РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа №800/582/16 (800/515/15)

адміністративне провадження № П/9901/21/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П., Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення,

секретар судового засідання - Малик І.М.

представник позивача - Кравець Р.Ю.,

представник відповідача - Нарольська Т.С.,

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 29.12.2015 (згідно з відтиском календарного штемпелю поштового відділення) подала до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції позов до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуванням письмових пояснень, які надійшли до Верховного Суду 29.08.2022, вважає, що рішення відповідача від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді є протиправним.

Свою позицію позивачка обґрунтовує такими аргументами:

Відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 09.06.2015 № 47/02-15 щодо позивачки, оскільки Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підписаний виконуючим обов`язки Президента України - Турчиновим О., тобто неуповноваженою особою у розумінні статті 112 Конституції України, а тому не міг бути застосованим;

ТСК не відповідала вимогам безсторонності, так як до її складу не входила більшість суддів, які могли б забезпечити компетентний розгляд справи (на момент розгляду справи позивача у складі членів ТСК з кола суддів була лише одна особа - Лавренюк М.Ю. ) , а Голова ТСК - Мойсик В.Р. перебував у складі політичної партії «За Україну!»;

під час прийняття судових рішень позивачка реалізувала дискреційні повноваження судді і за виконання цих повноважень згідно з нормами міжнародного та національного права її не може бути притягнуто до відповідальності; Відповідач не довів наявність у позивачки умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку як порушення присяги судді. При цьому позивачка посилається на положення Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27.07.2006, додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, принципу І (2) (а) (і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року), статті 124 Конституції України, а також на практику Європейського суду з прав людини;

Відповідач перевищив свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснив оцінку доказів матеріалів справи, переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення статті 124, частин першої і другої статті 126, частини першої статті 129 Конституції України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин), рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 та від 11.03.2011 № 2-рп/2011, пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади», а також на практику Європейського Суду з прав людини;

Висновок ТСК був складений на підставі заяв експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» - Берка С.Т. та заступника Генерального прокурора України - Бачуна О.В., які не є суб`єктами звернення з такими заявами, визначеними у частині другій статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Цей аргумент позивачка обґрунтовує положеннями статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що скарги на порушення норм Конвенції можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою;

Відповідачем не вирішено питання про застосування спеціальних строків притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення частини першої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статей 92, 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також на практику Європейського Суду з прав людини.

У письмових запереченнях проти позову відповідач просить відмовити в його задоволенні повністю. Вважає, що Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Свою позицію відповідач обґрунтовує такими аргументами:

Заступник Генерального прокурора України - Бачун О.В. та експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» - ОСОБА_4 мали право звернутися до ТСК із заявою про проведення перевірки стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 через те, що ця суддя прийняла рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту; наявність скарг або заяв осіб, стосовно яких суддею були винесенні зазначені судові рішення, не є обов`язкової передумовою звернення Заступника Генерального прокурора України та експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» до ТСК. При цьому відповідач посилається на положення статті 121 Конституції України, статей 1, 4 , 6 і 54 Закону України «Про прокуратуру», частин другої і четвертої статті 2, частини другої статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади»;

при накладенні такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення судді за порушення присяги підлягає застосуванню трирічний строк давності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді;

Вища рада юстиції не здійснювала перегляду прийнятого суддею ОСОБА_1 рішення, а в межах законодавства встановила процесуальні порушення саме в діях судді під час здійснення нею правосуддя. При цьому відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 при постановленні ухвали від 22.01.2014 про застосування запобіжного заходу, не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме - не забезпечила належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, а також повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення статті 177 Кримінального процесуального кодексу України та практику Європейського Суду з прав людини.

Позивач у відповіді на заперечення відповідача зазначає такі аргументи:

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не відповідає Конституції України, оскільки підписаний виконуючим обов`язків Президента України - особою, статус якої не визначений Конституцією України, з огляду на що відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок ТСК щодо ОСОБА_1 . Практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що у контексті принципу верховенства права як важливої частини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський Суд з прав людини розглядає «суд» як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві;

стаття 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачає, що до складу ТСК входить 15 членів, з них лише 5 членів обираються Пленумом Верховного Суду України з кола суддів у відставці, які не є членами жодної політичної партії. Таким чином, ТСК не відповідала вимогам безсторонності;

«оцінка доказів», «всебічність», «повнота», «об`єктивність», «з`ясування обставин справи» є виключною прерогативою суду та відноситься до дискреційних повноважень суду (суддівського розсуду), а поруч з наданням дискреційних повноважень слідчому судді щодо оцінки обставин справи законодавець не встановив імперативною нормою про те, що обґрунтована підозра чи наявність/відсутність ризиків має підтверджуватись виключно доказами, перелік яких є вичерпним;

можливість притягнення судді до відповідальності за реалізацію дискреційних повноважень (тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів тощо) є лише у випадках злочинного наміру або грубої недбалості, умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків, тоді як Вища рада юстиції не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку як порушення присяги судді;

Вища рада юстиції не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень, тоді як відповідачем надана оцінка процесуальним діям щодо постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу, зміст якої безпідставно оцінювався Вищою радою юстиції;

практикою Європейського суду з прав людини неодноразово наголошувалося на тому, що з вимогою про порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть звертатися виключно потерпілі, а не будь-який інший орган;

частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» визначає строки застосування дисциплінарних стягнень, до яких не віднесено рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Вищий адміністративний суд України постановою від 21.03.2016 позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Верховний Суд України постановою від 11.10.2016 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 21.03.2016, а справу передав на новий розгляду до цього ж суду.

Вищий адміністративний суд України постановою від 30.03.2017 позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Верховний Суд України ухвалою від 18.05.2017 відкрив провадження у даній справі за заявою Вищої ради правосуддя (яка є правонаступником Вищої ради юстиції) про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.03.2017.

Відповідно до підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Верховний Суд України згідно супровідного листа від 03.01.2018 № 21-717а17 передав заяву Вищої ради правосуддя з матеріалами справи до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 28.01.2021 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 30.03.2017, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 04.02.2021 прийняв до провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.03.2021. Розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Стрелець Т.Г. у відпустці та був призначений на 18.03.2021.

Верховний Суд ухвалою від 12.03.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 18.03.2021, у режимі відеоконференції.

Верховний Суд 18.03.2021 у судовому засіданні оголосив перерву до 26.04.2021. Судове засідання 26.04.2021 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шарапи В.М. Розгляд справи був призначений на 26.07.2021, який не відбувся у зв`язку з перебуванням суддів Шарапи В.М., Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 09.08.2021.

Верховний Суд ухвалою від 05.08.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 09.08.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 09.08.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Шарапи В.М. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 06.09.2021.

Верховний Суд ухвалою від 01.09.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 06.09.2021, у режимі відеоконференції.

Верховний Суд ухвалою від 06.09.2021 задовольнив заяви суддів Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. про самовідвід від участі у даній справі, відвів суддів Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. від розгляду даної справи та передав справу для повторного автоматичного розподілу з метою визначення складу колегії суддів для розгляду справи.

Розгляд справи був призначений на 11.10.2021.

Верховний Суд ухвалою від 05.10.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 11.10.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 11.10.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Коваленко Н.В. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 15.11.2021. Судове засідання 15.11.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Шарапи В.М. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 13.12.2021.

Верховний Суд ухвалою від 07.12.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 13.12.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 12.12.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Стеценка С.Г. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 07.02.2022. Судове засідання 07.02.2022 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Стеценка С.Г. Розгляд справи був призначений на 21.03.2022.

Верховний Суд у складі судді Бившевої Л.І. ухвалою від 17.05.2022 прийняв справу до проваження.

Верховний Суд ухвалою від 14.06.2022 задовольнив заяву судді Олендера І.Я. про самовідвід, відвів суддю Олендера І.Я. від участі у розгляді даної справи та передав матеріали справи для визначення складу суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Розгляд справи був призначений на 18.07.2022.

До Верховного Суду 11.07.2022 надійшла заява представника відповідача, в якій вона просить провести судове засідання за її відсутності на підставі наявних у суду матеріалів.

Верховний Суд протокольною ухвалою від 18.07.2022 ухвалив витребувати у Вищої ради правосуддя матеріали та належним чином засвідчені копії дисциплінарного провадження, які лягли в основу прийнятого оскаржуваного рішення, у строк до 05.09.2022. Розгляду справи був відкладений на 12.09.2022.

Судове засідання 12.09.2022 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Бившевої Л.І. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 14.11.2022.

Верховний Суд ухвалою від 08.11.2022 постановив провести судове засідання, призначене на 14.11.2022, у режимі відеоконференції. Верховний Суд 14.11.2022 оголосив перерву до 29.11.2022.

Верховний Суд ухвалою від 25.11.2022 задовольнив заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та постановив забезпечити участь ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 29.11.2022, у режимі відеоконференції. Верховний Суд 25.11.2022 оголосив перерву до 10.01.2023.

Судове засідання 10.01.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 27.02.2023. Верховний Суд 27.02.2023 оголосив перерву до 13.03.2023.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Указом Президента України від 21.04.2003 № 346/2003 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14.05.2003 ОСОБА_1 прийняла присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 15.04.2010 № 2135-VI ОСОБА_1 обрана суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.

22.01.2014 ОСОБА_1 як слідчим суддею було задоволене клопотання слідчого СВ Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району м. Києва Зайцевим А.С., та застосовано до ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 11.02.2014 ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22.01.2014 залишив без змін.

До ТСК 13.10.2014 надійшла заява ОСОБА_4 (б/н від 13.10.2014), а 08.12.2014 - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. (від 05.12.2014 № 05/1/1-120 вих-14) про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.

ТСК провела спеціальну перевірку судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», за результатами якої ухвалила висновок від 09.06.2015 № 47/02-15, згідно з яким визнала в діях судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді.

Вища рада юстиції ухвалою від 24.09.2015 № 688/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно ОСОБА_1 за висновком ТСК від 09.06.2015 № 47/02-15 та за висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 23.09.2015 .

Вища рада юстиції 03.12.2015 прийняла рішення № 920/0/15-15, яким вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

В оскаржуваному рішенні Вища рада юстиції встановила наступне: 19.01.2014 розпочато кримінальне провадження № 1214100000000179 на підставі повідомлень у засобах масової інформації та всесвітній мережі Інтернет за фактом масових заворушень, які мали місце на АДРЕСА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.

21.01.2014 громадянина ОСОБА_5 було затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. До протоколу затримання ОСОБА_5 останній надав зауваження та вказав, що час затримання згідно з протоколом не відповідає фактичному часу його затримання, його права та підстави затримання йому не роз`яснено, інкримінованих йому дій він не вчиняв. На думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не надала належної правової оцінки цим фактам.

У протоколі затримання підозрюваний зазначив, що після затримання його жорстоко побили і посадили до закритого фургону, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до частини четвертої статті 208 КПК України не роз`яснювались.

Того ж дня було складено повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Однак в матеріалах перевірки немає відомостей, що цей документ було вручено підозрюваному, як того вимагає стаття 278 КПК України.

22.01.2014 до Солом`янського районного суду міста Києва внесено клопотання слідчого Слідчого відділу Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р. про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане клопотання погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району міста Києва Зайцевим А.С.

22.01.2014 клопотання було розглянуте у відкритому судовому засіданні суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із застосуванням технічних засобів фіксування судового засідання з 18:39 год. по 20:42 год. Під час судового засідання 22.01.2014 захисник наголошував на тому, що ОСОБА_5 перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Захисник ОСОБА_5 - адвокат Гришко С.Ю. у судовому засіданні вказав, що під час допиту підозрюваного ОСОБА_5 стороною захисту було подано клопотання слідчому про проведення судово-медичної експертизи, однак на час розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 клопотання про проведення судово-медичної експертизи ще не було розглянуто.

Суддя ОСОБА_1 у судовому засіданні роз`яснила захиснику можливість звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення експертизи, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Стороною захисту клопотання про призначення судово-медичного обстеження слідчому судді заявлено не було. Суддя ОСОБА_1 самостійно такого рішення не прийняла.

Захисник у судовому засіданні також вказав, що стороною обвинувачення не надано суду протоколу допиту ОСОБА_5 , під час якого було заявлене клопотання про проведення судово-медичної експертизи, а також те, що ОСОБА_5 не мав заздалегідь підготовленої захисної екіпіровки та не виконував жодних вказівок щодо вчинення масових заворушень.

Сторона захисту стверджувала, що з огляду на вечірній час зимової пори року, задимленість місця, де відбувались події, неможливо розгледіти та стверджувати, що саме їх підзахисний вчинив інкриміновані йому діяння (зазначене з`ясовано при відтворенні звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 760/1318/14-к).

За результатами розгляду вказаного клопотання суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою клопотання задовольнила, застосувала до ОСОБА_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.

Згідно з мотивувальною частиною ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначена особа обґрунтовано підозрювалася у скоєнні злочину проти громадського порядку та моральності, пов`язаного із погрозами застосування насильства, які призвели до інших тяжких наслідків, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за яке передбачено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі.

На думку судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв`язку з чим жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.

У оскаржуваному рішенні Вища рада юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 серед підстав притягнення ОСОБА_1 зазначила, що вона як слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.

Також, на думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не обґрунтувала, чому дійшла до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не може забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

На переконання відповідача суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Також, Вища рада юстиції зазначила, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (зокрема, порушення суддею присяги) Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою. Отже, розгляд висновку ТСК як суб`єкта, наділеного правом надання до Вищої ради юстиції висновку про наявність в діях судді ознак порушення присяги, здійснено за правилами дисциплінарного провадження, виходячи з положень частини другої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

При цьому, Вища рада юстиції, посилаючись на положення частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановила, що строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_1 у вигляді звільнення за порушенні присяги не сплив.

V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII «Правосуддя» Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

За частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

З 11.04.2014 набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 № 1188-VII, який, згідно з його преамбулою, визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Відповідно до статті 1 цього Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.

За змістом частин другої і третьої статті 4 зазначеного закону з метою реалізації цього Закону утворюється Тимчасова спеціальна комісія у складі 15 членів. Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що затверджується на першому засіданні Тимчасової спеціальної комісії.

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 2 цього Закону заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.

За частиною четвертою статті 2 цього Закону Тимчасова спеціальна комісія може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.

Відповідно до частини п`ятої статті 2 цього Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:

- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;

- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

Згідно з частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону України «Про вищу раду юстиції» Вища рада юстиції приймає такі акти як подання про звільнення суддів з посади.

Згідно з частиною другою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на час вирішення Вищою радою юстиції питання про звільнення судді ОСОБА_1 ) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частин першої і другої статті 116 цього Закону у зазначеній редакції відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».

У пункті 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час вирішення суддею ОСОБА_1 клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) визначено, що суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді.

Згідно з частиною першою статті 55 цього Закону у зазначеній редакції особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: «Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади».

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час вирішення суддею ОСОБА_1 клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29.11.1985 та 13.12.1985, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки.

Тобто для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N.. CCPR/C/GC/32, 23.08.2007) або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил чи кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов`язки, ухваленої 17.11.2010).

Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, чинного з 27.02.2015) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, чинного з 27.02.2015) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ щодо внесення подання стосовно звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

VI. ОЦІНКА СУДУ

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 28.01.2021 вказав, що рішення суду, про перегляд якого подана заява, не містить у повній мірі мотивів заперечення та правових висновків, сформульованих за наслідками дослідження і юридичної оцінки згаданих вище питань, серед яких і такі обставини: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності, чи була дотримана процедура притягнення до відповідальності судді, інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.

Також, Верховний Суд зазначив, що матеріали кримінального провадження ВАСУ не витребовувалися, так само як і матеріали, направлені ТСК до ВРЮ разом із висновком, на підставі яких ТСК та ВРЮ ґрунтували свої висновки, а отже й не досліджувались.

Верховний Суд при вирішенні справи за результатом аналізу застосованих норм матеріального права дійшов таких висновків.

Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, обраного безстроково, встановлюються Вищою радою юстиції за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції висновку про порушення суддею присяги.

Про внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається рішення.

Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення спірного рішення було дискреційним повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією Вищої ради юстиції - колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. Вища рада юстиції у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Розгляд висновку ТСК про визнання в діях судді порушення присяги та оцінка в ході такого розгляду обставин, викладених у висновку, здійснювалися Вищою радою юстиції під час виконання нею дискреційних повноважень при розгляді питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги). При вирішенні питання про звільнення судді з підстав порушення присяги наявність такого порушення Вища рада юстиції визначала, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з цим питанням.

Вирішуючи справу про оскарження рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема, надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і не має права переоцінювати обставини, оцінку яким надала Вища рада юстиції.

Таким чином, оскаржуване рішення Вищої ради юстиції підлягає лише зовнішньому судовому контролю і факти, установлені компетентним органом за наслідком розгляду висновку ТСК, не підлягають оцінці суду.

Верховний Суд установив, що Вища рада юстиції діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад та повноваження Вищої ради юстиції, та ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги, виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки судді та які були установлені Вищою радою юстиції, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановдення слідчим суддею ОСОБА_1 ухвало від 11.02.2014) (далі - КПК України) встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 КПК України).

Відповідно до частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (частина перша статті 412 КПК України).

Вища рада юстиції в оскаржуваному рішенні встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, врахувала зміст позитивної характеристики судді за місцем роботи, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, який регламентує питання обрання запобіжного заходу, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, дослідила і оцінила дії судді ОСОБА_1 під час ухвалення рішення про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо його відповідності вимогам такого закону, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, у чому полягає особлива тяжкість таких дій судді, визначила негативні наслідки від таких дій.

Вища рада юстиції, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, встановила, що слідчий суддя ОСОБА_1 під час ухвалення рішення про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Суддя ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя вчинила дії, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності, свідчать про несумлінне виконання нею своїх службових обов`язків, принижують авторитет судової влади.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22.02.2013 ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

У Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23, наведено визначення принципу об`єктивності судді: «Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011

№ 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.

Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком Вищої ради юстиції про те, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 , порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у виді внесення подання Вищої ради юстиції про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.

Окремо Верховний Суд звертає увагу, що обставини незаконного тримання під вартою учасників Революції Гідності були предметом дослідження ЄСПЛ, зокрема, у справах «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunovand. Ukraine, заяви № 15367/14 та 13 інших), «Луценко та Вербицький проти України» (Lutsenko and. Ukraine, заяви № 12482/14 та № 39800/14), «Кадура та Смалій проти України» (Kadura. Ukraine, заяви № 42753/14 та № 43860/14), «Дубовцев та інші проти України» (Dubovtsev. Ukraine, заяви № 21429/14 та 9 інших) та «Воронцов та інші проти України» (Vorontsov. Ukraine, заяви № 58925/14 та 4 інших), у яких ЄСПЛ 21.01.2021 постановив, одноголосно, що мала місце низка порушень: статті 3 (заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Конвенції, пунктів 1 і 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканість), статті 11 (свобода зібрань та об`єднань), статті 2 (право на життя), та статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

У зазначених справах ЄСПЛ зауважив, що багато з рішень про тримання під вартою були свавільними. Він дійшов висновку, що владні органи умисно намагались завадити початково мирним протестам, використовуючи для цього надмірне насильство та незаконні затримання. Загалом ЄСПЛ виявив ознаки того, що встановлені порушення були частиною певної стратегії владних органів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи представників позивачки та відповідача, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 при ухваленні рішення про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону.

Оцінюючи аргументи позивачки щодо наявності у Вищої ради юстиції підстав для залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії від 10.06.2015 № 57/02-15, а саме: факту звернення до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів із відповідними заявами особами, які, як вважає позивачка, не є суб`єктами такого звернення, визначеними у частині другій статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»; факту розгляду Тимчасовою спеціальною комісією матеріалів стосовно судді поза межами строку повноважень цієї комісії, суд зважає на таке.

Аналіз норм Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції, свідчить, що Тимчасова спеціальна комісія, яка утворена з метою реалізації цього Закону, зокрема задля проведення перевірки суддів суду загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості, є державним тимчасовим спеціальним органом, що здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту. За результатами проведення перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює обґрунтований висновок.

Аналіз норм Закону України «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 30.07.2015 № 355/0/15-15 (із змінами та доповненнями), якими визначено процедуру звільнення суддів, а також Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» свідчить, що повноваження щодо перевірки заяв на відповідність вимогам, установленим Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» має Тимчасова спеціальна комісія, яка наділена правом, у разі виявлення невідповідності заяви вимогам цього Закону, повернути заяву заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 2 зазначеного Закону. Направлений Тимчасовою спеціальною комісією до Вищої ради юстиції висновок є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції. Вища рада юстиції не мала повноважень залишати такий висновок без розгляду.

Оцінюючи аргументи позивачки про те, що Вища рада юстиції мала застосувати строки застосування до судді дисциплінарного стягнення, визначені у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, за які застосовано дисциплінарне стягнення), суд зважає на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час вирішення суддею ОСОБА_1 клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Стаття 88 цього Закону у зазначеній редакції має назву: «Дисциплінарне стягнення стосовно судді та порядок його зняття».

У частині першій статті 88 цього Закону у зазначеній редакції було передбачено єдине дисциплінарне стягнення - у виді догани.

Передбачена статтею 105 цього Закону (у редакції, чинній на час вирішення суддею ОСОБА_1 клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена у Законі як дисциплінарне стягнення.

Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 цього Закону у зазначеній редакції, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до Закону України «Про Вищу раду юстиції», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді і тільки з 27.02.2015 - дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Правила і строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, визначені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, чинного з 27.02.2015).

Стаття 96 цього Закону визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді, зокрема у частині четвертій статті 96 визначено строк застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Враховуючи наведене, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Оцінюючи аргументи позивачки про те, що: Вища рада юстиції притягнула позивачку до відповідальності за ухвалене судове рішення за відсутності умов для застосування такої відповідальності, а саме: за відсутності доказів злочинного наміру або грубої недбалості чи навмисного порушення закону при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; Вища рада юстиції, зазначаючи у рішенні неправильне застосування позивачкою норм процесуального права, перевірила таким чином оцінку суддею доказів, законність та обґрунтованість судового рішення, а не дії судді, Верховний Суд зважає на таке.

Порушення обов`язків судді має наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чи звільнення за порушення присяги. Так, у пункті 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України закріплена підстава звільнення судді з посади за порушення присяги.

У пункті 3.4 рішення від 11.03.2011 у справі № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України зазначив, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків (абзац 7 пункту 3.4 рішення).

Додержання присяги є обов`язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок (абзац 9 пункту 3.4 рішення).

Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального та конституційного зобов`язання судді.

Дотримання суддею своїх обов`язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства (абзац 10 пункту 3.4 рішення).

Зміст присяги судді полягає в урочистому зобов`язанні об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону № 2453-VI у редакції, чинній на час постановлення слідчим суддею ОСОБА_1 ухвали про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою).

Визначення законодавцем у Законі змісту присяги, критеріїв її порушення, підстави звільнення з посади судді за порушення присяги свідчить про покладання на суддю особливо відповідальних обов`язків при здійсненні правосуддя та не звільняє суддю від обов`язку її дотримуватися, незважаючи на те, що суддя не був приведений до такої присяги в урочистій обстановці.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України абзац 12 пункту 3.4 рішення). Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року ( 994_236 ), згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за невиконання (неналежне виконання) одного з обов`язків, прямо визначених законом (пункт 5.1) (абзац 12 пункту 3.4 рішення).

Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час постановлення слідчим суддею ОСОБА_1 ухвали про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) і полягає у вчиненні ним дій, що, зокрема, порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Верховний Суд вважає, що Вища рада юстиції повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. Вища рада юстиції не втручалась у суть постановленого судового рішення, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги.

Оскільки Вища рада юстиції оцінювала не судове рішення, ухвалені суддею ОСОБА_1, а саме дії судді під час судового розгляду, твердження позивачки про те, що оскаржуване рішення містить оцінку її дій та рішень судді під час розгляду справи, не можна вважати обґрунтованим.

Щодо доводів позивачки про те, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади» не відповідає Конституції України, оскільки підписаний виконуючим обов`язки Президента України, передбачає ризики вибіркового правосуддя, порушує принцип правової визначеності стосовно позивачки з огляду на прийняття нею у складі суду ухвал у період, коли цей закон був відсутнім, Верховний Суд зазначає, що цей Закон не визнаний у встановленому законом порядку таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), а також враховує, що цей Закон прийнято з метою відновлення авторитету судової влади та на вимогу громадськості за особливих умов, що склалися у державі.

Оцінюючи в сукупності докази, аргументи сторін, Верховний Суд установив, що Вища рада юстиції, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом, з дотриманням принципу пропорційності, та обґрунтовано прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді ОСОБА_1 за порушення присяги.

Аргументи позивачки спростовані судом наведеною оцінкою, підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-78, 241-246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 920/0/15-15 від 03.12.2015 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Дата складання повного рішення суду 16.03.2023.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева,

Р.Ф. Ханова,

В.П. Юрченко,

І.А. Гончарова,

В.В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду