє у складі єдиного Державного реєстру документів моряків.

Порядок ведення вказаного реєстру був встановлений наказом Міністерства транспорту України від 08.01.2003 № 3 «Про затвердження Положення про ведення єдиного Державного реєстру документів моряків» (далі - наказ Мінтрансу № 3 від 08.01.2003 щодо тексту самого наказу та «Положення про реєстр» щодо затвердженого даним наказом Положення).

Зауважив, що відповідальність за функціонування даного реєстру та організаційне та матеріально-технічне забезпечення ведення Реєстру, процедура щодо перевірки дійсності документів була покладена на Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків (далі - ІПДМ).

При цьому, статус ІПДМ було визначено нормативними актами, а саме: постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 31.01.2001 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломування моряків» (далі - постанова № 83 від 31.01.2001) якою було висловлено згоду із пропозицією Міністерства транспорту (правопопередних Мінінфраструктури) щодо утворення державної організації - ІПДМ та її представництв (філій, відділень) у відповідних регіонах України і затвердження положення про цю інспекцію, передбачивши, що до її компетенції належить підтвердження дипломів, кваліфікаційних свідоцтв та інших документів моряків, визначених законодавством та наказом Міністерства транспорту України № 693 від 17.10.2001 № 693 «Про затвердження Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків» (далі - наказ № 693).

Однак, зазначені нормативно-правові акти були визнані такими, що втратили чинність, в результаті прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 № 739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків» (далі - постанова № 739), якою передбачено скасування постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 31.01.2001 та передачу повноважень ІПДМ до Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - Адміністрація судноплавства) та наказу Міністерства інфраструктури України від 12.10.2020 № 614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України від 17 жовтня 2001 року № 693» (далі - наказ № 614) яким на виконання постанови № 739 від 19.08.2020 внесено зміни, до нормативно-правових актів, якими була врегульована діяльність Інспекції, а саме: визнано таким, що втратив чинність наказ № 693; вносяться зміни до наказу № 3 від 08.01.2003 щодо передачі повноважень на ведення єдиного Державного реєстру документів моряків від ІПДМ до Адміністрації судноплавства; внесено зміни до низки актів Міністерства інфраструктури України та його правопопередників із мегою передачі повноважень від ІПДМ до Адміністрації судноплавства.

Проте, звернув увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2021 у справі № 640/31875/20, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2021, визнано протиправними та нечинними з моменту прийняття постанову № 739 та наказ № 614, а тому, на теперішній час є чинними нормативно-правовими актами, а ІПДМ є уповноваженою особою на ведення Державного реєстру документів моряків.

Поряд з цим, зауважив, що протягом 2022 року доступ та перевірка документів моряків в електронній системі належним чином не працювала, внаслідок чого, позивач не мав можливості перевірити свої чинні морські документи та здійснити їх завантаження із Реєстру документів моряків, а тому, з метою вирішення проблемних питань функціонування Реєстр він звернувся до ІПДМ із заявою про надання інформації щодо причин та підстав проблем доступу до електронного кабінету моряка у складі Реєстру документів моряків.

У відповідь на вказане звернення ІПДМ зауважено що Робота електронного кабінету моряка у складі Єдиного державного реєстру документів моряків здійснюється на підставі програмного забезпечення «Автоматизована система оцінки компетентності моряка», що розроблене ТОВ «РАДОМИР-ЛЇД» та ІПДМ використовує вказане програмне забезпечення на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021, що укладений між ІПДМ як Ліцензіатом та TOB «РАДОМИР-Л Т Д» як Ліцензіаром та з боку ІПДМ не допускалось порушення умов даного договору та вжиті всі можливі заходи для належного функціонування програмного забезпечення, на підставі якого працює Єдиний державний реєстр документів моряків та рекомендувало звернутися до Товариства для вирішення питань доступу до даного Реєстру.

Однак, звернув увагу, що протягом лютого 2023 року позивач не має доступу до електронного кабінету моряка та не має можливості перевірити свої морські документи та не має доступу до своїх персональних даних. А тому, на його думку, викладені у заяві обставини свідчать про необхідність вжиття з боку суду тимчасових захисних заходів, направлених на убезпечення його становища від подальших порушень буде сприяти ефективному відновленню його права без нових звернень до суду у випадку, якщо позов буде задоволений, забезпеченню можливості ефективного захисту його прав на час розгляду справи задля убезпечення вказаного Реєстру від зупинення, знищення, витоку із нього даних та передачі їх невстановленим особам та забезпечення ефективного відновлення його прав у випадку задоволення позову.

В той же час, не вжиття таких заходів може призвести до втрати позивачем доступу не тільки до своїх персональних даних, а й до своєї професії моряка, оскільки не матиме можливості отримати свої морські документи, а також, до існування реальної загрози неконтрольованого поширення його персональних даних.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує свій позов порушенням з боку відповідача як особи, якою розроблено програмне забезпечення для роботи Єдиного державного реєстру документів моряків наступних обов`язків: 1) незабезпечення роботи програмного забезпечення, що використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, 2) незабезпечення позивачу можливості ознайомлення та доступу до інформації, що міститься у цьому реєстрі, в тому числі до його персональних даних; 3) на забезпечення здійснення заходів технічного та технологічного забезпечення (крім організації доступу до даних), забезпечення хостингу, обслуговування технічного комплексу реєстру; 4) незабезпечення здійснення заходів із супроводу програмного забезпечення відповідних реєстрів; 5) незабезпечення працездатності засобів реєстру та свого програмного забезпечення; 6) незабезпечення доступу до інтерфейсів реєстру та свого програмного забезпечення авторизованих користувачів; 7) незабезпечення збереженості персональних даних позивача.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що порушені його права на: безперервний та безперешкодний доступ до публічних реєстрів; доступ до будь-якої інформації про нього, що міститься в реєстрі; доступ до інформації про правовий та спеціальний статус позивача як моряка, що міститься у відповідному реєстрі; обов`язкове повідомлення про будь-які дії із інформацією про позивача, в тому числі про її видалення, переміщення, оброблення тощо; доступ до персональних даних про себе, бути обізнаним про місцезнаходження персональних даних та способи їх використання.

Так, відповідно до правових висновків, які містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2021 у справі № 308/8567/20, в якій ВС відступив від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду в складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2020 року в справі № 520/9674/19 (провадження № 61-4032св20) зазначено, що законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.

У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За таких обставин, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог та такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Частиною 1 ст.150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову.

Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Крім того, згідно роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року за №9, вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому розглядаючи заяву про забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, суд повинен враховувати що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірланді» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008 суд вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд також зауважує на те, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову може бути не тільки необхідність забезпечення примусового виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а й забезпечення можливості ефективного захисту/поновлення порушених прав позивача та такі підстави є різними за своєю юридичною сутністю.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВС від 16.08.2018 у справі №910/1040/18) така підстава для вжиття заходів забезпечення як гарантування ефективного захисту чи поновлення прав особи, яка звернулась або має звернутись до суду за захистом своїх прав, застосовується при вирішенні спорів, які носять немайновий характер та застосовується у випадку, коли позивач, отримавши задоволення первісного позову, не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду

Таким чином, з огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; з метою забезпечення можливості ефективного захисту/поновлення порушених прав позивача, суд вважає, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОМИР-ЛТД» про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов`язати ТОВ «РАДОМИР-ЛТД» забезпечити безперервну роботу Програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22.10.2021, до моменту вирішення даного спору.

Реквізити стягувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Реквізити боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОМИР-ЛТД», ЄДРПОУ: 42527940, адреса місця знаходження: вул. Ольжича, 27/22, м. Київ, 04060.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суду міста Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя: