-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
14.12.2023Постанова 14.12.2023
Постанова 06.11.2023
Ухвала суду 23.10.2023
Ухвала суду 30.08.2023
Постанова 29.08.2023
Ухвала суду 08.08.2023
Ухвала суду 05.07.2023
Ухвала суду 19.06.2023
Ухвала суду 05.06.2023
Ухвала суду 09.05.2023
Ухвала суду 07.02.2023
Рішення 29.11.2022
Ухвала суду 29.11.2022
Ухвала суду 15.11.2022
Ухвала суду 01.11.2022
Ухвала суду 11.10.2022
Ухвала суду 19.08.2022
Ухвала суду 04.08.2022
Постанова 01.08.2022
Ухвала суду 12.07.2022
Ухвала суду 20.06.2022
Постанова 06.06.2022
Ухвала суду 30.05.2022
Ухвала суду 20.04.2022
Ухвала суду 30.01.2022
Ухвала суду 30.01.2022
Ухвала суду 14.12.2021
Ухвала суду 28.10.2021
Рішення 12.08.2021
Ухвала суду 31.05.2021
Ухвала суду
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07.02.2023Справа № 910/8295/21
За позовом Компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha];
до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій";
про визнання недійсною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Болюбаш І.О., адвокат, ордер серії АА № 1237738 від 20.09.2022;
Від позивача: Стефанович Д.Р., адвокат, ордер серії АТ № 1028979 від 19.09.2022;
Від відповідача: Запорожець Л. Г., уповноважена особа.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Компанія Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності", в якому просить суд:
- визнати недійсною та скасувати відмову Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 23.11.2020 №22221/ПА/20 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 107796;
- зобов`язати Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 107796 на винахід відповідно до клопотання компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] від 06.11.2020 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 04.08.2022 касаційну скаргу компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 у справі №910/8295/21, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022, справа № 910/8295/21 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2022 прийнято справу № 910/8295/21 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 20.09.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/8295/21 до судового розгляду по суті на 15.11.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 задоволено клопотання Компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] про залучення до участі у справі процесуального правонаступника відповідача та замінено Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" його правонаступником - Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 44673629) (далі - відповідач).
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 07.02.2023 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.02.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
08.11.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Компанія Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] є власником патенту України №107796 від 25.02.2015 на винахід "Тетрациклічні сполуки" (зареєстрований на підставі заявки № а201200237 від 09.06.2010 про що 25.02.2015 в офіційному бюлетені "Промислова власність" № 4 здійснено відповідну публікацію). Патент України виданий на 20 років.
В свою чергу, як вказує позивач, 02.11.2018 Компанією Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд було отримано в Україні реєстраційне посвідчення № UA /16997/01/01 на лікарський засіб "Алекенза", капсули тверді по 150 мг (зареєстрований в України на 5 років), яке видане на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 31.10.2018 № 1979.
Термін дії реєстраційного посвідчення на території України до 31.10.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме ліцензії, позивач, як власник патенту України № 107796 погодився надати Компанії Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд дозвіл на використання вказаного винаходу за патентом України № 107796 при виробництві, пропонуванні для продажу, продажу, імпорту та іншому введенні в цивільний оборот і зберіганні в зазначених цілях лікарського засобу "Алекенза".
Дана ліцензія діє до завершення строку чинності патенту України № 107796 та поширює свою дію на відносини, що існували до її видачі, а саме в період з дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу, тобто з 26.02.2015 (п. 3.1. розділу 3 Ліцензії).
Позивач вказує, що "Алекенза" є лікарським засобом з діючою речовиною алектиніб, що показаний як препарат першої лінії для лікування дорослих пацієнтів з АLК-позитивним поширеним недрібноклітинним раком легень. Назва алектиніб (alectinib) є міжнародним непатентованим найменуванням (INN), тобто міжнародно-визначеною офіційною назвою відповідної сполуки.
Також, позивач зазначає, що сполука із зазначеною вище назвою (9-етил-6,6-диметил-8-(4-морфолін - 4 - ілпіперидин - 1 - іл) - 11 - оксо - 6, 11 - дигідро - 5Н - бензо [b] карбазол-3-карбонітрил) безпосередньо наведена в пункті 6 формули винаходу за патентом - одинадцятою в переліку сполук цього пункту.
Тож, як вказує позивач, застосування винаходів за патентом було неможливим до державної реєстрації в Україні відповідного лікарського засобу. Державна реєстрація лікарського засобу "Алекенза" - 02.11.2018, надала можливість застосовувати винаходи позивача за патентом № 107796.
З урахуванням викладеного вище, позивач звернувся до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" з клопотанням б/н від 06.11.2020 про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності, а саме патенту України № 107796 та видачу сертифікату додаткової охорони, в якому зазначає, що оскільки застосування винаходів за патентом України № 107796 було неможливо до державної реєстрації в Україні лікарського засобу на основі нової сполуки або її солі, або сольвату за пп. 1-6 формули винаходу, що потребувало державної реєстрації такого лікарського засобу, в свою чергу, державна реєстрація препарату "Алекенза", що містить алектиніб у формі солі цієї сполуки (алектинібу гідро хлориду) вперше уможливила застосування винаходів за патентом України № 107796 - 02.11.2018, при цьому між датою подання заявки на видачу патенту України № 107796 - 09.06.2020 та датою оформлення реєстраційного посвідчення на лікарський засіб "Алекенза" спливло більше 5 років. У зв`язку з цим Компанія Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] просила Укрпатент видати сертифікат додаткової охорони для патенту України № 107796 на три роки, чотири місяці та двадцять чотири дні на такі винаходи, з урахуванням обмежень, передбачених третім абзацом п. 1 ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі":
Формула винаходу для Сертифікату додаткової охорони:
1)9-етил-6,6-диметил-8-(4-морфолін-4-ілпіперидин-1-іл)-11-оксо-6,11-дигідро-5Н- бензо[b] карбазол-3-карбонітрил або її сіль чи сольват.
2) Лікарський засіб, який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват.
3) Інгібітор кінази анапластичної лімфоми (ALK), який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват.
4) Фармацевтичний препарат для профілактики або лікування раку або ракових метастазів, який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват.
5) Фармацевтична композиція, яка містить сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват та фармацевтично прийнятний носій(ї).
Проте, листом № 22221/ПА/20 від 23.11.2020 Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності", за результатами розгляду клопотання позивача про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту України № 107796 та видачу сертифікату додаткової охорони, повідомило, що за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту, а саме 25.02.2015, а дата видачі реєстраційного посвідчення - 02.11.2018, в свою чергу, клопотання позивача надійшло 13.11.2020, тобто пізніше строку, встановленого абзацом першим частини 3 статті 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", у зв`язку з чим клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, і таким, що порушує права інтелектуальної власності позивача, пов`язані із отриманням додаткової охорони на винаходи за патентом України № 107796, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсною та скасувати відмову Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 23.11.2020 №22221/ПА/20 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 107796 та зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 107796 на винахід відповідно до клопотання компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] від 06.11.2020 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що клопотання позивача надійшло пізніше строку, встановленого абзацом 1 частини 1 статті 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", у зв`язку з чим клопотання позивача не підлягало задоволенню, а відтак, Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" діяло у відповідності до чинної редакції Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.
Судом встановлено, що позивач звертався до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" з клопотанням б/н від 06.11.2020 про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту № 107796 та видачу сертифікату додаткової охорони, в якому просив відповідача видати сертифікат додаткової охорони для патенту № 107796 на три роки, чотири місяці та двадцять чотири дні на такі винаходи, з урахуванням обмежень, передбачених третім абзацом п. 1 ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".
Однак, листом № 22221/ПА/20 від 23.11.2020 Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" за результатами розгляду клопотання позивача про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту № 107796 та видачу сертифікату додаткової охорони, повідомило, що за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту, а саме 25.02.2015, а дата видачі реєстраційного посвідчення - 02.11.2018, в свою чергу, клопотання позивача надійшло 13.11.2020, тобто пізніше строку, встановленого абзацом першим частини третьої статті 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", у зв`язку з чим клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Отже, лист Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 23.11.2020 № 22221/ПА/20 за результатами розгляду клопотання позивача про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту № 107796 та видачу сертифікату додаткової охорони є рішенням державного органу, а отже актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню в судовому порядку, а тому суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів існування у нього інтересу щодо предмету спору, а отже і наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст. 154 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов`язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами. До відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.
Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 ГК України та ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать винаходи.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 ЦК України, суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК України).
Згідно ч. 1-2 ст. 425 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 464 ЦК України, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: - право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; - виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); - виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; - інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до приписів ст. 465 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Як було раніше встановлено судом, позивач - Компанія Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] є власником патенту України №107796 від 25.02.2015 на винахід "Тетрациклічні сполуки" (зареєстрований на підставі заявки № а201200237 від 09.06.2010 про що 25.02.2015 в офіційному бюлетені "Промислова власність" № 4 здійснено відповідну публікацію). Патент України виданий на 20 років.
Відповідно до ліцензії, позивач, як власник патенту України № 107796 погодився надати Компанії Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд дозвіл на використання вказаного винаходу за патентом України № 107796 при виробництві, пропонуванні для продажу, продажу, імпорту та іншому введенні в цивільний оборот і зберіганні в зазначених цілях лікарського засобу "Алекенза". Так, термін дії реєстраційного посвідчення № UA /16997/01/01 на території України до 31.10.2023.
"Алекенза" є лікарським засобом з діючою речовиною алектиніб, що показаний, як препарат першої лінії для лікування дорослих пацієнтів з ALK-позитивним поширеним недрібноклітинним раком легень. Назва алектиніб (alectinib) є міжнародним непатентованим найменуванням (INN), тобто міжнародно-визначеною офіційною назвою відповідної сполуки.
Сполука 9-етил-6,6-диметил-8-(4-морфолін- 4-ілпіперидин-1-іл)- 11-оксо-6,11-дигідро-5H-бензо[b]карбазол-3-карбонітрил безпосередньо наведена в п. 6 формули винаходу за патентом України № 107796 та є одинадцятою в переліку сполук цього пункту. ????
Ця ж сполука визначена і кожним з пп. 1-5, які визначають ї наведеною у п. 1 структурною формулою та переліченими в Клопотанні значеннями замісників, з числа тих, що зазначені у п. 1 (а також і залежних від нього пунктах 2-5).
Як вбачається з клопотання позивача про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту України №107796 та видачу сертифікату додаткової охорони, Компанія Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] просив видати сертифікат додаткової охорони патенту України № 107796 на три роки, чотири місяці та двадцять чотири дні на ті винаходи за патентом, які використовуються в зареєстрованому лікарському засобі "Алекенза" і пропонувала наступну формулу для сертифіката додаткової охорони:
- 9-етил-6,6-диметил-8-(4-морфолін-4-ілпіперидин-1-іл)-11-оксо-6, 11-дигідро-5H-бензо[b]карбазол-3-карбонітрил або її сіль чи сольфат;
- лікарський засіб, який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват;
- інгібітор кінази анапластичної лімфоми (ALK), який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват;
- фармацевтичний препарат для профілактики або лікування раку або ракових метастазів, який містить як активний інгредієнт сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват;
- фармацевтична композиція, яка містить сполуку за п. 1 або її сіль чи сольват та фармацевтично прийнятний носій(ї).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про лікарські засоби", лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" встановлено, лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.
Статтею 9 Закону України "Про лікарські засоби" також визначено, що для державної реєстрації лікарських засобів, що базуються або мають відношення до об`єктів інтелектуальної власності, на які відповідно до законів України видано патент, заявник подає засвідчену відповідно копію патенту або ліцензії, якою дозволяється виробництво та продаж зареєстрованого лікарського засобу, а також документ, що підтверджує чинність патенту в Україні. Заявники подають лист, в якому вказується, що права третьої сторони, захищені патентом або передані за ліцензією, не порушуються у зв`язку з реєстрацією лікарського засобу.
На зареєстрований лікарський засіб заявнику видається посвідчення, в якому зазначається строк дії, протягом якого лікарський засіб дозволяється до застосування в Україні.
Лікарський засіб може застосовуватись в Україні протягом п`яти років з дня його державної реєстрації. За бажанням особи, яка подала заяву про державну реєстрацію лікарського засобу, термін, протягом якого він дозволяється до застосування на території України, за рішенням реєструючого органу може бути скорочено.
Отже, позивач, як власник патенту України № 107796, об`єктом яких є лікарський засіб "Алекенза", має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності за патентом України № 107796. Це право передбачене ч. 4 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", в редакції, що діяла станом на час отримання вказаного патенту та реєстрації лікарського засобу.
Порядок подання клопотання визначений Інструкцією про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об`єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу, затвердженою Наказом Міністерства освіти і науки України від 13.05.2002 № 298 (далі - Інструкція).
Згідно з положенням п. 1.5 Інструкції, збір за подання клопотання має бути сплачено та клопотання має бути подано до Державної служби не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії патенту.
Отже, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції, що діяла на час отримання патенту України № 107796 та реєстрації лікарського засобу) строк дії патенту на винахід, об`єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір. Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Однак, 16.08.2020 набула чинності ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства", згідно з якою, зокрема, володілець патенту на винахід, об`єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони. Строк додаткової охорони дорівнює періоду між датою подання заявки до НОІВ та датою одержання володільцем патенту першого дозволу компетентного органу, зменшеному на п`ять років. Строк додаткової охорони не може перевищувати п`ять років.
Суд зазначає, що право на продовження строку дії патенту на винахід має однакову мету в редакції Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" до 16.08.2020 і після 16.08.2020, а саме: компенсувати власнику патенту частину ефективного строку дії патенту, протягом якої винахід за патентом не міг бути фактично використаний, адже для його використання потрібно здійснити державну реєстрацію лікарського засобу, що триває певний час.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Верховна Рада України Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію).
Відповідно до ч. 1-2 ст. 220 Угоди про асоціацію, сторони визнають, що продукція, призначена для захисту здоров`я та рослин, що охороняється патентами на їхній відповідній території, може підлягати адміністративній процедурі надання дозволу перед випуском на ринок. Вони визнають, що проміжок часу, який проходить від дати подання заявки на патент до одержання першого дозволу випускати продукт на їхній відповідний ринок у порядку, встановленому відповідним законодавством, може скоротити період ефективної охорони згідно з патентом. Сторони повинні забезпечити додатковий період охорони лікарського засобу або продукту для захисту рослин, що охороняється патентом і який підлягав адміністративній процедурі надання дозволу, при цьому такий період дорівнює періоду, зазначеному у пункті 1, скороченому на п`ять років".
10.08.2008 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі", відповідно до ст. 4 якого, Україна може підтримувати захід, не сумісний з пунктом 1 статті II ГАТС (Генеральна угода про торгівлю послугами від 15.04.1994), за умови, що такий захід було внесено до переліку вилучень із режиму найбільшого сприяння відповідно до статті II, доданого до цього Протоколу, і що він відповідає умовам додатка до ГАТС стосовно вилучень із режиму найбільшого сприяння відповідно до статті II.
Так за змістом п. 1 ст. ІІ ГАТС, щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожний член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 зазначено про те, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, "виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань" (спеціальне дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61).
Конституційний Суд України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та від 22.12.2010 № 23-рп/2010 визначив одним із елементів верховенства права принцип правової визначеності за ст. 8 Конституції України.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (рішення Конституційного Суду України 20.12.2017 № 2-p/2017).
Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Як вбачається з листа № 22221/ПА/20 від 23.11.2020, відповідач вказує, що клопотання про продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту України №107796 та видачу сертифікату додаткової охорони подане позивачем пізніше строку, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", у зв`язку з чим вказане клопотання не підлягає задоволенню.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, на підставі заявки від 09.06.2010 № а201200237, Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] є власником патенту України від 25.02.2015 №107796 на винахід "Тетрациклічні сполуки". Патент України виданий на 20 років.
02.11.2018 Компанією Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд було отримано в Україні реєстраційне посвідчення № UA /16997/01/01 на лікарський засіб "Алекенза" капсули тверді по 150 мг (зареєстрований в України на 5 років), видане на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 31.10.2018 № 1979.
Як вбачається з ліцензії, позивач, як власник патенту України № 107796 погодився надати Компанії Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд дозвіл на використання вказаного винаходу за патентом України № 107796 при виробництві, пропонуванні для продажу, продажу, імпорту та іншому введенні в цивільний оборот і зберіганні в зазначених цілях лікарського засобу "Алекенза". Дана ліцензія діє до завершення строку чинності патенту України №107796 та поширює свою дію на відносини, що існували до її видачі, а саме в період з дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу, тобто з 26.02.2015 року (п. 3.1. розділу 3 Ліцензії).
Тобто патент позивача та лікарський засіб "Алекенза" були зареєстровані в установленому законодавством України порядку до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства", який набрав чинності 16.08.2020 та яким доповнено Розділ IV статтею 27-1 "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".
Як вбачається зі ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", останнім днем подачі клопотання продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту України №107796 та видачу сертифікату додаткової охорони є 30.04.2019.
Однак, станом на 30.04.2019 Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства" ще не набрав чинності та діяв порядок продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності визначений ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та п. 1.5 Інструкції, який визначав відмінний від ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" порядок продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності.
У зв`язку з наведеним суд приходить до висновку, що позивач був позбавлений можливості на реалізацію свого права на продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності, що є не припустимим та є таким, що не узгоджується з Угодою про асоціацію та Генеральною угодою про торгівлю послугами від 15.04.1994, відповідно до яких, Україна зобов`язалася сприяти в захисті інтелектуальної власності підданим будь-якої країни, в тому числі і позивачу, оскільки останній є резидентом Японії, яка є членом Світової організації торгівлі.
Право позивача на додаткову охорону мало реалізовуватися у відповідності до положень Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та Інструкції, в редакції, що була чинна станом на дату реєстрації патенту та лікарського засобу "Алекенза", додатковий період охорони винаходів за патентом України №107796 має відраховуватися від 10.06.2030, а строк додаткової охорони винаходів за вказаним патентом, з урахуванням положень Угоди про асоціацію, має становити три роки чотири місяці та двадцять чотири дні.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Також суд звертає увагу на те, що особливого значення застосування положень Угоди про асоціацію набуває зараз, коли Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу та повинна прямувати до зближення правозастосовчої практики із ЄС. Позбавлення судами особи й права на додаткову охорону йде врозріз із взятими Україною зобов`язаннями за Угодою про асоціацію та псує міжнародний імідж та привабливість України для іноземних інвестицій.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування положень Угоди про асоціацію при вирішенні спорів, що стосуються права інтелектуальної власності, зокрема, щодо ст. 198 Угоди про асоціацію: "Угода про асоціацію дійсно передбачає поступове та послідовне наближення законодавства сторін цієї угоди у сфері інтелектуальної власності, що жодним чином не виключає можливості [й] застосування. Стаття 198 Угоди про асоціацію може застосовуватися як норма прямої дії, оскільки вона встановлює нові стандарти захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, у главі 9 "Інтелектуальна власність" розділу 4 "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" Угоди про асоціацію списку законодавства і термінів імплементації не встановлено. Угода є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 04.07.2019 р. у справі № 910/4947/18).
Також суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04 від 20 жовтня 2011 року), ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки".
Проаналізувавши правовідносини, які склалися між сторонами, дослідивши матеріали справи, положення національного законодавства України та положення міжнародних договорів, які ратифіковані Верховною Радою України, суд дійшов до висновку про задоволення позовної вимоги позивача про визнання недійсною та скасування відмови Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 23.11.2020 № 22221/ПA/20 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 107796 у формі листа.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 107796 на винахід відповідно до клопотання компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] від 06.11.2020 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони суд зазначає наступне.
Аналіз статті 19 Конституції України дає підстави для висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень (у тому числі делегованих) виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Суд враховує, що аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суд застосовує підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зауважує, що можна виокремити, зокрема, такі основні види дискреції органу:
- дискреція щодо прийняття або вчинення як такого рішення/дії, тобто орган має право самостійно вирішувати, чи буде/не буде приймати або вчиняти рішення/діяти у конкретній ситуації;
- дискреція щодо вибору одного з декількох варіантів рішення/дії, тобто органу, у передбачених законом підставах та варіантів надається можливість прийняти одне з юридично допустимих рішень або вчинити одну із юридично допустимих дій за даних обставин;
- дискреція щодо способу дії, тобто органу надається можливість самостійно вирішити, яким чином він буде діяти/приймати рішення, яке він вважає найкращим за даних обставин у конкретній ситуації.
Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов`язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістовного тлумачення, а також розширення принципів, втілених в процесуальних кодексах України, які встановлюють вимоги, зокрема й для реалізації дискреційних повноважень. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, від 14.12.2021 у справі № 910/16869/20.
У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень уповноваженими органами.
Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу (у тому числі, делеговані повноваження).
Водночас, суди уповноважені контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами прийняття рішень, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Отже, дискреційні повноваження відповідача у прийнятті рішень мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність і заборона свавілля.
Враховуючи наведене та те, що судом було задоволено позовну вимогу позивача про визнання недійсною та скасування відмови Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" у формі листа, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про зобов`язання Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 107796 на винахід відповідно до клопотання компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] від 06.11.2020 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись статтями 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною та скасувати відмову Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1, ідентифікаційний код 31032378) від 23.11.2020 № 22221/ПA/20 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 107796 у формі листа.
3. Зобов`язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 44673629) здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 107796 на винахід відповідно до клопотання компанії Тюгай Сеяку Кабусікі Кайся [Chugai Seiyaku Kabushiki Kaisha] від 06.11.2020 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24.03.2023.
Суддя О.В. Мандриченко
скопійовано
-
скопійовано
-
