Справа № 639/3807/22

Провадження № 2-о/639/5/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Яременко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу № 639/3807/22 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2022 року до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гончаренко Олександр Васильович, заінтересованіособи: ОСОБА_2 Департаментслужб усправах дітейХарківської міськоїради провстановлення факту,що маєюридичне значення відповідно до якої просив встановити факт перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на повному утриманні та вихованні батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтуваннясвоїх вимогзаявник посилаєтьсяна те,що 04 лютого 2017 року Ленінським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , актовий запис №33.

Від подружнього життя у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_3 .

Починаючи із лютого 2022 року подружжя проживає окремо, спільного господарства не веде, а їхня спільна дитина ОСОБА_3 також із лютого 2022 року проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 і повністю знаходиться на утриманні батька. ОСОБА_2 дитиною не цікавиться, не піклується про неї, не приймає участі у її вихованні.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2022 року у справі №552/4379/22 розірвано шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , актовий запис №33.

Після цього, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року у справі №552/4404/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком задоволено та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Зараз малолітній син ОСОБА_3 знаходиться на повному утриманні ОСОБА_1 та проживає разом з ним. Батько утримує свого сина на рівні, що відповідає життєвим потребам, необхідним для забезпечення його інтелектуального, фізичного та духовного рівня розвитку, оскільки таке утримання склалося ще з дати народження, забезпечує за власний рахунок синові якісні умови проживання, харчування, піклується про його здоров`я та виховує його, забезпечує синові достатній рівень дошкільної освіти.

До того ж, 04 листопада 2022 року ОСОБА_2 складено заяву про відмову від батьківських прав на свого малолітнього сина - ОСОБА_3 . У заяві також зазначено, що участі у вихованні та утриманні сина вона не приймає.

Нині ОСОБА_1 зіткнувся із ситуацією, коли на підтвердження факту здійснення ним самостійного виховання сина, перебування його на утриманні батька різні державні служби та установи вимагають саме рішення суду з цього питання.

Із врахуванням введення в Україні воєнного стану, необхідністю переїзду на проживання з дитиною у більш безпечний регіон України або виїзду з нею за кордон, встановити факт здійснення ОСОБА_1 самостійного виховання сина, перебування його на утриманні батька, іншим шляхом, окрім ж у судовому порядку неможливо.

У зв`язку із вищевикладеним, у ОСОБА_1 і виникла необхідність звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В судове засідання заявник та його представник ОСОБА_6 (який діє на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 21 листопада 2022 року) не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, заявник просив заяву задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з?явилась про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, проти задоволення заяви не заперечувала.

Представник Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з?явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило,

За таких обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Як вбачається з положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до п.1,6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ч.ч.1,2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікованаПостановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмоюстатті 7 СК Українипри вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Судом встановлено, що 04 лютого 2017 року Ленінським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , актовий запис №33 (а.с. 8).

У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 30 червня 2017 року, актовий запис № 546. Батьками зазначені: мати ОСОБА_2 , батько ОСОБА_1 (а.с. 7).

Згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2022 року у справі №552/4379/22 шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , розірвано (а.с.8).

Як зазначає заявник, починаючи із лютого 2022 року він с дружинолю проживає окремо, спільного господарства не веде, а їхня спільна дитина ОСОБА_3 також із лютого 2022 року проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 і повністю знаходиться на його утриманні. Мати ОСОБА_2 дитиною не цікавиться, не піклується про неї, не приймає участі у її вихованні.

Надалі, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року у справі №552/4404/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком задоволено та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

ОСОБА_1 повідомив, що зараз малолітній син ОСОБА_3 знаходиться на повному його утриманніта проживає разом з ним. Батько утримує свого сина на рівні, що відповідає життєвим потребам, необхідним для забезпечення його інтелектуального, фізичного та духовного рівня розвитку, оскільки таке утримання склалося ще з дати народження, забезпечує за власний рахунок синові якісні умови проживання, харчування, піклується про його здоров`я та виховує його, забезпечує синові достатній рівень дошкільної освіти.

Вищевикладене також підтверджується довідкою комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 302 Харківської міської ради» (а.с. 11).

Отже, аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що малолітній син заявника проживає разом зі своїм батьком, що також підтверджується рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року, яким визначено місце проживання дитини, що також підтверджує факт виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_1 .

Щодо встановлення юридичного факту перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 на утриманні його батька ОСОБА_1 ..

Відповідно дост. 141 Сімейного кодексу Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язку щодо дитини.

За змістомст. 180 СК Українибатьки зобов`язаніутримувати дитинудо досягненнянею повноліття.

Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім`ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім`ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.

Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Як було встановлено судом в рішенні вище, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, до вимог вищезгаданого законодавства, обидва батьки повинні брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, у добровільному порядку матеріальне забезпечення дитини ОСОБА_3 з боку його матері, між батьками малолітньої дитини не було вирішено.

Матеріали справи не містять, доказів тому, що заявник ОСОБА_1 звертався з позовною заявою про стягнення аліментів з матері дитини ОСОБА_3 .

Отже, згідно приписів чинного законодавства України, той з батьків з ким проживає дитина може звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Тому заява, яка нотаріально посвідчена, про відмову від батьківських прав на свого малолітнього сина - ОСОБА_3 також не звільяє останню від сплати аліментів на свою малолітню дитину ОСОБА_3 (а.с. 10).

З вимог ст.76 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Приписами ч.ч.1,6 ст.81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, що викладені в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Як зазначає заявник встановлення факту перебування малолітнього сина на його утриманні та вихованні, потрібен йому для захисту прав та інтересів сина та своїх прав, а саме для: оформлення документів для отримання соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків; користування пільгами та гарантіями, наданими Кодексом законів про працю України для осіб, які виховують малолітніх дітей без матері (ст. 186'1 Кодексу законів про працю України); отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; здійснення заходів щодо лікування дитини та її оздоровлення; безперешкодного переміщення з дитиною по країні; виїзду з дитиною за кордон, без нотаріального оформлення згоди матері, яка не проживає із дитиною; можливої зміни місця проживання, тощо.

Однак, для отримання пільг та гарантій на які посилається заявник у своїй заяві достатньо вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини, що вже було вирішено заявником в судовому порядку та підтверджується рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року (а.с. 9).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявником не доведено, що встановлення даного юридичного факту може породжувати юридичні наслідки та від них може залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника або його дитини, оскільки вже у судовому порядку було визначено місце проживання малолітньої дитини разом з батьком, у зв`язку з чим суд вважає що встановлення факту перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на повному утриманні та вихованні батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є безпідставним.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

За таких обставин, суд вважає у задоволенні заяви ОСОБА_1 ,заінтересовані особи: ОСОБА_2 Департаментслужб усправах дітейХарківської міськоїради провстановлення факту,що маєюридичне значення слід відмовити.

На підставі викладеноготакеруючись,ст.ст.4,10,12,76,258,259,263,265,293,294,315,319 ЦПК України, 141, 180-182, 191,197 СК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Дергачівським РВ ГУМВС України в Харківській області 25 квітня 2008 року, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Заінтересовані особи: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий органом 6316 12 квітня 2017 року, РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ;

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489104, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 55

Повний текст рішення суду складено 21.03.2023

Суддя В.В. Труханович