П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11076/20Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Національного природного парку «Тузловські лимани» та Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року по справі за позовом Національного природного парку «Тузловські лимани» до Татарбунарської районної ради Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради, треті особи - Одеська обласна державна адміністрація, Приморська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, за участі Одеської обласної прокуратури, про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року Національний природний парк «Тузловські лимани» (далі НПП) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Татарбунарської районної ради Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради, треті особи - Одеська обласна державна адміністрація, Приморська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, за участі Одеської обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Татарбунарської РР «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» від 19 червня 2020 року №740-VII.

В обгрунтування позову НПП посилався на те, що вказаним рішенням до території с.Приморське була включена частина територій, яка Указом Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» створено на території Татарбунарського району Одеської області національний природний парк «Тузловські лимани» передана до складу національного природного парку «Тузловські лимани» та в управління НПП.

В той же час, спірне рішення було прийнято без будь-якої участі НПП у процесі його прийняття, без будь-якої оцінки екологічного впливу такого рішення, без будь-якого розпорядчого рішення (узгодження) розпорядника земель державної форми власності, переданих до складу НПП та включених спірним рішенням відповідача до складу населеного пункту - с.Приморське.

Крім цього, позивач посилався на те, що спірне рішення відповідача не має належного обгрунтування розширення меж населеного пункту за рахунок земель НПП та прийняте з поруцшенням процедури його прийняття.

З урахуванням викладеного, НПП вважав рішення Татарбунарської РР «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» від 19 червня 2020 року №740-VII протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням НПП та Одеська обласна прокуратура подали апеляційні скарги.

В апеляційних скаргах зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянти просили його скасувати та задовольнити позов.

Під час судового засідання 22 лютого 2023 року, проведеного за участю представників сторін та за їх згодою, колегія суддів ухвалила перейти до розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» створено на території Татарбунарського району Одеської області національний природний парк «Тузловські лимани».

До території НПП погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу (у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 га земель (у тому числі 3233,18 га земель запасу, 541 га земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Саратське лісове господарство», 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення (т.1, а.с.21).

Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації №1450/А-2012 від 28.12.2012 р. «Про надання земельної ділянки Національному природному парку «Тузловські лимани» у постійне користування для збереження та використання національних природних парків на території Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту)» затверджено проект землеустрою щодо відведення НПП земельної ділянки у постійне користування для збереження та використання національних природних парків із земель, які не надані у власність або користування та перебувають у запасі на території Татарбунарського району Одеської області та надано НПП у постійне користування земельну ділянку загальною площею 2022,0000 га (т.2, а.с.172-173).

Інформація про земельну ділянку внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 5125000000:01:006:0001 17.05.2013 року площею 2022.0000 га.

Рішенням Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №405-V від 24.12.2013 р. «Про затвердження Генерального плану та зонінгу села Приморське» затверджено містобудівну документацію «Генеральний план та зонінг с.Приморське Татарбунарського району Одеської області, загальною площею села 1101,2074 га (т.2, а.с.174).

В подальшому, рішенням Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №85-VII від 26.05.2016 р. надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Татарбунарського району Одеської області згідно Генерального плану та зонінгу с.Приморське (т.1, зворотній бік а.с.55).

Рішенням Татарбунарської районної ради Одеської області №443-VII від 30.05.2018 р. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (т.1, а.с.56).

17.08.2018 р. між Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та ТОВ «Одеський земельний центр» укладено договір на виконання робіт №2, предметом якого було надання послуг: найменування послуг - 71320000-7 Послуги з інженерного проектування «Розробка проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту с Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» (т.1, а.с.45-48).

ТОВ «Одеський земельний центр» було розроблено «Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області».

Рішенням Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №487-VII від 20.12.2018 р. погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, розроблений на підставі рішення 18 сесії VII скликання Татарбунарської районної ради Одеської області №443-VII від 30.05.2018 р., з урахуванням Генерального плану с.Приморське за рахунок включення в межі населеного пункту прилеглих до нього земель сільськогосподарського та іншого призначення, загальною площею 605,3481 га, із збільшенням площі території населеного пункту до 1101,2074 га (т.1, звор. бік а.с.213).

Рішенням Татарбунарської районної ради Одеської області «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» №740-VII від 19.06.2020 р. затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області; встановлено межі с.Приморське площею 1101,2074 га згідно з розробленим проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області; визначено внести відомості про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області до Державного земельного кадастру; покладено відповідальність за збереження межових знаків по зовнішнім межам населеного пункту на Приморську сільську раду (т.1, а.с.39).

Прийняття вказаного рішення, яким, зокрема, встановлено межі с.Приморське площею 1101,2074 га згідно з розробленим проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське, і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час відсутня будь-яка затверджена документація із землеустрою, на підставі якої вносяться відомості щодо обмежень використання земельних ділянок, включених згідно з Указом Президента України №1/2010 від 01.01.2020 р., до складу земель НПП без вилучення площею 25843 га, що підтверджується також листом Відділу у Татарбунарському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 09.02.2021р. № 14/121-21.

Щодо посилання позивача на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №1053/А-2017 від 07.11.2017р. «Про погодження включення земельних ділянок, що увійшли до складу НПП (т.1, а.с.37), суд зазначив, що вказаним розпорядженням передбачено погодження включення земельних ділянок державної власності, розпорядником яких є Одеська обласна державна адміністрація, що увійшли до складу НПП до заповідної зони, зон регульованої та стаціонарної рекреації відповідно до схеми функціонального зонування НПП. Проте, набуття права власності, користування чи іншого речового права щодо земельних ділянок на підставі зазначеного розпорядження не відбулось, натомість останнє лише створює відповідні цільові зони на земельних ділянках.

Суд також зазначив, що включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті (ч.3 ст.173 ЗК України).

З урахуванням наведеного, встановлення меж населеного пункту шляхом затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж цього населеного пункту не призводить до порушення прав землекористувачів. При цьому, з урахуванням приписів ст.45 ЗК України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Доводи представника позивача про можливе подальше використання земельних ділянок в межах с.Приморське для здійснення будівництва та/або приватизації, на думку суду першої інстанції, ґрунтуються на припущеннях про можливі порушення у майбутньому, оскільки вищевказані питання оскаржуваним рішенням не вирішувались та не врегульовувались.

Суд першої інстанції також враховав, що рішенням Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №405-V від 24.12.2013 р. було затверджено містобудівну документацію «Генеральний план та зонінг с.Приморське Татарбунарського району Одеської області, загальною площею села 1101,2074 га». Рішенням Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №487-VII від 20.12.2018 р. погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області із збільшенням площі території населеного пункту до 1101,2074 га, тобто встановлені межі с.Приморське є тотожними площі, вказаній у вищезазначеній містобудівній документації.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, оскаржуване рішення прийнято відповідно до раніше затвердженого Генерального плану населеного пункту с.Приморське та за площею території 1101,2074 га відповідає вказаному плану.

Спірним рішенням відповідача не відбувалось та не передбачено зміни категорій земельних ділянок та/або видів використання землі, тому посилання позивача на те, що позов подано з метою захисту особливо цінних земель природно-заповідного фонду України як у національному, так і у міжнародному контексті; доводи про те, що частина земель державної власності, за рахунок яких збільшена площа с.Приморське, є землями водного фонду та містять ряд обмежень, у контексті спірних правовідносин не беруться судом до уваги.

Також суд наголосив, що за змістом ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об`єктів державної експертизи.

Суд першої інстанції звернув увагу, що у висновку державної експертизи землевпорядної документації №123 від 10.03.2020 р., затвердженому Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, зазначено про усунення зауважень, викладених у п.10 зазначеного висновку, тобто в тому числі зауваження щодо необхідності приведення складу проекту землеустрою у відповідність до ст.46 Закону України «Про землеустрій». При цьому зазначено, що проект оцінюється позитивно та погоджується (т.1, а.с.218). Відтак, твердження позивача про невідповідність проекту землеустрою приписам ст.46 Закону України «Про землеустрій» є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Також суд вказав, що частиною 1 ст.2 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» передбачено проведення стратегічної екологічної оцінки саме схеми землеустрою, проте оскаржуваним рішенням затверджено проект землеустрою, а не схему.

Наданими до суду картографічними матеріалами «Викопіювання зі Схеми планування території Одеської області із зазначенням місця розташування Національного природного парку «Тузловські лимани» та с.Приморське» та «Викопіювання зі Схеми планування територій курортно-оздоровчого та рекреаційного призначення Одеської області із зазначенням місця розташування» НПП та с.Приморське беззаперечно не підтверджено факту розширення меж с.Приморське за рахунок земель, які входять до меж територій НПП.

Відповідні твердження позивача також не підтверджені допитаними в судовому засіданні спеціалістами. Зокрема, останні не змогли надати чітких відповідей на поставлені сторонами питання.

Також, позивачем надано до суду копії картографічних матеріалів водно-болотного угіддя міжнародного значення «Система озер Шагани-Алібей Бурнас», з текстової частини яких вбачається, що площа вказаних угідь складає 32000 га, натомість Указом Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. до території національного природного парку «Тузловські лимани» погоджено в установленому порядку включення 27865 га. Відтак, на думку суду першої інстанції, територіального (графічного) співвідношення території НПП та території водно-болотного угіддя міжнародного значення «Система озер Шагани-Алібей Бурнас» позивачем не обґрунтовано.

Крім того, на підтвердження факту дотримання вимог п.3.2.7 Регламенту, згідно якого про час і місце проведення пленарного засідання депутати повідомляються через засоби масової інформації, а також індивідуально, відповідачем надано копії повідомлення про скликання 30 чергової сесії в місцевій районній газеті «Татарбунарській вісник»; копії телефонних, особистих запрошень на засідання постійних комісій та 30 чергову сесію районної ради з журналу телефонограм районної ради (т.2, а.с. 133-135).

Твердження позивача про те, що план підготовки сесії районної ради не було оформлено у вигляді розпорядження голови районної ради та видано за 30 днів до орієнтовної дати проведення сесії, чим порушено п.333/1 Регламенту, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки розпорядженням Татарбунарської районної ради Одеської області №11/Р-2020 від 16.04.2020 р. затверджено план підготовки пленарного засідання 30 чергової сесії Татарбунарської районної ради VII скликання (т.2, а.с.129-130).

Щодо дотримання п.3.3.4/1 Регламенту відповідач пояснив, що проект рішення «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» опубліковано вчасно на інформаційному стенді районної ради, без зазначення листа Приморської сільської ради, який надійшов 26.05.2020 року.

Також, на думку суду першої інстанції, твердження позивача про порушення п.4.1.6 Регламенту не знайшли підтвердження під час судового розгляду, оскільки оскаржуване рішення опубліковано на сайті районної ради на 5 день після прийняття радою.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, заперечуючи проти позову, Білгород-Дністровська районна рада зазначала, що обов`язковою умовою захисту права, свободи та інтересу позивача є наявність в позивача відповідного права, свободи та інтересу, з приводу та на захист якого поданий адміністративний позов, а саме адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

В обґрунтування твердження про порушення своїх прав внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, НПП посилався, зокрема, на Указ Президента України від 01 січня 2010 року №1/2020 «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани», відповідно до абз.2 п.1 якого до території національного природного парку "Тузловські лимани погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу (у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 га земель (у тому числі 3233,18 га земель запасу, 541 га земель, що перебувають у постійномукористуванні державного підприємства "Саратське лісове господарство, 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.

На думку відповідача, вказана норма не передбачає сама по собі виникнення у НПП права власності, користування чи іншого речового права на зазначені у наведеному пункті земельні ділянки, а лише є передумовою для подальшого оформлення відповідних прав на них «в установленому порядку».

Доказом такого тлумачення (на думку відповідача) наведеного положення Указу є абз.3 пп.1 п.2 Указу, яким передбачено Кабінету Міністрів України забезпечити підготовку протягом 2010-2011 років матеріалів та вирішення відповідно до законодавства питань щодо надання у постійне користування національному природному парку "Тузловські лимани 2022 га земель запасу (у тому числі 1705,169 га земель водного фонду), а також розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками.

Отже, Указом було лише започатковано процедуру врегулювання земельних правовідносин щодо НПП.

Позивачем зроблено також посилання на те, що « 13 грудня 2011 року директором був підписаний акт приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів Національного природного парку «Тузловські лимани», яким засвідчено факт передання НПП під охорону території загальною площею 27865 га земель державної власності».

Водночас, вказаний документ не створює та не надає НПП будь-яких прав щодо вказаних у ньому земельних ділянок, а лише встановлює обов`язок проведення відповідних «першочергових природоохоронних заходів».

Крім цього, приміткою до цього акту передбачено робочій комісії провести ревізію вказаних територій у натурі та подати акти до Мінприроди до «2011 року», що також вказує на відсутність виникнення у НПП будь-яких прав на земельні ділянки згідно вказаного акту.

Отже, набуття права власності, користування чи іншого речового права стосовно земельних ділянок площею 27865 га на підставі акту від 13 грудня 2011 року не відбулось, інформація щодо результатів виконання вимог цього акту НПП до матеріалів справи не надана.

В справі також є копія рішення Одеської обласної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року №1450/А-2012 «Про надання земельної ділянки Національному природному парку «Тузловські лимани» у постійне користування для збереження та використання природних парків на території Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), яким передбачено затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НПП у постійне користування (пункт 1 рішення), та надання парку у постійне користування земельної ділянки загальною площею 2022 га із земель водного фонду, що не надані у власність або користування і перебувають у запасі, для збереження та використання національних природних парків (землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення) на території Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту) (пункт 2 рішення).

На думку відповідача, на підставі вказаного рішення у парку виникло виключно право постійного користування земельною ділянкою площею 2022 га та не виникло жодного речового права стосовно земельної ділянки (ділянок) площею 27865 га.

Також, НПП посилався на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 07 листопаді 2017 року №Т053/А-2017 «Про погодження включення земельних ділянок, що ввійшли до складу "національного природного парку «Тузловські лимани».

Вказаним розпорядженням лише погоджено включення земельних ділянок державної власності, розпорядником яких є Одеська обласна державна адміністрація, що увійшли до складу НПП до заповідної зони, зон регульованої та стаціонарної рекреації відповідно до схеми функціонального зонування НПП, а отже набуття права власності, користування чи іншого речового права стосовно земельних ділянок площею 27865 гектарів на підставі вказаного розпорядження не відбулось.

Також, відповідач посилався на те, що законодавством України не передбачено виникнення та існування окремої форми права власності на землю національних природних парків, у зв`язку із чим вони в будь-якому випадку створюються та діють на земельних ділянках існуючих в Україні форм власності.

Підсумовуючи, відповідач зазначив, що будь-яких передбачених законодавством України прав щодо земельної ділянки (ділянок) площею 25643 га (27665 га - 2022 га) у НПП не виникло, будь-яке порушення права власності або права користування внаслідок прийняття спірного рішення виникнути не може, оскільки ця ділянка (ділянки) не вилучались у їх власників при створенні НПП.

З огляду на це, внаслідок прийняття оскаржуваного НПП рішення, права та охоронювані законом інтереси НПП не були порушені та не підлягають захисту у даній справі.

Колегія суддів вважає вказані доводи в цілому безпідставними та зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст.45 ЗК України).

Положеннями статті 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як було зазначено, Указом Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» створено на території Татарбунарського району Одеської області національний природний парк «Тузловські лимани». До території НПП погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу, що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 га земель, що включаються до складу національного природного парку без вилучення (т.1, а.с.21).

Колегія суддів зазначає, що дійсно, позивачем не доведено, що станом на час виникнення спірних правовідносин ним було зареєстровано в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право постійного користування землями в обсязі 25843 га (у тому числі 3233,18 га земель запасу, 541 га земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Саратське лісове господарство», 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.

Поряд з цим, на думку колегії суддів, вказані обтавини не свідчать про безумовну відсутність у НПП прав щодо земельної ділянки (ділянок) площею 25843 га, які (права) можуть бути піддані судовому захисту (в разі їх порушення) у даній справі.

Як вбачається з Указу Президента України №1/2010 від 01.01.2010 року, на території Татарбунарського району Одеської області НПП створено з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів Північного Причорномор`я та у відповідності до статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Також, у вказаному Указі КМУ постановлено забезпечити розроблення протягом 2010-2012 років та затвердження в установленому порядку проекту організації території національного природного парку "Тузловські лимани", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів.

З положення про НПП вбачається, що парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища існування водоплавних птахів, а також об`єктів Північного Причорномор`я, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. Основними завданнями Парку є: збереження та охорона цінних природних комплексів та об`єктів.

Територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, містобудівної та проектної документації. На території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна; регульованої рекреації; стаціонарної рекреації; господарська. Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної, історико- культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання.

Згідно преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456-XII (Закон № 2456-XII) природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим, законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до статті 7 Закону № 2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Згідно статті 8 вказаного Закону збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

встановлення заповідного режиму;

організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об`єктів;

проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля;

Положеннями статті 14 Закону №2456-XII передбачено, що режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

Положеннями статті 20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;

створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;

проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Згідно із статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України №832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому, відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у розумінні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що у НПП будь-яких передбачених законодавством України прав щодо земельної ділянки (ділянок) площею 25843 не виникло, будь-яке порушення права власності або права користування внаслідок прийняття спірного рішення виникнути не може, оскільки ця ділянка (ділянки) не вилучались у їх власників при створенні НПП.

Крім цього, положеннями ч.4 ст.173 ЗК України передбачено, що землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади.

Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

При цьому, зі змісту статтей 316-319 ЦК України вбачається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На думку суду, прийняття оскаржуваного рішення (наслідком якого є перехід з державної у комунальну власність земель, переданих до складу НПП) безумовно має вплив на права, інтереси та обов`язки НПП, природоохоронної установи загальнодержавного значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України, і впливає на реалізацію мети та завдання створення НПП на визначеній Державою території, якими є збереження, відтворення та раціональне використання унікальних природних комплексів водно-болотних угідь міжнародного значення; збереження та охорона цінних природних комплексів та об`єктів, що свідчить про наявність у НПП процесуального права для звернення до суду з даним позовом.

Крім того, заперечуючи проти позову Татарбунарська районна рада Одеської області зазначала, що відповідно до ст.47 Закону України «Про землеустрій» межі території НПП «Тузловські лимани» встановлено лише на території 2022 га, на решту території - 25843 га межі не встановлено (до Державного земельного кадастру не вносились, в місцевому фонді документації із землеустрою, що ведеться Відділом у Татарбунарському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області відповідна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земель території НПП площею 25843 га відсутня).

Також, Білгород-Дністровською районною радою зазначено, що прийняття Указу Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» не передбачає саме по собі виникнення у НПП права власності, користування чи іншого речового права на земельні ділянки, а лише є передумовою для подальшого оформлення відповідних прав на них «в установленому порядку». Вказаним Указом було лише започатковано процедуру врегулювання земельних правовідносин щодо НПП.

Акт приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів НПП, яким засвідчено факт передання НПП під охорону території загальною площею 27865 га земель державної власності» не створює та не надає НПП будь-яких прав щодо вказаних у ньому земельних ділянок, а лише встановлює обов`язок проведення відповідних «першочергових природоохоронних заходів».

З аналізу наведених посилань вбачається, що відповідачі обгрунтовують безпідставність позовних вимог про скасування рішення Татарбунарської районної ради Одеської області «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» №740-VII від 19.06.2020 р. відсутністю факту набуття НПП прав та обов`язків щодо земель площею 25843 га., які були включені до складу НПП без вилучення.

Водночас, на думку суду, в межах даного спору саме Татарбунарська районна рада Одеської області, як суб`єкт владних повноважень, повинна довести обгрунтованість спірного рішення, за результатом реалізації якого землі державної власності перейдуть до складу земель комунальної власності (на час розгляду справи реєстрація права комунальної власності на вказані землі не була здійснена), оскільки саме Татарбунарською районною радою Одеської області було прийнято рішення №740-VII від 19.06.2020 р., яким було встановлено межі с.Приморське площею 1101,2074 га, тобто у більшому розмірі, ніж була площа с.Приморське до цього, і вказана площа була збільшена, зокрема, за рахунок частини земель, які були надані НПП згідно Указу Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» без їх вилучення, що підтверджується самим проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, яким передбачено включення частини земель НПП у межі с.Приморське (т.1 а.с.202-205), та не оскаржується відповідачами.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно статті 4 вказаного Закону місцеві державні адміністрації знаходяться відповідно в обласних і районних центрах, містах Києві та Севастополі.

Також, згідно вимог ст.21 (повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля) Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація: розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Наведені положення узгоджуються зі змістом статті 17 ЗК України, за якими до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

З аналізу наведеного вбачається, що саме місцеві державні адміністрації (обласні та районні) є тими суб`єктами, які здійснюють розпорядження землями державної власності (за певними виключеннями), а також формалізують таке розпорядження шляхом видання відповідного розпорядчого акту.

Вказане узгоджується з положеннями статті 117 ЗК України, за якими передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Положеннями статті 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Так, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З аналізу наведеного вбачається відсутність у органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Татарбунарська районна рада Одеської області, повноважень щодо розпорядження землями державної власності, які були включені до складу НПП без вилучення, натомість вказані положення ЗК України свідчать (в контексті даної справи), що саме місцеві державні адміністрації є тими органами, які розпоряджаються землями державної власності, що знаходяться в межах її (адміністрації) території.

Поряд з цим, матеріали справи не містять, а відповідачами не надано жодних належних підтверджень наявності відповідного розпорядчого документа місцевої державної адміністрації щодо передачі вищезазначених земель до складу комунальної власності.

Водночас, справа містить розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації №№1053/А-2017 від 07.11.2017 року (т.1 а.с.36), яким погоджено (в т.ч. на підставі ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», що визначає право на розпорядження землями державної форми власності) включення земельних ділянок саме державної власності, розпорядником яких є Одеська обласна державна адміністрація, що ввійшлі до складу національного природного парку «Тузловські лимани», до заповідної зони, зон регульованої та стаціонарної рекреації відповідно де схеми функціонального зонування НПП.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання Б.Дністровської районної ради на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та за наслідками попереднього прийняття та подальшого виконання низки рішень органів місцевого самоврядування, зокрема, рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №405-VI від 24 грудня 2013 року «Про затвердження Генерального плану та зонінгу села Приморське», яким передбачено затвердження генерального плану та зонінгу с.Приморське загальною площею 1101.2074 га, рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 26 травня 2016 року №85-VII «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Татарбунарського району Одеської області згідно Генерального плану та зонінгу с.Приморське», рішення Татарбунарської районної ради Одеської області №443-VІІ від 30 травня 2018 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області».

Колегія суддів зазначає, що виключно законами України визначено повноваження відповідних органів щодо розпорядження землями та порядок і процедуру такого розпорядження. В зв`язку з вказаним суд вважає, що прийняті органом місцевого самоврядування рішення повинні відповідати за змістом та по духу положенням законів, які регламентують питання розпорядження землями, оскільки закон має вищу юридичну силу по відношенню до рішень органів місцевого самоврядування.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на положення статтей 173 та 174 ЗК України, за якими межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

На думку колегії суддів, вказані норми ЗК України регламентують питання саме порядку реалізації та завершення процедури встановлення/зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, водночас, в контексті даної справи (де частина земель державної власності переходить до складу комунальної власності) не є тими законодавчими положеннями, які регулюють питання початку загальної процедури, та не виключають прийняття відповідних рішень визначеними діючим законодавством розпорядниками земель державної форми власності.

З огляду на зазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність повноважень та, відповідно, правових підстав у Татарбунарської районної ради Одеської області для прийняття оскаржуваного рішення про встановлення меж с.Приморське, за результатом реалізації якого фактично відбулось розпорядження землями державної власності неналежним суб`єктом.

Наведені висновки не суперечать положенням п.24 Розділу X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗК України, згідно яких з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, оскільки вказаний пункт містить вийняток щодо земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення, а також з тих підстав, що вказані положення набрали чинності (після внесення змін до Розділу X ЗК України) 27.05.2021 року, тобто пізніше ніж було прийнято оскаржуване рішення відповідача.

Крім того, звертаючись з даним позовом, НПП посилався на ту обставину, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте без дотримання процедури, передбаченої Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку" (далі Закон № 2354-VIII).

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 2 Закону №2354-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини у сфері оцінки наслідків для довкілля, у тому числі для здоров`я населення, виконання документів державного планування та поширюється на документи державного планування, які стосуються сільського господарства, лісового господарства, рибного господарства, енергетики, промисловості, транспорту, поводження з відходами, використання водних ресурсів, охорони довкілля, телекомунікацій, туризму, містобудування або землеустрою (схеми) та виконання яких передбачатиме реалізацію видів діяльності (або які містять види діяльності та об`єкти), щодо яких законодавством передбачено здійснення процедури оцінки впливу на довкілля, або які вимагають оцінки, зважаючи на ймовірні наслідки для територій та об`єктів природно-заповідного фонду та екологічної мережі (далі - території з природоохоронним статусом), крім тих, що стосуються створення або розширення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Дія цього Закону не поширюється на документи державного планування, що стосуються виключно національної оборони або дій у разі надзвичайних ситуацій; бюджети, бюджетні програми та фінансові плани.

Відповідно до ст.1 Закону № 2354-VIII документи державного планування - стратегії, плани, схеми, містобудівна документація, загальнодержавні програми, державні цільові програми та інші програми і програмні документи, включаючи зміни до них, які розробляються та/або підлягають затвердженню органом державної влади, органом місцевого самоврядування.

Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

На думку колегії суддів, містобудівна діяльність охоплює дослідження, проєктування та управління процесами реалізації заходів, що визначають формування і розвиток функціональної та архітектурно-планувальної структури населених місць і районів згідно з демографічними, соціальними, економічними вимогами та природно-екологічними умовами; розвиток інженерної та транспортної інфраструктури; збереження і збагачення оточуючого середовища.

Засобами вирішення містобудівних завдань є раціональна планувальна організація території та узгоджене взаєморозташування житлових районів, виробничих комплексів, рекреаційних зон, громадських центрів тощо.

З аналізу наведеного вбачається, що положення та вимоги вказаного Закону №2354-VIII поширюються на суспільні правовідносини, що виникли під час та/або з метою виконання документів державного планування і поширюється (вимоги закону) на документи державного планування, що стосуються, зокрема, охорони довкілля, містобудування тощо.

Так, як було зазначено вище та вбачається з Указу Президента України №1/2010 від 01.01.2010 року, на території Татарбунарського району Одеської області НПП створено з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів Північного Причорномор`я та у відповідності до статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Також, з положення про НПП вбачається, що парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища існування водоплавних птахів, а також об`єктів Північного Причорномор`я, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. Основними завданнями Парку є: збереження та охорона цінних природних комплексів та об`єктів.

Крім того, судом зазначалось, що спірним рішенням №740-VII від 19.06.2020 р. Татарбунарською районною радою Одеської області було встановлено межі с.Приморське площею 1101,2074 га, тобто у більшому розмірі, ніж була площа с.Приморське до цього, і вказана площа була збільшена, зокрема, за рахунок земель, які були надані НПП згідно Указу Президента України №1/2010 від 01.01.2010 р. «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» без їх вилучення.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірне рішення №740-VII від 19.06.2020 р., прийняте Татарбунарською районною радою Одеської області, є безумовно документом державного планування, яке безпосередньо стосується питання охорони довкілля (в контексті розуміння основної мети створення та функціонування НПП, як природоохоронної організації) та містобудування (з урахуванням факту включення до меж с.Приморське земель, що входять до складу НПП, з можливістю подальшого розпорядження орагану місцевого самоврядування вказаними землями), що свідчить про розповсюдження на вказане рішення №740-VII від 19.06.2020 р. (зокрема, в частині процедури його прийняття) положень Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку".

Відповідно до статті 3 вказаного закону метою стратегічної екологічної оцінки є сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров`я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування.

Стратегічна екологічна оцінка здійснюється на основі принципів законності та об`єктивності, гласності, участі громадськості, наукової обґрунтованості, збалансованості інтересів, комплексності, запобігання екологічній шкоді, довгострокового прогнозування, достовірності та повноти інформації у проекті документа, міжнародного екологічного співробітництва.

Згідно п.4 ч.1 статті 5 Закону №2354-VIII замовник документів державного планування враховує в документі державного планування звіт про стратегічну екологічну оцінку, результати громадського обговорення та консультацій, проведених згідно із статтями 12 та 13 цього Закону, а також результати транскордонних консультацій, проведених відповідно до статті 14 цього Закону.

Наведені висновки також узгоджуються з положеннями ч.4 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за якими містобудівна документація підлягає стратегічній екологічній оцінці в порядку, встановленому Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку". Розділ "Охорона навколишнього природного середовища", що розробляється у складі проекту містобудівної документації, одночасно є звітом про стратегічну екологічну оцінку, який має відповідати вимогам Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку".

Крім того, вищезазначені висновки щодо розповсюдження на спірне рішення Закону №2354-VIII, зокрема, в частині наявності обов`язку у замовника документів державного планування врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку, по суті відповідають змісту статті 46 Закону України «Про землеустрій», за якою проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються саме для створення повноцінного життєвого середовища, створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Зі змісту статті 10 Закону № 2354-VIII вбачається, що стратегічна екологічна оцінка здійснюється у процесі розроблення документа державного планування до його подання для затвердження. Здійснення стратегічної екологічної оцінки забезпечує замовник.

Для визначення обсягу досліджень, методів екологічної оцінки, рівня деталізації інформації, що має бути включена до звіту про стратегічну екологічну оцінку, та необхідності здійснення стратегічної екологічної оцінки незначних змін до документа державного планування, щодо якого раніше здійснювалася стратегічна екологічна оцінка, замовник подає заяву про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки.

Заява про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки повинна містити інформацію про: замовника; вид та основні цілі документа державного планування, його зв`язок з іншими документами державного планування; те, якою мірою документ державного планування визначає умови для реалізації видів діяльності або об`єктів, щодо яких законодавством передбачено здійснення процедури оцінки впливу на довкілля (у тому числі щодо визначення місцезнаходження, розміру, потужності або розміщення ресурсів); а також ймовірні наслідки:

а) для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;

б) для територій з природоохоронним статусом;

в) транскордонні наслідки для довкілля, у тому числі для здоров`я населення.

Крім того, положеннями статті 11 Закону №2354-VIII передбачено, що замовник забезпечує складання звіту про стратегічну екологічну оцінку після врахування зауважень і пропозицій, отриманих у процесі громадського обговорення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки та наданих органами, зазначеними у статтях 6-8 цього Закону.

Звіт про стратегічну екологічну оцінку складається до затвердження документа державного планування та містить з урахуванням змісту і рівня деталізації документа державного планування, сучасних знань і методів оцінювання, зокрема, таку інформацію:

- характеристику поточного стану довкілля, у тому числі здоров`я населення, та прогнозні зміни цього стану, якщо документ державного планування не буде затверджено (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);

- характеристику стану довкілля, умов життєдіяльності населення та стану його здоров`я на територіях, які ймовірно зазнають впливу (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);

- екологічні проблеми, у тому числі ризики впливу на здоров`я населення, які стосуються документа державного планування, зокрема щодо територій з природоохоронним статусом (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);

- зобов`язання у сфері охорони довкілля, у тому числі пов`язані із запобіганням негативному впливу на здоров`я населення, встановлені на міжнародному, державному та інших рівнях, що стосуються документа державного планування, а також шляхи врахування таких зобов`язань під час підготовки документа державного планування;

- опис наслідків для довкілля, у тому числі для здоров`я населення, у тому числі вторинних, кумулятивних, синергічних, коротко-, середньо- та довгострокових (1, 3-5 та 10-15 років відповідно, а за необхідності - 50-100 років), постійних і тимчасових, позитивних і негативних наслідків.

Водночас, з матеріалів справи вбачається та відповідачем фактично самим зазначено про відсутність факту розроблення та, відповідно, врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку під час прийняття спірного рішення №740-VII від 19.06.2020 року. Не вбачається також наявність в проектній документації Розділу "Охорона навколишнього природного середовища", що міг би бути звітом про екологічну оцінку.

На думку суду, не розроблення та не врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку унеможливило дослідження питання наслідків прийняття спірного рішення як щодо довкілля, у тому числі для здоров`я населення, територій з природоохоронним статусом, якими є території НПП, та транскордонні наслідки для довкілля, у тому числі для здоров`я населення, так і стосовно належного вирішення містобудівних завдань та раціонального планування організації території.

Крім того, не було досліджено поточний стан довкілля, прогнозні його зміни стану, якщо документ державного планування не буде затверджено (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень); характеристику стану довкілля, умов життєдіяльності населення та стану його здоров`я на територіях, які ймовірно зазнають впливу (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень); екологічні проблеми та інші обставини.

Більше того, відповідачем не було проведено, та, відповідно, не було враховано в документі державного планування (оскаржуване рішення) громадського обговорення та консультацій з органами виконавчої влади у процесі стратегічної екологічної оцінки (ст.13), а також результати транскордонних консультацій, проведених відповідно до статті 14 цього Закону.

При цьому, доводи відповідача з приводу того, що оскаржуване рішення про встановлення меж населеного пункту не підлягає стратегічній екологічній оцінці, оскільки відповідно до статті 186 ЗК України стратегічній екологічній оцінці підлягає лише один вид документації із землеустрою, а саме - схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць (частина перша ст.186 Земельного кодексу України), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки здійснення стратегічної екологічної оцінки передбачено спеціальним нормативно-правовим актом - Законом №2354-VIII, положення якого поширюються на суспільні правовідносини, що виникли під час та/або з метою виконання документів державного планування і поширюється на документи державного планування, що стосуються, зокрема, охорони довкілля, містобудування тощо (а не лише на схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць). При цьому, як зазначалось вище, оскаржуване рішення є безумовно документом державного планування, яке стосуються охорони довкілля та містобудування, що не було спростовано відповідачами.

Окрім іншого, преамбулою Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (далі Закон №1808-IV) передбачено, що цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

Державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи (ст.1 Закону №1808-IV).

Відповідно до ст.8 та 9 Закону №1808-IV державна експертиза проводиться в обов`язковій, вибірковій та добровільній формах.

Обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Обов`язкова державна експертиза проводиться за клопотанням (заявами) замовників чи розробників об`єктів державної експертизи, а при вирішенні земельних спорів - також за клопотанням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (ст.31 Закону №1808-IV).

Згідно до статті 32 Закону №1808-IV державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості).

При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюється, зокрема, еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Відповідно до статті 35 Закону №1808-IV результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об`єктів державної експертизи.

З наведеного вбачається наявність прямої законодавчої заборони реалізації заходів, передбачених документацією із землеустрою, якими (заходами) в даному випадку є встановлення (зміни) меж населеного пункту, без позитивних висновків державної експертизи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі договору №2 від 17.08.2018р., укладеного між Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та ТОВ «Одеський земельний центр» розроблено «Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області», який погоджено у встановленому порядку та щодо якого проведено процедуру державної експертизи.

Справа також містить висновок державної експертизи землевпорядної документації №123 від 10.03.2020р., затверджений Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області.

Водночас, в п.10 вказаного висновку зазначено низку зауважень до землевпорядної документації, а саме: було вказано на необхідність надати відомості щодо відповідності розробника документації із землеустрою вимогам статті 5 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», склад проекту землеустрою слід привести у відповідність до статті 46 Закону України «Про землеустрій», а саме: рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць; слід уточнити перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади, враховуючи вимоги частини другої статті 117 Земельного кодексу України, відповідно до графічних матеріалів проекту проектна межа с.Приморське перетинає сформовані земельні ділянки. З`ясувати, враховуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення державного земельного кадастру». У завданні на виконання робіт визначити дати складання та затвердження. У проекті землеустрою недостатньо висвітлено інформацію, за рахунок яких земель (територій) передбачена зміна меж населеного пункту с.Приморське Татарбунарського району Одеської області. Уточнити, у разі необхідності долучити погодження відповідно до вимог частини другої ст.186 Земельного кодексу України. Уточнити відомості, зазначені в експлікації земель в проектних межах адміністративно-територіальної одиниці. Узгодити між собою переліки, контури, площі та форму власності земельних ділянок, що включаються в межі населеного пункту. Відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці, села Приморське, внести Державного земельного кадастру.

Підсумовуючи у висновку було зазначено, що представлений на державну

експертизу проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське Приморської сільської ради, Татарбунарського району Одеської області не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, а тому повертається на доопрацювання.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, сам висновок містить надпис від руки з приводу того, що зауваження усунені, висновок оцінюється позитивно та погоджується за підписом начальника відділу державної експертизи В.Гутовського.

Водночас, матеріали справи не містять, а відповідачами не доведено «поза розумним сумнівом» усунення недоліків вказаного проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с.Приморське в частині п.10 висновку, оскільки, на думку суду, лише зазначення від руки про позитивну оцінку без належного обгрунтування не є безумовним доказом виправлення недоліків проекту.

Колегія суддів вважає необхідним враховувати правову позицію ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п. 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Крім цього, відповідно до ст.46 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища, створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Колегія суддів наголошує, що справа не містить жодних відомостей щодо вчинення дій як суб`єктом прийняття спірного рішення, так і посадовими особами с.Приморське щодо узгодження в будь-якому вигляді з НПП питання щодо розширення меж вказаного села за рахунок земель, які надані позивачу (без вилучення) для управління та здійснення, зокрема, природоохоронної дільяності. Не міститься в справі і будь-якого узгодження і з власником земель Державою Україна (яка визначила напрямок використання переданих НПП земель), в тому числі і з розпорядником цих державних земель.

Зазначене свідчить про порушення відповідачем вказаних вимог ст.46 Закону України «Про землеустрій», оскільки спірне рішення було прийнято без врахування інтересів як власника державних земель, так і НПП, який був створений та наділений Державою Україна відповідними повноваженнями та функціями щодо управління переданими йому державними землями та здійснення на цій території природоохоронної діяльності.

Наведені обставини мають грунтовне значення, оскільки з положення про НПП вбачається, що територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, містобудівної та проектної документації. На території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна; регульованої рекреації; стаціонарної рекреації; господарська. Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної, історико- культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання.

При цьому, відповідно до статті 7 Закону № 2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Згідно статті 8 вказаного Закону збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Зазначений принцип на думку суду передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності».

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).

Колегія суддів зазначає, що включення до меж населеного пункту земель (в тому числі частини водойм) з природоохоронним статусом (що безумовно потягне зміну їх власника) є питанням загального інтересу і таким, що впливає на основоположні права людини, зокрема, в частині екологічних прав.

Водночас, допущення відповідачем вищезазначених суттєвих порушень не лише процедури прийняття спірного рішення, а й права як такого (зокрема, розпорядження землями державної власності без належних підстав на це), свідчить, що суб`єкт владних повноважень діяв в неналежний і непослідовний спосіб, що виключає можливість отримувати вигоду від вчинених протиправних дій та безпідставно прийнятих рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірне рішення Татарбунарської РР «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» від 19 червня 2020 року №740-VII прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не пропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод (зокрема, екологічних прав) та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, у зв`язку з чим це рішення не може вважатися законним та підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів не примає до уваги доводи позивача щодо порушення Регламента роботи Татарбунарської районної ради Одеської області при прийнятті спірного рішення, з огляду на таке.

Згідно з ст.14-15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами.

Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Так, в обгрунтування власної правової позиції відповідачем зазначено, що у відповідності до абз.3 п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на інформаційному стенді Татарбунарської районної ради було розміщено план підготовки 30 чергової сесії районної ради (згідно з пунктами 3.3.3./1. і 3.3.3./2. Регламенту роботи районної ради) у вигляді розпорядження із зазначенням кінцевої дати прийому проектів рішень для попереднього розгляду, орієнтовні дати проведення: засідання президії районної ради, окремих та спільних засідань постійних комісій районної ради; терміни доопрацювання проектів рішень; після зазначених засідань, орієнтовна дата проведення сесії.

Також, на підтвердження факту дотримання вимог п.3.2.7 Регламенту, згідно якого про час і місце проведення пленарного засідання депутати повідомляються через засоби масової інформації, а також індивідуально відповідачем надано копії повідомлення про скликання 30 чергової сесії в місцевій районній газеті «Татарбунарській вісник»; копії телефонних, особистих запрошень на засідання постійних комісій та 30 чергову сесію районної ради з журналу телефонограм районної ради (т.2, а.с. 133-135).

При цьому, слід зазначити, що розпорядженням Татарбунарської районної ради Одеської області № 11/Р-2020 від 16.04.2020 р. затверджено план підготовки пленарного засідання 30 чергової сесії Татарбунарської районної ради VII скликання.

Крім того, в контексті порушення п.3.3.4/1 Регламенту відповідачем зазначено, що проект рішення «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» опубліковано вчасно на інформаційному стенді районної ради, без зазначення листа Приморської сільської ради, який надійшов 26.05.2020 року.

Також, колегія суддів погоджується з висновок суду першої існатнції з приводу того, що порушення п.4.1.6 Регламенту не знайшли підтвердження під час судового розгляду, оскільки оскаржуване рішення опубліковано на сайті районної ради на 5 день після прийняття радою.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що досліджувані позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Татарбунарської РР «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» від 19 червня 2020 року №740-VII є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а саме спірне рішення Татарбунарської РР належить до скасування.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Національного природного парку «Тузловські лимани» та Одеської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги Національного природного парку «Тузловські лимани» до Татарбунарської районної ради Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради, треті особи Одеська обласна державна адміністрація, Приморська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, за участі Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Татарбунарської районної ради Одеської області «Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» від 19 червня 2020 року №740-VII.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А.Г.Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.