ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/1046/21

Головуючий у першій інстанції Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/51/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Сновська початкова школа Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення рішення суду м. Сновськ,

час проголошення рішення суду 14 год. 59 хв,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 21 січня 2022 року.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сновської початкової школи, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 142-о від 08 листопада 2021 року в частині відсторонення її від роботи; зобов`язати відповідача допустити її до роботи та стягнути з навчального закладу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року по день ухвалення рішення у даній справі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що обіймала посаду старшої медичної сестри у Сновській початковій школі. Наказом відповідача від 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень від COVID-19. Вважала наказ незаконним, оскільки він суперечить положенням ст. 43 Конституції України та ст. 46 КЗпП України. Указувала на те, що у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи, має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Щорського районного суду від 17 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи судове рішення незаконним і необґрунтованим, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обов`язкова вакцинація працівників окремих професій без обґрунтованих, науково підтверджених досліджень є невиправданою і неправомірною.

Указує на те, що роботодавцем при відстороненні від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 не дотримано вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Наполягає на тому, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п. 1 ст. 92 Конституції України таке порушення дозволено виключно Законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанова Кабінету Міністрів України і наказ МОЗ.

Відзив на апеляційну скаргу від Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області у встановлений судом строк не надходили.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року справу призначено до розгляду на 24 березня 2023 року о 09 год. з повідомленням учасників справи. У наведене судове засідання учасники справи чи їх представники не з`явилися.

Від ОСОБА_1 , Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшли заяви про розгляд даної справи без їх участі.

Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахування вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 19 Конституції України, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи, у задоволенні похідних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відмовлено.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У справі встановлено, що з 13 березня 2019 року ОСОБА_1 працює старшою медичною сестрою у Сновській початковій школі (а.с. 12).

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, Комунального некомерційного підприємства «Сновський центр первинної медичної допомоги» Сновської міської ради Корюкіського району Чернігівської області із заявами про заборону використання даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань (а.с. 18,19).

Наказом директора Сновської початкової школи від 08 листопада 2021 року № 142-о відсторонено від роботи працівників зазначеного закладу, у тому числі і ОСОБА_1 . Відсторонення застосовано до часу усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 13).

Наведений наказ винесено на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

З наказом про відсторонення ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватись, що підтверджується актом № 1, складеним 09 листопада 2021 року та підписаним т.в.о. директора Сновської початкової школи Кислухою Т.Н., начальником Управління освіти Коваленко О.І., директором центру професійного розвитку педагогічних працівників ОСОБА_2 та головним спеціалістом сектору з питань праці та НС Сігутою В.Б. (а.с. 14).

В матеріалах справи відсутні докази неможливості вакцинації ОСОБА_1 за станом здоров`я.

Звернувшись із даним позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду указала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді старшої медичної сестри.

Доказів того, що позивачка має за станом здоров`я перешкоди для вакцинування, матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 заборонила використовувати дані щодо стану її власного здоров`я та медичних втручань.

Наказом директора Сновської початкової школи від 08 листопада 2021 року №142-о позивачку відсторонено від роботи до часу усунення причин, що зумовили відсторонення.

Відповідно до посадової інструкції № 13 старшої медичної сестри, з якою позивачка ознайомлена, медична сестра виконує такі обов`язки:

- проводить повсякденну роботу, яка забезпечує створення належних санітарно-гігієнічних умов у навчальному закладі;

- під час прийому учнів, вихованців на навчання, організації спортивно-туристичних заходів контролює проходження ними медичного обстеження, наявність довідок про стан здоров`я та інших документів;

- у разі необхідності надає кваліфіковану першу долікарську допомогу;

- здійснює профілактичні заходи;

- надає допомогу лікарю в проведенні медичного огляду і виконує всі його призначення;

- доводить до відома педагогічного колективу результати медичного огляду з рекомендаціями лікарів-спеціалістів. Проводить медичний контроль за: організацією харчування, гігієнічними умовами навчання та виховання, дотримання санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режиму, виконання санітарних вимог до харчоблоку;

- перевіряє наявність санітарних книжок у працівників під час прийому їх на роботу та контролює проходження обов`язкових медичних оглядів працівниками навчального закладу;

- веде поточну та звітну документацію;

- постійно підвищує свій професійний рівень шляхом регулярного проходження курсової перепідготовки у медичних закладах;

- здійснює облік медикаментів і є матеріально відповідальною за їх одержання і придбання, поповнює аптечку відповідними препаратами та медикаментами, контролює допустимі терміни зберігання медикаментів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що форма організації праці позивачки позбавляла її можливості працювати дистанційно (стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (стаття 60-1 КЗпП України), оскільки позивачка працює старшою медичною сестрою у Сновській початковій школі, що передбачає необхідність соціальних контактів працівника на робочому місці.

Умови праці ОСОБА_1 передбачають об`єктивну необхідність під час їхнього виконання особистого контакту безпосередньо як з дітьми шкільного віку, так і працівниками вказаного закладу освіти, вона здійснює медичний контроль за організацією харчування, гігієнічними умовами навчання та виховання, дотримання санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режиму, виконання санітарних вимог до харчоблоку, тобто контактує з їжею, що може збільшувати вірогідність зараження COVID-19 та спричинити поширення коронавірусної інфекції як серед дітей, так і працівників цього закладу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 підлягала обов`язковому щепленню проти COVID-19 і доказів наявності протипоказань до щеплення не надала, зверувшись до Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, Комунального некомерційного підприємства «Сновський центр первинної медичної допомоги» Сновської міської ради Корюкіського району Чернігівської області із заявами про заборону використання даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань.

Установивши, що на час відсторонення позивачки діти проходили навчання у звичайному режимі, за характером виконуваних обов`язків старшої медичної сестри, які пов`язані з контактом з дітьми, створення належних санітарно-гігієнічних умов у навчальному закладі, надання першої долікарської допомоги у разі необхідності, контролю за організацією харчування, гігієнічними умовами навчання та виховання, дотримання санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режиму, виконання санітарних вимог до харчоблоку, позивачка ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але відмовилась від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Твердження позивачки про те, що відсторонення її від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження не приймаються до уваги. Колегія суддів враховує, що держава, встановивши відсторонення працівників навчального закладу від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Апеляційний суд вважає, що позивачка довільно трактує зміст постанови КМУ від 9 грудня 202 року № 1236, зазначаючи, що роботодавець не мав права самостійно відсторонювати працівника за відсутності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби з посиланням на ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки щеплення проти COVID-19 не є профілактичним, не передбачене календарем профілактичних щеплень, а зумовлено пандемією. Відповідно встановлення карантинних та інших обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, унормовано іншим нормативним актом Постановою КМУ від 20 грудня 2020 року № 1236.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що керівник навчального закладу правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи» від 08 листопада 2021 року № 142-о в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Оскільки позовні вимоги про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2022 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 березня 2023 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко