11. Оскільки належними та допустимими доказами наведеного відповідачем не спростовано, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, визнав обґрунтованими вимоги, які полягають в тому, що за період з квітня по грудень 2020 року позивачем зайво сплачено Клінічній лікарні за вищевказані медичні послуги, які були надані в неповному обсязі 6 426 321,22 грн, з яких 2 504 923, 92 грн за 102 випадки непроведення та недокументування скринінгу на порушення ковтання у пацієнтів та 3 921 390,30 грн за 154 випадки за незабезпечення проведення консультацій логопеда, лікаря з фізичної та реабілітаційної роботи та/або фізичного терапевта та /або енерготерапевта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Клінічна лікарня подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зазначає про застосування судами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахуванням висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, постановах Верховного Суду від 18.06.2018 у справі №922/3605/17, від 31.05.2022 у справі № 904/3242/18, від 07.06.2022 у справі №922/605/15, від 05.07.2022 у справі № 904/3866/21, зокрема, щодо:

- дотримання судом принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як однієї з основних засад судочинства;

- обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборони використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

14. Також скаржник зазначає про неврахування попередніми судами висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 24.12.2020 у справі №914/1979/18 в якій Судом досліджувалось питання щодо аудиторського висновку як доказу реальності господарської операції та сформовано правовий висновок про те, що виключно аудиторський висновок не може бути беззаперечним доказом здійснення реальності господарських операцій.

15. Водночас, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо:

- застосування Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році та І кварталі 2021 року, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65 та положень Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення";

- укладення та виконання договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах";

- порядку та способу реалізації прав замовника за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а саме: 1) вимагати від надавача належного, своєчасного та у повному обсязі виконання своїх зобов`язань згідно з цим договором; 2) перевіряти відповідність надавача вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, умовам закупівлі, у тому числі щодо доступності медичних послуг осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення відповідно до законодавства; 3) проводити моніторинг виконання умов договору, зокрема шляхом звірки повноти та достовірності інформації, що внесена у звіт про медичні послуги за договором, з інформацією, що міститься в системі, медичною документацією та іншими та іншими даними, що свідчать про надання послуг згідно з цим договором, та у разі виявлення невідповідностей чи порушень умов цього договору здійснювати перерахунок сплачених коштів за звітом про медичні послуги; 4) за результатами моніторингу складати висновок, до якого, в разі виявлення порушень, додається довідка із зазначенням відповідних пунктів договору; 5) зупиняти оплату за договором у випадках, встановлених законодавством та цим договором; 6) відмовитись від цього договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених цим договором;

- стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах" з підстав надання медичних послуг в обсязі меншому, ніж передбачено в специфікації;

- тарифу на медичну послугу та обсягу такої медичної послуги, що визначений специфікацією;

- допустимості доказів неналежного виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, зокрема, належності та допустимості доказів надання медичних послуг в обсязі меншому, ніж передбачено в специфікації;

- здійснення аудиту та складання за його наслідками аудиторського звіту за результатами вибіркового дослідження на предмет недотримання надавачам вимог специфікації медичних послуг, які надаються згідно з додатком до договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

16. На переконання скаржника, оскільки суди дійшли висновку про те, що послуга з надання консультації лікаря логопеда, послуга з надання консультації лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини, послуга з проведення скринінгу з порушення ковтання не є медичними послугами у розумінні закону та договору, а є частинами з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах, відтак за такі послуги не може бути стягнуто з відповідача суму у заявленому розмірі як за всі 256 пролікованих випадки за спірний період.

17. Скаржник наголошує, що послуги, за яку позивач має на меті стягнути кошти, надавались в повному обсязі за необхідності, проте не всі були відображені в медичній документації, а записи, які містяться в системі E-health та медичній документації, підтверджують відповідність пролікованих випадків кількості поданих лікарнею у звітах, які підписані НСЗУ за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті".

18. За наведених доводів скаржник вважає хибним висновок попередніх судів про те, що умовами укладеного між сторонами типового договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, не передбачено можливості часткової оплати медичної послуги, наданої не у повному обсязі, оскільки такий підхід порушує визначені статтею 43 Конституції України гарантії лікарів на отримання заробітної плати, а також статтю 2 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та пункт 4 договору, які визначають перелік та обсяг медичних послуг, включених до тарифу.

19. Також скаржник вказує на помилковий висновок судів щодо неможливості відповідно до положень бюджетного законодавства здійснити взаємозалік по розрахункам за 2020 та 2021 роки, зменшивши суму оплати за звітом про медичні послуги в поточному звітному періоді або наступних періодах.

20. При цьому обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, посилаючись на пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначає також про недослідження судами наданих відповідачем доказів та безпідставне відхилення клопотань останнього про витребування доказів та засвідчених належним чином додатків до позовної заяви, про призначення судової економічної експертизи, про виклик свідка, про долучення до апеляційної скарги нотаріально посвідченої заяви свідка. Окрім цього, посилається на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підстави недопустимих доказів, а саме аудиторського звіту від 19.03.2021 № 15-16/07-2021.

21. В наслідок цього, на думку скаржника, суди допустили порушення норм процесуального права, а саме абзацу 2 частини восьмої статті 42, частини першої статті 73, частин першої, другої статті 74, частини першої статті 76, частин першої та другої статті 77, статей 81, 86, частини четвертої статті 91, частин другої та четвертої статті 164, статті 236 ГПК України, не врахувавши при цьому висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.07.2018 у справі №904/8549/17, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 28.05.2019 у справі №925/859/16, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 28.07.2020 у справі 904/2104/19.

Позиція інших учасників справи

22. НСЗУ подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

23. У відзиві позивач вказує, зокрема, про те, що НСЗУ не проводило внутрішнього аудиту в Клінічній лікарні, а лише здійснювало збір інформації (аудиторських доказів) шляхом моніторингу візиту для забезпечення проведення об`єктивного внутрішнього аудиту, що відповідає чинному законодавству та не свідчить про порушення позивачем умов договору.

24. Також позивач вказує на помилковість доводів відповідача щодо можливості НСЗУ на підставі абзацу другого пункту 7 статті 20 Бюджетного кодексу України здійснити взаємозалік по розрахункам за 2020-2021 роки, зменшивши суму оплати за звітом про медичні послуги в поточному звітному періоді або наступних періодах, оскільки у наведеній нормі мова іде про продовження реалізації бюджетної програми у на ступних бюджетних періодах, а не про зміну початку та закінчення бюджетного періоду.

25. Клінічна лікарня у відповіді на відзив НСЗУ на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість викладених позивачем доводів щодо наявності підстав для задоволення позову, просить справу розглядати без участі відповідача.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26. 30.03.2020 між НСЗУ (замовник) та Комунальним некомерційним підприємством "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" (надавач) укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 0590-E420-P000 (далі - договір) зі строком дії до 31.12.2020, який було продовжено до 31.03.2021.

27. Відповідно до пункту 8 договору надавач зобов`язувався надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.

28. Згідно з пунктом 9 договору медичні послуги та спеціальні умови їх надання визначаються у додатках до цього договору. Умови закупівлі та специфікації, визначені в оголошенні про укладення договору, є невід`ємною частиною договору.

29. Відповідно до пункту 10 договору медичні послуги надаються відповідно до порядків надання медичної допомоги, затверджених Міністерством охорони здоров`я, з обов`язковим дотриманням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я та в місцях надання медичних послуг, що зазначені у додатках до цього договору.

30. Згідно пункту 16 договору замовник має право:

1) вимагати від надавача належного, своєчасного та у повному обсязі виконання своїх зобов`язань згідно цим договором;

2) перевіряти відповідність надавача вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головним розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, умовами закупівлі, у тому числі щодо доступності медичних послуг осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення відповідно до законодавства;

3) проводити моніторинг виконання умов договору, зокрема шляхом звірки повноти та достовірності інформації, що внесена у звіт про медичні послуги за договором, з інформацією, що міститься в системі, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг згідно з цим договором, та у разі виявлення невідповідностей чи порушень умов цього договору здійснювати перерахунок сплачених коштів за звітом про медичні послуги;

4) за результатами моніторингу складати висновок, до якого в разі виявлення порушень додається довідка із зазначенням відповідних пунктів договору;

5) зупиняти оплату за договором у випадках, встановлених законодавством та цим договором;

6) відмовитись від цього договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених цим договором.

31. Додатком № 5 до договору є спеціальні умови надання медичних послуг.

32. Підпунктом 1.1 пункту 1 додатку № 5 до договору встановлено, що надавач зобов`язаний надавати згідно з договором такі медичні послуги: медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах. Одиницею медичної послуги є пролікований випадок.

33. За умовами підпункту 4 пункту 19 договору надавач зобов`язується надавати якісні медичні послуги відповідно до специфікацій та встановлених законодавством вимог.

34. У пункті 36 договору визначено, що у разі надання надавачем послуг, що не відповідають переліку, обсягу або якості медичних послуг, передбачених цим договором, надавач зобов`язаний повернути замовнику кошти, сплачені замовником за надання таких медичних послуг.

35. На виконання пункту 3 Розділу І підрозділу "Об`єкти внутрішнього аудиту, включені за дорученням/зверненням" Операційного плану діяльності з внутрішнього аудиту на 2021 рік Національної служби здоров`я України, затвердженого т. в. о. Голови НСЗУ 28.12.2020, з 20.01.2021 до 17.03.2021 позивачем проведено плановий внутрішній аудит процесів дотримання виконання умов договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах" за період з 01.04.2020 по 28.02.2021.

36. За наслідками аудиту позивачем складено аудиторський звіт від 19.03.2021 № 15-16/07-2021, відповідно до якого виявлено наступні недоліки.

37. Так, за результатами вибіркового дослідження встановлено 102 випадки непроведення та недокументування скринінгу на порушення ковтання у пацієнтів, що є недотриманням надавачем вимог підпункту 9 специфікації медичних послуг, які надаються згідно з додатком № 5 до договору.

38. Також, в ході аудиту встановлено 154 випадки незабезпечення консультації логопеда (терапевта мови та мовлення) у перші 48 годин після госпіталізації, а також незабезпечення консультації лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини та/або фізичного терапевта та/або ерготерапевта у перші 48 годин після госпіталізації, що є порушенням вимог підпункту 10 специфікації медичних послуг та підпункту 10 вимог до організації надання послуги додатку № 5 до договору.

39. Дані порушення позивачем встановлено шляхом співставлення форм первинної облікової документації № 003/о (медичних карт стаціонарного хворого), форм первинної облікової документації № 001/о (журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації) з даними електронної системи охорони здоров`я.

40. У відповідності до підпунктів 1, 2 пункту 6 додатку № 5 до договору "Спеціальні умови надання медичних послуг" (в якому визначені умови надання послуг з медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах), зазначено, що надавач зобов`язується під час надання медичних послуг дотримуватися відповідних порядків надання медичної допомоги та галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я, примірних табелів матеріально-технічного оснащення, в тому числі клінічних протоколів; надавати медичні послуги в обсязі не меншому, ніж визначено в специфікації.

41. В підпункті 9 пункту 8.2 "Специфікація медичних послуг, які надаються згідно з цим додатком" розділу 8 "Інші умови" додатку № 5 до договору "Спеціальні умови надання медичних послуг» визначено, що до обсягу послуг належить проведення та документування скринінгу щодо порушень ковтання у всіх пацієнтів до початку годування чи прийому ліків через рот (не пізніше 24 годин після госпіталізації) з забороною годування чи прийому ліків через рот у разі ознак дисфагії.

42. Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 розділу 3.2.1 "Приймальне відділення" Уніфікованого клінічного протоколу екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої, третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації. Геморагічний інсульт (внутрішньомозкова гематома, аневризмальний субарахноїдальний крововилив), що затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.04.2014 № 275 (далі - Протокол) до обов`язкових дій лікаря приймального відділення закладу, що надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, належать проведення неврологічного обстеження з проведенням тесту на виявлення порушення ковтання, форма проведення якого викладена у додатку № 7.

43. Підпунктом 2 пункту 19 договору встановлено, що надавач зобов`язується відповідати вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, умовам закупівлі, у тому числі щодо доступності медичних послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення відповідно до законодавства.

44. Згідно з підпунктом 5 пункту 8.1 "Умови закупівлі медичних послуг, які надаються згідно з цим додатком" розділу 8 "Інші умови" додатку № 5 до договору "Спеціальні умови надання медичних послуг" до вимог з організації надання послуги належить забезпечення консультації лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини та/або фізичного терапевта та/або ерготерапевта у перші 48 годин після госпіталізації та проведення заходів з медичної реабілітації при потребі.

45. В підпункті 10 пункту 8.2 "Специфікація медичних послуг, які надаються згідно з цим додатком» розділу 8 "Інші умови" додатку № 5 до договору "Спеціальні умови надання медичних послуг" до обсягу послуг належить забезпечення консультації логопеда (терапевта мови та мовлення) у перші 48 годин після госпіталізації.

46. Відповідно до підпунктів 6.1.4 та 6.1.5 пункту 6 розділу 3.2.2 "Діагностика" Протоколу до необхідних дій лікаря, при проведенні діагностики в закладі, що надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу. Належать планові діагностичні дії логопеда (проводиться для виявлення порушень мовлення (афазії, дизартрії) та/або ковтання (дисфагії), виявлення супутніх неврологічних порушень (дискалькулії, диспраксії), профілактики виникнення вторинних відхилень мовлення, надання першочергової логопедичної допомоги, підбору необхідного комунікативного засобу для подальшого спілкування з фізичної реабілітації (проводиться для призначення: рухового режиму у іммобілізованого пацієнта для профілактики утворення пролежнів, правильного позиціонування уражених кінцівок та профілактики утворення патологічних поз, проведення реабілітаційного обстеження та призначення індивідуальної програми ранньої реабілітації).

47. Судами також встановлено, що відповідно до розрахунку, наведеного в довідці-вибірці зайво сплачених коштів НСЗУ за надані Комунальним некомерційним підприємством "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" медичні послуги, які включено до звітів за період з квітня по грудень 2020 року, а саме: відсутність скринінгу ковтання відповідно до умов закупівлі медичних послуг за напрямком "Медична допомога при гострому мозковому інсульті" та відсутність огляду фахівцями відповідно до Спеціальних умов надання медичних послуг, позивачем було зайво сплачено 2 504 923,92 грн та 3 921 397,30 грн відповідно.

48. 13.04.2021 позивач звертався до Комунального некомерційного підприємства "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" з листом № 7276/5-17-21 про повернення коштів в сумі 6 426 321,22 грн.

49. Однак, листом від 22.04.2021 № 02-02вих.2351 Комунальне некомерційне підприємство "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" відмовило у поверненні заборгованості. При цьому вказало, що записи які містяться в системі E-health та медичній документації підтверджують те, що кількість пролікованих випадків відповідає кількості поданих лікарнею у звітах, які підписані НСЗУ за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті". Також просило переглянути вимоги, що містить лист НСЗУ та віднайти механізм та/або розробити шкалу у разі виявлення неповноти документування та/або надання медичної допомоги для часткового повернення та/або утримання коштів оплачених НСЗУ за програмою медичних гарантій.

50. Позивач зазначав, що скільки Комунальним некомерційним підприємством "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" були надані медичні послуги в обсязі меншому ніж передбачено в специфікації, такі медичні послуги не мали бути включені до звіту та оплачені позивачем.

51. З огляду на вказане, позивач просив стягнути з відповідача як правонаступника Комунального некомерційного підприємства "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" 6 426 321,22 грн зайво отриманих коштів за надані не в повному обсязі послуги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

52. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

53. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

54. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

55. Разом з тим згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

56. Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

57. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

58. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

59. Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

60. Як визначено статтею 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

61. Згідно з частиною третьою статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

62. Відповідно до частин першої, другої статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

63. Згідно з частиною четвертою статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

64. Правовідносини у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій регулюються, зокрема, Основами законодавства України про охорону здоров`я, Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та прийнятими на їх основі актами Уряду, наказами Міністерства охорони здоров`я.

65. Так, відповідно до статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров`я медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

66. Вимоги до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, порядок укладання таких договорів та типова форма договору затверджуються Кабінетом Міністрів України.

67. Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій а також типову форму договору затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410.

68. Відповідно до статей 2, 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" НСЗУ (Уповноважений орган) є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, однією з функцій якого є укладення, зміна та припинення договорів про медичне обслуговування населення.

69. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров`я, реабілітаційним закладом незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка у встановленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та/або має право на надання реабілітаційної допомоги згідно із законодавством та Уповноваженим органом.

70. Згідно з пунктом 4 типової форми договору про медичне обслуговування населення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410 медичні послуги - послуги з медичного обслуговування населення (послуги з охорони здоров`я), що включені до програми державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - програма медичних гарантій), які надавач зобов`язується надавати згідно з цим договором, перелік та обсяг яких визначений у додатках до цього договору.

71. Відповідно до статті 2 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" програма державних гарантій - це програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

72. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 4 цього ж Закону програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

73. Дію наведеної норми було зупинено на 2020 рік згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14.11.2019.

74. Відповідно до статті 22 вказаного Закону у 2020 році реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

75. Кабінетом Міністрів України постановою від 05.02.2020 № 65 затверджено Порядок реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році та I кварталі 2021 року (далі - Порядок).

76. Відповідно до пункту 35 глави 4 Порядку тариф на медичні послуги з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах, передбачені специфікаціями, встановлюється як ставка на пролікований випадок, яка становить: протягом періоду з 01.04.2020 до 30.06.2020 19 332,31 грн; протягом періоду з 01.07.2020 до 31.03.2021 26 947,00 грн.

77. Вказане також передбачено підпунктом 1.1 пункту 1 додатку № 5 до договору та підпунктом 1.1 пункту 1 додатку № 5 до договору № 0590-Е420-Р000/03 про внесення змін до договору № 0590-Е420-Р000.

78. Згідно з пунктами 36-37 глави 4 Порядку запланована вартість зазначених медичних послуг відповідно до договору розраховується як добуток запланованої кількості послуг згідно із заявою та ставки на пролікований випадок. Фактична вартість медичних послуг з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах за місяць за кожним договором розраховується як добуток ставки на пролікований випадок та кількості фактично пролікованих випадків за місяць.

79. Обсяг такої медичної послуги, як медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах, визначений специфікацією, що викладена в пункті 8.2 розділу 8 "Інші умови" додатку № 5 до договору № 0590-Е420-Р000, повний обсяг медичної послуги складає:

1. Забезпечення первинного огляду пацієнта.

2. Проведення нейровізуалізації всім пацієнтам з підозрою на гострий мозковий інсульт (протягом 60 хвилин з моменту звернення пацієнта в заклад або доставлення його бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги).

3. Анестезіологічний супровід пацієнта для проведення нейровізуалізації.

4. Проведення системної тромболітичної терапії (при ішемічному інсульті), включаючи забезпечення необхідних лікарських засобів.

5. Застосування ендоваскулярних методів лікування (у разі наявності відповідного обладнання у закладі).

6. Забезпечення нейрохірургічної допомоги (при наявності відповідного обладнання у закладі).

7. Моніторинг клінічних, біохімічних показників, рівня електролітів, лабораторних показників системи гемостазу, ЕКГ.

8. Забезпечення знеболення та медикаментозної терапії.

9. Проведення та документування скринінгу щодо порушень ковтання у всіх пацієнтів до початку годування чи прийому ліків через рот (не пізніше 24 годин після госпіталізації) з забороною годування чи прийому ліків через рот у разі ознак дисфагії.

10. Забезпечення консультації логопеда (терапевта мови та мовлення) у перші 48 годин після госпіталізації.

11. Проведення заходів із вторинної профілактики захворювання.

12. Надання послуг з медичної реабілітації в гострому періоді та переведення пацієнтів до відділення (центру) реабілітації для надання послуг з медичної реабілітації у підгострому/відновному періоді.

13. Розроблення та організація окремого заняття для родини/доглядачів: з наступних питань: методи особистої гігієни, стратегії спілкування, техніки переміщення, профілактики ускладнень та інших специфічних проблем, пов`язаних з гострим мозковим інсультом, контроль за безпечним ковтанням та відповідної зміни дієти, допомоги регулювання поведінки при психосоціальних проблемах.

80. У справі, яка переглядається, спірні правовідносини стосуються питання наявності підстав для стягнення з Клінічної лікарні зайво сплачених за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 30.03.2020 № 0590-Е429-Р000 грошових коштів у розмірі 6 426 321,22 грн за медичні послуги, які були надані в неповному обсязі, з яких 2 504 923,92 грн (102 випадки непроведення та недокументування скринінгу на порушення ковтання у пацієнтів) та 3 921 390,30 грн (154 випадки за незабезпечення проведення консультацій логопеда, лікаря з фізичної та реабілітаційної роботи та/або фізичного терапевта та/або егротерапевта).

81. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 додатку № 5 до договору одиницею медичної послуги за цим договором визначено пролікований випадок, яким є послуга медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах надана у повному обсязі у відповідності до специфікації. Водночас послуга з надання консультації лікаря логопеда, послуга з надання консультації лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини, послуга з проведення скринінгу з порушення ковтання (для визначення вартості яких відповідач просить призначити експертизу) не є медичними послугами в розумінні закону та договору № 0590-Е420-Р000, а є частинами медичної послуги, які входять до її обсягу. Одночасно, тариф на медичну послугу з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах встановлюється як ставка на пролікований випадок, він є цільним та законодавчо визначеним.

82. За таких обставин, установивши те, що умовами укладеного між сторонами договору № 0590-Е420-Р000 не передбачено можливості часткової оплати наданої не у повному обсязі медичної послуги, а також те, що відповідачем не доведено надання відповідних медичних послуг у період з квітня по грудень 2020 року в обсязі не меншому, ніж передбачено специфікацією до договору № 0590-Е420-Р000, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що такі медичні послуги не мали включатись до звітів у цей період та оплачуватись позивачем.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

83. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

84. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

85. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

86. Проаналізувавши висновки Верховного Суду та Великої Палати, викладені у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 914/3593/21, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у частині зазначених справ не є подібними, а у іншій частині справ висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, наведеним у таких справах, виходячи з такого.

87. Аргументи скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.12.2020 у справі №914/1979/18 колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 914/3593/21.

88. Так, у справі № 914/1979/18 розглядався спір пов`язаний із неналежним виконанням договору про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів. Правовідносини, пов`язані з наданням послуг з медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій у справі № 914/1979/18 не розглядалися.

89. Що ж стосується посилань скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у цій справі № 914/1979/18 про те, що "виключно аудиторський висновок не може бути беззаперечним доказом реальності господарських операцій, оскільки оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов їх здійснення", то колегія суддів зазначає, що вказаний висновок скаржником вирваний із контексту та протлумачений виключно на свою користь, без урахування фактичних обставин, за яких Верховний Суд дійшов такого висновку. При цьому висновок щодо аудиторського висновку як доказу господарської операції, викладений Верховним Судом у справі № 914/1979/18 у сукупності з іншими висновками, відповідно до яких: обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю; про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо; контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю; відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за КВЕД.

90. Колегія суддів зазначає, що у наведеній справі №914/1979/18, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості послуг із вивезення і захоронення твердих побутових відходів, Верховний Суд виходив перш за все з недослідження судами обставин та доказів, спрямованих на встановлення реальності господарських операцій, які можуть свідчити про фактичне надання саме позивачем послуг за договором, який факт надання таких послуг обґрунтовував у тому числі наданим до суду звітом аудиторської фірми про фактичні результати стосовно заборгованості відповідача перед позивачем.

91. Натомість у справі, що переглядається, висновок судів про порушення відповідачем - Клінічною лікарнею умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій ґрунтувався на тому, що за наслідком проведення НЗСУ внутрішнього аудиту та складеного на його підставі аудиторського звіту та довідки-вибірки зайво сплачених коштів, саме Клінічна лікарня як надавач медичних послуг не довела обставин надання зазначених нею у звітах, проте не відображених у відповідній медичній документації, спірних медичних послуг в обсязі не меншому, ніж передбачено в специфікації до договору № 0590-Е420-Р000.

92. Наведене, у свою чергу, не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду зі справи № 914/3593/21.

93. Посилання ж скаржника на загальні висновки Верховного Суду з постанов від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (пункт 6.27), від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (пункт 23), від 07.06.2022 у справі № 922/605/15 (пункт 40.4), від 05.07.2022 у справі № 904/3866/21, від 18.06.2018 у справі № 922/3605/17 щодо обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборони використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи, а також щодо дотримання принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як однієї з основних засад судочинства, колегія суддів не приймає, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 914/3593/21 висновків, викладених саме у цих постановах.

94. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

95. Водночас, проаналізувавши зазначені у пункті 93 цієї постанови судові рішення Верховного Суду, правові висновки в яких (на думку скаржника) не було враховано судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних рішень, колегія суддів зазначає, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить висновкам, викладеним у постановах у справах, на які посилається скаржник, а тому протилежні доводи касаційної скарги Судом відхиляються.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

96. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

97. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

98. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

99. У поданій касаційній скарзі скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду, зокрема, щодо застосування Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році та І кварталі 2021 року, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65 та положень Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".

100. У контексті наведених доводів Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях виходили, зокрема, з положень частини восьмої статті 10 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", відповідно до якої оплата надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій здійснюється на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до електронної системи охорони здоров`я.

101. Суди зазначили, що у відповідності до підпункту 13 пункту 19 договору №0590-Е420-Р000 до зобов`язань відповідача належало своєчасне внесення до системи (електронної системи охорони здоров`я) повної і достовірної інформації, в тому числі медичної документації та звітів про медичні послуги, медичних записів, записів про направлення і рецепти у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням положень специфікації. При цьому судами враховано, що згідно з підпунктами 2, 3 пункту 21-1 договору № 0590-Е420-Р000 включенню до звіту та оплаті за договором підлягають медичні послуги з врахуванням таких умов, зокрема: медичні послуги надані в обсязі не меншому, ніж передбачено в специфікації; до системи включену необхідну медичну документацію в порядку, передбаченому законодавством та специфікацією.

102. Як уже зазначалося вище, у розгляді даної справи судами попередніх інстанцій з`ясовано і скаржником не спростовано того, що у спірний період Комунальним некомерційним підприємством "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова" не були надані медичні послуги в обсязі не меншому, ніж передбачено специфікацією до договору № 0590-Е420-Р000 (з урахуванням того, що одиницею виміру таких послуг визначено пролікований випадок у цілому), а отже такі медичні послуги не мали бути включені до звіту та оплачені позивачем як замовником цих послуг. За висновком судів наведене свідчить про обов`язок Клінічної лікарні як надавача послуг повернути сплачені замовником кошти за надані не у повному обсязі медичні послуг відповідно до умов пункту 36 цього договору.

103. Натомість, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, скаржником у касаційній скарзі конкретно не вказано стосовно якої саме норми відсутній висновок Верховного Суду, оскільки скаржник вдався лише до перерахунку вказаних у пункті 99 цієї постанови нормативних актів.

104. За наведених підстав колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо інших питань, перелічених у пункті 15 цієї постанови, оскільки саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносин, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є належним обґрунтуванням визначної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

105. Зазначене у сукупності свідчить, що скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідного висновку, про який зазначено в пункті 15 цієї постанови. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позовних вимог. Проте відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

106. При цьому скаржник не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування відповідних норм відсутній, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування таких норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

107. Наведене, в свою чергу, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а тому відповідна підстава касаційного оскарження не дає правових підстав для скасування судових рішень у цій справі.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

108. В якості ще однієї з підстав для подання касаційної скарги Клінічна лікарня визначила пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судові рішення у справі оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

109. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

110. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

111. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

112. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

113. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

114. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження в цих частинах.

115. В частині інших доводів, викладених у пунктах 19, 20 цієї постанови скаржник наголошує на безпідставному відхиленні судами попередніх інстанцій клопотань відповідача про витребування доказів та засвідчених належним чином додатків до позовної заяви, про призначення судово-економічної експертизи, про виклик свідка, про долучення до апеляційної скарги нотаріально посвідченої заяви свідка.

116. Відповідно до наведеної в пункті 3 частини третьої статті 310 ГПК України норми процесуального права підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

117. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

118. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

119. Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

120. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).

121. Згідно з частинами другою, четвертою та восьмою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).

122. Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2022 на електронну адресу суду першої інстанції від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та засвідчених належним чином додатків до позовної заяви за № 24-07вих285 від 21.01.2022 (вх. № 1961/22).

123. У поданому клопотанні представник відповідача просив: зобов`язати позивача надати належним чином завірені документи з підписами уповноважених осіб, перелік яких зазначений у поданому клопотанні; зобов`язати НСЗУ для з`ясування всіх обставин по справі надати документи, перелік яких зазначений у поданому клопотанні.

124. Зазначене клопотання відповідача мотивоване тим, що у позовній заяві зазначено про проведення позивачем внутрішнього аудиту процесів дотримання виконання умов договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах" за період з 01.04.2020 по 28.02.2021 на виконання пункту 3 Розділу 1 підрозділу "Об`єкти внутрішнього аудиту, включені за дорученням/ зверненням" Операційного плану діяльності з внутрішнього аудиту на 2021 рік НСЗУ, зазначені заходи проведені всупереч умовам Типовому договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101. Відповідач зазначав про необхідність з`ясування на підставі яких нормативних правових актів України та внутрішніх актів НСЗУ має право на проведення внутрішнього аудиту суб`єкта господарювання який не є в їхньому підпорядкуванні. Крім того, в клопотанні представник відповідача зазначив, що для витребування положень та посадових інструкції працівників відділу НСЗУ на електронну та поштову адресу позивача скеровано лист від 20.01.2021 N924-07 вих.279. Також, у клопотанні зазначено про те, що додані до позовної заяви документи не засвідчені у встановленому законом порядку.

125. Разом з тим, суд першої інстанції розглянувши у судовому засіданні 11.02.2022 клопотання відповідача про витребування доказів, відмовив у його задоволенні, посилаючись на те, що витребувані скаржником докази не стосуються предмету доказування.

126. Так, статтею 14 ГПК України визначено принципи диспозитивності господарського судочинства - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

127. Суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є позовні вимоги про стягнення заборгованості за невиконання умов договору № 0590-Е420-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 30.03.2020. Водночас відповідач просив суд зобов`язати позивача надати документи, які стосуються проведеного саме у позивача планового внутрішнього аудиту (перелік яких зазначений у клопотанні).

128. У зв`язку з тим, що плановий внутрішній аудит проводився у позивача, а не у відповідача та беручи до уваги те, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення суми коштів за невиконання умов договору, а не процедура проведення внутрішнього аудиту, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення факту наявності чи відсутності підстав для проведення внутрішнього аудиту в НСЗУ не входить до предмету доказування у справі.

129. Окрім цього, врахувавши те, що позивачем до позовної заяви подано належним чином засвідчені копії документів, а також беручи до уваги те, що укладений між сторонами договір № 0590-Е420-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 30.03.2020 є публічно доступним та розміщений на сайті НСЗУ, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зобов`язання позивача надати належним чином засвідчені додатки до позовної заяви.

130. При цьому колегія суддів зазначає, що скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтовує, яким чином, перелічені ним у наведеному клопотанні докази, на витребуванні та дослідженні яких наполягав відповідач, впливають чи спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку встановленими судами обставинами неналежного виконання відповідачем умов договору № 0590-Е420-Р000 про медичне обслуговування населення в частині надання медичних послуг в обсязі не меншому, ніж визначено в специфікації до цього договору.

131. З огляду на наведене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про витребування у позивача відповідних доказів, не дають підстав стверджувати, що наведені судом мотивування є необґрунтованим, оскільки правильність таких висновків напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм процесуального законодавства.

132. Інший аргумент скаржника щодо безпідставної відмови судами в задоволенні клопотання відповідача від 17.03.2022 № 24-03 вих.1460 про призначення судової економічної експертизи для визначення вартості послуг, суд касаційної інстанції відхиляє з наступних підстав.

133. Так, відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

134. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

135. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

136. Розглянувши у судовому засіданні 04.04.2022 клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, предмет позову, характер спірних правовідносин, а також відсутність у поданому клопотанні сукупності підстав, визначених частиною першою статті 99 ГПК України, дійшов висновку про відсутність необхідності у спеціальних знаннях для вирішення спору.

137. Суд касаційної інстанції визнає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, оскільки за змістом наведених положень процесуального закону призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду. Питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

138. Водночас, незгода скаржника з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин.

139. Так само неаргументованими є доводи скаржника щодо безпідставної відмови йому судом першої інстанції у задоволенні заявленого у судовому засіданні 25.05.2022 усного клопотання про виклик у якості свідка ОСОБА_1 (лікаря нейрохірурга відділення неврології та судинної нейрохірургії центру нейрохірургії та неврології Клінічної лікарні) для надання пояснень щодо порядку лікування гострого мозкового інсульту.

140. Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання відповідача, суд першої інстанції, посилаючись на положення частини другої статті 118 та статті 207 ГПК України, виходив з обставин звернення відповідача до суду з відповідним клопотанням після закриття 04.04.2022 підготовчого провадження у справі та без обґрунтування неможливості подання цього клопотання на стадії підготовчого провадження з причин, що не залежали від відповідача.

141. Колегія суддів також відзначає, що відповідно до частини першої статті 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

142. Частинами першою - третьою статті 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладається ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

143. Правовий аналіз наведених положень статей 88, 89 ГПК України свідчить, що передумовою виклику свідка для допиту є суперечливість обставин, викладених свідком у заяві, іншим доказам, або у разі наявності у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 901/2027/13, від 26.05.2022 у справі № 908/2828/19).

144. Водночас будь-які заяви свідка відповідач до суду першої інстанції не подавав, що спростовує доводи скаржника в цій частині висновків суду.

145. Крім того, щодо відмови суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи письмової заяви свідка ОСОБА_1 , Верховний Суд зазначає таке.

146. Відповідно до частин першої, третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

147. Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.

148. Така обставина як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

149. Водночас, суд апеляційної інстанції не встановив, а з матеріалів справи не вбачається існування жодних обставин, що свідчать про відсутність об`єктивної можливості скаржника подати до суду першої інстанції зазначені документи.

150. При цьому вагомою причиною неподання такого клопотання про долучення письмової заяви свідка в підготовчому засіданні суду першої інстанції, скаржник у касаційній скарзі визначає відсутність представниці відповідача, яка на вказаний час була переміщеною особою, про що останньою подавалось клопотання про відкладення розгляду справи від 17.03.2022 № 24-03 вих. 1459.

151. Однак наведений аргумент не може бути взятий Судом до уваги як такий, що не відповідає вищенаведеним критеріям неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

152. Так, відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

153. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

154. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

155. Верховний Суд неодноразово зазначав що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 04.03.2021 у справі №908/1879/17 тощо.

156. Зважаючи на викладене, Верховний Суд зазначає, що оскільки ГПК України передбачений спеціальний порядок подання до суду доказів (зокрема, подання всіх необхідних доказів саме під час розгляду справи судом першої інстанції), невиконання зазначеного порядку та вимог ГПК України має наслідком відсутність у суду обов`язку приймати такі докази та враховувати їх під час розгляду справи.

157. При цьому колегія суддів додатково відзначає, що звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про долучення доказів (т.3 а.с.130-145), відповідач не надав доводів неможливості подання таких доказів в порядку та строки, визначені ГПК України. Зокрема, Клінічною лікарнею не обґрунтовано в суді апеляційної інстанції, в чому саме полягає неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції. В свою чергу наведення таких доводів у поданої до Верховного Суду касаційній скарзі не може вважатись виконанням відповідачем обов`язку щодо такого обґрунтування, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК України не наділений повноваженнями встановлювати та досліджувати нові обставини.

158. Враховуючи зазначене та зважаючи на відсутність інших доводів скаржника щодо неможливості подання доказів - письмової заяви свідка до суду першої інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості долучення до матеріалів справи такого доказу на стадії апеляційного розгляду.

159. За таких обставин, доводи скаржника про необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотань учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду цієї справи.

160. Інші аргументи Клінічної лікарні про те, що судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (зокрема аудиторський звіт від 19.03.2021 №15-16/07-2021), колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, адже є вони наслідком помилкового розуміння скаржником таких визначених процесуальним законом властивостей доказів, як належність та допустимість. Фактично скаржник аргументує недопустимість доказу формальними ознаками, які характеризують неналежність доказу.

161. Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України). Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

162. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

163. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

164. У той же час скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимим, тобто такими, які не можуть підтверджувати обставину надання відповідачем за договором № 0590-Е429-Р000 у спірний період медичних послуг з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах за відповідною ставкою, яка встановлюється на пролікований випадок, в обсязі не меншому ніж визначено специфікацією до договору. Доводи відповідача зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

165. Усі інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України (в тому числі щодо застосування попередніми судами бюджетного законодавства); (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права; (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України). Посилання на інші постанови Верховного Суду (зокрема, щодо стандартів доказування) у справах від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 28.05.2019 у справі № 925/859/16, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 28.07.2020 у справі 904/2104/19) носять декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

166. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

167. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

168. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

169. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Клінічної лікарні залишити без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у справі № 914/3593/21 - без змін.

170. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у справі №914/3593/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил