Справа №751/536/23

Провадження №2/751/523/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Ченцової С. М.

секретаря судового засідання Мороз М.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідач ПНЗ «ЦЕНТР НПВТКУМ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та креєзнавства учнівської молоді» про скасування наказу та поновлення виплати середньомісячної заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПНЗ «ЦЕНТР НПВТКУМ» про визнання незаконним та скасування наказу №80 від 19.07.2022 року в частині припинення виплати середньомісячної заробітної плати за посадою бухгалтера І категорії з 19.07.2022 року та просить зобов`язати ПНЗ «ЦЕНТР НПВТКУМ» нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату за посадою бухгалтера І категорії з 19.07.2022 року до закінчення особливого періоду або до дня звільнення з військової служби.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка перебуває у трудових відносинах з відповідачем. На даний час вона є військовослужбовцем Збройних Сил України. 10.07.2019 року ОСОБА_1 була прийнята на військову службу за контрактом та зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Керуючись ч.3 ст.119 КЗпП відповідач наказом №57 від 10.07.2019 року увільнив ОСОБА_1 від роботи, на час проходження військової службу за контрактом, зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньомісячної заробітної плати. У липні 2022 року відповідач припинив виплату середньомісячної заробітної плати, про причини припинення виплати не повідомив. 22.12.2022 року із відповіді відповідача ОСОБА_1 дізналась, що виплата середньомісячної заробітної плати була припинена у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX. Позивач із рішенням та діями відповідача щодо припинення виплати середньої заробітної плати не погоджується та вважає їх неправомірними. Вважає, що норми Закону № 2352-IX на спірні правовідносини не поширюються, так як вказаний закон набрав чинності після прийняття її на військову службу за контрактом, тобто не має зворотньої дії в часі. Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2352-IX не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, то він не може поширюватись на правовідносини, які виникли до набрання ним законної сили та обмежувати права і законні інтереси позивачки, а відтак поширює свою силу на правовідносини, які виникають після 19 липня 2022 року.

03.03.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із додатками до нього, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі ( а.с. 34-49). Заперечення обґрунтовані тим, що законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352 не визначено особливостей застосування норм ч. 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом №2352 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352 слід зберігати лише місце роботи (посаду). Правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом, не вбачається. Таким чином вважають, що наказ Центру від 19.07.2022 №80 (зі змінами) і всі дії Центру по припиненню нарахування та виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 з 19.07.2022 є абсолютно законними і направлені лише на дотримання законності та бюджетної дисципліни.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 25.01.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвалою від 23.02.2023 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 займає посаду бухгалтера І категорії у ПНЗ «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та креєзнавства учнівської молоді» (а.с.9-10).

10.07.2019 року ОСОБА_1 укладено контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2 , строком на 3 роки (а.с.13-14).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 №149 від 10.07.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 (а.с.15).

Згідно із наказом ПНЗ «ЦЕНТР НПВТКУМ» №57 від 10.07.2019 ОСОБА_1 увільнена від роботи бухгалтера І категорії, з 10 липня 2019 року для проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду, з нарахуванням середньої заробітної плати відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (а.с.16).

Відповідно до витягів з наказів ПНЗ «ЦЕНТР НПВТКУМ» №80 та №81 у зв`язку зі змінами внесеними до ч.3 ст.119 КЗпП України та Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» з 19 липня 2022 року припинено нараховувати та виплачувати середній заробіток увільненій ОСОБА_3 (а.с.20,21).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до ч.3 статті 119 КЗпП України в редакції, чинній до 18.07.2022 включно, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022) внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, з набранням даного закону чинності передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.

На даний час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99у справі № 1-7/99 констатовано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у рішенні Конституційного суду України від 05.04.2001 № 3-рп, в якому зазначено, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності ним законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначене також узгоджується з рішенням Конституційного суду України від 02.07.2002 № 13-рп, в якому зазначено, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.

Таким чином, відповідні нормативно - правові акти регулюють відносини, які виникли після набрання ними чинності, та у жодному разі не можуть розповсюджуватися на правовідносини, котрі існували до їх прийняття (набрання чинності).

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

V. Розподіл судових витрат

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України не стягуються.

Керуючись статтями 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та креєзнавства учнівської молоді» про скасування наказу та поновлення виплати середньомісячної заробітної плати - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Комунальний позашкільний навчальний заклад «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та креєзнавства учнівської молоді» (місцезнаходження: 14006, м. Чернігів, вул.Нахімова, буд.3, код ЄДРПОУ 14217826)

Головуючий - суддя С. М. Ченцова