КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 754/4017/22

номер провадження №22-ц/824/3383/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,учасники справи: представник відповідача Лисенко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

та апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" Лисенка Дмитра Вячеславовича

на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року /суддя Діденко Є.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" про визнання договору недійсним, стягнення коштів і відшкодування моральної шкоди,

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ТОВ "Авентус Лізинг" та просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № КВ-041019/345 від 04.10.2019 року; застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача суму 180535,14 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача суму 10 000,00 грн. моральної шкоди.

ТОВ "Авентус Лізинг" звернулось з зустрічним позовом у якому просило стягнути з відповідача кошти в сумі 363 694,69 грн., з яких: 262447,58 грн. - безпідставно збережені кошти за час незаконного користування автомобілем, та 101247,11 грн. упущеної вигоди внаслідок знецінення майна.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. /а.с. 166-170/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову скасувати, задовольнивши вимоги, в частині зустрічного позову залишити без змін.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не застосовано ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» яка містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Враховуючи розділ 6 Додатку №3 до Договору, останній містить несправедливі умови, та суттєво знижує права Лізингоодержувача та розширює права Лізингодавця, оскільки передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання Договору, а тому, оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди споживачеві, а тому підлягає визнанню його недійсним. Наголошував на тому, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору є фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. За змістом частини першої ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача 180 535,14 гривень грошових коштів, сплачених за договором №КВ-041019/345, який є нікчемним в силу закону.

Представник ТОВ "Авентус Лізинг" Лисенко Д.В. також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати, задовольнивши зустрічні позовні вимоги, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що внаслідок недбалого користування предметом лізингу та порушенням договору, автомобіль було реалізовано за договором купівлі-продажу від 03.03.2021 р. за ціною 145 000,00 грн. Водночас, різниця між ціною купівлі-продажу автомобіля за ціною Договору купівлі-продажу від 04.10.2019 р. у розмірі 246 247,11 грн, є упущеною вигодою та становить 101 247,11 грн. Щодо безпідставно збережених коштів вказував, що за умови, якби Лізингоодержувач в односторонньому порядку не відмовився від Договору, амортизація автомобіля за Договором фінансового лізингу була прискорена та визначена у строк 38 місяців. Розмір безпідставно збережених коштів в частині вартості зносу автомобіля становить 262 447,58 грн., що є коштами, незаконно збереженими у себе відповідачем за зустрічним позовом за час тривалого незаконного використання майна. Суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 отримав у користування майно - транспортний засіб та використовував його, тобто, не маючи правових підстав для користування майном, не повернув його на користь власника - позивача за зустрічним позовом (ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ»), через що виникли обґрунтовані майнові вимоги. Факт вилучення автомобіля не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за спричинені збитки.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 04 жовтня 2019 року між ТОВ "Авентус Лізинг" і ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № КВ-041019/345, відповідно до умов якого ТОВ "Авентус Лізинг" зобов`язався набути у власність і передати в платне володіння і користування з правом викупу на користь ОСОБА_1 автомобіль марки Volkswagen Jetta 2013 року випуску, а той прийняв вказаний автомобіль і зобов`язався оплачувати лізингові платежі.

Між сторонами узгоджений графік платежів.

Розділ 6 Додатку № 3 до Договору містить умови про відповідальність лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання умов договору.

Згідно з договором купівлі-продажу № 8044/2019/1703861 від 04.10.2019 року, ТОВ "Авентус Лізинг" придбав автомобіль, для виконання умов договору лізингу за ціною 246 247,11 грн.

Згідно з Актом прийому-передачі від 04.10.2019 року, автомобіль, який є предметом лізингу був отриманий позивачем.

Додатковими угодами № 1 від 10.03.2020 р., № 2 від 10.04.2020 р., № 3 від 10.11.2020 р. сторонами вносились зміни до договору в частині збільшення суми лізингових платежів.

Відповідно до наданих квитанцій, на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив 180 535,14 грн.

03.03.2021 року ТОВ "Авентус Лізинг" продало автомобіль марки Volkswagen Jetta 2013 року випуску за ціною 145 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог як за первісним так і за зустрічним позовами, суд першої інстанції вірно керувався положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору з урахуванням правил статті 628 ЦК України.

За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 809-1 ЦК України, у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Зібраними доказами встановлено і не заперечується сторонами спору, що між ними укладений договір фінансового лізингу, який має змішаний характер, оскільки містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.

Оскільки цей договір не посвідчений нотаріально, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що відповідно до ст.799 ЦК України він є нікчемним, тобто жодні його положення не можуть бути застосовані судом для обрахунку оплати за користування предметом лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року по справі №468/176/18.

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року (справа № 916/3156/17) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.»

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року по справі № 404/4702/18-ц з подібними фактичними обставинами і відповідними правовідносинами зробив висновок про те, що нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань. За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірний договір є нікчемним, то його недійсність не вимагається, а тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору недійсним, слід відмовити. З цих же причин, суд відмовив у задоволенні позовних вимог, які стосуються визнання недійсним договору лізингу з підстав, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".

Позовні вимоги про стягнення з відповідача сплачених позивачем лізингових платежів також не підлягають задоволенню, виходячи з положень статті 809-1 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо недійсності договору, помилкові, оскільки судом першої інстанції враховані.

Так, звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказував як на недійсність договору так і на його нікчемність, що є окремим підставами з різними наслідками.

Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору є фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що і встановлено судом першої інстанції.

Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань. За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо незастосування судом першої інстанції реституції, апеляційний суд наголошує, що в даному випадку вірно було застосовано ст. 809-1 ЦК України щодо наслідків визнання договору лізингу недійсним.

Зокрема, у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають. Якщо лізингоодержувач користувався або продовжує користуватися предметом договору лізингу до та/або після дати визнання договору лізингу недійсним, лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати лізингодавцю суми лізингових платежів за весь відповідний період користування.

Встановлено та не заперечується сторонами, що предмет лізингу повернутий, платежі були сплачені, тому підстав для застосування реституції, суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав.

Позовні вимоги за зустрічним позовом суд першої інстанції також вірно вважав необґрунтованими. Так, єдиним майном, яке реально було отримано ОСОБА_1 на підставі договору лізингу був автомобіль, який на даний час вже повернутий і реалізований відповідачем.

Та обставина, що автомобіль був проданий ТОВ "Авентус Лізинг" дешевше ніж придбаний не підтверджує наявність упущеної вигоди. Інших доказів на підтвердження підстав для стягнення заявлених сум ТОВ "Авентус Лізинг" не надано.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Авентус Лізинг", що факт повернення автомобіля не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за спричинені збитки та упущену вигоду, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що тягар доведення вказаних обставин покладається на сторону, яка це заявляє.

Так, за змістом апеляційної скарги ТОВ "Авентус Лізинг" автомобіль вартував 246 247, 11 грн, ОСОБА_1 сплатив за умовами лізингу 180535, 14 грн, авто, після повернення продано ТОВ "Авентус Лізинг" за 145000, 00 грн, отже, різниця в сумі 79288, 03 грн, апелянтом ніяким чином не врахована у жодні підрахунки.

Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" Лисенка Дмитра Вячеславовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: