ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. Справа№ 910/16592/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.02.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.09.2022 (повний текст складено 28.09.2022)

у справі № 910/16592/21 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про визнання недійсним Рамкового договору фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 з додатками до нього у вигляді протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME та додатковими угодами №1 до протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на оспорюваному договорі підпис керівника позивача є підробленим та відповідачем погоджувались його умови із особами, які не мали відповідних повноважень.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі №910/16592/21 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним п. 6.1 Рамкового договору фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" в частині словосполучення "а також вартість послуг за організацію фінансування" та речення "Сплачений лізингоодержувачем перший лізинговий платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню йому за будь-яких умов".

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" про підписання Рамкового договору з додатками до нього неповноважною особою. Водночас, дійшов висновку про те, що положення п. 6.1 Рамкового договору фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 в частині словосполучення "а також вартість послуг за організацію фінансування" та речення "Сплачений лізингоодержувачем перший лізинговий платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню йому за будь-яких умов" суперечать ст.ст. 655, 806 Цивільного кодексу України, а тому згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та покладення на відповідача судових витрат, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було досліджено обставини щодо правової природи Рамкового договору, характеру плати за послуги за організацію фінансування, погодження умов договорів та сплати послуг в повному обсязі, а встановлені обставини щодо підписання договору не відповідають висновкам щодо недійсності положень пункту 6.1. Так, скаржник зазначає, що оскільки законодавством не заборонено суб`єкту підприємництва, який надає послуги з фінансового лізингу, в тому числі і ТОВ «ОТП Лізинг», надавати й інші допоміжні комерційні послуги, зокрема, і на платній основі, включення в Рамковий договір плати за послуги за організацію фінансування окремо від лізингових платежів не порушує вимоги законодавства, зокрема, і положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідач також вважає, що факт того, що позивач підписав у повному обсязі Рамковий договір з Протоколами лізингу без будь-яких зауважень, виконував його, в тому числі, сплатив вартість послуг за організацію фінансування в загальному розмірі 99505,49 грн, підтверджує, що йому були зрозумілі та відомі усі умови лізингу та організації фінансування, а також що він погодився з ними, в тому числі, щодо не лише сплати лізингових платежів, а й вартості інших послуг.

Скаржник посилається на те, що вказуючи, що пункт 6.1. Рамкового договору суперечить статтям 655 та 806 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки в положеннях вказаних статей не міститься жодного імперативного припису, який би порушили сторони при погодженні умови, що перший лізинговий платіж та вартість послуг з організації фінансування не підлягають поверненню в будь-якому випадку.

Крім того, апелянт доводить, що суд першої інстанції в порушення чинних норм законодавства не застосував до даних правовідносин положення щодо принципу свободи договору, а саме статті 3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, та не врахував той факт, що при укладенні Рамкового договору саме на таких умовах позивач отримав у лізинг передбачене його умовами майно, і саме враховуючи зазначені погоджені положення визначалися і інші умови договору, в тому числі обраховувалися платежі.

Апелянт також вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на судову практику, а саме позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, та Верховного Суду в постановах від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, оскільки вони прийняті за іншого предмету спору та за інших обставин справи.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" не погоджується з висновками суду щодо покладення при частковому задоволенні позову судових витрат повністю на відповідача, оскільки зловживання процесуальними правами та неправомірні дії протягом усього судового провадження мали місце саме у позивача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить визнати апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення залишити без змін. Позивач, серед іншого, вказує, що такого платежу як вартість послуг за організацію фінансування, як це вказано в протоколах лізингу, у Законі України «Про фінансовий лізинг» не передбачено, окрім того, відповідач даних послуг позивачу не надавав, акти прийому-передачі таких послуг не долучені.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" оскаржує рамковий договір фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 (надалі - Рамковий договір) з додатками до нього у вигляді протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME та додатковими угодами №1 до протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME.

Сторонами за Рамковим договором та додатками є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (лізингодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" (лізингоодержувач).

У розділі 1 "Визначення та тлумачення" Рамкового договору зазначено, що:

- документи лізингу - це Рамковий договір, всі протоколи лізингу, документи укладені у зв`язку з Рамковим договором, які створюють чи мають на меті створити забезпечення щодо виконання зобов`язань лізингоодержувачем за документами лізингу (далі - документи забезпечення), поліси страхування предмету лізингу та всі інші договори, заяви та документи, вчинені чи укладені за або у зв`язку з Рамковим договором, протоколами лізингу або документами забезпечення і документи лізингу означають будь-які зазначені вище в цьому визначенні документи;

- предмет лізингу - всі основні засоби та/або права інтелектуальної власності, обрані лізингоодержувачем та описані у протоколах лізингу, які передаються лізингодавцем лізингоодержувачу у фінансовий лізинг за рамковим договором;

- протокол лізингу - додатки до цього Рамкового договору, які визначають, конкретизують повний або частковий склад частини предмета лізингу з дотриманням вимог п. 2.5 Рамкового договору та належним чином підписані обома сторонами. Протоколи лізингу можуть регулювати та/або уточнювати інші аспекти стосунків сторін за Рамковим договором, окрім визначених вище. Протоколи лізингу є невід`ємними частинами цього Рамкового договору.

Відповідно до п. 2.5 Рамкового договору опис, технічні характеристики частини предмета лізингу, графік сплати лізингових платежів, умови страхування та інші умови щодо відповідної частини предмета лізингу, що передається лізингоодержувачу в лізинг, визначається сторонами у окремому протоколі лізингу.

Лізингоодержувач сплачує позивачу лізингові платежі щодо кожної частини предмету лізингу, а також вартість послуг за організацію фінансування, відповідно до цього рамкового договору, відповідного протоколу лізингу та графіку наведеного у такому протоколі лізингу, кожен з яких є невід`ємною частиною цього рамкового договору. Всі такі платежі виконуються у розмірі та у дату платежу, а також у спосіб та на умовах, вказаних для відповідного платежу у рамковому договорі, відповідному протоколі лізингу, відповідному графіку, рахунках виставлених лізингодавцем та інших документах лізингу, в залежності від випадку, та з урахування змін, що можуть відбуватись відповідно до положень документів лізингу. Сплачений лізингоодержувачем перший лізинговий платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню йому за будь-яких умов (п. 6.1 Рамкового договору).

Згідно з п. 2.1 Рамкового договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов`язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачу предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього рамкового договору.

В межах Рамкового договору також були укладені:

- договір купівлі-продажу №4796-S/1 від 29.05.2019, сторонами за яким є ТОВ "Він-Гранд" (продавець), ТОВ "ОТП Лізинг" (покупець), ТОВ "Компанія "Актив Центр" (лізингоодержувач). Предметом купівлі-продажу за цим договором є напівпричіп-самоскид, марка Bodex, модель KIS 3W-A, номер шасі НОМЕР_1 , а метою придбання є подальша передача майна у фінансовий лізинг за рамковим договором фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019. Передача майна ТОВ "ОТП Лізинг" супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі 27.06.2019 за участю всіх сторін договору купівлі-продажу №4796-S/1 від 29.05.2019. У акті також зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- договір купівлі-продажу №4796-S/2 від 29.05.2019, сторонами за яким є ТОВ "КПП Центр" (продавець), ТОВ "ОТП Лізинг" (покупець), ТОВ "Компанія "Актив Центр" (лізингоодержувач). Предметом купівлі-продажу за цим договором є тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_2 та тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_3 , а метою придбання є подальша передача майна у фінансовий лізинг за рамковим договором фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019. Передача майна ТОВ "ОТП Лізинг" супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі 04.07.2019 за участю всіх сторін договору купівлі-продажу №4796-S/2 від 29.05.2019. У акті також зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- договір купівлі-продажу №4796-S/3 від 29.05.2019, сторонами за яким є ТОВ "Дельтап-2015" (продавець), ТОВ "ОТП Лізинг" (покупець), ТОВ "Компанія "Актив Центр" (лізингоодержувач). Предметом купівлі-продажу за цим договором є напівпричіп зерновоз INTER CARS NW 53м3, VIN: НОМЕР_4 , а метою придбання є подальша передача майна у фінансовий лізинг за рамковим договором фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019. Передача майна ТОВ "ОТП Лізинг" супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі 27.06.2019 за участю всіх сторін договору купівлі-продажу №4796-S/3 від 29.05.2019. У акті також зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- договір купівлі-продажу №4796-S/4 від 12.08.2019, сторонами за яким є ТОВ "КПП Центр" (продавець), ТОВ "ОТП Лізинг" (покупець), ТОВ "Компанія "Актив Центр" (лізингоодержувач). Предметом купівлі-продажу за цим договором є тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_5 , а метою придбання є подальша передача майна у фінансовий лізинг за рамковим договором фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019. Передача майна ТОВ "ОТП Лізинг" супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі 03.09.2019 за участю всіх сторін договору купівлі-продажу № 4796-S/4 від 12.08.2019. У акті також зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович.

Цій же хронології та послідовності придбання майна, яка зазначена у вказаних вище договорах купівлі-продажу, відповідає хронологія та послідовність його передачі у лізинг відповідно до протоколів лізингу до Рамкового договору. Зокрема:

- 29 травня 2019 року датований протокол лізингу №1-SME до Рамкового договору, який визначає предметом лізингу напівпричіп-самоскид, марка Bodex, модель KIS 3W-A, номер шасі НОМЕР_1 (є предметом придбання за договором купівлі-продажу №4796-S/1 від 29.05.2019). Передача цього майна у лізинг супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі, датованому 01.07.2019. У протоколі та акті зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- 29 травня 2019 року датований протокол лізингу №2-SME до Рамкового договору, який визначає предметом лізингу тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_2 та тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_3 (є предметом придбання за договором купівлі-продажу №4796-S/2 від 29.05.2019). Передача цього майна у лізинг супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі, датованому 04.07.2019. У протоколі та акті зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- 29 травня 2019 року датований протокол лізингу №3-SME до Рамкового договору, який визначає предметом лізингу напівпричіп зерновоз INTER CARS NW 53м3, VIN: НОМЕР_4 (є предметом придбання за договором купівлі-продажу №4796-S/3 від 29.05.2019). Передача цього майна у лізинг супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі, датованому 01.07.2019. У протоколі та акті зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович;

- 12 серпня 2019 року датований протокол лізингу №4-SME до Рамкового договору, який визначає предметом лізингу тягач сідельний MAN TGX, номер шасі НОМЕР_5 (є предметом придбання за договором купівлі-продажу №4796-S/4 від 12.08.2019). Передача цього майна у лізинг супроводжувалась оформленням акту приймання-передачі, датованому 12.08.2019. У протоколі та акті зазначено, що представником, який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" і є підписантом, є директор товариства Смиков Юрій Петрович.

Крім визначення предмету лізингу, протоколи лізингу визначають платежі, які підлягають сплаті, порядок та графік їх оплати, а також умови страхування майна. Отже, Рамковий договір разом з протоколами слід розглядати як цілісний єдиний правочин, що регулює правовідносини лізингу, зміст яких зафіксований у декількох письмових документах, і можливість такої фіксації змісту письмового правочину передбачена частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції, за умовами протоколів лізингу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" зобов`язувалось сплатити на користь ТОВ "ОТП Лізинг" вартість послуг за організацію виконання: 17 885,75 грн за протоколом лізингу №1-SME; 41 589,58 грн. за протоколом лізингу №2-SME; 21 339,38 грн за протоколом лізингу №3-SME; 18 690,78 грн за протоколом лізингу №4-SME.

Протоколами лізингу також було передбачено, крім сплати поточних лізингових платежів, сплату одноразового авансового лізингового платежу, тобто платежу, який здійснюється до передачі майна в лізинг: 250 400,5 грн за протоколом лізингу №1-SME; 582 254,09 грн за протоколом лізингу №2-SME; 298 751,25 грн за протоколом лізингу №3-SME; 2 651 670,94 грн за протоколом лізингу №4-SME.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним Рамкового договору з додатками до нього у вигляді протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME та додатковими угодами №1 до протоколів лізингу №1, №2, №3, №4 SME.

Однією з підстав для визнання недійсним договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" зазначає, що вчинений на Рамковому договорі та додатках до нього підпис від імені керівника позивача - не належить Смикову Ю.П. та вчинений невідомою особою.

Водночас суд визнає дані твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" про підписання Рамкового договору з додатками до нього неповноважною особою є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Позивачем було надано підписані його керівником Рамковий договір (без виконання на такому договорі підпису представника відповідача) та вказував, що саме цей договір Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" мало на увазі, коли здійснювало листування із Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" щодо зміни графіку лізингових платежів та сплачувало кошти на користь відповідача.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" було долучено до свого відзиву Рамковий договір з додатками до нього, які містять і підписи представників, і печатки сторін, та позиція відповідача зводиться до того, що саме поданим ним договором сторони керувались у своїх правовідносинах.

Суд відзначає, що позивачем було долучено до позовної заяви висновок експерта Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр" №15030 від 30.06.2021, складений за наслідками проведення почеркознавчої експертизи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр", в якому зазначено, що підпис від імені Смикова Юрія Петровича на Рамковому договорі та протоколах до нього виконаний не Смиковим Ю.П. , а іншою особою із наслідуванням підпису Смикова Юрія Петровича .

В свою чергу, в матеріалах справи №910/10308/20 (які були витребувані судом для розгляду справи №910/16592/21) наявний висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2131/2132/21-32 від 20.05.2021, складений за наслідками проведення судово-почеркознавчої експертизи у господарській справі №910/10308/20, в якому судові експерти прийшли до висновку, що підпис від імені Смикова Юрія Петровича на Рамковому договорі виконаний Смиковим Юрієм Петровичем .

Таким чином, існує два висновки експертів, в яких містяться взаємовиключні висновки з приводу одного і того самого питання.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Положення частин 1, 2 статті 73, частини 1 статті 74, частин 1, 2 статті 76, частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, при вирішенні даного спору слід звернутись до балансу вірогідностей.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20 та 22.02.2022 у справі №904/6293/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд першої інстанції застосувавши у даному випадку стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, дійшов висновку про те, що сторонами було укладено Рамковий договір з додатками до нього, яким вони керувались у своїх взаємовідносинах.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи взаємовідносини сторін за оспорюваними правочинами тривають із травня 2019 року.

Так, сам Рамковий договір та додатки до нього, а також договори купівлі-продажу рухомого майна для його передачі у лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" були укладені 29.05.2019 та 12.08.2019.

Смиков Юрій Петрович являється керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" (яке займається вантажним автомобільним транспортом; здійснює діяльність з оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; транспортного оброблення вантажів; надає в оренду й експлуатацію власне чи орендоване нерухоме майно, а також здійснює діяльність у сфері права) з 23.08.2017, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд критично ставиться до тверджень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр", що ним підписувались договори купівлі-продажу техніки, приймалась така техніка у лізингове користування та здійснювались багатотисячні платежі на користь відповідача на підставі угоди (договору), який містив лише його підпис.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач в особі керівника звернувся до відповідача із листом вих. №23/01/02 від 23.01.2020, в якому, посилаючись на наявності у нього у лізингу 5 одиниць техніки, просив у відповідності до п. 7.2.2 Рамкового договору розглянути питання щодо перенесення оплати на послідуючий місяць та щодо зменшення щомісячного лізингового платежу.

В подальшому, позивач в особі керівника звернувся до відповідача із листом вих. №18/02/03 від 18.02.2020, в якому подякував Товариству з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" за більш зручний графік оплати лізингових платежів, проте нарікав на не продовження строку дії Рамкового договору та протоколів до нього.

Твердження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" про те, що у даних листах він мав на увазі підписаний ним в односторонньому порядку Рамковий договір відхиляються судом, оскільки суперечать не лише засадам цивільного законодавства, а й загальновідомим звичаям укладення договору.

За умовами протоколів лізингу Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" зобов`язувалось сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" вартість послуг за організацію виконання: 17 885,75 грн за протоколом лізингу №1-SME; 41 589,58 грн за протоколом лізингу №2-SME; 21 339,38 грн. за протоколом лізингу №3-SME; 18 690,78 грн за протоколом лізингу №4-SME. Саме у такому розмірі і з таким призначенням платежу Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" кошти сплачені 21.06.2019 за протоколами лізингу №1-SME, №2-SME та №3-SME, а 16.08.2019 - за протоколом лізингу №4-SME.

Протоколами лізингу також було передбачено, крім сплати поточних лізингових платежів, сплату одноразового авансового лізингового платежу, тобто платежу, який здійснюється до передачі майна в лізинг: 250 400,50 грн за протоколом лізингу №1-SME; 582 254,09 грн за протоколом лізингу №2-SME; 298 751,25 грн за протоколом лізингу №3-SME; 2 651 670,94 грн за протоколом лізингу №4-SME. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" 21.06.2019 сплатив перші лізингові платежі за протоколами лізингу №1-SME, №2-SME та №3-SME у визначених ними розмірі, а 16.08.2019 - за протоколом лізингу №4-SME.

Крім цих платежів, відповідач з липня 2019 року по грудень 2019 року регулярно здійснював сплату лізингових платежів у строки та розмірі, які передбачені протоколами лізингу №1-SME, №2-SME, №3-SME ТА №4-SME (з рахуванням змін, наведених у додаткових угодах №1 до цих протоколів), посилаючись у призначенні платежу на реквізити Рамкового договору та протокол.

Наведені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі №910/7873/20, яке набуло статусу остаточного, а відтак встановлені в ньому обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судові рішення, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Посилання керівника позивача на те, що такі дії вчинялись неуповноваженою особою (працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр") без його відома є нічим непідтвердженими доводами, в той час як саме керівник відповідає за використання одержаного електронного цифрового підпису.

Отже, як встановлено судом першої інстанції та спростовано сторонами, починаючи з травня 2019 року між сторонами існували договірні лізингові правовідносини та позивач набув у лізингове користування майно, сплачував лізингові платежі та ініціював внесення змін до Рамкового договору та протоколів до нього.

Позивачем не надано жодних доказів того, що ним оспорювалась наявність лізингових правовідносин із відповідачем на підставі Рамкового договору (в наданій відповідачем редакції) до звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" у червні 2020 року до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" про стягнення коштів за Рамковим договором.

Навпаки, у липні 2020 року (через місяць після відкриття провадження у справі №910/7873/20) Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" було подано до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", в якому позивач просить суд визнати рамковий договір фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 недійсним, який був обґрунтований, в тому числі, тим, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" не підписував даного договору.

Однак, після надходження до Господарського суду міста Києва висновку судових експертів, в якому останні дійшли висновку, що виконаний на рамковому договорі фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 підпис від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" належить Смикову Юрію Петровичу , Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" звернулось до суду із клопотанням про залишення позову без розгляду та повернення наданих оригіналів документів, разом із висновком експерта №15030 від 30.06.2021 (що стало підставою для залишення без розгляду позову в межах справи №910/10308/20).

Очевидно, що дії позивача, який уклав Рамковий договір, а також уклав договори купівлі-продажу рухомого майна, отримав від відповідача у лізингове користування таке майно, протягом року користувався таким майном та сплачував у визначені Рамковим договором графіки та розмірах платежі, однак більш як через рік після укладення оспорюваних правочинів після звернення відповідача до суду із позовом про стягнення спірних коштів на підставі оспорюваних правочинів почав стверджувати, що відповідні правочини ним не укладались суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Варто зауважити, що доктрина venire contra factum proprium в схожій правовій ситуації застосовувалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 та постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наявними в матеріалах справи доказами спростовуються доводи позивача, що Рамковий договір з додатками до нього керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" не укладався та не схвалювався.

Іншою з підстав визнання недійсним Рамкового договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" вказує, що у ньому незаконно визначена плата за послуги за організацію фінансування.

Положеннями статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Проаналізувавши укладений між сторонами Рамковий договір із додатками до нього, колегія суддів дійшла до висновку проте, що за своєю правовою природою він є договором фінансового лізингу, тому правовідносини сторін підпадають під правове регулювання, в тому числі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Послуги, які надаються відповідачем позивачу підпадають під ознаки договору фінансового лізингу, а інших послуг, які виходять за межі такого виду договору, оспорюваний договір не містить, у зв`язку з чим, доводи апелянта про те, що Рамковий договір містить елементи договору про надання послуг, тобто правова природа такого договору змішана, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату укладення відповідних договорів) лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Плата за послуги за організацію фінансування не віднесена до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (наприклад, витрати на страхування, техогляд техніки тощо), а полягає у вивченні документів та укладанні договору.

Сутність такого платежу зводиться до винагороди за факт укладання договору та наданні послуги фінансового лізингу, що суперечить статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" щодо різновиду лізингових платежів та встановленні плати за надання фінансової послуги.

Так само не віднесено такий вид платежу до інших видів платежів, які можуть включатися до складу лізингових платежів згідно ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Позивач також вказує на незаконність п. 6.1 Рамкового договору щодо неповернення первісного платежу незалежно від обставин припинення відповідного договору.

Частина 7 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" щодо не повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, вчинених до односторонньої відмови лізингодавця набрала чинності з прийняттям Закону України №1201-ІХ від 04.02.2021, та не була чинна ні на момент укладання Рамкового договору, ні на момент відмови від договору Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг".

В свою чергу, Закон України №1201-ІХ від 04.02.2021 не передбачає надання зворотної дії в часі положенням частини 7 статті 17 цього Закону. З огляду на наведене, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності Законом України №1201-ІХ від 04.02.2021, застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

Попередня редакція Закону України "Про фінансовий лізинг" не містила аналогічної частині 7 статті 17 цього Закону норми.

Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За приписами частин другої та третьої статі 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є відсутність у відповідача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність позивачу і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Частинами другою та четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 та у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20).

Лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 357/15432/15-ц та від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Перший лізинговий платіж за Рамковим договором за змістом протоколів лізингу, графіків лізингових платежів за їх структурою, складається із відшкодування вартості чистини лізингу та вартості послуг за організацію фінансування.

Відтак, враховуючи наведене в силу норм Цивільного кодексу України, продавець (лізингодавець) зобов`язаний повернути аванс у разі, якщо об`єкт продажу не підлягає передачі покупцю (лізингоодержувачу). В умовах пункту 6.1. Договору сторони домовилися про зворотне.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції проте, що положення п. 6.1 Рамкового договору фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", в частині словосполучення "а також вартість послуг за організацію фінансування" та речення "Сплачений лізингоодержувачем перший лізинговий платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню йому за будь-яких умов" суперечать ст.ст. 655, 806 Цивільного кодексу України, а тому згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними.

Водночас, твердження відповідача про несправедливість такого підходу через те, що вартість автомобіля після його експлуатації зменшилася в ціні, а відтак негативні наслідки безоплатного використання предмета лізингу покладаються тільки на лізингодавця, відхиляються з огляду на наступне.

Дійсно, внаслідок експлуатації предмета лізингу його вартість, як правило зменшується. Повернення лізингоодержувачу всіх коштів, які ним сплачені як відшкодування вартості предмета лізингу, може призвести до ситуації, коли лізингоодержувач (який порушив зобов`язання через невиконання грошових зобов`язань) після односторонньої відмови лізингодавця від договору поверне автомобіль (стан якого може змінитися, а інколи і істотно) взамін одержавши сплачені кошти (за вирахуванням суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, яка як правило становить найбільшу суму). І на перший погляд така ситуація може викликати відчуття несправедливості. При цьому суд відзначає, що наведена несправедливість (якщо на думку учасника цивільних правовідносин вони виникає) підпадає під регулювання деліктних правовідносин, адже покладає на лізигоодержувача обов`язок відшкодувати збитки у розмірі зменшення вартості ТЗ. Адже зменшення вартості предмета лізингу, який належить лізингодавцю відбулося внаслідок протиправної поведінки лізингоодержувача (якщо одностороння відмова правомірна), має місце причино наслідковий зв`язок (адже лізингодавець розраховував одержати повну вартість предмета лізингу і його продати за ціну придбання може бути неможливим), розмір збитків (зменшення вартості предмета лізингу між ціною придбання та ціною на момент повернення в залежності від фізичного такого предмету). Беззаперечно в кожному конкретному випадку доведення факту збитків та їх розмірів необхідно доводити, і суд в межах даного спору обмежений у можливості визнання таких збитків (якщо вони існують).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр".

Щодо доводів апелянта про необґрунтоване покладення оскаржуваним рішенням на відповідача повної суми судового збору, слід зазначити наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" заявлено позов до відповідача з однією вимогою немайнового характеру - визнання недійсним Рамкового договору фінансового лізингу №4796-FL від 29.05.2019 з додатками до нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлена у розмірі - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 2 270,00 грн.

Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви про визнання недійсним договору підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі наведених приписів господарського процесуального закону, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність покладення судового збору у розмірі 2 270,00 грн на відповідача, з огляду на те, що саме він, як професійний суб`єкт у сфері надання послуг фінансового лізингу, допустив наявність у договорі фінансового лізингу положень, які суперечать законодавству, що регулює його діяльність, в той час як за подачу позивачем вимоги про визнання п. 6.1 Рамкового договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Актив Центр" все одно повинне було б сплатити судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. (станом на дату подання даного позову).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення щодо принципу свободи договору, а саме статті 3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, а також посилання на ті обставини, що позивач, підписуючи у повному обсязі Рамковий договір з Протоколами лізингу без будь-яких зауважень, виконував його, в тому числі, сплатив вартість послуг за організацію фінансування в загальному розмірі 99505,49 грн, підтверджує, що йому були зрозумілі та відомі усі умови лізингу та організації фінансування, а також що він погодився з ними, в тому числі, щодо не лише сплати лізингових платежів, а й вартості інших послуг.

Так, положеннями статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

При цьому також вказано, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, якщо умови договору суперечать чинному на момент його укладення законодавству вони можуть бути визнані недійсними і у тому числі, якщо сторона, яка підписала договір вже частково його виконала. Виконання договору не впливає на його дійсність.

Колегія суддів також зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанови Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, колегія суддів зазначає, що предметами у спорах було стягнення заборгованості за лізинговими платежами, і судами у даних справах досліджувалось питання можливості стягнення лізингових платежів за наявності факту розірвання договору лізингу, у зв`язку з чим суди, у тому числі суд касаційної інстанції, дійшли висновку, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Судом першої інстанції застосовано дані висновки в контексті порівняння гарантованих законодавством прав лізингоодержувача на повернення сплачених ним лізингових платежів та передбаченої умовами оспорюваного договору протилежної умови щодо неповернення сплачених лізингоодержувачем платежів за будь-яких умов.

Відтак, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано правові висновки Верховного Суду в означених справах, є безпідставним.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі №910/16592/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі №910/16592/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі №910/16592/21 залишити без змін.

Матеріали справи №910/16592/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 30.03.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка