Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 760/1249/22 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5079/2023Головуючий у суді першої інстанції О.Б. КалініченкоСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 01 березня 2023 року місто Київ

Справа №760/1249/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Сіра Ю.М.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року, ухваленеу складі судді Калініченко О. Б., в приміщенні Солом`янського районного суду м.Києва

у с т а н о в и в :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 ро збільшення розміру аліментів, мотивованим тим, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.09.2016 у справі № 760/8560/16-ц шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 19.05.2016 у справі № 760/8560/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.04.2016. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03.06.2019 у справі № 760/5172/19 на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн. щомісячно з 15.07.2019 до 30.06.2022. На даний час ОСОБА_3 навчається на четвертому курсі Київського університету імені Бориса Грінченка на денній формі навчання, а також з вересня 2021 року на кафедрі військової підготовки Національного університету оборони України імені І. Черняховського у місті Києві за програмою офіцерів запасу. Після того, як відповідача звільнено в запас з Головного управління Національної Гвардії України, він став приховувати свої доходи та перестав повністю сплачувати аліменти. На сьогоднішній день знову накопичується заборгованість. Позивач вважає, що матеріальний стан відповідача є задовільним і він має можливість і спроможний утримувати спільного сина, який продовжує навчатися. Інших дітей у відповідача немає, батьків, які б знаходились на його утриманні, теж немає. Посилається на те, що через здорожчання усіх товарів та послуг їй одній важко утримувати сина, який не має постійного офіційного доходу і потребує матеріальної допомоги батька.

Ураховуючи викладене позивач просила збільшити суму стягнутих за рішенням суду аліментів з відповідача на її користь на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, а саме з 3000 грн просила збільшити аліменти на 4 500,00 грн, щомісячно з дати прийняття заяви - 18.01.2022 і до 30.09.2022, оскільки за контрактом, укладеним з Національним університетом оборони України імені І. Черняховського у місті Києві, вартість освітньої послуги становить 24 000,00 грн і діє навчання до 30.08.2023.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопда 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів задовольнено частково. Збільшено розмір аліментів, визначений рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року по справі № 760/5172/19. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, в розмірі 4 500,00 грн щомісяця, починаючи з 18.01.2022 і до закінчення навчання - 30 червня 2022 року. Виконавчий лист №760/5172/19, виданий 02 вересня 2019 року Солом`янським районним судом м. Києва, відкликано та повернуто до справи про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду (фактично в частині визначення періоду стягнення збільшенного розміру аліментів) ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що збільшивши розмір аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання суд у рішенні зазначив, що аліменти у збільшеному розмірі підлягають стягненню у період з 18.01.2022 по 30.06.2022. Проте суд помилково не врахував, що з вересня 2021 року спільний син сторін навчається на кафедрі військової підготовки Національного університету оборони України імені І. Черняховського у м. Києві за програмою офіцерів запасу, а тому суд, визначаючи період у який підлягають стягненню аліменти на дитину, яка продовжує навчання повинен був вказати, що аліменти підлягають стягненню до 30.09.2022. Також зазначила, що звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчатися (унікальний номер справи 760/13168/22) у зв`язку із тим, що спільний син сторін продовжує навчатися у Київському університеті імені Бориса Грінченка на кафедрі політології, магістратура. Термін навчання з 03.10.2022 по 31.01.2024.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу, заочне рішення суду в частині визначення періоду стягнення аліментів просила скасувати як незаконне та необґрунтоване з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся судом про час та дату розгляду справи належним чином, у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У апеляційній скарзі позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року повністю та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Проте зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем фактично оскаржується заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року лише в частині визначення періоду стягнення збільшеного судом розміру аліментів, які стягуються з відповідача на підставі рішення суду. Інших доводів апеляційна скарга не містить. З урахуванням зазначеного суд апеляційнї інстанції переглядає судове рішення лише в частині його оскарження, а саме в частині визначення судом періоду стягнення збільшеного рішенням суду розміру аліментів. В іншій частині заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року не оскаржується, а тому його законність та обгрнутованість в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Розмір аліментів на утримання дитини, визначений судовим рішенням, не вважається незмінним, про що вказуває Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 643/11949/19.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Разом із тим стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначення розміру аліментів. Так, згідно із частиною першою цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.05.2001 року по 08.09.2016 року, що підтверджується рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.09.2016 року.

Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19.05.2016 у справі №760/6761/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.04.2016 і до досягнення його повноліття.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03.06.2019 у справі №760/5172/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 15.07.2019 і до закінчення навчання - 30.06.2022.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також судом установлено, що ОСОБА_3 продовжує навчатися у Київському університету імені Бориса Грінченка на денній формі навчання, строк навчання з 01.09.2018 по 30.06.2022, а також з вересня 2021 року навчається на кафедрі військової підготовки Національного університету оборони України імені І. Черняховського у місті Києві, строк дії контакту - до 30.08.2023.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду копії наступних документів: довідки Київського університету імені Бориса Грінченка № 414 від 14.09.2020 року; додаткового договору до Договору про підготовку фахівця за освітньою програмою першого (бакалаврського) рівня № 97/18ІФФ від 03.08.2018 року; контакту на проведення військової підготовки громадянина за програмою підготовки офіцерів запасу від 02.09.2021 року № 17/19/2021; довідки Київського університету імені Бориса Грінченка від 20.01.2022 року № 02.

За вказаними документами загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання у Київському університеті імені Бориса Грінченка становить 71 280,40 грн., зокрема: 1-й рік (1-й курс) - 16 600 грн., 2-й рік (2-й курс) - 18 226,80 грн., 3-й рік (3-й курс) - 18 226,80 грн., 4-й рік (4-й курс) - 18 226,80 грн., а вартість освітньої послуги у Національному університеті оборони України імені І. Черняховського у місті Києві - 24 000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом про збільшення розміру аліментів присуджених рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03.06.2019 у справі №760/5172/19 з 3 000,00 грн щомісячно на 4 500,00 грн позивач посилається на те, що з моменту подання заяви про стягнення на її користю аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчатися, у твердій грошовій сумі 3 000,00 грн значно зросла плата за комунальні послуги (газ, світло, вода), проїзд, плата за навчання, продукти харчування, предмети гігієни, одяг, взуття, лікування, мобільний зв`язок, медичні препарати та найбюджетніший відпочинок.

Зазначаючи період за який підлягають стягненню аліменти з відповідача на її користь на утримання сина позивач у поданій до суду 31.08.2022 заяві про збільшення позовних вимог просила стягувати аліменти в заявленому розмірі з дня прийняття заяви - 18.01.2022 до 30.09.2022, оскільки за контрактом, укладеним з Національним університетом оборони України імені І. Черняховського у місті Києві, вартість освітньої послуги становить 24 000 грн, контракт діє до 30.08.2023.

Суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 в частині заявлених вимог стягнення аліментів в заявленому розмірі у період 30.06.2022 по 30.09.2022, вважаючи, що такі вимоги позивача не ґрунтуються на законі, оскільки рішенням суду від 03.06.2019 присуджено аліменти до дати закінчення навчання у Київському університеті імені Б. Грінченка - 30.06.2022, а решта вимог позивача не були предметом позову у справі №760/5172/19.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він повністю узгоджуються із наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом обставинам з огляду на таке.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Статтею 49 ЦПК України визначено процесуальні права та обов`язки сторін. Частиною другою статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Частиною третьою цієї статті визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Отже, позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмета позову не допускається. Зміна підстав або предмета позову здійснюється шляхом подання суду відповідної письмової заяви. Зміна підстав або предмета позову можлива лише до початку розгляду судом справи по суті, тобто до того моменту, коли суд почне проголошувати позовну заяву. Ця норма спрямована на усунення зловживання процесуальним правом на зміну підстав або предмета позову. Заява, подана після початку розгляду справи по суті, залишається без розгляду і повертається позивачеві.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Так, у поданій до суду 31.08.2022 заяві про збільшення позовних вимог позивач просила збільшити аліменти, присудженні з відповідача на її користь на утримання сина, який продовжує навчання, за рішенням суду у справі №760/5172/19, щомісячно до 30.06.2022, з 3 000,00 грн до 4 500,00 грн, які стягувати з дня прийняття заяви 18.01.2022 і до 30.09.2022, оскільки за контрактом, укладеним з Національним університетом оборони України імені І. Черняховського у місті Києві, вартість освітньої послуги становить 24 000,00 грн і діє до 30.08.2023.

ОСОБА_3 продовжує навчатися у Київському університету імені Бориса Грінченка на денній формі навчання (строк навчання з 01.09.2018 по 30.06.2022), а також з вересня 2021 року навчається на кафедрі військової підготовки Національного університету оборони України імені І. Черняховського у місті Києві (строк дії контакту - до 30.08.2023).

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 03.06.2019, ухваленим у справі № 760/5172/19 стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання дитини, який продовжує навчання, аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн щомісячно з 15.07.2019 до 30.06.2022.

Таких висновків суд дійшов на підставі довідки Київського університету імені Б. Грінченка від 06.09.2018 за №268, згідно якої строк навчання ОСОБА_3 з 01.09.2018 по 30.06.2022, а тому аліменти суд присудив саме до дати закінчення навчання, тобто з 15.07.2019 (дата настання повноліття дитини) по 30.06.2022.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача за період з 30.06.2022 по 30.09.2022 не були предметом позову ОСОБА_1 у справі № 760/5172/19 , за результатами розгляду якого Солом`янським районним судом м. Києва 03.06.2019 ухвалено судове рішення, яким присуджено стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, розмір яких позивач просить суд збільшити.

Відтак з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, який продовжує навчання в іншому навчальному закладі за перод з 30.06.2022 по 30.09.2022 позивач повинна була звертатися до суду із окремим позовом, оформленим у визначеному законом порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо незгоди позивача із визначеним судом періодом стягнення збільшеного розміру аліментів не підтверджуються належними та допустимими доказами. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині визначення періоду стягнення збільшеного розміру аліментів матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів достатнє мотивоване обґрунтування невідповідності заявлених позивачем вимог в частині визначення періоду стягнення аліментів.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, надані позивачем щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та необґрунтовано відхилив їх колегія суддів оцінює критично, оскільки оскаржуване судове рішення в частині його перегляду ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, яким суд надав належну оцінку і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині визначення періоду стягнення аліментів є законним та обґрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення періоду стягнення збільшеного розміру аліментів відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування в цій частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. В іншій частині (а саме в частині збільшення розміру стягнутих аліментів) заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року не оскаржувалося, а тому його законність і обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевірялася.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині визначення періоду стягнення збільшеного розміру аліментів залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року в частині визначення періоду стягнення аліментів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 14 березня 2023 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна