ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3212/22

провадження № 2/753/1207/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Іващенко Ю.О.,

прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва Ткаченко Ю.С.,

представника Київської міської ради Друцької О.Г.,

представника третьої особи-1 Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Лимич Л.Г.,

представника третьої особи-2 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» Савченко Г.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Прядка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, на стороні позивача: 1. Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, 2. Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»

до ОСОБА_1

про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна,

У С Т А Н О В И В:

17.02.2022 до Дарницького районного суду м. Києва надійшов позов Керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна.

Відповідно до протокола автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2022 для розгляду справи визначено суд у складі головуючого судді Курічової В.М.

Суд звертає увагу учасників процесу, що прізвище судді змінено з Курічової В.М. на Маркєлову В.М .

Суд ухвалою від 11.07.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 12.30 год. 29.08.2022, залучив до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, на стороні позивача: 1. Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію, 2. Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», установив учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Прокурор у позові просить:

1. Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприемства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіна О.В. за № 46170967 від 27.03.2019 та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , ресстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000, з одночасним припиненням права власності на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Витребувати від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2122508980000, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000.

3. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судові витрати у справі.

Підстави представництва інтересів держави в особі Київської міської ради прокурор обґрунтував таким.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередно, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавці органи. Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні. За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. 3 аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада. Тобто економічні інтереси держави полягають також і в законному та ефективному використанні об?єктів, що є комунальною власністю.

У даному випадку мала місце необхідність невідкладного захисту інтересів держави, оскільки спір у справі стосується комунального майна, яке незаконно вибуло з комунальної власності.

Київська міська рада як власник зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Так, Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва листами від 09.06.2021 за № 10.52-46-1827вих-21, від 08.04.2021 за № 52-0026-21 та від 19.11.2021 за № 10.52-46-5501вих-21 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності та витребувано інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за фактом вказаним фактом.

За дорученням Київської міської ради Департаментом комунальної власності (лист № 062/02-08-3994 від 24.06.2021) та Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією (листи № 101-2758/01 від 19.04.2021 та № 101-9235/01 від 03.12.2021) повідомлено, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на витребування спірного майна та скасування державної реєстрації, не вживалися та висловлено прохання вжити такі заходи саме прокурором.

Таким чином, Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду не звернулась, переклавши свій обов`язок щодо захисту інтересів держави на прокурора.

Зазначена бездіяльність уповноваженого органу призводить до тривалого незаконного володіння спірним комунальним майном та непоновлення інтересів територіальної громади.

Частиною 3 ст. 56 ЦПК України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Порушення прав територіальної громади, яке ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, в цьому випадку становить також і порушення державних інтересів, оскільки обов`язком держави є гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, що потребує реагування прокурором у межах наданої Конституцією України компетенції.

Крім того, дотримання всіма суб`єктами права встановленого законодавством порядку відчуження майна, у тому числі комунального, становить інтереси держави.

Таким чином, у даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, відповідач набув у володіння нерухоме майно територіальної громади м. Києва, при цьому волі дійсного власника на відчуження цього майна не було, що порушує економічні інтереси територіальної громади столиці.

У зв`язку із тим, що компетентним органом - Київською міською радою не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, що підтверджується долученим до позову листуванням, а тому з метою поновлення порушеного права власності територіальної громади м.Києва, Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва пред`являється позов в інтересах держави в особі Київради.

Київська міська рада, обмежившись повідомленням про необізнаність про порушення прав територіальної громади, інших заходів, спрямованих на повернення незаконно відчуженого майна у комунальну власність, не вживала. Враховуючи це, Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва листом у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» № 52-0026-21 від 08.04.2021 попередньо, до звернення до суду, повідомлено про це уповноважений суб`єкт владних повноважень, а саме - Київську міську раду (а.с. 107-108 т. 1).

Таким чином, прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо своєчасного інформування Київської міської ради про виявлені порушення, незаконність відчуження комунального майна, та необхідність вжиття заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист права власності територіальної громади міста Києва на це майно.

Позовні вимоги обґрунтовано такими обставинами.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 420211010200000026 від 17.02.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва в ході здійснення процесуального керівництва встановлено факт незаконної реєстрації за третіми особами права власності на нежитлову будівлю (окрема будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 , яка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва (далі - спірне нерухоме майно).

Установлено, що рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві» до комунальної власності територіальної громади міста Києва та до сфери управління Дарницької райдержадміністрації передано нежилий будинок на АДРЕСА_2 площею 50,0 кв.м.

На виконання рішення Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в м. Києві № 33 від 30.01.2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» зазначений нежилий будинок площею 50,00 кв.м (незавершений будівництвом об`єкт) передано в господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі по тексту - Керуюча компанія).

Надалі на виконання рішення Київської міської ради № 270/9758 від 23.10.2013 «Про питання, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» Керуючою компанією забезпечено виготовлення технічного паспорта На виконання рішення Київської міської ради № 270/9758 від 23.10.2013 Керуючою компанією забезпечено виготовлення технічного паспорту (виконаний ТОВ «Б-Т-І» 24.06.2019), на громадський будинок. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.07.2020 внесені відомості про право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на вищевказану нежитлову будівлю літ. «В» площею 75, 10 кв.м по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2122508980000 (далі по тексту - спірне нерухоме майно).

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Керуючої компанії встановлено, що рішення про приватизацію вказаного майна не приймалося, а відтак нежитлова будівля (окремо розташована будівля) літ. «В», розташована по АДРЕСА_2 є комунальною власністю, не приватизувалася та з власності територіальної громади міста Києва у встановленому порядку не вибувала.

Водночас в ході досудового розслідування встановлено, що у Державному реєстрі речових речових прав на нерухоме державним реєстратором Комунального підприемства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» м. Київ Прошкіним О.В. за № 46170967 від 27.03.2019 проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , ресстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000. Підставою виникнення права власності вказано довідку про показники об?єкта нерухомого майна № 3 від 14.01.2019, видану ФОП « ОСОБА_4 ».

Разом з тим, встановлено, що нежитлова будівля (окремо стояча будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 2122508980000) та нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1796350380000) є однією і тою самою будівлею.Так, порівнянням технічного паспорту, долученого до реєстраційної справи на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м., зареєстровану за ОСОБА_1 , та технічного паспорту на нежитлову будівлю (окремо стояча будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, зареєстровану за територіальною громадою міста Києва, встановлено, що зареєстрована за ОСОБА_1 на праві власності нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м фактично є нежитловою будівлею (окремо стояча будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м.

Крім того, при порівнянні технічного паспорту на нежитлову будівлю .5 літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. та нежитлову будівлю (окрема будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м, встановлено, що нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. має тотожні ознаки з технічними характеристиками нежитлової будівлі (окремо розташованої літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м, що належить до комунальної власності.

За інформацією Керуючої компанії від 17.12.2021 №4644-12/2021 інші будівлі з аналогічними технічними характеристиками (окремо розташованої будівлі) за вказаною адресою відсутні.

Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» листами № 062/14-3340 (И-2020) від 17.03.2021 та № 062/14-5451 (И-2021) від 30.04.2021, № 062//14-16447 (И-2021) від 10.12.2021 повідомило, що по нежитловому фонду за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , нежитлові будівлі/будівлі (зокрема і окремо розташована будівля) на праві власності не реєструвалися.

Разом з тим, працівниками Керуючої компанії здійснювалися перевірки комунального майна - нежитлової будівлі (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 , зокрема: 24.06.2020, 09.09.2020, 16.04.2021, 01.12.2021, про що складені акти та здійснена фотофіксація. В ході даних перевірок встановлено, що вказана нежитлова будівля комунальної власності використовується третіми особами для здійснення господарської діяльності.

При цьому, на виконання припису керуючої компанії № 1447-04/2021 від 16.04.2021 ОСОБА_1 на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно надав 17.04.2021 копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.03.2019 (лист Керуючої компанії № від 101/50-29 від 06.01.2022).

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-9252/01 від 06.12.2021, поштова адреса об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 не присвоювалася.

Оформлення права власності на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м не здійснювалося, правовстановлюючі документи будь-яким особам не видавалися (інформації Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 16.03.2021 за№ 101-1850/01 та Керуючої компанії від 17.03.2021 за № 1050-03/2021).

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва листом № 073-3705 від 30.04.2021 повідомив, що не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Також повідомлено, що до Реєстру внесено дані щодо реєстрації дозволу на будівництво по АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 0570202/3-8855 від 26.04.2021 актом обстеження земельної ділянки № 21-0805/02 від 23.11.2021 встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 1,7314 га з кадастровим номером 8000000000:90:165:0006, в межах якої розташована спірна будівля, належить до земель комунальної власності та обліковується за комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва. Київська міська рада не приймала рішень про передачу вказаної земельної ділянки в користування (власність).

При цьому, ОСОБА_1 частину вказаної земельної ділянки орієнтовною площею 0,012 га використовує без правовстановлюючих документів для здійснення господарської діяльності в нежитловому приміщенні (приміщення торгівельного призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 »).

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно здійснено реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, яка фактично є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, та належить територіальній громаді міста Києва.

Щодо незаконності набуття та реєстрації права власності на спірне майно.

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або .через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Відповідно до статті 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і право розпоряджалися майном належить лише власникові майна. Стаття 321 ЦК України, встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Разом з тим, ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності на спірний об?єкт нерухомості) (далі - Закон) передбачають, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономний Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності твиробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Проте, дійсний власник Київська міська рада, а також Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація рішення про передачу у власність спірного нерухомого майна не приймали.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. За ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Водночас, у ході досудового розслідування на підтвердження права власності на спірне майно надано копію укладеного 04.07.2003 між відповідачем та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який не посвідчений нотаріально. Згідно з п.1 вказаного договору ОСОБА_6 продає ОСОБА_1 нежитлове приміщення, побудоване ним власними силами за власні кошти, по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м, яке не зареєстроване в БТІ та не введене в експлуатацію.

Відповідно до п. 1.3 та п. 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав гна нерухоме майно, затвердженого наказом Міністертва юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (яке діяло до 01.01.2013), державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться реєстраторами БТІ. Обовязковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, окрім іншого, фізичним особам.

П. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Державний реєстр речових прав на нерухомеммайно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереженя та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договорм або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підстав договору, є власником цієї речі.

Право власності нановостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вказане майно в експлуатацію не вводилось, державна реєстрація права власності на нього за ОСОБА_6 не здійснювалася, а отже у останнього не виникло право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. При цьому, Київським міським бюро технічної інвентаризації право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 чи іншими особами не реєструвалося.

Крім того, ч. 1 ст. 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Загальні підстави недійсності правочину визначені ст. 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 23 ЦК України

Недійсним є правочин, якщо його недійсність втаноолена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі іпідлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

З огляду на те, що вказаний договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено, будь-які докази належності ОСОБА_6 на праві власності спірного майна відсутні, державна реєстрація прав на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_6 не продилася, а тому право власності у нього на це майно не виникло, що відповідно до норм т. 316, 317, 319 ЦК України виключає можливість розпорядження цим майном.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 755/9182/17, від 14.04.2021 у справі №753/11965/19.

Крім того, відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва та подальше відчуження майна на користь ОСОБА_1 .

Тому договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 є нікчемним в силу закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 викладено висновок, згідно з яким визнання нікчемною правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва, він є нікчемним у силу закону, а тому вимогу про визнання його недійсним прокурор не заявляв.

Крім того, при здійсненні 27.03.2019 реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу права власності зазначено лише довідку про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видану ФОП ОСОБА_4 .

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відсутній в матеріалах реєстраційної справи № 1796350380000, до якої в межах кримінального провадження № 42021101020000026 здійснено тимчасовий доступ на підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 14.06.2021 №753/11457/21 (тимчасовий доступ проведено 13.07.2021 в Департаменті з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА)).

Слід відмітити, що ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомості, проте довідка про показники об`єкта не є правовстановлюючим документом на збудований об`єкт нерухомості.

Довідка про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видана ФОП ОСОБА_4 , не є правовстановлюючим документом, а тому не могла бути підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, яка насправді є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м та перебуває в комунальній власності.

Таким чином, відчуження спірного нерухомого майна здійснено поза приватизаційною процедурою, без прийняття відповідного рішення Київрадою - дійсного власника майна, а тому нежитлова будівля (окрема будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, відчужено без відома та згоди дійсного власника майна - територіальної громади міста Києва.

При цьому, оскільки довідка про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видана ФОП ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, є нікчемними за своєю правовою природою, а тому не потребують додаткового визнання їх недійсними за рішенням суду.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) слід розуміти офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Первинну державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000) незаконно проведено за особою, яка не була її власнипком, на підставі довідки про показаники об`єкта № 3 від 14.01.2019, що не є правовстановлюючим документом та не може бути підставою для державної реєстрації на нерухоме майно.

Таким чином, незаконна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 порушує право дійсного власника цього майна - територіальної громади міста Києва та фактично надає можливість третім особам використовувати його на власний розсуд та розпоряджатися ним, а тому для його поновлення є потреба у скасуванні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на 27.03.2019) передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, одним з обов?язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від відповідних органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

У статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час проведення реєстрації права власності) визначено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Зокрема, у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (п. З ч. 1 цієї статті); подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п 4 ч. 1 цієї статті).

Вважає, що, державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіним О.В. прийнято рішення № 46170967 від 27.03.2019 та проведено на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84, 2 кв. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000), всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі документа, який не є правовстановлюючим, без перевірки відомостей з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а також перевірки проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.

Крім того, оспорюване рішення призвело до подвійної державної реєстрації речового права, а одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким зареєстровано та не припинялося право власності на спірний об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Водночас, у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Оскільки державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіним О.В. розділ у Державному реєстрі речових прав на спірний об`єкт нерухомого майна під № 1796350380000 (індексний номер рішення державного реєстратора 46170967 від 27.03.2019) відкрито безпідставно (на підставі неналежних документів), а тому він підлягає закриттю у судовому порядку.

Щодо порушення права власності територіальної громади міста Києва та права на витребування майна.

За статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її Імені рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 цього Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно є комунальною власністю, і розташоване на території міста Києва, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальних громади столиці Київською міською радою.

Таким чином, спірне нерухоме майно могло бути відчужене виключно у разі наявності волевиявлення відповідної територіальної громади, оформленого у вигляді рішення, яке відповідає вимогам законодавства.

Разом з цим, Київрада рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, а отже його відчуження відбулось поза волею дійсного власника, що є підставою для його витребування відповідно до п. З чЛ ст. 387 ЦК України.

При цьому, первинну реєстрацію права власності на спірне майно здійснено 27.03.2019 за ОСОБА_1 на підставі довідки про показаники об`єкта № 3 від 14.01.2019, яка не є правовстановлюючим документом та не могла бути підставою для набуття ОСОБА_1 права власності.

Таким чином, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_6 ніколи не були власниками спірного нежитлового приміщення і не мали права розпоряджатись ним будь-яким шляхом, у тому числі, шляхом укладення договору купівлі- продажу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

За змістом статей 317,318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово- правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом вказаних норм власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних, в тому числі договірних, відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зважаючи на відсутність рішення власника - Київської міської ради, спрямованого на відчуження спірного майна, ОСОБА_1 володіє цим майном незаконно, без відповідної правової підстави, що відповідно до положень ст. 387 ЦК України дає право власнику витребувати майно в останнього.

Враховуючи, що дійсним власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київською міською радою чи районною радою рішення про відчуження спірного нерухомого майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому вказане майно підлягає витребуванню від останнього набувача - ОСОБА_1 на користь Київради на підставі ст. 387 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву, який судом приєднано до справи, представник відповідача - адвокат Прядко Р.В. просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.

1. Щодо законності набуття ОСОБА_1 права власності на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1796350380000) на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 липня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Згідно п.1.1, 1.2 договору продавець продав нежитлову будівлю (приміщення) площею 84,2 кв.м., що побудована ним власними силами та за власні кошти.

Відповідно до положень Глави 20 Цивільного кодексу Української PCP, що діяв на момент укладення вищезазначеного договору, такий договір не підлягав обов`язковій державній реєстрації чи нотаріальному посвідченню.

В подальшому, 27.03.2019, ОСОБА_1 скористався своїм правом та зареєстрував право власності на зазначене нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. «Д» по АДРЕСА_1 .

2. Щодо недоведеності позивачем прав Київської міської ради на майно ОСОБА_1 .

Згідно з ч.І ст. 60 Закону України «ГІро місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів, у містах належить право комунальної власності на нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст.60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 397 ЦК України - володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Тобто витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову, за допомогою якого власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна в чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження ним.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Згідно з роз`ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданими у пункті 26 постанови від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття його майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди витребовують майно лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Таким чином, захист порушеного права можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача не майно.

Як зазначено в пункті 23 вищевказаної постанови суду, відповідно до ст. 387 ЦК України та ч.З ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Отже, для застосування приписів ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем насамперед того факту, що він є власником нерухомого майна. Позов про витребування майна на підставі цієї статті підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно (таке право власності має існувати на момент звернення з позовом до суду).

Аналогічної позиції дотримується ВГСУ при вирішенні інших подібних спорів. Так, у постанові від 11 лютого 2016 року (справа № 911/336/15) суд касаційної інстанції зазначив, що право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння унормоване ст. 387 ЦК України. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи іншому речовому праві та підтвердити це документально.

Тобто на момент звернення до суду із позовом власник має надати суду документи, які підтверджують його право власності.

В позовній заяві позивач стверджує, що право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84.2 кв.м. (РНОНМ: 1796350380000) належить територіальній громаді міста Києва.

На підтвердження цього позивачем надано рішення Київської міської ради №284/5096 від 02.10.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві», відповідно до яких до комунальної власності територіальної громади міста Києва та до сфери управління Дарницької райдержадміністрації належить нежилий будинок на АДРЕСА_2 площею 50,0 кв.м.

Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради №270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», розпорядження Дарницької райдержадміністрації №33 від 30.01.2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», нежилий будинок на Харківському шосе, 160/160-А площею 50,0 кв.м. (незавершений будівництвом об`єкт) передано в господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва».

Також, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» на підставі вищезазначеного виготовлено технічну документацію та проведено державну реєстрацію прав власності на нежитлову будівлю ліг. «В» по АДРЕСА_2 , площею 75,10 кв.м. у Дарницькому районі м. Києва (РНОМН: 2122508980000).

Далі позивач стверджує, що ним встановлено тотожність об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих за територіальною громадою міста Києва та за ОСОБА_1 , а отже позивач має права на майно відповідача.

До таких висновків позивач дійшов на підставі огляду технічних паспортів на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1796350380000) та на нежитлову будівлю літ. «В» по АДРЕСА_2 , площею 75,10 кв.м. у АДРЕСА_3 (РНОМН: 2122508980000).

Такі заяви є необгрунтованими та недоведеними, оскільки позивач не володіє спеціальними знаннями, що дозволяють робити подібні висновки. В позові навіть не зазначено про будь-яку методику, що була використана для встановлення тотожності цих приміщень.

Тобто, позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Більш того, заява про те, що одне приміщення площею 75,10 кв.м. та інше приміщення площею 84,2 кв.м. тотожні є нелогічною за своїм змістом.

Таким чином, позивач не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. належить на праві власності територіальній громаді міста Києва.

3. Заява щодо застосування строку позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України 01 липня 2015 року в справі №6-178цс15, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалась або могла довідатися про порушення її права або про особу яка його порушила.

Статтею 63-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України, згідно з ч.І якої органи та інші особи, які відповідно до сг. 45 Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права на укладення мирової угоди.

У вищезазначеній постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 також вказано, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

На підтвердження вказаної позиції у справі № 910/4626/14 (3-374гс15), Верховний Суд України у своїй постанові від 30.09.2015 зазначив, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 та постанові від 22.06.2017 року у справі №2-354/07.

Позивач зазначає, що про порушення прав територіальної громади міста Києва йому стало відомо в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 420211010200000026 від 02.12.2021 за ч.І ст. 191 КК України, коли було встановлено факт реєстрації спірної будівлі за третіми особами.

При цьому, в долученій до позову копії листа Дарницької райдержадміністрації від 16.03.2021 №101-1850/01 зазначено, що факт використання спірної нежитлової споруди третіми особами встановлено ще в ході обстеження споруди 05.05.2016.

Більш того, в листі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 17.03.2021 №1050-03/2021 зазначено, що після проведення 05.05.2016 обстеження вказаної нежитлової споруди та виявлення факту її незаконного використання направлено ряд листів в правоохоронні та контролюючі органи, копії яких додано до листа, але не долучено до позову.

Враховуючи останнє, відповідачем до відзиву долучається клопотання про витребування у позивача копій зазначених листів.

Також, в самому позові позивач вказує на те, що спірне нерухоме майно упродовж щонайменше трьох років безоплатно та протиправно перебуває у власності відповідача, внаслідок чого територіальна громада міста Києва як власник позбавлена можливості ефективно та раціонально ним розпоряджатись, отримувати дохід від його використання.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 10 та частини 1 статті 101 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи. Київська міська та районні в місті ради (у разі їх створення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам. Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Згідно з ч. 2 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Отже, Київська міська рада як власник зобов`язана вживати всі заходи щодо управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Таким чином, підтверджується, що власник протягом тривалого часу знав про порушення свого права, але не вжив належних заходів на його поновлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обгрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Враховуючи викладене, в разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог в даній справі, наявні підстави для відмови в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

У відповіді на відзив, яку долучено до матеріалів справи, прокурор надав свої заперечення щодо наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву аргументів.

Щодо доводів про законність набуття права власності ОСОБА_1 на спірне майно.

Відповідач стверджує, що спірне нерухоме майно належить йому на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, укладеного між ним та ОСОБА_6 , який відповідно до глави 20 Цивільного кодексу Української PCP (діяв на момент укладення договору) не підлягав обов`язковій державній реєстрації чи нотаріальному посвідченню. В подальшому скористався своїм правом та 27.03.2019 зареєстрував право власності на зазначене нерухоме майно, а тому є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. «Д» по АДРЕСА_1 .

В позовній заяві надано оцінку документам, на підставі яких за відповідачем зареєстровано право власності на спірне майно, на підтвердження чого надані копії відповідних документів.

Додатково, з урахуванням відзиву на позов звернув увагу суду на наступне.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української PCP (в редакції, чинній на липень 2003 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української PCP угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

За статтею 47 ЦК Української PCP нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Статтею 227 ЦК Української PCP передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 227-1 ЦК Української PCP договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений, крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з документом про його придбання в торговельній чи іншій організації.

За загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК Української PCP (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійсною судом.

Відповідно до пункту 4 цієї постанови, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Окремо для житлових та нежитлових приміщень законом порядок укладання договорів купівлі-продажу станом на липень 2003 року не встановлювався, а тому угоди щодо нежитлових приміщень укладались за правилами, встановленими для жилих будинків.

Для договорів купівлі-продажу, міни жилого будинку (стаття 227, 242 ЦК Української PCP) у разі, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, було установлено обов`язкову нотаріальну форму.

Таким чином договір купівлі-продажу від 04.07.2003, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відповідно до вказаних вимог законодавства підлягав обов`язкому нотаріальному посвідченню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 105 ЦК Української PCP громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Згідно ст. 225 ЦК Української PCP право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Станом на час укладення спірного правочину повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно були закріплені за бюро технічної інвентаризації, реєстраторами бюро технічної інвентаризації на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445, який втратив чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 № 1844/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 № 2102/22414 «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна».

Відповідно до п. 1.4 цього Положення обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 640/3509/19.

Разом з тим, укладений 04.07.2003 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, не посвідчений нотаріально та не зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 1 вказаного договору ОСОБА_6 продає ОСОБА_1 нежитлове приміщення, побудоване ним власними силами за власні кошти, по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м, яке не зареєстроване в БТІ та не введене в експлуатацію.

Водночас Київським міським бюро технічної інвентаризації право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 чи іншими особами не реєструвалося.

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-9252/01 від 06.12.2021, поштова адреса об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 не присвоювалася, а також не приймалося рішення про передачу спірного майна в приватну власність.

З огляду на те, що вказаний договір купівлі-продажу в установленому порядку (нотаріально) не посвідчувався, будь-які докази належності ОСОБА_6 на праві власності спірного майна відсутні, державна реєстрація прав на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_6 не проводилась, а тому право власності у останнього на це майно не виникло, що виключає можливість і розпорядження цим майном.

Крім того, слід зазначити, що при здійсненні 27.03.2019 реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу права власності зазначено лише довідку про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видану ФОП ОСОБА_4 .

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відсутній в матеріалах реєстраційної справи № 1796350380000, до якої в межах кримінального провадження № 42021101020000026 здійснено тимчасовий доступ на підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 14.06.2021 № 753/11457/21 (тимчасовий доступ проведено 13.07.2021 в Департаменті з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА)).

Слід відмітити, що ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомості, проте довідка про показники об`єкта не є правовстановлюючим документом на збудований об`єкт нерухомості.

Довідка про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видана ФОП ОСОБА_4 , не є правовстановлюючим документом, а тому не могла бути підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, яка насправді є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м та перебуває в комунальній власності.

Таким чином, відчуження спірного нерухомого майна здійснено поза приватизаційною процедурою, без прийняття відповідного рішення Київрадою - дійсним власником майна, а тому нежитлова будівля (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, відчужена без відома та згоди дійсного власника майна - територіальної громади міста Києва.

Первинну державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000) незаконно проведено за особою, яка не була її власником, на підставі довідки про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, що не є правовстановлюючим документом та не може бути підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів належності майна до комунальної власності та його тотожності.

В позовній заяві прокурором обґрунтовано належність спірного майна до власності територіальної громади міста Києва, на підтвердження чого надано відповідні докази.

Так, відповідно до рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві», рішення Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в м. Києві № 33 від 30.01.2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» спірне майно належить є комунальною власністю, перебуває у сфері управління райдержадміністрації та господарському віданні Керуючої компанії.

На виконання рішення Київської міської ради № 270/9758 від 23.10.2013 Керуючою компанією забезпечено виготовлення технічного паспорту (виконаний ТОВ «Б-Т-І» 24.06.2019), на громадський будинок. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.07.2020 внесені відомості про право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на вищевказану нежитлову будівлю літ. «В» площею 75, 10 кв.м по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2122508980000 (далі по тексту - спірне нерухоме майно).

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Керуючої компанії встановлено, що рішення про приватизацію вказаного майна не приймалося, а відтак нежитлова будівля (окремо розташована будівля) літ. «В», розташована по АДРЕСА_2 є комунальною власністю, не приватизувалася та з власності територіальної громади міста Києва у встановленому порядку не вибувала.

Таким чином, нежитлова будівля (окремо розташована будівля), літ. «В» площею 75,10 кв.м, розташована по АДРЕСА_2 є комунальною власністю, оскільки не приватизовувалась та з власності територіальної громади міста Києва у встановленому законом порядку не вибувала.

Водночас у ході досудового розслідування встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіним О.В. 27.03.2019 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000).

Підставою виникнення права власності вказано довідку про показники об`єкта нерухомого майна № 3 від 14.01.2019, видану ФОП « ОСОБА_4 ».

Разом з тим, встановлено, що нежитлова будівля (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2122508980000) та нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000) є однією і тою самою будівлею.

Так, порівнянням технічного паспорту, долученого до реєстраційної справи на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м., зареєстровану за ОСОБА_1 , та технічного паспорту на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, зареєстровану за територіальною громадою міста Києва, встановлено, що зареєстрована за ОСОБА_1 на праві власності нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м фактично є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м.

Крім того, при порівнянні технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. та нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м, встановлено, що нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. має тотожні ознаки з технічними характеристиками нежитлової будівлі (окремо стоячої) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75, 10 кв.м, що належить до комунальної власності.

За інформацією Керуючої компанії від 17.12.2021 №4644-12/2021 інші будівлі з аналогічними технічними характеристиками (окремо стоячої будівлі) за вказаною адресою відсутні.

Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» листами № 062/14-3340 (И-2020) від 17.03.2021 та № 062/14-5451 (И-2021) від 30.04.2021, № 062//14-16447 (И-2021) від 10.12.2021 повідомило, що по нежитловому фонду за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , нежитлові будівлі/будівлі (зокрема і окремо розташована будівля) на праві власності не реєструвалися.

Разом з тим, працівниками Керуючої компанії здійснювалися перевірки комунального майна - нежитлової будівлі (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 , зокрема: 24.06.2020, 09.09.2020, 16.04.2021, 01.12.2021, про що складені акти та здійснена фотофіксація. В ході даних перевірок встановлено, що вказана нежитлова будівля комунальної власності використовується третіми особами для здійснення господарської діяльності.

При цьому, на виконання припису керуючої компанії № 1447-04/2021 від 16.04.2021 ОСОБА_1 на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно надано 17.04.2021 копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.03.2019 (лист Керуючої компанії № від 101/50-29 від 06.01.2022).

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-9252/01 від 06.12.2021, поштова адреса об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 не присвоювалася.

Оформлення права власності на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м не здійснювалося, правовстановлюючі документи будь-яким особам не видавалися (інформації Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 16.03.2021 за № 101-1850/01 та Керуючої компанії від 17.03.2021 за№ 1050-03/2021).

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва листом № 073-3705 від 30.04.2021 повідомив, що не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Також повідомлено, що до Реєстру внесено дані щодо реєстрації дозволу на будівництво по АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 0570202/3-8855 від 26.04.2021 актом обстеження земельної ділянки № 21-0805/02 від 23.11.2021 встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 1, 7314 га з кадастровим номером 8000000000:90:165:0006, в межах якої розташована спірна будівля, належить до земель комунальної власності та обліковується за комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва. Київська міська рада не приймала рішень про передачу вказаної земельної ділянки в користування (власність).

При цьому, ОСОБА_1 частину вказаної земельної ділянки орієнтовною площею 0,012 га використовує без правовстановлюючих документів для здійснення господарської діяльності в нежитловому приміщенні (приміщення торгівельного призначення «Мясний», «Перукарні, манікюр», « ІНФОРМАЦІЯ_4 »).

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно здійснено реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, яка фактично є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, та належить територіальній громаді міста Києва.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно є комунальною власністю, і розташоване на території міста Києва, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальних громади столиці Київською міською радою.

Таким чином, спірне нерухоме майно могло бути відчужене виключно у разі наявності волевиявлення відповідної територіальної громади, оформленого у вигляді рішення, яке відповідає вимогам законодавства.

Разом з цим, Київрада рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, а отже його відчуження відбулось поза волею дійсного власника, що є підставою для його витребування відповідно до п. З ч.І ст. 387 ЦК України.

При цьому, первинну реєстрацію права власності на спірне майно здійснено 27.03.2019 за ОСОБА_1 на підставі довідки про показаники об`єкта № 3 від 14.01.2019, яка не є правовстановлюючим документом та не могла бути підставою для набуття ОСОБА_1 права власності.

Таким чином, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_6 ніколи не були власниками спірного нежитлового приміщення і не мали права розпоряджатись ним будь-яким шляхом, у тому числі, шляхом укладення договору купівлі- продажу.

Враховуючи, що дійсним власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київською міською радою чи районною радою рішення про відчуження спірного нерухомого майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому вказане майно підлягає витребуванню від останнього набувача - ОСОБА_1 на користь Київради на підставі ст. 387 ЦК України.

Щодо тверджень відповідача про пропуск строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6- 2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18)). Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Про порушення державних інтересів та факт реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно окружній прокуратурі та позивачу стало відомо у квітні 2021 року після отримання та опрацювання під час здійснення нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 420211010200000026, зокрема листа ОСОБА_1 № 03/09 від 03.09.2021 та листів Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 101/50-29 від 06.01.2022 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», в яких вони повідомляють про отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого встановлено факт реєстрації права власності на спірне майно саме за ОСОБА_1 .

Первинна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася 27.03.2019, а прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача з даним позовом в 17.02.2022.

Таким чином, трирічний строк загальної позовної давності на звернення до суду з даним позовом прокурором та позивачем не пропущено.

Водночас, надання відповідачем копії договору купівлі-продажу від 04.07.2003 не свідчить про пропуск строків позовної давності, оскільки про його існування позивачу та прокурору стало відомо в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021101020000026 від 17.02.2021, зокрема його копію прокурору надано ОСОБА_1 листом № 3 від 03.09.2021.

У даній справі прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом про витребування майна до ОСОБА_1 - особи, за якою незаконно зареєстровано право власності на спірне майно.

Київська міська рада рішень щодо відчуження спірного нерухомого майна не приймала, як не була і стороною договору купівлі-продажу.

Крім того, Київська міська рада не є й зацікавленою особою (заявником), за заявою якої державними реєстраторами здійснено державну реєстрацію прав власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , а тому з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» територіальна громада в особі Київської міської ради не мала можливості ознайомитись з матеріалами реєстраційної справи.

Більше того, захист права власності гарантується державою.

Жоден закон не зобов`язує власника, який на законних підставах набув право власності, систематично, на постійній основі відслідковувати та моніторити можливість незаконного вибуття з його власності майна, а отже Київська міська рада не те, що не могла дізнатись про порушення права власності територіальної громади на майно, і не могла навіть припустити про ймовірність посягання на її права.

Слід зазначити, що вжиті відповідачем заходи щодо приховування порушення прав територіальної громади, які виразились не тільки у наданні для реєстрації права власності довідки про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, що не є правовстановлюючим документом, а й у зміні характеристик, номерів спірного об`єкту нерухомого майна та адреси, чим унеможливили своєчасне виявлення порушення права власності на майно Київською міською радою.

Крім того, копію договору купівлі-продажу від 04.07.2003, який не посвідчений нотаріально та не зареєстрований у встановленому законом порядку, надано відповідачем лише органу досудового розслідування (прокурору) під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021101020000026.

Указане позбавляло Київську міську раду можливості виявити факт порушення свого права навіть шляхом отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що оскільки згідно листа Дарницької райдержадміністрації від 16.03.2021 № 101-1850/01 факт використання спірної нежитлової споруди третіми особами встановлено ще в ході обстеження споруди 05.05.2016, тому строк позовної давності пропущений.

Згідно вказаного листа працівниками Керуючої компанії, починаючи з 05.05.2016, проводилися неодноразові обстеження спірного майна та встановлено факт його використання невідомими особами.

Сам факт використання не свідчить про незаконне вибуття спірного майна з комунальної власності.

Факт незаконного вибуття спірного нерухомого майна встановлено в ході розслідування кримінального провадження № 42021101020000026, зареєстрованого 17.02.2021, з матеріалів якого вбачається, що ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав 27.03.2019 зареєстровано право власності на спірне комунальне майно.

Київській міській раді про незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності стало відомо з листа Дарницької окружної прокуратури міста Києва № 52-0026-14 від 08.04.2021.

Крім того, ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності 27.03.20019 на підставі довідки про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, договір купівлі-продажу від 04.07.2003, не зважаючи на численні приписи, не було надано до райдержадміністрації, Керуючої компанії, Київської міської ради, та навіть державному реєстратору при реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як вже зазначалося, що Дарницькій окружній прокуратурі м. Києва стало відомо про обставини незаконного вибуття з комунальної власності спірного нерухомого майна та реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_1 у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження №420211010200000026 від 17.02.2021, а реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася 27.03.2019.

Таким чином, строк позовної давності не пропущений.

Представник Київської міської ради Друцька О.Г. подала до суду письмові пояснення, у яких у повному обсязі підгримала подану прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради позовну заяву, та зазначила наступне.

Рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві» до комунальної власності територіальної громади міста Києва та до сфери управління Дарницької райдержадміністрації передано нежилий будинок на АДРЕСА_2 площею 50,0 кв.м.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Киеві» пежилий будинок загальною площею 50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 передано до сфери управління Дарницької районної в м. Кисві державної адміністрації (таблиця 6 розділ 1.1б «Нежитловий фонд» п. 127 додатку 2 до вказаного розпорядження).

На виконання рішення Київської міської ради N° 270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Кисва», розпорядженням Дарницької районної в м. Киеві державної адміністрації від 30.01.2015 № 33 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об?єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» зазначений нежилий будинок площею 50 кв.м передано в господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Кисва».

З Державного ресстру речових прав на нерухоме майно вбачасться, що право власності на нежитову будівлю літ. «В» площею 75,10 кв.м по АДРЕСА_2 08.07.2020 зареєстровано за територіальною гомадою м. Киева в особі Київської міської ради (ресстраційний номер об?екта нерухомого майна 2122508980000).

Будівля літ. «В» площею 75,10 кв.м по АДРЕСА_2 (ресстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2122508980000) та нежитлова будівля літ. «Д», загальною площею 84,2 кв.м по АДРЕСА_1 (ресстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000) є однією і тою самою будівлею.

Так, порівнянням технічних паспортів, доданих до матеріалів справи встановлено, що зареєстрована за ОСОБА_1 на праві власності нежитлова будівля літ. «Д», загальною площею 84,2 кв.м по АДРЕСА_1 , фактично є нежитловою будівлею літ. «В», загальною площею 75, 10 кв.м по АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Поряд з цим, доказами наявними в матеріалах справи підтверджується той факт, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 проведено незаконно, оскільки спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку з комунальної власності не відчужувалось і законні підстави для набуття ОСОБА_1 права власності на нього відсутні.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливае із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.на нерухоме майно.

Наявність державної реєстрації права власності ОСОБА_1 поряд з державною реєстрацією комунальної власності територіальної громади міста Києва на спірне майно, порушує право дійсного власника цього майна - територіальної громади міста Києва, а тому для поновлення права є потреба у скасуванні державної реєстрації права власності.

Щодо строків позовної давності.

Київській міській раді про незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності стало відомо з листа Дарницької окружної прокуратури міста Києва від 08.04.2021 No 52-0026-14, тобто з 08.04.2021.

Крім того, відповідно до інформації з Державного ресстру речових прав на нерухоме майно, первинна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірне майно відбулася 27.03.2019.

Як вбачається з матеріалів судової справи, Дарницька окружна прокуратура міста Києва звернулась із зазначеним позовом до суду 17.02.2022, а отже трирічний строк загальної позовної давності на звернення до суду з даним позовом прокурором та Київською міською радою не пропущено.

Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, на стороні позивача,письмових пояснень до суду не подали.

Представник відповідача - адвокат Прядко Р.В. також подав суду письмові пояснення, у яких зазначив таке.

Позивач стверджує, що як нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м. в дійсності зареєстрована нежитлова будівля літ. «В» по АДРЕСА_1 щосе вля літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м.

3 вказаним відповідач не погоджується виходячи з наступного.

Відповідачу невідома доля нерухомого майна, зареєстрованого за Київською міською радою (нежитлової будівлі літ. «В» площею 75,10 кв. м по АДРЕСА_4 ), в тому числі, чи приватизувалось воно. У той же час, порівняння технічних паспортів на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1796350380000) та на нежитлову будівлю літ. «В» по АДРЕСА_2 , площею75, АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1796350380000) доводить, що вони є різними об?єктами, оскільки в них різні показники обмірів будівлі та різна площа.

Враховуючи що предметом договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 липня 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , є нежитлове приміщення, обмеження щодо обов`язкового нотаріального посвідчення до цього договору не застосовується. Тому його форма відповідає вимогам законодавства, що діяло на момент його укладення, яке не вимагало нотаріального посвідчення.

В судовому засіданні прокурор підтримав позов повністю, просив його задовольнити.

Представник Київської міської ради підтримала позов, заявлений прокурором в інтересах Київської міської ради.

Представники третіх осіб підтримали позицію прокурора повністю, просили задовольнити позов.

Відповідач та його представник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, викладених ними у заявах по суті справи.

Відповідач пояснив суду, що вважає себе добросовісним набувачем нерухомого майна, оскільки він у 04.07.2003 придбав недобудовану нежитлову будівлю за договором купівлі-продажу, укладеним у простій письмовій формі, у ОСОБА_6 27.03.2019 він зареєстрував її нежитлову будівлю літ. «Д» площею 84,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , ресстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000. Оригінал цього договору суду для дослідження і засіданні не зміг надати, оскільки не знайшов його. Реєстратору Прошкіну для проведення за ним державної реєстрації права власності на цю будівлю, зазначений договір він також не надавав, у матеріалах реєстраційної справи він відсутній. Після придбання будівлі він інвестував грошові кошти у її ремонт. Для оформлення документів на користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, він не звертався, в експлуатацію будівлю не було введено. Після ремонту він став використовувати її шляхом здачі в оренду розташованих у цій будівлі приміщень різним суб`єктам підприємницької діяльності. Працівники Керуючої компанії неодноразово здійснювали перевірки на об`єкті нерухомості, тому їм було відомо про її використання, однак позов до нього не заявляли, тому просить застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення прокурора, представника Київської міської ради та представників третіх осіб, відповідача та його представника, вивчивши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю з таких мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Цивільного кодексу Української PCP (станом на 04.07.2003), Законів України «Про власність» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445, підстави для представництва інтересів держави в суді прокурором - нормами Конституції України, ЦПК України, Законів України «Про прокуратуру» та «Про місцеве самоврядування в Україні».

Позиція суду щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд враховує висновок про застосування норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», викладений у п. 37, 38, 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Також суд застосовує висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У цій справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як встановлено судом, спірні правовідносини пов`язані зі сферою розпорядження нерухомим майном м. Києва, а необхідність звернення саме прокурора з позовом обумовлена бездіяльністю уповноваженого органа, яка полягає у нездійсненні Київською міською радою протягом тривалого часу захисту майнових (економічних) інтересів територіальної громади м. Києва, які у даному випадку співпадають з інтересами держави щодо законного та ефективного використання об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування, та дотримання всіма суб`єктами права встановленого законодавством порядку відчуження комунального майна, що є підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів громади м. Києва, яку представляє як орган місцевого самоврядування Київська місьська рада.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Мотиви та норми права, з яких виходить суд.

Суд установив, що згідно з рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» та розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві» до комунальної власності територіальної громади міста Києва та до сфери управління Дарницької райдержадміністрації передано нежилий будинок на Харківському шосе, 160/160а площею 50,0 кв.м. (а.с. 30-32 т. 1).

На виконання рішення Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в м. Києві № 33 від 30.01.2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» зазначений нежилий будинок площею 50,00 кв.м (незавершений будівництвом об`єкт) передано в господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі по тексту - Керуюча компанія) (а.с. 38-40 т.1).

Надалі Керуючою компанією забезпечено виготовлення технічного паспорта (виконаний ТОВ «Б-Т-І» 24.06.2019), на громадський будинок літ. «В» площею 75,10 кв.м. по АДРЕСА_2 (а.с. 41-44 т.1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 05.01.2022, право власності на нежитлову будівля літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 2122508980000) зареєстровано за територіальною громадою міста Києва 08.07.2020 державним реєстратором Департамента комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), м. Київ Кузорою А.В. Підстава для державної реєстрації: рішення «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» серія та номер: 284/5096, виданий 02.12.2010, видавник: Київська міська рада; лист, серія та номер: 30-12/6901 №4320, виданий 20.08.2019, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву; Лист серія та номер: 101-522/02, виданий 03.07.2020, видавник: Дарницька районна в м. Ктєві державна адміністрація; Довідка, серія та номер: б/н, виданий 24.06.2019, видавник: ТОВ «Б-Т-І» (а.с. 25-26 т. 1).

Згідно з листом Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 16.03.2021 за № 101-1850/01 звернення від юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців щодо надання в оренду об`єкта нерухомості загальною площею 75,10 кв.м по АДРЕСА_2 не надходили, і договори про передачу майна територіальної громади м. Києва щодо користування цим майном, не укладалися (а.с. 47-49 т. 1).

Згідно з листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва від 17.03.2021 за № 1050-03/2021 звернення від юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців щодо отримання в оренду/приватизації об`єкта нерухомості загальною площею 75,10 кв.м по АДРЕСА_2 не надходили (а.с. 51-53 т. 1).

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва листом № 073-3705 від 30.04.2021 повідомив, що не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . До Реєстру внесено дані щодо реєстрації дозволу на будівництво по АДРЕСА_1 (а.с. 95-96 т. 1).

Згідно з інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 0570202/3-8855 від 26.04.2021 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 площею 1,9619 га з кадастровим номером 8000000000:90:165:0006 належить до земель комунальної власності та обліковується за комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва (а.с. 66-67 т. 1).

З копії акта обстеження земельних ділянок № 21-085-02 від 23.11.2021 встановлено, що земельна ділянка у Дарницькому районі м. Києва площею 1,9619 га з кадастровим номером 8000000000:90:165:0006 належить до земель комунальної власності та обліковується за комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва; земельна ділянка у Дарницькому районі м. Києва площею 1,9619 га з кадастровим номером по АДРЕСА_1 площею 1,7314 га з кадастровим номером 8000000000:90:165:0003, в межах якої розташована спірна будівля, належить до земель комунальної власності та обліковується за комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва. Київська міська рада не приймала рішень про передачу вказаної земельної ділянки в користування (власність). При цьому, ОСОБА_1 частину вказаної земельної ділянки орієнтовною площею 0,012 га використовує без правовстановлюючих документів (а.с. 68-70 т. 1).

За інформацією Керуючої компанії від 17.12.2021 №4644-12/2021 опрацьовано технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , виготовлений ФОП ОСОБА_4 (інвентаризаційна справа № 1756/3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000) та встановлено, що зазначений техпаспорт має тотожні технічні характеристики з нежитловою будівлею (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (2122508980000) № 160/160-А, що належить до комунальної власності; інші будівлі з аналогічними технічними характеристиками (окремо розташованої будівлі) за вказаною адресою відсутні (а.с. 72 т. 1).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, зокрема технічні паспорти на будівлі під літерами «В» і «Д» суд установив, що нежитлова будівля (окрема будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2122508980000) та нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1796350380000) є однією і тою самою будівлею.

Відповідно до досліджених судом письмових доказів, наданих Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією та Керуючою компанією, рішення про приватизацію вказаного майна не приймалося, а відтак нежитлова будівля літ. «В», розташована по АДРЕСА_2 є комунальною власністю, не приватизувалася та з власності територіальної громади міста Києва у встановленому порядку не вибувала.

Працівниками Керуючої компанії здійснювалися перевірки комунального майна - нежитлової будівлі (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 , зокрема: 24.06.2020, 09.09.2020, 16.04.2021, 01.12.2021, про що складені акти та здійснена фотофіксація. В ході даних перевірок встановлено, що вказана нежитлова будівля комунальної власності використовується третіми особами для здійснення господарської діяльності (а.с. 54, 57-58, 60-61 т. 1).

При цьому, на виконання припису прокурора № 52-0026-21 від 09.04.2021 ОСОБА_1 на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно надав копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.03.2019 та копію Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а також копію технічного паспорта на громадський будинок літ. «Д» площею 84,20 кв.м. по АДРЕСА_1 , виготовлений ФОП ОСОБА_4 14.01.2019 (а.с. 77-86 т. 1).

У довідці про показники обєкта нерухомого майна № 3 від 14.01.2019, видавець: ФОП ОСОБА_7 зазначено: ФОП « ОСОБА_7 » повідомляє, що відповідно до проведеної інвентаризації від 14.01.2019 нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа складає 84,20 кв.м. Крім того, повідомляє, що будівлю збудовано господарським способом у 1990 р. Інвентаризаційна вартість не визначалася (а.с. 87 т. 1).

Доводи Відповідача про нетотожність об`єктів нерухомості під літерами «В» і «Д» через розбіжності у зазначеній у технічних паспортах загальній площі цих об`єктів є необґрунтованими, оскільки вони спростовані дослідженими в засіданні письмовими доказами та поясненнями Відповідача, який пояснив, що саме у належній йому будівлі літ. «Д» здійснюють свою діяльність ФОПи, зображені на актах з фотофіксацією обстеження будівлі літ. «В» від 24.06.2020, 09.09.2020, 16.04.2021, 01.12.2021 (а.с. 54, 57-58, 60-61 т. 1).

За інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-9252/01 від 06.12.2021, поштова адреса об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 не присвоювалася (а.с. 88 т. 1).

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або .через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Відповідно до статті 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і право розпоряджалися майном належить лише власникові майна. Стаття 321 ЦК України, встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Разом з тим, ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності на спірний об?єкт нерухомості) (далі - Закон) передбачають, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономний Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності твиробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Проте, дійсний власник Київська міська рада, а також Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація рішення про передачу у власність спірного нерухомого майна не приймали.

ОСОБА_1 стверджує, що він є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. «Д» по АДРЕСА_1 , оскільки він набув право власності на цю будівлю на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Відповідно до положень Глави 20 Цивільного кодексу Української PCP, що діяв на момент укладення вищезазначеного договору, такий договір не підлягав обов`язковій державній реєстрації чи нотаріальному посвідченню. В подальшому, 27.03.2019, ОСОБА_1 скористався своїм правом та зареєстрував право власності на зазначене нерухоме майно.

Зазначені доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. За ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Водночас, у ході досудового розслідування на підтвердження права власності на спірне майно надано копію укладеного 04.07.2003 між відповідачем та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який не посвідчений нотаріально. Згідно з п.1.1, 1.2 вказаного договору ОСОБА_6 продає ОСОБА_1 нежитлове приміщення, побудоване ним власними силами за власні кошти, по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м, яке не зареєстроване в БТІ та не введене в експлуатацію (а.с. 79-81 т. 1).

Відповідно до п. 1.3 та п. 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав гна нерухоме майно, затвердженого наказом Міністертва юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (яке діяло до 01.01.2013), державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться реєстраторами БТІ. Обовязковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, окрім іншого, фізичним особам.

Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» листами № 062/14-3340 (И-2020) від 17.03.2021 та № 062/14-5451 (И-2021) від 30.04.2021, № 062//14-16447 (И-2021) від 10.12.2021 повідомило, що по нежитловому фонду за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , нежитлові будівлі/будівлі (зокрема і окремо розташовані будівлі заг пл. 75,10 кв.м. і заг пл. 84,20 кв.м. - відповідно) згідно з даними реєстрових книг Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на праві власності не реєструвалися (а.с. 89, 91 т. 1).

П. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереженя та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договорм або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підстав договору, є власником цієї речі.

Право власності нановостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва листом № 073-3705 від 30.04.2021 повідомив, що не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (а.с. 95-96 т. 1).

Вказане майно в експлуатацію не вводилось, державна реєстрація права власності на нього за ОСОБА_6 не здійснювалася, а отже у останнього не виникло право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. При цьому, Київським міським бюро технічної інвентаризації право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 чи іншими особами не реєструвалося.

Крім того, ч. 1 ст. 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Загальні підстави недійсності правочину визначені ст. 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 23 ЦК України

Недійсним є правочин, якщо його недійсність втаноолена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі іпідлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

З огляду на те, що вказаний договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено, будь-які докази належності ОСОБА_6 на праві власності спірного майна відсутні, державна реєстрація прав на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_6 не проводилася, а тому право власності у нього на це майно не виникло, що відповідно до норм т. 316, 317, 319 ЦК України виключає можливість розпорядження цим майном.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 755/9182/17, від 14.04.2021 у справі №753/11965/19.

Крім того, відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва та подальше відчуження майна на користь ОСОБА_1 .

Тому договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 є нікчемним в силу закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 викладено висновок, згідно з яким визнання нікчемною правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003 спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва, він є нікчемним у силу закону, а тому вимогу про визнання його недійсним прокурор не заявляв.

Окрім того, прокурор ставить під сумнів існування цього договору як такого, оригінал цього договору Відповідач суду не надав. Так, при здійсненні 27.03.2019 реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу права власності зазначено лише довідку про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видану ФОП ОСОБА_4 .

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.07.2003, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відсутній в матеріалах реєстраційної справи № 1796350380000, до якої в межах кримінального провадження № 42021101020000026 здійснено тимчасовий доступ на підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 14.06.2021 №753/11457/21 (тимчасовий доступ проведено 13.07.2021 в Департаменті з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА)).

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомості, проте довідка про показники об`єкта не є правовстановлюючим документом на збудований об`єкт нерухомості.

Довідка про показники об`єкта № 3 від 14.01.2019, видана ФОП ОСОБА_4 , не є правовстановлюючим документом, а тому не могла бути підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, яка насправді є нежитловою будівлею (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м та перебуває в комунальній власності.

Таким чином, відчуження спірного нерухомого майна здійснено поза приватизаційною процедурою, без прийняття відповідного рішення Київрадою - дійсного власника майна, а тому нежитлова будівля (окрема будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, яку зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 , площею 84,2 кв.м, відчужено без відома та згоди дійсного власника майна - територіальної громади міста Києва.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) слід розуміти офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що первинну державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000) незаконно проведено за ОСОБА_1 на підставі довідки про показаники об`єкта № 3 від 14.01.2019, що не є правовстановлюючим документом та не може бути підставою для державної реєстрації на нерухоме майно та яка фактично є нежитловою будівлею (окремо розташованою будівлею) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м, та належить територіальній громаді міста Києва.

Незаконна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 порушує право дійсного власника цього майна - територіальної громади міста Києва та фактично надає можливість Відповідачу використовувати його на власний розсуд та розпоряджатися ним, а тому для поновлення права власності територіальної громади міста Києва на цей об`єкт є потреба у скасуванні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності на нежитлову будівлю літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000).

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на 27.03.2019) передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, одним з обов?язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від відповідних органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

У статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час проведення реєстрації права власності) визначено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Зокрема, у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (п. З ч. 1 цієї статті); подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п 4 ч. 1 цієї статті).

Суд дійшов висновку, що державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіним О.В. прийнято рішення № 46170967 від 27.03.2019 та проведено на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84, 2 кв. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000), всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі документа, який не є правовстановлюючим, без перевірки відомостей з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а також перевірки проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.

Оспорюване рішення призвело до подвійної державної реєстрації речового права, а одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким зареєстровано та не припинялося право власності на спірний об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Водночас, у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Оскільки державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіним О.В. розділ у Державному реєстрі речових прав на спірний об`єкт нерухомого майна під № 1796350380000 (індексний номер рішення державного реєстратора 46170967 від 27.03.2019) відкрито безпідставно (на підставі неналежних документів), він підлягає закриттю у судовому порядку.

Щодо порушення права власності територіальної громади міста Києва та права на витребування майна.

За статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її Імені рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 цього Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно є комунальною власністю, і розташоване на території міста Києва, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальних громади столиці Київською міською радою.

Таким чином, спірне нерухоме майно могло бути відчужене виключно у разі наявності волевиявлення відповідної територіальної громади, оформленого у вигляді рішення, яке відповідає вимогам законодавства.

Разом з цим, Київрада рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, а отже його відчуження відбулось поза волею дійсного власника, що є підставою для його витребування відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 387 ЦК України.

При цьому, первинну реєстрацію права власності на спірне майно здійснено 27.03.2019 за ОСОБА_1 на підставі довідки про показаники об`єкта № 3 від 14.01.2019, яка не є правовстановлюючим документом та не могла бути підставою для набуття ОСОБА_1 права власності.

Таким чином, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_6 ніколи не були власниками спірного нежитлового приміщення і не мали права розпоряджатись ним будь-яким шляхом, у тому числі, шляхом укладення договору купівлі- продажу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово- правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 стю 387 Цивільного кодексу України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом вказаних норм власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних, в тому числі договірних, відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зважаючи на відсутність рішення власника - Київської міської ради, спрямованого на відчуження спірного майна, ОСОБА_1 володіє цим майном незаконно, без відповідної правової підстави, що відповідно до положень ст. 387 ЦК України дає право власнику витребувати майно в останнього.

Враховуючи, що дійсним власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київською міською радою чи районною радою рішення про відчуження спірного нерухомого майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому вказане майно підлягає витребуванню від останнього набувача - ОСОБА_1 на користь Київради на підставі ст. 387 ЦК України.

Доводи відповідача про набуття права власності на спірну нежитлову будівлю на підставі договору купівлі-продажу, укладеного відповідачем з ОСОБА_6 суд вважає необґрунтованими з огляду на таке. Прокурор ставить під сумнів наявність договору та його підписання сторонами. Реєстрацію права власності за відповідачем на спірну будівлю проведено не на підставі цього договору, а на підставі довідки про вартість об`єкта, яка не є правовстановлюючим документом; оригінал або копія договору відсутній у матеріалах реєстраційної справи; для огляду в судовому засіданні Відповідач не надав оригінал договору, у зв`язку з чим у прокурора відсутня можливість заявити клопотання про проведення експертизи давності створення документу та почеркознавчої експертизи підписів сторін, виконаних на документі. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущенні, що цей договір існував, тому відповідач не довів суду факт укладення Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 04.07.2003 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Отже, законна правова підстава набуття права власності Відповідачем на спірну будівлю відсутня.

Таким чином, суд вважає, що державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкін О.В. прийняв рішення № 46170967 від 27.03.2019 та провів на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю (окремо розташовану будівля) літ. «Д» площею 84, 2 кв. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000), всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі документа, який не є правовстановлюючим, без перевірки відомостей з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а також перевірки проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.

У зв`язку з цим рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіна О.В. за № 46170967 від 27.03.2019 про проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000 підлягає скасуванню, а майно, яке вибуло з володіння власника поза його волею, підлягає поверненню у власність територіальної громади.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є недобросовісним володільцем, а державна реєстрація за ним права власності на вказане майно фактично зберігає за ним повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, витребування цього майна у відповідача є належним способом поновлення порушених прав територіальної громади м. Києва як власника спірного майна.

Відповідно до норми ч. 6 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022) у разі закриття розділу Державного реєстру прав у зв`язку з наявністю в цьому реєстрі двох і більше розділів на один об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості внаслідок допущення технічної помилки розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа, відкриті пізніше, закриваються, а реєстраційний номер такого об`єкта скасовується. У разі якщо у зв`язку з наявністю в Державному реєстрі прав двох і більше розділів на один об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості внаслідок допущення технічної помилки виявлено суперечності між зареєстрованими речовими правами, закриття розділу Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставі судового рішення.

Відповідно до ч. 7 статті 14 цього Закону у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Оскільки оспорюване рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіна О.В. за № 46170967 від 27.03.2019 призвело до подвійної державної реєстрації речового права на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2122508980000, яка незаконно зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000, а одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким зареєстровано та не припинялося право власності на спірний об`єкт нерухомості. Тому оспорюване рішення підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності відповідача на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м., по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А спірне майно - нежитлова будівля (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2122508980000 підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі ст. 387 ЦК України на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади міста Києва.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обгрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Оскільки у цій справі суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд щодо заяви Відповідача щодо застосування строку позовної давності зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

У цій справі прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом про витребування майна до ОСОБА_1 - особи, за якою незаконно зареєстровано право власності на спірне майно.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 63-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6- 2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18)).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивач зазначає, що про порушення прав територіальної громади міста Києва йому стало відомо в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 420211010200000026 від 02.12.2021 за ч. 1 ст. 191 КК України, коли було встановлено факт реєстрації спірної будівлі за третіми особами.

Відповідач заперечує проти цього та зазначає, що в долученій до позову копії листа Дарницької райдержадміністрації від 16.03.2021 №101-1850/01 зазначено, що факт використання спірної нежитлової споруди третіми особами встановлено ще в ході обстеження споруди 05.05.2016; а у листі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 17.03.2021 №1050-03/2021 зазначено, що після проведення 05.05.2016 обстеження вказаної нежитлової споруди та виявлення факту її незаконного використання направлено ряд листів в правоохоронні та контролюючі органи, копії яких додано до листа, але не долучено до позову. Тому саме 05.05.2016 вважає датою, з нступного дня після якої у позивача виникло право пред`явити позов до відповідача на захист порушеного права власності.

Такий висновок відповідача щодо початку перебігу строку позовної давності у цій справі не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не відповідає фактичним обставинам справи.

Оскільки правило щодо початку перебігу строку позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини, суд виходить з наступного.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що оскільки згідно листа Дарницької райдержадміністрації від 16.03.2021 № 101-1850/01 факт використання спірної нежитлової споруди третіми особами встановлено ще в ході обстеження споруди 05.05.2016, тому строк позовної давності пропущений.

Згідно вказаного листа працівниками Керуючої компанії, починаючи з 05.05.2016, проводилися неодноразові обстеження спірного майна та встановлено факт його використання невідомими особами.

Сам факт використання не свідчить про незаконне вибуття спірного майна з комунальної власності.

Первинна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася 27.03.2019.

Факт незаконного вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності встановлено в ході розслідування кримінального провадження № 42021101020000026, зареєстрованого 17.02.2021, з матеріалів якого вбачається, що ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав 27.03.2019 зареєстровано право власності на спірне комунальне майно.

Київській міській раді про незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності стало відомо з листа Дарницької окружної прокуратури міста Києва № 52-0026-14 від 08.04.2021.

Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва стало відомо 17.04.2021 (а.с. 76 т. 1).

Суд вважає, що саме 17.02.2021 у прокурора та позивача з`явилась об`єктивна можливість довідатись про порушення державних інтересів та факт реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно. Тому трирічний строк позовної давності почав спливати 18.02.2021, а закінчується 18.02.2024.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача з цим позовом в 17.02.2022.

Таким чином, трирічний строк загальної позовної давності на звернення до суду з даним позовом прокурором та позивачем не пропущено.

Отже, на підставі норм ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та ст. 13 ЦПК України, згідно з якою цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що прокурор довів факт порушення відповідачем права власності Київської міської ради, а саме - незаконне, без відповідної правової підстави заволодіння відповідачем спірним нерухомим майном та незаконну реєстрацію права власності на нього, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, згідно з ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь Київської міської прокуратури підлягає стягненню сплачений за подання позову судовий збір у розмірі 56 036,71 грн.

Керуючись нормами ст. 2, 5, 12, 141, 209, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, на стороні позивача: 1. Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, 2. Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна задовольнити повністю.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», м. Київ Прошкіна О.В. за № 46170967 від 27.03.2019 про проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000, з одночасним припиненням права власності на нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «Д» площею 84,2 кв.м., по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1796350380000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Витребувати від ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлову будівлю (окремо розташована будівля) літ. «В» по АДРЕСА_2 площею 75,10 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2122508980000, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 як нежитлова будівля літ. «Д» по АДРЕСА_1 площею 84,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796350380000.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 56 036,71 грн.

Позивач Дарницька окружна прокуратура міста Києва, код ЄДРПОУ відсутній, юридична адреса: 02160, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 3-В.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 24.03.2023.

Суддя В.М. Маркєлова