Справа № 303/8909/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 лютого 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого судді Фазикош Г. В.

суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря Гусоньки З. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Дудурича Ігоря Володимировича, що діє від імені позивачки ОСОБА_1 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 квітня 2022 року, ухвалене суддею Куцкір Ю. Ю., по справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, зміну дати і формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплату вихідної допомоги при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явила позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, зміну дати і формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплату вихідної допомоги при звільненні.

Свої вимоги мотивувала тим, що у вересні 2018 року позивачка була прийнята на роботу до відповідача на посаду касир-оператор у відділення під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 2020 року відповідач видав незаконний наказ № 3 про звільнення позивача з 29 лютого 2020 року за власним бажанням.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 не подавала заяви про своє звільнення за власним бажанням, вона звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10 грудня 2020 року наказ про звільнення за власним бажанням було скасовано та зобов`язано відповідача поновити позивачку на роботі та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Дане рішення тривалий час не виконувалося, однак 28 липня 2021 року відповідач видав наказ № 8 та поновив позивачку ОСОБА_1 на роботі.

29 липня 2021 року бухгалтер відповідача в телефонному режимі повідомив позивачку про поновлення її на роботі, проте з наказом про поновлення позивачка ознайомилася 31 липня 2021 року. Цього ж числа, у зв`язку із неодноразовим порушенням законодавства про працю, тривалим невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, позивачка написала заяву про звільнення датою з 31 липня 2021 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. При цьому, на цій заяві про звільнення відповідач поставив свій підпис.

07 жовтня 2021 року позивачка отримала наказ відповідача № 9 від 10.08.2021 року та трудову книжку, де було зазначена причина звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул, оскільки 29.07.2021 року та 30.07.2021 року без поважних причин позивачка була відсутня на роботі.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 вважає, що вказане звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вона повинна була бути звільнена з 31 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а не 10 серпня 2021 року у зв`язку з прогулом.

У зв`язку з цим позивачка просила: 1) визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про звільнення від 10.08.2021 року № 9 в частині дати та формулювання причин звільнення; 2) змінити дату і причину звільнення із «звільнена на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул» на «звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України» з 31.07.2021 року»; 3) зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки щодо зміни дати та формулювання причин звільнення; 4) стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2021 року по 01.10.2021 року в розмірі 8149, 24 грн.; 5) стягнути вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 16113, 27 грн. (а.с.1-8).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі (а.с.85-88).

На це рішення адвокат Дудурич І. В., що діє від імені позивачки ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що місцевий суд не в повній мірі з`ясував причини відсутності позивача на роботі. Дата видачі наказу про поновлення на роботі не є датою ознайомлення із цим наказом. Повідомлення про поновлення на роботі шляхом надіслання смс не є тотожним вручення наказу про поновлення на роботі. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачка з 21.07.2021 року по 03.08.2021 року перебувала на амбулаторному лікуванні у зв`язку з перебуванням у стані вагітності. Отже, звільнення позивача за прогул є безпідставним. З огляду на це апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.94-100).

У судовому засіданні в апеляційній інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечив та просив її відхилити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів прийшла до висновків, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з таких підстав.

З матеріалів справи слідує, що у вересні 2018 року позивачка була прийнята на роботу до відповідача на посаду касира-оператора у відділення під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 2020 року відповідач видав наказ № 3 про звільнення позивачки з роботи із 29 лютого 2020 року за власним бажанням.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 не подавала заяви про своє звільнення за власним бажанням, вона звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10 грудня 2020 року наказ про звільнення за власним бажанням скасовано та зобов`язано відповідача поновити позивачку на роботі на посаді касира-контролера та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52970,06 грн.

Це рішення було предметом оскарження спочатку в суді апеляційної інстанції, а потім в суді касаційної інстанції. Так, згідно постанови Закарпатського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 грудня 2020 року без змін. Далі, фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 була подана касаційна скарга, однак постановою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

На виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 грудня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 видав наказ № 8 від 28 липня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді касира-контролера. До виконання обов`язків зобов`язано приступити з наступного дня, тобто з 29 липня 2021 року.

З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена в той же день, про що свідчить її особистий підпис (а.с.16).

Відповідно до наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис № 16 від 28.07.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді касира-контролера.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивачка вказувала, що із наказом про поновлення на роботі вона насправді ознайомилася не 28 липня 2021 року, а пізніше. На підтвердження посилалася на копію скриншоту своєї переписки з роботодавцем, датованою 29.07.2021 року (а.с.17). Колегія вважає цей доказ неналежним, не підтвердженим іншими належними доказами. Крім того, факт свого підпису на наказі про поновлення на роботі від 28 липня 2021 року ОСОБА_1 в апеляційній інстанції визнала, як і той факт, що 29 липня та 30 липня 2021 року вона на роботу не виходила, пояснюючи це тим, що не знала про цей обов`язок.

Відповідачем було складено акт про відсутність на роботі позивачки датою 29 липня 2021 року, а також акт про відсутність на роботі датою 30 липня 2021 року (а.с.54).

Натомість, 31 липня 2021 року, тобто через три дні після видачі наказу про поновлення на роботі, позивачка написала заяву про звільнення за власним бажанням, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням законодавство про працю, умов колективного чи трудового договору.

04 серпня 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з листом до ОСОБА_1 з вимогою пояснити про причини відсутності її на робочому місці на посаді касира-контролера на відділенні Нової Пошти с. Зняцево. Відповідь на цей лист позивачка надала лише 16 серпня 2021 року, з якого слідує, що у неї не має обов`язку з`явитися на роботі, а у відповідача є обов`язок провести розрахунок, зробивши запис в трудовій книжці та повернувши цю книжку позивачці (а.с.56).

10 серпня 2021 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 видано наказ № 9 про звільнення ОСОБА_1 з роботи, з посади касир-контролер, за прогул згідно ст. 40 КЗпП України датою з 10.08.2021 року.

Згідно статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

28 липня 2021 року позивачці було відомо про те, що вона поновлена на роботі, про що слідує її підпис на наказі про поновлення на роботі (а.с.16). Однак, ні 29 липня 2021 року, ні 30 липня 2021 року позивачка на роботі не з`явилася. Жодних пояснень з цього приводу не надала.

Натомість 31 липня 2021 року написала заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю. В заяві про звільнення не вказано, які саме порушення законодавства про працю були допущені роботодавцем. Більше того, із записів трудової книжки слідує, що позивачка взагалі не мала наміру повертатися на роботу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , оскільки з 01 жовтня 2020 року влаштувалася на роботу юриста в КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради (а.с.20). Будь-яких доказів поважних причин відсутності на роботі позивачкою не надано.

В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що в період з 21.07.2021 року по 03.08.2021 року знаходилася на амбулаторному лікуванні у зв`язку з перебуванням у стані вагітності, однак будь-яких доказів з цього приводу не надає. Так само не обґрунтовує чому ці докази не були подані раніше, коли справа розглядалася в суді першої інстанції.

Отже, звільнення позивачки за прогул відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки ні 29 липня 2021 року, ні 30 липня 2021 року позивачка на роботі не з`явилася, будучи належним чином повідомлена про наявність наказу про поновлення на роботі та необхідність виходу на роботу.

За цих обставин позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення за прогул, зміни дати і причин звільнення, внесення нового запису щодо причин звільнення, стягнення вихідної допомоги є необґрунтованими та безпідставними. Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

Разом з тим, судом встановлено, що за зверненням позивачки ОСОБА_1 у відповідача була проведена перевірка дотримання вимог законодавства про працю. Цією перевіркою встановлено, що в день звільнення та станом на день проведення перевірки фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не видав позивачці ОСОБА_1 трудову книжку, чим порушив вимоги абз. 5 п. 4.1. розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України № 58 від 29.07.93 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. Інших порушень за результатами проведеної перевірки не встановлено.

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органупрацівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем допущено порушення трудового законодавства в частині видачі трудової книжки, то рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку не може бути визнане законним, а отже підлягає скасуванню.

Заробітна плата позивачки ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становила 9446 грн., що підтверджується довідкою ОК-5 від 30.09.2021 року. Кількість відпрацьованих днів за ці два місяці становить 51 день. Отже, середньоденний заробіток складає 185, 21 грн. (9446 розділити на 51 день = 185, 21 грн.).

Вказані обставини щодо розрахунку середньоденної заробітної плати перед звільненням встановлені рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10 грудня 2020 року, яке набрало законної сили.

Розрахунковий період за час затримки видачі трудової книжки становить 44 робочі дні. Середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 8149, 24 грн. (185, 21 грн. * на 44 =8149, 24 грн.). Отже, позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Дудурича Ігоря Володимировича, що діє від імені позивачки ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 квітня 2022 року скасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки. Ухвалити у цій частині нове рішення, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в розмірі 8149, 24 грн. У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді: