ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/12560/22 пров. № А/857/17536/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Ніколіна В.В, Пліш М.А.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року (головуючий суддя: Морська Г.М., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 , 12.09.2022 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення «Про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку» прийняте заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 від 01.09.2022;

- зобов`язати уповноважені органи державної прикордонної служби утримуватися від вчинення протиправних дій, а саме не перешкоджати ОСОБА_1 виїжджати за межі території України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що разом із своєю дружиною ОСОБА_3 та малолітнім сином ОСОБА_4 прибули на міжнародний пункт пропуску «ІІІегині» з метою виїзду до Республіки Польща. При проходженні паспортного контролю позивач надав працівникам державної прикордонної служби оригінал свого паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оригінал свідоцтва про шлюб з ОСОБА_3 , оригінал свідоцтва про народження дружини позивача та нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_5 (батька дружини позивача), у якому зазначено що ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи. Проте, рішенням «Про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку» від 01.09.2022 року заступника начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 позивачу відмолено у виїзді за межі території України та усно роз`яснено причину відмови - що ОСОБА_5 , який є особою з іналідністю ІІ групи, не перетинав кордону разом із позивачем, а позивач може виїхати за межі України тільки супроводжуючи особу з інвалідністю, тобто свого тестя. Позивач стверджує, що у спірному рішенні не зазначено посилання на жодну із конкретних підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а тому вважає його таким що суперечить чинному законодавству та порушує його конституційні права.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01.09.2022 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , прийняте заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що оскільки позивач прибув 01.09.2022 для перетину державного кордону одноосібно, не в якості супроводжуючої особи, але надавав документи для перетину державного кордону, які є підставою для перетину кордону в якості супроводжуючої особи, а тому оскаржуване рішення від 01.09.2022 є правомірним.

Крім цього, зазначає, що пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 визначає, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки, пунктами 2-1 та 2-2 Правил визначені правила перетину державного кордону категорії осіб, до яких відноситься позивач, а тому дія пункту 2-6 Правил до нього не застосовується.

Позивачем на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надіслано клопотання про залишення апеляційної скарги без руху.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України подана з пропуском строку передбаченого ст. 295 КАС України, оскільки копію оскаржуваного судового рішення отримано 04.11.2022, а апеляційну скаргу подано 07.12.2022.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ч. 9 ст. 120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при постановленні ухвали від 23.01.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі № 380/12560/22, Восьмим апеляційним адміністративним судом встановлено наступне.

Так, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 прийнято в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Копію цього рішення отримано відповідачем 04.11.2022 до електронного кабінету користувача підсистеми «Електронний суд» (а. с. 45).

Апеляційну скаргу, відповідачем, подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, через засоби поштового зв`язку, тобто здано на пошту, 02.12.2022 (а. с. 52).

Враховуючи вищенаведене, строк на апеляційне оскарження відповідачем не пропущено, оскільки апеляційна скарга, враховуючи вимоги ч. 9 ст. 120 КАС України, подана в межах тридцятиденного строку передбаченого ст. 295 КАС України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для залишення апеляційної скарги без руху, як наслідок відмови в задоволенні клопотання позивача.

Щодо покликання позивача, що апеляційна скарга подана 07.12.2022 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що позивач не правильно розтлумачив інформацію в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду про витребування матеріалів справи від 12.12.2022. Оскільки, як уже зазначалося вище, апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, через засоби поштового зв`язку (здано на пошту) 02.12.2022, а 07.12.2022 Восьмим апеляційним адміністративним судом таку апеляційну скаргу зареєстровано, що й зазначено в цій ухвалі, та здійснено автоматичний розподіл між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду (а. с. 53).

Також, позивачем 22.02.2023 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві покликається на те, що йому незаконно відмовлено у перетині державного кордону, оскільки конструкція норми п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає обов`язку супроводжувати особу з інвалідністю при перетині державного кордону. Вважає, що при перетині кордону 01.09.2022 надав працівникам державної прикордонної служби всі документи, які вимагаються чинним законодавством для перетину кордону.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується його паспортом для виїзду за кордон НОМЕР_2 .

Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.06.2011, ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_6 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_7 ).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 , виданого 03.05.1989, її батьком є ОСОБА_5 .

Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Пенсійним Фондом України 20.03.2019, ОСОБА_5 довічно призначена пенсія по інвалідності ІІ групи загальне захворювання.

Позивач, 01.09.2022 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому, останнім пред`явлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_7 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , виданого 03.05.1989, пенсійне посвідчення № НОМЕР_8 .

За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України, як особі яка досягла 16-річного віку від 01.09.2022.

Із змісту цього рішення слідує, що позивачу відмовлено в перетині кордону України на підставі Указу Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» через тимчасове обмеження у праві виїзду з України, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Вважаючи рішення про відмову у перетині державного кордону від 01.09.2022 протиправним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску Шегині, мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що надання дозволу на перетин кордону належить до виключної компетенції відповідача, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб`єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача утримуватись від вчинення протиправних дій та не перешкоджати виїзду позивача за межі території України задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо зобов`язання уповноважені органи державної прикордонної служби утримуватися від вчинення протиправних дій, а саме не перешкоджати ОСОБА_1 виїжджати за межі території України, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині задоволеного позову.

Так, згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визнчає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (тут і надалі Закон № 3543, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону № 3543).

Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб .

Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 3543 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Позивач покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки він не підлягає мобілізації, відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так як, батько дружини позивача є осбою з інвалідністю II групи.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі твердження позивача є помилковими, з огляду на таке.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (тут і надалі Закон № 3543, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ст. 1 Закон № 3543, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Так, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин Правила № 57).

Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Пунком 2-1 Правил № 57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації N 157-1/о) (z1509-12) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» ( 2109-14 ), «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (1727-15), в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Перетин державного кордону може здійснюватися: особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/ доньки, їх дружини/ чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність).

Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_8 ), доньки ОСОБА_5 , якому, згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Пенсійним Фондом України 20.03.2019, довічно призначено пенсію по інвалідності ІІ групи.

Разом з тим, оскільки позивач прибув 01.09.2022 для перетину державного кордону одноосібно, а не в якості супроводжуючої особи ОСОБА_5 , тобто особи з інвалідністю ІІ групи, а тому, суд апеляційної інстанції вважає, що згідно п. 2-1 Правил № 57, підстав для перетину кордону ОСОБА_1 , як супроводжуючої особи, відсутні.

Отже, позивач не має права на перетин державного кордону на виїзд з території України в умовах воєнного стану, оскільки п. 2-6 Правил № 57 встановлено обмеження щодо виїзду за межі території України категорії осіб, які зазначені, зокрема, у п. 2-1 до якої відноситься позивач.

Крім цього, за встановлених обставин справи, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, однак, це не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України позивачем в умовах воєнного стану.

Тобто, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, за встановлених обставин у цій справи, не є тотожним з правом позивача на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення від 01.09.2022 про відмову в перетині державного України громадянину України, який досяг 16-річного віку - ОСОБА_1 , оскільки таке прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а отже є законним і не підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов у цій частині, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування у цій частині судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 380/12560/22 скасувати в частині визнання протиправним та скасування Рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01.09.2022 про відмову в перетині державного України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , прийняте заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 та прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 380/12560/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш