ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року справа №200/1692/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 р. у справі № 200/1692/22 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

28.01.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила суд: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області при розгляді заяви про переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; скасувати рішення про відмову у перерахунку пенсії відділу перерахунку пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 914280164476 від 14.12.2021; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті та здійснити перерахунок і виплату пенсії з часу звернення за призначенням такої пенсії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 18.10.2021 року вона звернулась до Відповідача - 1 з заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника. Рішенням Відповідача - 2 № 914280164476 від 10.12.2021 року, позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника, у зв`язку з тим, що даний перехід є недоцільним. Позивач вважає рішення відповідача № 914280164476 від 10.12.2021 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 р. у справі № 200/1692/22 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 914280164476 від 14.12.2021 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті та здійснити перерахунок і виплату пенсії з часу звернення за призначенням такої пенсії.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 10 грудня 2021р. ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою № 5156 про перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону № 1058-ІV.

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій.

На підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви від 10 грудня 2021р. та доданих до неї документів відповідачем 1 було відмовлено у переході на пенсії у зв`язку з втратою годувальника, про що винесено рішення №914280164476 від 10.12.2021 року, оскільки даний перерахунок-перехід з виду на вид, з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника, гр. ОСОБА_1 є недоцільним, так як розмір пенсії по втраті годувальника є меншим від розміру пенсії за віком.

Водночас, позивач вважає, що відповідач, при вирішенні питання про призначення спірної пенсії, повинен був враховувати розмір пенсії яка була нарахована на день смерті померлому годувальнику.

Однак, такі доводи позивача засновані на неправильному розумінні статті 37 Закону №1058-ІV якою, як вже зазначалось вище, передбачено обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.

Оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі Закону №1058-ІV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.

При цьому, за приписами пункту 4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Приписи наведеної правової норми необхідно застосовувати й у даному випадку, оскільки ОСОБА_1 вже отримує пенсію відповідно до Закону №1058-ІV, а тому призначення іншого виду пенсії, передбаченого цим же Законом, в іншому розмірі, за своєю суттю, є тотожним перерахунку пенсійної виплати й, до того ж, внаслідок цього її розмір зміниться у бік зменшення, що, у розумінні вказаних вище законодавчих приписів, є неприпустимим і виключає можливість прийняття суб`єктом владних повноважень рішень або вчинення ним дій, які б звужували зміст, обсяг існуючих соціальних гарантій.

Враховуючи вищевикладене, рішення Відповідача 1, яким відмовлено Позивачу в проведенні перерахунку по зміні виду пенсії на пенсію по втраті годувальника у зв`язку із зменшенням розміру пенсії, є законним та обґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб 04.05.1984 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що виконкомом Цукуринської селищної ради м. Селидове Донецької області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно Акта про проживання від 05.12.2021 року ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 до моменту смерті свого чоловіка. Мешкали разом та вели спільне господарство. Дохід чоловіка був основним джерелом доходу сім`ї.

Згідно довідки про доходи, розмір пенсії Позивача в складає: січень лютий 2022 року 2 200,00 грн., березень червень 2022 року 2 466,85 грн., липень вересень 2022 року 2 478,01 грн.

10.12.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області із заявою про перехід на інший вид пенсії - у разі втрати годувальника.

Рішенням № 914280164476 від 10.12.2021 року, позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника, у зв`язку з тим, що даний перехід є недоцільним.

Не погодившись із даним рішенням позивач звернулась з позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Приписами частини 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV від 09.07.2003).

Право на вибір пенсії передбачено нормою статті 10 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003, яка свідчить, що особі, яка має право на різні види пенсій (за віком, з інвалідності, за втрати годувальника), призначають один з цих видів пенсій за її вибором.

Відповідно до статті 37 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Непрацездатним членом сім`ї вважає, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно статті 38 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатним членом сім`ї вважається, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно із ст. 46 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 сім`я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 45 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Аналізуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача щодо недоцільності переведення позивача на інший вид пенсії, що призведе до подальшого зменшення розміру пенсії, на переконання суду, не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина не заперечує саме існування суб`єктивного права позивача на переведення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та не може перешкоджати у реалізації такого права за умови відповідного волевиявлення особи.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та проти Греції та Малама проти Греції. Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі Ганс-Адам 11 проти Німеччини). Легітимні сподівання за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі Копецький проти Словачини).

У даних правовідносинах легітимні сподівання позивача на отримання певного виду пенсії передбачені законодавством, тобто, є конкретними, отже, на них поширюється режим існуючого майна.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

Відповідно до параграфу 47 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Корецький та інші проти України", щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується ("Маестрі проти Італії").

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи зазначене, рішення відповідача-1 № 914280164476 від 14.12.2021 про відмову позивачу у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог відносно визнання протиправними дій відповідача стосовно відмови позивачу в перерахунку пенсії, суд зазначає наступне. Позивачем не зазначено та не обґрунтовано, які протиправні дії вчинені відносно нього відповідачем окрім прийняття рішення, яке є самостійним предметом оскарження. Відтак належним та достатнім способом захисту прав позивача в цій частині суд вважає визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії.

З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача-2 призначити пенсію позивачу у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті та здійснити перерахунок і виплату пенсії з часу звернення за призначенням такої пенсії.

При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 (№К/9901/44445/18).

Відповідно до норм частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 р. у справі № 200/1692/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 р. у справі № 200/1692/22 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 21 березня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко