Справа № 755/4244/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,

за участю

секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

та сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження унесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 квітня 2022 року за № 12022100040000847 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, громадянин України, з вищою освітою, директор ТОВ «Укрбіотехнології», добровольця формування № 10 територіальної громади м. Києва «Континет», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу (далі КК) України в редакції згідно із Законом України № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», у с т а н о в и в :

Суть питання, що вирішується судом

З обвинувального акта, складеного 27 травня 2022 року слідчим Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7 та погодженого того ж дня прокурором Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 , слідує, що ОСОБА_6 , будучи членом добровольчого формування № 10 терироріальної громади м. Києва "Континент", котрий входить до Сил територіальної оборони м. Кижва, перебуваючи на території міста Києва, у невстановленому органом досудового розслідування місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 04 квітня 2022 року, тобто в період дії воєнного стану, що введений в дію Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про введення воєнного стану в Україні", зустрівся з групою невстановлених осіб з метою розроблення злочинного плану щодо подальшого вимагання чужого майна, а саме безоплатної передачі в користування автомобілів, які перебували на території СТО за адресою АДРЕСА_3 , директором якого є ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення, при цьому чітко усвідомлюючи той факт, яке саме майно може бути відчужене чи примусово вилучене в умовах правового режиму воєнного стану, а також порядку вилучення майна фізичних осіб, та відсутністю у нього відповідних повноважень, всупереч Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 02 жовтня 2012 року (зі змінами від 30 березня 2022 року).

Діючи згідно заздалегідь розробленого плану злочинних дій, реалізуючи свій злочинний корисливий намір, направлений на незаконне заволодіння майном, яке тимчасово перебувала у розпорядженні ОСОБА_8 та належить третім особам, шляхом вимагання, 04 квітня 2022 року ОСОБА_6 разом з іншими невстановленими особами, на автомобілі «Фольксваген» приїхали за адресою: АДРЕСА_3 на територію СТО, де встановили фактичну наявність автомобілів, які перебували на ремонті.

В подальшому, цього самого дня, тобто 04 квітня 2022 року ОСОБА_6 , застосовуючи психологічне насилля над ОСОБА_8 наказав ОСОБА_8 визначитись, яку саме кількість автомобілів останній безоплатно передасть в користування ТРО, мотивуючи свої дії воєнним станом та наявністю у нього безмежних повноважень на вчинення відповідних дій в умовах воєнного стану.

Отримавши відмову від потерпілого ОСОБА_8 негайної передачі чужого майна, ОСОБА_6 повідомив, що він та його спільники повернуться наступного дня для отримання відповіді, при цьому висловив погрозу фізичною розправою розправою над ОСОБА_8 в разі відмови від передачі такогомайна, та документів на таке майно.

Продовжуючи свої злочині дії, направлені на вимагання передачі чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення 05 квітня 2022 року ОСОБА_6 , спільно з невстановленою особою, повернувся на СТО за адресою: АДРЕСА_3 , де під час розмови з ОСОБА_8 , маючи на меті залякування потерпілого, схиляння його до передачі майна, повідомив, що у нього є відповідні повноваження на вилучення таких автомобілів, та повідомив, що їх цікавлять виключно позашляховики, при цьому ОСОБА_8 самостійно має вирішити питання з власниками, щодо безоплатної передачі такого майна.

06 квітня 2022 року, продовжуючи втілення свого злочинного плану ОСОБА_6 самостійно повернувся до території СТО, де повідомив, що його цікавить передача автомобіля «Гранд Черокі», який перебував на території СТО, при цьому поцікавився, чи вирішив ОСОБА_8 самостійно питання з власникам транспортних засобів, щодо передачі майна.

ОСОБА_8 повідомив, що власники транспортних засобів, які перебували на ремонтів, не згодні передати зазначене майно на вимогу ОСОБА_6 в його безоплатне користування.

В свою чергу ОСОБА_6 почав вимагати викликати власника вказаного автомобіля для розмови, а також, висловив погрозу фізичною розправою, у випадку переміщення ОСОБА_8 зазначених автомобілів з території СТО до іншого місця з метою їх приховування.

Продовжуючи свої протиправні дії, направлені на вимагання чужого майна, 07 квітня 2022 року, о 10 годині 00 хвилин ОСОБА_6 , спільно з ОСОБА_9 , який раніше не приймав участі у вказаних подіях, не був поставлений до відома про злочинні плани групи осіб, та якого ОСОБА_6 залучив для посилення психологічного тиску на потерпілого, повернулись на територію СТО по вул. Канальна, 1 в м. Києві, де ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_8 , що на даний час його цікавить передача автомобіля «Ренж Ровер», який перебував на ремонті, та висловив вимогу негайної передачі вказаного майна.

ОСОБА_8 повідомив, що власник зазначеного автомобіля не погодиться передати відповідний автомобіль в користування ОСОБА_6 , а він особисто не має на нього документів, оскільки документи знаходяться у власника.

ОСОБА_6 , вперто не бажаючи припиняти своїх протиправних дій, почав вимагати негайно передати йому ключі від автомобіля «Ренж Ровер».

ОСОБА_8 , побоюючись за своє життя та здоров`я, перебуваючи під тиском ОСОБА_10 , що вчинявся відносно нього в період часу з 04 квітня 2022 року до 07 квітня 2022 року передав ОСОБА_6 наявні у нього ключі від автомобіля «Ренж Ровер», після чого останній здійснив спробу запустити двигун вказаного автомобіля, з метою його протиправного вилучення, проте з технічних причин не зміг цього зробити.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, тобто у вимозі передачі чужого майна, з погрозою насильства над потерпілим (вимаганні), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, вчиненому в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Тобто, особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений певне діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за яким йому висунуто обвинувачення ?;(3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на перше та третє питаня, однак відповідає негативно на друге, у зв`язку з чим за наслідками розгляду провадження, кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 353 КК, з огляду на наступне.

Позиція сторін

Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченому обвинувачення за ч. 4 ст. 189 КК, адже він в період квітня 2022 року висунув протиравну вимогу потерпілому передати один з автомобілів, які були на СТО, з погрозою насильства над ним в умовах воєнного стану, що власне і є кримінально караним, згідно ч. 1 ст. 11 КК.

Сторона захисту зауважила, що, як вбачається з ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Обов`язковими елементами складу будь-якого злочину є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії, які оцінюються не є злочином. У цій справі, враховуючи показання потерпілого, відсутні обов`язкові елементи складу злочину за ч. 4 ст. 189 КК України, що вказає на слушність настання наслідків передбачених ч. 1 ст. 373 КПК України.

Мотиви суду

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.

Щодо загально відомих обставини того часу

Є дійсним факт, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.

Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення Констиутційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20).

У зв`язку з цим, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-IX оголошено загальну мобілізацію.

Щодо ситуації у місті Києві та дій обвинуваченого після введення воєнного стану

Відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, правова держава (ст. 1), у якій захист суверенітету і територіальної цілісності є справою всього Українського народу (ст. 17), у зв`язку з чим 28 лютого 2022 року, згідно п. 9 «Положення про добровольчі формування територіальних громад» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449, ініціативна група жителів Дніпровського району міста Києва на своїх зборах від наведеної дати вирішила утворити добровольче формування «Континент» в цій територіальній громаді із затвердженням у якості його командира ОСОБА_11 .

10 березня 2022 року Командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України ОСОБА_12 , відповідно до витягу з Наказу від вказаної дати № 20 «Про призначення командирів добровольчих формувань територіальної громади АДРЕСА_3 », на підставі Закону України «Про основи національного спротиву» та постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449 «Про затвердження Положення про добровольчі формування територіальних громад», подання командирів військових частин згідно протоколів зборів ініціативних груп про утворення добровольчих формувань територіальної громади наказав на підставі подання командира військової частини НОМЕР_1 Сил територіальної оборони та протоколу зборів ініціативної групи призначити командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_5 громадянина ОСОБА_11 . Командиру військової частини НОМЕР_1 Сил територіальної оборони прийняти до безпосереднього керівництва та контролю за діяльністю добровольче формування ІНФОРМАЦІЯ_5.

Того ж дня, тобто 10 березня 2022 року, обвинувачений ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_11 контракт добровольця територіальної оборони, за формою, затвердженою Наказом Міністерства оборони України № 84 від 07.03.22, строком на три роки (див. п. 5 контаркту).

Згідно вказаного контаркту від 10 березня 2022 року ОСОБА_6 є добровольцем добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_5 та на нього за ним поширюється дія статутів Збройних Сил України (див. п. 2 контаркту).

Відповідно до ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджених Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», кожен військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати ти виконувати свої службові обов`язки, що визначають обсяг завдань доручених йому за посадою.

Також обвинувачений отримав відповідне посвідчення серії НОМЕР_3 щодо свого статусу згідно зазначеного контракту.

З довідки начальника штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_13 від 15 березня 2022 року слідує, що обвинувачений ОСОБА_6 є залученим до виконання завдань в інтересах вказаної військової частини, згідно з Законом № 1702-ІХ «Про основи національного спротиву».

Згідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, у місті Київ велись активні бойові дії по 30 квтіня 2022 року.

Щодо подій квітня 2022 року описаних в обвинувальному акті

Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

Так, в цій ситуації, з належених та допустимих доказів, встановлено таке.

Згідно заяви ОСОБА_8 від 06 квітня 2022 року про вчинення кримінального правопорушення слідує, що в ній він поінформував начальника ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області щодо того, що 04 квітня 2022 року на СТО, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Канальна, 1 приїхали люди у військовій формі, які представились військовослужбовцями зазначеного ТРО, але підтверджуючих документів не надали.

В ході бесіди, зазначені особи повідомили, що їм потрібні автомобілі для потреб армії та почали цікавитись наявними автомобілями, які перебували на СТО, їх власниками та ключами від них.

05 квітня 2022 року вказані військові знов навідались на СТО. Під час бесіди, вони запитали чи згодні власники автомобілів передати їх на потреби ТРО.

06 квітня 2022 року військові ТРО знов прийшли на СТО та повідомили, що 07 квітня 2022 року вони прийдуть забирати на власний розсуд автотранспортні засоби, які знаходяться на СТО.

З урахуванням вищевикладеного, заявник просив вжити заходів щодо припинення правопорушень з боку військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_6 в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_4 , передбачених чинним законодавством України.

Будучи допитаним в суді потерпілий ОСОБА_8 зауважив, фактичні обставині тотожні вищенаведеним та вказаним ним в заяві від 06 квітня 2022 року, додавши, що у період зберігання ТЗ на території СТО несе за них відповідальність щодо їх належного зберігання та стану.

Вказав, що 07 квітня 2022 року, коли прибув обвинувачений за ТЗ на СТО його відразу затримали.

Однак, потерпілий однозначно вказав в суді, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, за неправді показання, згідно норм КК України, що при спілкуванні з обвинуваченим, той йому не погрожував, не висловлювався нецензурної лексики, а репліки останнього щодо розмов «поки що по нормальному» сприймав як необхідність попередити власників транспорних засобів про наявність вимог передати майно, що він і зробив.

Будучи допитаним свідок ОСОБА_14 зазначив, що є володільцем ТЗ та залишав його на території СТО для зберігання під відповідальність потерпілого. Щодо картини подій, то свідок очевидцем не був, про виниклу ситуації з ТРО дізнався від ОСОБА_8 та щодо її картини (описи ситуації) надав свідчення тотожні показанням потерпілого.

Свідок ОСОБА_9 підтвердив показання потерпілого щодо картини подій за 07 квітня 2022 року.

Згідно протоколів огляду предметів від 07 квітня 2021 року (рік протоколу є очевидною опискою) слідує, що слідчим Дніпровського УП ОСОБА_15 оглянуто записи з камер відео нагляду на території СТО та установлено, що 06 квітня 2022 року о 11.35.42 год. на територію СТО прибуває ТЗ «Опель» з людьми.

Між ними та потерпілим відбувається діалог про ТЗ в ході якого потерпілому пропонують набрати власника з огляду на питання, котрі виникли щодо його авто в них.

Згідно протоколу огляду предметів від 18 квітня 2021 року (рік протоколу є очевидною опискою) слідує, що слідчим Дніпровського УП ОСОБА_15 оглянуто записи з камер відео нагляду на території СТО та установлено, що 07 квітня 2022 року о 10.08.02 год. на територію СТО прибуває ТЗ, з якого виходять 2 особи, та підходять до потерпілого та відбувається діалог у ході якого, у нього запитують чи спілкувався він з власником ТЗ, то й інформує, що так, але останній не дає авто.

Особи відповідають, що їм зрозуміло, та просять дати номер власника.

Потерпілий запитує в осіб, чи їм відомо чи є це СТО та інформує їх, що це «серйозні» люди.

Йому відповідають, що їм без різниці, так як вони не «отжимают», а беруть покористуватися в військових цілях.

Далі в ході діалогу ці особи вказують вчергове «мы же не забираем, мы вернем».

Потерпілий запитує, чи є у них документи, ті відповідають, що так, та зауважують, що нададуть повний пакет власнику ТЗ.

На уточнююче запитання потерпілого, який саме пакет вказують, що ті, котрі передбачено по закону, зокрема «письмо - акт изьема».

Досліджені судом відеозаписи, як речові докази, відповідно до ст. 357 КПК, вказують на те, що загальна картина подій відповідає наведеній слідчою у протоколах перегляду відеозаписів.

В свою чергу, будучи допитаним в суді, у порядку ст. 351 КПК України, обвинувачений ОСОБА_6 підвердив картину подій описану вище, зокрема, в частині показань потерпілого в суді, свідка ОСОБА_9 , відомостей встановлених протоколів перегляду відеозапису в т.ч. в частині того, що з 10 березня 2022 року уклав контракт та став добровольцем ТРО. На СТО дійсно приїздив, спілкування з потерпілим щодо питаня передання ТЗ для потреб ТРО у військових цілях пов`язаних з захисту Вітчизни в умовах воєнного стану.

Обвинувачений вказав, що вимагання не вчиняв, потерпілому в ході спілкування не погрожував, ТЗ був потрібний ТРО для реалізації покладених на неї завдань, в т.ч. з огляду на фактичну ситуації у місті Києві в перших числах квітня 2022 року, яка була складною, оскільки місто до 30 квітня вказаного року належало до території, де велись активні бойові дії, відповідні і рішення мали бути оперативними та можливо і певною мірою екстраординарними, однак потрібними в ситуації того часу.

Загальна оцінка картини подій зафіксованої в акті щодо вимагання

За наслідками цього судового розгляду, Суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК з наданням останнім рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених тим же Кодексом, безпосередньо дослідивши усі докази та інші матеріали, у порядку ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, й заслухавши доводи сторін з боку обвинувачення та захисту, тим самим провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, установив, що обставини вимагання описані в акті не є доведними в ході розгляду справи судом, хоча всилу ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора.

Так, в статті189 КК йдеться про те, що кримінально-караним є вимагання, тобто вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру поєднана з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров`я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

За наслідками даного розгляду цих обставин не встановлено. Тобто обставини визначені ст. 91 КПК щодо вимагання не є встановленими.

Оцінка судом доказів, які сприйнято критично

Щодо того, що згідно протоколів обшуку від 07 квітня 2022 року в обвинуваченого за місцем проживання, особистого, в ТЗ виявлено грошові кошти, предмети схожі на зброю, то Суд зауважує, що згідно даних військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2022 року це саме та зброя, котра знаходить на балансі в/ч, а обвинувачений згідно посвідчення серії НОМЕР_3 та контракту добровольця територіальної оборони, затвердженого Наказом міністерства оборони України № 84 від 07.03.22 є добровольцем добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно пункту 2 контракту, як уже зазначалося судом, на добровольця поширюється дія статутів Збройних Сил України. Пунктом 1 передбачено обов`язок добровольця вміло володіти та застосовувати особисту та/або надану зброю (мисливську, стрілецьку, інші види озброєння та боєприпаси до них у порядку, визначеному КМУ).

Відповідно, наявність у ході слідчої дії - обшук у обвинуваченого зброї в повній мірі відповідає його перебуванню у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_5.

Потерпілий в суді не вказував на наявність зброї в обвинуваченого при спілкуванні або ж її певного використання чи демонстрації йому цілеспрямовано останнім.

Згідно акта йдеться про «психологічне насилля», дані про певну зброю, як форму погрози, навіть не висувалися, а тому ці докази (дані встановлені в ході обшуків в обвинуваченого), в ключі наведеного та, з урахуванням норм ч. 3 ст. 337 КПК, не відповідають критеріям ст. 85 КПК.

Встановленість факту їх неналежності, як доказів, в свою чергу, не обумовлює потреби суду надавати їм оцінку, за критеріями допустимості, з передумов вказаних захистом, щодо застосування в квітні та травні 2022 року положень ч. 1 ст. 615 КПК, в розрізі норм ст.ст. 4-6 вказаного Кодексу, зокрема в ключі даних викладених у рапорті начальника СВ ВП №4 Дніпровського УП Нежур Марини від 08.04.2022 (Суд відмічає, що у рапорті описуються події 08.04.22 в той час, як процесуальні рішення щодо обшуку, арешту майна датовані 07.04.22, відповідно для суду залишилось відкрити питанням, що саме та яким чином доводить такий рапорт щодо дій за дату, котра передує подіям описаним в рапорті).

В частині протоколу затримання обвинуваченого від 07 квітня 2022 року, то він не підписаний слідчим Дніпровського УП ОСОБА_16 , а тому не може бути вагомим доказом певних фактичних даних, так як згідно ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» складовою реквізиту документу є його підпис. Підпис має містити найменування посади особи, яка підписує документ (у повній формі, якщо документ надрукований не на бланку, у скороченій - на документі, надрукованому на бланку), особистий підпис (окрім електронних документів), власне ім`я і прізвище.

Тим самим, є дійсний факт, що підпис - реквізит службового документа, який надає документу юридичної сили і свідчить про відповідальність особи за його зміст. Підпис (службового документа) (англ. autograph, countersign) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

В цій ситуації відсутній підпис у документі його ініціатора, а тому такий документ не має юридичної сили, в силу вищевказаного.

Щодо інших доказів, котрі надавала сторона обвинувачення, як-то: протокол обшуку від 07 квітня 2022 року за місцем мешкання ОСОБА_9 та його особистого обшуку, зокрема в частині виявлених у нього речей в ході цих слідчих дій, протокол його затримання від 07 квітня 2022 року, огляду речей від 18 квітня 2022 року, то вони також не відповідають критеріям належних, відповідно до ст. 85 КПК, так як ОСОБА_9 є свідком в цьому провадженні, та прокурором не надавалися на підтвердження обставин вказаних ст. 91 КПК.

Фактичні обставини встановлені судом за наслідками розгляду провадження

Відповідно, проаналізувавши усі фактині дані, не як факти об`єктивної дійсності, а як відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні Суд встановив, що у провадженні, на підставі належних та допустимих доказів, з`ясованим є те, що обвинувачений будучи особою, на яку поширюється з 10 березня 2022 року дія статутів Збройних Сил України, тобто йдеться про зобов`язання додержуватися законів України, у супереч діючого законодавства, в дати наведені в акті, при комунікації з потерпілим висунув вимогу про передачу ТЗ, котра не витікала з його повноважень за контрактом, що, хоча і не підпадає під дію ч. 1 ст. 356 КК України, в силу відсутності даних про заподіяння значної шкоди, однак вказує на ознаки діяння, що за своїми кретеріями відповідає адміністративному проступку - самоуправство (ч. 1 ст. 186 Кодексу України про адміністративні правопоуршеня), тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам.

Відповідність вчиненого критеріям адмінстативного проступку в свою чергу вказує на наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_6 , в описаній ситуації, ознак кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 353 КК України - самовільне присвоєння владних повноважень.

Висновки щодо протиправності вимоги з боку обвинуваченого у відношенні потерпілого передати ТЗ та їх відповідність критеріям кримінально-караних слідують з такого.

Згідно Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі Закон) в редакції чинній на квітень 2022 року слідує, що цей Закон визначав механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 4 Закону передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради . У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

Станом на дату описану в акті м. Київ відносилось до місцевості, де велись активні бойові дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

В ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням є: Генеральний штаб Збройних Сил України; командування видів Збройних Сил України; об`єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з`єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Тобто, обвинувачений, враховуючи умови контакту, не відносився до «військового командування», в розумінні ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ч. 2 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а тому не був компетентним (уповноваженим) приймати рішення передбачені ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Також слід зауважити, що ст. 6 Закону регламентовані Особливості передачі та примусового відчуження комунального майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, які передбачають у собі таке:

[… 1. З ініціативою про безоплатну передачу комунального майна у державну власність до відповідної місцевої ради звертаються: 1) для задоволення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану - військове командування; 2) для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, - військове командування, орган, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану.

… 4. Акт приймання-передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом. В акті приймання-передачі зазначаються: 1) назва місцевої ради та військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану; 2) повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, за якою було закріплено майно; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (за наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації, у тому числі для нерухомого майна - місцезнаходження, для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані.

До акта приймання-передачі додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки.

5. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі. …].

Тобто, за встановлених обставин взаємовідносин потерпілого та обвинуваченого не були дійсними і обставини передбачені ст. 6 Закону.

Відповідно вказане дозволяє констатувати суду факт, відповідності дій обвинуваченого критеріям ч. 1 ст. 353 КК.

Так, об`єктом цього кримінального правопорушення є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади.

Об`єктивну сторону злочину утворює сукупність двох взаємопов`язаних ознак: 1) самовільне присвоєння владних повноважень; 2) вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження суспільно небезпечного діяння.

Під самовільним присвоєнням владних повноважень розуміється неправомірне порушення встановленого порядку, за відсутності підстав прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу.

Форма, в якій це подається, може бути різноманітною: пред 'явлення підроблених документів, використання форменого одягу, замовчування свого дійсного статусу у випадку помилкового сприйняття іншими особами винного як службової особи тощо.

Владними повноваженнями є сукупність прав та обов`язків службової особи, яка за своїм статусом є представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу.

Самовільне присвоєння владних повноважень утворює склад злочину, передбачений ст. 353 КК, лише тоді, коли воно поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. Такими діяннями слід визнавати, зокрема, адміністративні правопорушення.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження суспільно небезпечного діяння.

Суб`єкт злочину загальний. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Всі складові (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона цього діяння (ч. 1 ст. 353 КК) є наявними.

Щодо підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення

Згідно ч. 3 ст. 337 КПК зметою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

В постанові від 19 жовтня 2021 року в справі № 552/2540/20 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вказав, що межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені названою нормою, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.

Закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства.

Відмова від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить в становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.

Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).

Отже, Суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, бо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, та з урахуванням того, що закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не узгоджується із завданнями кримінального судочинства, а відмова від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Наведе дозволяє суду за наслідками цього судового розгляду на підставі досліджених доказів визнати доведеним, що ОСОБА_6 , будучи добровольцем добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_5 та на якого з 10 березня 2022 року поширюється дія статутів Збройних Сил України (див. п. 2 контракту), в тому числі зобов`язання свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати ти виконувати свої службові обов`язки, що визначають обсяг завдань доручених йому за посадою, діючи у супереч норм ст. 6 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», 04 квітня 2022 року прибувши на територію СТО, за адресою: м. Київ, вул. Канальна, буд. 1, на автомобілі «Фольксваген», встановив фактичну наявність автомобілів, які належали третім особам та знаходились у розпорядженні ОСОБА_8 ..

Надалі, ОСОБА_6 висунув ОСОБА_8 вимогу визначитись з тим, яку саме кількість автомобілів останній безоплатно передасть в користування ТРО, мотивуючи свої дії воєнним станом та наявністю у нього повноважень на вчинення відповідних дій в умовах воєнного стану.

Отримавши відмову від ОСОБА_8 щодо передачі майна, ОСОБА_6 повідомив, що він повернеться наступного дня для отримання відповіді, при цьому висловив ОСОБА_8 пропозицію обдумати сказане ним.

В подальшому 05 квітня 2022 року ОСОБА_6 знову прибув на СТО за адресою: м. Київ, вул. Канальна, 1, де під час розмови з ОСОБА_8 повідомив, що у нього є відповідні повноваження на вилучення автомобілів в воєнний стан, та повідомив, що його цікавлять виключно позашляховики, при цьому ОСОБА_8 самостійно має вирішити питання з власниками, щодо безоплатної передачі такого майна.

06 квітня 2022 року ОСОБА_6 в чергове прибув на території СТО, де повідомив, що його цікавить передача автомобіля «Гранд Черокі», який перебував на території СТО, при цьому поцікавився, чи вирішив ОСОБА_8 самостійно питання з власником транспортного засобу, щодо передачі останнього.

ОСОБА_8 повідомив, що власники транспортних засобів, які перебували на ремонтів не згодні передати зазначене майно на вимогу ОСОБА_6 в його безоплатне користування.

В свою чергу ОСОБА_6 вказав викликати власника вказаного автомобіля для розмови.

Після чого, 07 квітня 2022 року о 10 годині 00 хвилин ОСОБА_6 , спільно з ОСОБА_9 , який не приймав участі у вказаних подіях, не був поставлений до відома про наявні плани останнього, та якого ОСОБА_6 залучив для посилення психологічного тиску на потерпілого, повернулись на територію СТО по вул. Канальна, 1 в м. Києві, повідомив ОСОБА_8 , що його цікавить передача автомобіля «Ренж Ровер», який перебував на ремонті, та висловив вимогу негайної передачі вказаного майна.

ОСОБА_8 повідомив, що власник зазначеного автомобіля не погодиться передати відповідний автомобіль в користування ОСОБА_6 , а він особисто не має на нього документів, оскільки документи знаходяться у власника.

ОСОБА_6 , не бажаючи припиняти своїх протиправних дій, вчергове висунув вимогу передати йому ключі від автомобіля «Ренж Ровер».

ОСОБА_8 , враховуючи зазначене та беручи до уваги дії вчинювані по відношення до нього в період часу з 04 квітня 2022 року до 07 квітня 2022 року, передав ОСОБА_17 наявні у нього ключі від автомобіля «Ренж Ровер», після чого останній здійснив спробу запустити двигун вказаного автомобіля, однак був затриманий правоохоронними органами.

Наведе вказує, що дана вимога не витікала з повноважень ОСОБА_6 за контрактом, що, хоча і не підпадає під дію ч. 1 ст. 356 КК України, в силу відсутності даних про заподіяння значної шкоди, однак вказує на ознаки діяння, що за своїми критеріями відповідає адміністративному проступку - самоуправство (ч. 1 ст. 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення), тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам.

Відповідність вчиненого критеріям адміністративного проступку в свою чергу вказує на наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_6 , в описаній ситуації, в період часу з 04 квітня 2022 року до 07 квітня 2022 року, самовільного присвоєння владних повноважень, котрі йому не належать в силу норм Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

При кваліфікації дій обвинуваченого, Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Отже, Суд здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 353 КК України, оскільки він вчинив самовільне присвоєння владних повноважень.

Щодо оцінки доводів захисту про порушення порядку встановленого КПК

Суд враховує, що Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20 березня 2018 року в справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У світлі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. Верховний суд України постанова від 16 березня 2017 року в справі № 671/463/15-к).

Здійснивши таку оцінку у відношенні доказів, котрі захист уважає за слушне сприймати критично, судом з`ясовано наступне.

Захист посилається на порушення правил підслідності, з огляду на орієнтири сформовані в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року (справа № 520/8432/16-к).

Суд погоджується з тим, що питання підслідності є вагомим. Водночас зауважує, що ч.1 ст. 214 КПК передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 218 КПК досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

В заяві про злочин від 06 квітня 2022 року (котра не містить у собі інформації про її реєстрацію в СБ України та вхідний номер) потерпілий чітко вказав адресу СТО, вул. Канальна, котра знаходиться у межах Дарницького району міста Києва, та зазначив, що всі події, прибуття військових відбувалося саме на території СТО.

З рапорту начальника 2 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_18 від 06 квітня 2022 року слідує, що заяву потерпілого було скеровано до Дніпровського УП, так як ознаки злочину за ст. 189 КК ним убачалися в діях військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_6 в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_7 .

У підсумку провадження надійшло до Дніпровського УП на підставі листа без дати та вихідного начальника Головного відділу з протидії системним загрозам управлінню державною В. Галицького від 06 квітня 2022 року. В листі містяться посилання на норми ст. 214, 216 КПК.

Згідно листа керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_19 від 29 червня 2022 року слідує, що у період з 06 квітня 2022 року по 27 травня 2022 року ця прокуратура працювала з понеділка по четвер з 08:00 год. до 17:00 год., п`ятницю з 08:00 год. до 15:45 год.

З листа Дарницького УП ГУ НП в м. Києві вбачається, що УП в період з 06 квітня 2022 року по 27 травня 2022 року здійснювало свою діяльність в умовах воєнного стану, як орган досудового розслідування, а саме здійснювалась робота по прийому та реєстрації заяв і повідомлень громадян про вчинення кримінальних правопорушень та реєструвались до ЄРДР, а також проводилось їх досудове розслідування.

Групу слідчих визначено 06 квітня 2022 року та в постанові про її формування вказано адресу подій - АДРЕСА_3 .

Групу прокурорів сформовано у провадженні 06 квітня 2022 року та в постанові про її визначення вказано адресу подій - АДРЕСА_3 .

За змістом ч. 2 ст. 218 КПК в редакції Закону № 1888-IX від 17.11.2021 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України та пов`язаного з цим удосконалення роботи деяких державних правоохоронних органів», котра чинна з 25 листопада 2021 року, слідує, що якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов`язаний протягом п`яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Прокурор розглядає письмове повідомлення слідчого протягом десяти днів з дня його отримання та в разі підтвердження наведених у ньому обставин зобов`язаний прийняти постанову про визначення підслідності.

Прокурор у разі самостійного встановлення обставин, що свідчать про необхідність визначення іншої підслідності, протягом десяти днів з дня встановлення таких обставин зобов`язаний прийняти постанову про визначення підслідності.

Стаття 615 КПК не містить відмінних умов щодо правил підслідності, ні ж ті, що зазначені в ст. 218 КПК в період воєнного стану.

З огляду на, що Суд констатує, що в цій ситуації, ані слідчий, ані прокурор вимоги ч. 2 ст. 218 КПК не виконали, хоча, з урахуванням норм ст. 115 КПК, самий пізній термін в який кримінальне провадження мало б бути передано до належного органу настав, щонайменше, з 21 квітня 2022 року, оскільки слідчий мав би забезпечити письмове повідомлення прокурору до 10 квітня 2022 року, а прокурор його розгляд до 20 квітня 2022 року.

Відповідно, докази отримані до 21 квітня 2022 року є належними та допустимими (у справі всі докази отримані до вказаної дати). Отже, відсутні приводи та підстави для сприйняття таких доказів критично з підстав вказаних захистом, а саме з огляду на недотримання положень ч. 2 ст. 218 КПК після 21 квітня 2022 року.

Ці висновки обґрунтовуються супутньо судом і тим, що відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

Таким чином, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, суд повинен, насамперед, з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Такі висновки сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22), вказавши на те, що у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо.

У розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.

Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.

На переконання суду, якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК, у межах дотримання строків, котрі витікають з норм ч. 2 ст. 218 КПК, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК» у значенні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими.

У цьому кримінальному провадженні здійснено процесуальні дії та прийнято рішення, які належать до повноважень слідчого за законом та у межах сстроків визначених ч. 2 ст. 218 КПК.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, заперечення захисту не містять аргументів про порушення будь-яких конвенційних або конституційних прав, свобод чи інтересів обвинуваченого в результаті здійснення досудового розслідування саме СВ Дніпровського УП в період до 21 квітня 2022 року, так само як і конкретних фактів, які би вказували на упередженість слідчого чи прокурора, могли свідчити про їх особисту заінтересованість у результатах кримінального провадження або перешкоджали участі в ньому в силу інших прямих заборон, передбачених КПК.

З огляду на вищенаведене Суд не убачає підстави для констатації факту порушення вимог ст. 87 КПК по відношення до зазначених доказів в підрозділі «щодо подій квітня 2022 року описаних в обвинувальному акті» цього судового рішення.

Посилання захисту на рішення ВС у справі № 520/8432/16-к по відношенню до обставин цієї справі не є релевантним та слушним, оскільки судом в цьому провадженні аналізувалися норми статті 218 в редакції Закону № 1888-IX від 17 листопада 2021 року, а ВС надав оцінку ст. 218 КПК в редакції, яка була чинною, до прийняття Закону № 1888-IX.

В силу ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

В цій справі процесуальні дії та рішення вчинялися під час дії статті 218 КПК в редакції Закону № 1888-IX від 17 листопада 2021 року.

В частині питання повноважень слідчих, з огляду на сумніви захисту щодо того, що постанову про групу підписано особисто ОСОБА_20 , то Суд зауважує, що параграф ІІ глави 4 КПК України (ст.ст. 91-94) визначає обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні; обов`язок їх доказування; порядок збирання доказів та їх оцінки.

Зміст положень кримінального процесуального закону, зокрема ч. 1 ст. 92, ст. 84 КПК, дає достатні підстави для висновку про те, що справжність підпису начальника СВ УП на процесуальних рішеннях, так само як і будь-якого іншого учасника кримінального провадження на процесуальному документі, що подається від його імені, не відноситься до предмета доказування. Компетентий суб`єкт, котрий приняв відповідне процесуальне рішення не тільки не повинен доказувати належність йому підпису на своєму процесуальному рішенні, зокрема, постанові про створення групи слідчих, він взагалі позбавлений такої можливості.

Якщо припустити зворотне, то судовий процес у значній мірі можна спрямувати на дослідження справжності підписів учасників кримінального провадження на процесуальних документах, з якими вони звертаються до суду, що ускладнить або унеможливить розгляд кримінальної справи по суті та суперечить завданням кримінального провадження, передбаченим ст. 2 КПК України.

Суд переконаний, що констатація факту відсутності повноважень у слідчих на розслідування провадження може мати місце тільки у випадку відсутності підпису в відповідній постанові або при відсутності такої постанови, що власне і вказано у постановах ВС від 22 лютого 2021 року в справі № 754/7061/15 та від 03 травня 2022 року в справі № 696/99/21, а саме зауважено, що процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані суб`єктом, який не мав на те законних повноважень.

Понад це, Суд зауважує, що, навіть, якщо погодитись з аргументами захисту, то все одно не можна ігнорувати наявні у справі фактичні дані, адже впостанові від 11 квітня 2019 року в справі № 642/5974/13-к Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вказав, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано, та показання потерпілих та/або свідків, а в цій ситуації ці дані вказують на вчинення обвинуваченим дій, котрі відповідають кваліфікації за ч. 1 ст. 353 КК.

Мотиви призначення покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням того, що за частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують або ж обтяжують покарання, відповідно до ст. 66, 67 КК України, не установлено.

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 353 КК у виді арешту, оскільки Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, ця міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Згідно п.п. а) п. 1) ч. 1 ст. 72 КК обвинуваченому слід зарахувати строк його поперднього ув`язнення з 07 квітня 2022 року по 06 червня 2022 року з розрахунку день за день.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК, яка регламентує, що попереднє ув`язнення зараховується судом за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може звільнити засудженого від його відбування, а тому суд вважає за необхідне звільнити обвинуваченого від відбування покарання у виді арешту по його повному відбуттю.

Питання щодо речових доказів Суд вирішує у порядку ст. 100 КПК України.

Питання долі арештованого майна врегульовується судом у порядку ст. 174 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення зач. 1 ст. 353 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді арешту на строк 2 (два) місяці.

Зарахувати ОСОБА_6 строк попереднього ув`язнення у строк покарання з 07 квітня 2022 року по 06 червня 2022 року та відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України звільнити останнього від його (покарання) відбування по повному відбуттю.

Речові докази:

- вилучені 07.04.2022 року, за адресою: м. Київ, вул. Канальна, 1, у ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: мобільний телефон марки Айфон 6, пароль: НОМЕР_5 , IMEI: НОМЕР_6 148 з номером НОМЕР_7 ; каблучка виготовлена з металу золотого кольору; два шнурки від кросівок коричневого кольору повернути ОСОБА_9 ;

- вилучені 07.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_5 , під час проведення обшуку в кв. АДРЕСА_6 за місцем мешкання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: предмет схожий на АК74, № НОМЕР_8 із ремінцем 1 шт; предмет схожий на пістолет Форт-14, чорного кольору, № НОМЕР_9 - 1 шт.; магазин до Форту -14 із набоями у кількості 14 шт., - 1 шт.; магазин до АК74 чорного кольору із позначками «27» та «М» із набоями калібру 5х45 у кількості 27 штук; - магазин до АК74 коричневого кольору із набоями у кількості 30 штук, калібру 5х45: магазин до АК74 подовжений коричневого кольору із набоями до нього калібру 5х45 у кількості 45 штук; підсумок світлого кольору до магазинів під АК74; предмет схожий на ніж із рукояткою коричневого кольору та чохлом коричневого кольору із металевим лезом сірого кольору із номерами на рукоятці та чохлі «524» - 1 шт.; набої до АК74 у кількості 120 штук; посвідчення добровольця територіальної оборони на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 серія 10 №0014 зеленого кольору - 1 шт., повернути ОСОБА_9 ;

- ключ-брилок чорного кольору від автомобіля з наявним маркуванням "Land Rover" - повернути власнику;

- вилучені 07.04.2022 року за адресою: м. Київ, вул. Канальна, 1, у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: з правої кишені штанів ОСОБА_6 мобільний телефон марки Айфон 12 з пошкодженим екраном IMEI НОМЕР_10 з номером мобільного телефону НОМЕР_11 та ключі від автомобіля марки «Фольцваген», повернути ОСОБА_6 ;

- вилучені із автомобіля марки Фольцваген Пасат, н.з. НОМЕР_12 , 07.04.2022 адресою: м. Київ, вул. Канальна. 1, речі, а саме: (1) з лівого пасажирського сидіння вищевказаного транспортного засобу - сумку зеленого кольору, всередині якої знаходився гаманець коричневого кольору марки Кельвін Кляйн із банківськими картками банку Райфайзен НОМЕР_13 , свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки Фольцваген Пасат д.н.з. НОМЕР_14 та номер свідоцтва НОМЕР_15 та грошовими коштами у сумі 702 гривні; (2) із багажного відділення вищевказаного транспортного засобу - пістолет марки Форт 14 з маркуванням НОМЕР_16 та предмет схожий на магазин з маркуванням НОМЕР_17 , предмет схожий на магазин із маркуванням НОМЕР_18 , всередині яких знаходились предмети схожі на набої у кількості 28 штук; (3) із багажного відділення вищевказаного транспортного засобу - коробку 3 предметами схожими на набої калібру 223 Rem у кількості 20 штук, предмети схожі на набої калібру 223 Rem у кількості 37 штук, предмети схожі на набої калібру 9 мм у кількості 29 штук, предмети схожі на набої в упаковці з написом 7.62 x 39-8 по 20 патронів в кожній у кількості 5 упаковок; (4) із салону вищезазначеного транспортного засобу - радіопередавач марки BAOFENG та зарядний пристрій до нього, посвідчення добровольця тер.оборони № НОМЕР_19 на ім`я ОСОБА_6 із багажного відділення вищевказаного транспортного засобу - шість упаковок з предметами ззовні схожі на патрони у кількості 50 штук в упаковці калібром 9 мм; (5) транспортний засіб марки Фольцваген Пасат н.з. НОМЕР_12 , повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- вилучені із квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: предмет схожий на зброю марки «Макберг» с/т НОМЕР_20 ; предмети схожі на набої марки «Federal» у кількості 60 шт., складені у коробки; предмети схожі на набої марки «Federal» у кількості 20 шт., складені у коробку; предмет схожий на набої марки «GGG» у кількості 50 шт., предмет схожий на зброю марки «STOEGER» с/н НОМЕР_21 ; предмет схожий на зброю марки «АК-74» с/н НОМЕР_22 ; предмет схожий на зброю марки «WEATHERBY» с/н НОМЕР_23 ; предмет зовні схожий на магазин споряджений предметами зовні схожими на набої у кількості 4 шт. та один предмет зовні схожий на магазин для зброї без набоїв та предмет зовні схожий на ніж; предмет зовні схожий на зброю марки «Ф-14ТП» с/н НОМЕР_24 складений у коробку з написом «Форд»; флеш накопичувач марки «medial Products» зеленого кольору, клаптики паперу ззвоні схожі на грошові кошти, повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- мобільний телефон марки Айфон-12 в корпусі чорного кольору; рацію з зарядним пристроєм чорного кольору марки BAOFENG; сумку тактичну кольору олива, в якій знаходяться гаманець з банківськими картками в кількості 3 шт та грошові кошти в сумі 702 гривні, повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- предмети схожі на зброю марки Stooger Model 200 та ствол до нього; Weatherby 3 серійним номером НОМЕР_23 з оптичним прицілом в чохлі; Mossberg серійний номер MMR 24688A, чорного кольору з оптичним прицілом та помпою «Стрела ПСУЗВ», в комплекті з магазином, без патронів, повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- п`ять картонних коробок в яких знаходяться патрони мисливські 7,62х39-8 з кулею зі свинцовим осердям; дві картонні коробки з патронами з маркуванням GGG 50 CRTG 55 gr 3.56g) FMJ.223 Rem; три картонні коробки з патронами нарізними 223L Federal Pover shok, 223 REM, куля 64 GR (4,15 г) JSP; картонну коробку з патронами Federal 223 REM картонна коробка з патронами LLAPUA, 223 REM, GB541 HРВТ, повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Арешти на майно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , накладені, згідно постанов керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_21 від 07.04.2022 року у кримінальному провадженні унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.04.2022 за № 12022100040000847, а саме на: (1) мобільний телефон марки Айфон-12 з пошкодженим екраном та ІМЕІ НОМЕР_10 та номером мобільного телефону НОМЕР_25 , ключі від автомобіля Фольцваген; (2) мобільний телефон марки Айфон 6, IMEI: НОМЕР_26 з номером НОМЕР_7 , каблучку виготовлену з металу золотого кольору, два шнурки від кросівок коричневого кольору, ключ-брилок чорного кольору від автомобіля з наявним маркуванням "Land Rover"; (3) предмет схожий на АК74, № НОМЕР_8 із ремінцем - 1 шт, предмет схожий на пістолет Форт-14, чорного кольору, № НОМЕР_9 - 1 шт., магазин до Форту -14 із набоями у кількості 14 шт., - 1 шт., магазин до АК74 чорного кольору із позначками «27» та «М» із набоями калібру 5х45 у кількості 27 штук, магазин до АК74 коричневого кольору із набоями у кількості 30 штук, калібру 5х45; - магазин до АК74 подовжений коричневого кольору із набоями до нього калібру 5х45 у кількості 45 штук, підсумок світлого кольору до магазинів під АК74, предмет схожий на ніж із рукояткою коричневого кольору та чохлом коричневого кольору із металевим лезом сірого кольору із номерами на рукоятці та чохлі «524» - 1 шт., набої до АК74 у кількості 120 штук, посвідчення добровольця територіальної оборони на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 серія 10 №0014 зеленого кольору - 1 шт.; (4) сумку зеленого кольору, всередині якої знаходився гаманець коричневого кольору марки Кельвін Кляйн із банківськими картками банку Райфайзен НОМЕР_13 , свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки Фольцваген Пасат д.н.з. НОМЕР_14 та номер свідоцтва НОМЕР_15 та грошовими коштами у сумі 702 гривні, пістолет марки Форт 14 з маркуванням НОМЕР_16 та предмет схожий на магазин з маркуванням НОМЕР_17 , предмет схожий на магазин із маркуванням НОМЕР_18 , всередині яких знаходились предмети схожі на набої у кількості 28 штук, коробку 3 предметами схожими на набої калібру 223 Rem у кількості 20 штук, предмети схожі на набої калібру 223 Rem у кількості 37 штук, предмети схожі на набої калібру 9 мм у кількості 29 штук, предмети схожі на набої в упаковці з написом 7.62 x 39-8 по 20 патронів в кожній у кількості 5 упаковок, радіопередавач марки BAOFENG та зарядний пристрій до нього, посвідчення добровольця тер.оборони № НОМЕР_19 на ім`я ОСОБА_6 , шість упаковок з предметами ззовні схожими на патрони у кількості 50 штук в упаковці калібром 9 мм, транспортний засіб марки Фольцваген Пасат н.з. НОМЕР_12 ; (5) зброю марки «Макберг» с/т НОМЕР_20 ; предмети схожі на набої марки «Federal» у кількості 60 шт., складені у коробки; предмети схожі на набої марки «Federal» у кількості 20 шт., складені у коробку; предмет схожий на набої марки «GGG» у кількості 50 шт., предмет схожий на зброю марки «STOEGER» с/н НОМЕР_21 ; предмет схожий на зброю марки «АК-74» с/н НОМЕР_22 ; предмет схожий на зброю марки «WEATHERBY» с/н НОМЕР_23 ; предмет зовні схожий на магазин споряджений предметами зовні схожими на набої у кількості 4 шт. та один предмет зовні схожий на магазин для зброї без набоїв та предмет зовні схожий на ніж; предмет зовні схожий на зброю марки «Ф-14ТП» с/н НОМЕР_24 складений у коробку з написом «Форд»; флеш накопичувач марки «medial Products» зеленого кольору, клактиків паперу схожих на грошові кошти іноземної валюти - долари США в сумі 69 800, скасувати.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я: ОСОБА_22