ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/521/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., секретар судового засідання Феденько Н.М., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 909/521/21 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 103333,56 грн,

Суть спору.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі також - МТСБУ) звернулось з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 103 333 грн 56 коп, з яких: 100000 грн - страхове відшкодування (регламентна виплата) та 1151,60 грн - судовий збір, стягнуті рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 та постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 у справі № 676/145/19; 1198,00 грн та 984,00 грн - оплата послуг аварійного комісара.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 101 151,56 грн регламентної виплати МТСБУ, 1 198,00 грн та 984,00 грн оплати послуг аварійного комісара, 2270,00 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2022 постанова Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 скасовані; справу № 909/521/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2022 для розгляду справи № 909/521/21 визначено суддю Горпинюка І.Є.

15.09.2022 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв справу № 909/521/21 до свого провадження та ухвалив: здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 12.10.2022; учасникам справи для повного з`ясування всіх обставин справи надав строк до 10.10.2022 для подання суду письмових пояснень з документальним обґрунтуванням, враховуючи вказівки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2022.

Ухвалою суду від 05.10.2022 та від 06.10.2022 задоволено заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 за вх. № 12762/22 від 27.09.2022 про його участь в судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області та заяву представника Моторного (транспортного) страхового бюро України, адвоката Шклярука Р.В. за вх. № 13350/22 від 05.10.2022 про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення ВКЗ.

10.10.2022 до суду надійшли письмові пояснення представника МТСБУ адвоката Шклярука Р.В. від 07.10.2022 (вх. № 13496/22 від 10.10.2022) з доказами направлення копій письмових пояснень відповідачу та третій особі ОСОБА_3 .

В підготовчому засіданні 10.10.2022 в режимі відеоконференції взяв участь третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , інші учасники справи не з`явились. Суд заслухавши думку ОСОБА_3 , враховуючи можливі відключення постачання електроенергії, що могло стати перешкодою для участі позивача у справі в режимі відеоконференції, відклав підготовче засідання на 26.10.2022 та ухвалив провести таке в режимі відеоконференції.

17.10.2022 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли пояснення по справі від 07.10.2022 № 977 (вх. № 13830/22 від 17.10.2022) з доказами їх направлення позивачу та третій особі ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 24.10.2022 задоволено заяву Військової частини НОМЕР_1 (від 24.10.2022 вх. № 14221/22) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення ВКЗ представника ОСОБА_2 .

В підготовчому засіданні 26.10.2022 в режимі відеоконференції взяли участь представник позивача адвокат Шклярук Р.В. та третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 . Представник відповідача ОСОБА_2 на відеоконференцзв`язок не вийшла, телефоном повідомила суд, що на даний час не зареєструвала кабінет в системі "ВКЗ" через модуль "Електронний суд". З метою забезпечення права всіх сторін на участь у справі, надання їм можливості бути присутніми в судовому засіданні, суд вирішив відкласти підготовче засідання на 09.11.2022 та провести таке в режимі відеоконференції.

В підготовчому засіданні 09.11.2022 в режимі відеоконференції взяли участь представник позивача адвокат Шклярук Р.В. та від відповідача лейтенант юстиції, офіцер юридичної групи Цьось Ю.В. (в порядку самопредставництва, на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 300 від 25.11.2020 та посадових обов`язків офіцера юридичної служби (юридичного радника командира бригади) військової частини НОМЕР_1 , затвердженої командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_4 07.03.2021 (Т.1 а.с. 113-116)). В підготовчому засіданні ОСОБА_2 заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання для подання нею документів щодо перетинання кордону та проведення державної реєстрації щодо автомобіля Nissan Terrano 2.0, керуючи яким ОСОБА_3 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Представник позивача проти відкладення справи не заперечив. Заслухавши думку представників сторін, враховуючи що направляючи справу на новий судовий розгляд Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 звернув увагу на необхідність дослідження обставин того, хто був власником чи законним володільцем транспортного засобу, яким керував ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди, суд продовжив підготовче провадження у справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 23.11.2022, вирішив провести таке засідання в режимі відеоконференції.

22.11.2022 на електронну пошту суду надійшла скан-копія клопотання від 19.11.2022 № 1239 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 з додатками (скан-копіями документів) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх. № 15933/22 від 22.11.2022). Однак даний документ не підписано електронним підписом.

23.11.2022 на електронну пошту суду надійшла скан-копія цього ж клопотання з додатками (вх. № 16008/22 від 23.11.2022). Даний документ підписано електронним підписом ОСОБА_2 .

В підготовчому засіданні 23.11.2022 взяли участь в режимі відеконференції представник позивача ОСОБА_6 , представник відповідача ОСОБА_2 та третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 . Оскільки скан-копія клопотання від 19.11.2022 № 1239 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 з додатками (скан-копіями документів) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яка надійшла до суду 22.11.2022 не підписана жодним електронним підписом, а та, що надійшла до суду 23.11.2022 підписана електронним підписом ОСОБА_2 , тобто підписом іншої особи ніж, особа, від якої подано клопотання, суд повідомив сторін про невідповідність клопотань вимогам статті 170 ГПК України та повернення їх без розгляду. Заслухавши думку учасників справи суд відклав підготовче засідання на 09.12.2022 та вирішив провести вказане засідання в режимі відеоконференції.

28.11.2022 до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 від 23.11.2022 № 1252, підписане її кваліфікованим електронним підписом, подане від імені військової частини НОМЕР_1 (вх. № 16165/22 від 28.11.2022) про долучення до матеріалів справи копії листа т.в.о. Військової служби правопорядку в Збройних силах України від 01.07.2019 № 306/4/4955, копії листа Державної фіскальної служби України від 01.07.2019 № 12807/5/99-09-18-01-03-16; копії листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 21.06.2019 № 31/22-2248 та копії заяви Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2022 № 1209, яка подавалась Кам`янець-Подільському міськрайонному суду Хмельницької області. До клопотання крім вказаних документів долучено також докази їх направлення представнику позивача та третій особі.

29.11.2022 до суду надійшло клопотання від 19.11.2022 № 1239 (вх. № 16323/22 від 29.11.2022) за підписом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 , до якого долучено належним чином засвідчені копії тих же копій документів, що додавались до клопотання ОСОБА_2 від 23.11.2022 № 1252.

В підготовчому засіданні 09.12.2022 в режимі відеоконференції взяли участь представник військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 . У зв`язку з неявкою в підготовче засідання представника позивача адвоката Шклярука Р.В., який телефоном повідомив про неможливість взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції через відсутність електроенергії, суд з метою гарантування сторонами їх процесуальних прав, враховуючи неможливість вирішення в даному засіданні всіх питань підготовчого провадження, відклав підготовче засідання на 23.12.2022, яке вирішив провести в режимі відеоконференції.

В підготовчому засіданні 23.12.2022 в режимі відеоконференції взяли участь представник позивача ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_2 . Враховуючи, що третя особа ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату і час підготовчого засідання, у минулих підготовчих засіданнях не заперечував щодо задоволення клопотань відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, висловлював свою позицію щодо питань підготовчого провадження, суд вважав за можливе провести підготовче засідання у відсутності ОСОБА_3 . Заслухавши думку представників сторін, суд задоволив клопотання ОСОБА_2 від 23.11.2022 № 1252 та командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 від 19.11.2022 № 1239 про долучення доказів та долучив до матеріалів справи додані до клопотань копії документів. Суд відхилив доводи представника позивача адвоката Шклярука Р.В., який просив відмовити в задоволенні клопотання через порушення встановленого ГПК строку подання суду доказів. Суд виходив з того, що дані докази пов`язані з дослідженням обставин власності (володіння) транспортного засобу, яким керував ОСОБА_3 в момент дорожньо-транспортної пригоди, на необхідність встановлення яких вказував Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд постановою від 10.08.2022. Крім того, як пояснила ОСОБА_2 у відповідача були відсутні дані докази, і їх копії отримувались на заяву відповідача від 11.11.2022 № 1209 (Т.3, а.с. 32, 42) з матеріалів справи № 676/145/19 у Кам`янець-Подільському міськрайонному суді, що свідчить про неможливість подання цих доказів раніше. Вирішивши інші питання підготовчого провадження суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання 23.12.2022 закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті 24.01.2023.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 24.01.2023 взяли участь представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 . В судовому засіданні суд заслухав вступне слово учасників справи, їм було надано можливість поставити запитання один одному, також суд дослідив письмові докази. У зв`язку з плановим вимкненням електроенергії у Ямпільському районному суді Вінницької області, третя особа ОСОБА_3 міг брати участь в судовому засіданні лише до початку стадії дослідження письмових доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи та заперечення. Після дослідження письмових доказів, суд за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 про оголошення перерви для підготовки до судових дебатів, проти задоволення якого не заперечувала представник відповідача ОСОБА_2 , а також враховуючи припинення участі в судовому засіданні ОСОБА_3 з причини планового вимкнення електроенергії у Ямпільському районному суді Вінницької області, та для надання йому можливості взяти участь в подальшому розгляді справи, оголосив перерву в судовому засіданні до 07.02.2023.

Ухвалою від 27.01.2023 суд змінив дату та час продовження судового засідання у справі на 09.02.2023 на 10-30 год у зв`язку з неможливістю забронювати на 07.02.2023 зал відеоконференцзв`язку в Ямпільському районному суді Вінницької області.

26.01.2023 представник позивача звернулась до суду з клопотанням про направлення на її пошту копії запису технічної фіксації всіх засідань у даній справі. За таким клопотанням суд надіслав представнику позивача копії запису технічної фіксації судових засідань у справі.

Після перерви, в судове засідання 09.02.2023 з`явились представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявила клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що вона отримала копії технічного запису не всіх засідань по даній справі, а лише тих, що проведені після направлення справи на новий розгляд Верховним Судом, а також виникненням додаткових запитань до ОСОБА_3 . Представник відповідача ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення цього клопотання. У зв`язку з заявленим клопотанням суд продовжив перерву в судовому засіданні до 03.03.2023.

Після перерви, в судове засідання 03.03.2023 з`явились представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 . Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явився. Враховуючи, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату і час продовження судового розгляду ухвалою повідомленням від 09.02.2023, копію якої він отримав 17.02.2023 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 7650102676041), надав суду усні пояснення в судовому засіданні 24.01.2023, інші учасники справи не заперечували проти продовження судового розгляду у відсутності ОСОБА_3 , суд вважав за можливе продовжити розгляд справи за участю сторін, які з`явились в судове засідання після перерви.

В судовому засіданні 03.03.2023 представник позивача ОСОБА_1 заявила клопотання про часткове відтворення технічного запису судових засідань по справі, які відбулись 09.11.2022 (з 14 хв. 16 с. по 16 хв. 40 с. та з 18 хв. 58 с. по 20 хв. 20 с.); 09.11.2021 (з 36 хв. 52 с. по 42 хв. 22 с. та з 47 хв. 50 с. по 52 хв. 20 с.); та 24.01.2023 (з 22 хв. 19 с. по 23 хв. 28 с., з 31 хв. 30 с. по 33 хв. 00 с., з 38 хв. 11 с. по 41 хв. 00 с. та з 45 хв. 09 с. - проміжок у межах 10 секунд). Представник відповідача ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення цього клопотання. Суд, виходячи з положень ч. 4 статті 222 ГПК України, якою передбачено здійснення повного або часткового відтворення технічного запису судового засідання на вимогу учасника справи, задовольнив зазначене клопотання. Відтак, судом 03.03.2023 в судовому засіданні відтворено технічний запис судових засідань по справі, які відбулись 09.11.2022, 09.11.2021 та 24.01.2023 у проміжках, які просила відтворити представник позивача. Після відтворення технічного запису, суд надав можливість представнику позивача поставити додаткові запитання представнику відповідача, заслухав додаткові пояснення представників сторін, заслухав виступи представників сторін у судових дебатах та після виходу з нарадчої кімнати проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів», які передбачають право зворотньої вимоги (регресу) до особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді, а також до володільця (водія) незабезпеченого транспортного засобу. Як на підставу позову, позивач посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3 , під час виконання ним службових обов`язків, а тому згідно з ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України відповідальною особою за завдану шкоду є Військова частина НОМЕР_1 . Також відповідач є власником (володільцем) незабезпеченого транспортного засобу, керуючи яким ОСОБА_3 скоїв дорожньо-транспортну пригоду.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти позову, з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях. Зазначає, що регресний позов МТСБУ може заявити до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Транспортний засіб «Nissan Terano 2.0», під час керування яким ОСОБА_3 завдав матеріальної та моральної шкоди, не перебував та не перебуває у власності військової частини. При цьому, до функціональних обов`язків ОСОБА_3 керування транспортними засобами не входило, а відтак, вважає, що позовні вимоги мають бути пред`явлені до ОСОБА_3 , як водія транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

ОСОБА_3 позиції щодо підтримання чи заперечення проти позову не висловив (при цьому суд не бере до уваги промову (в порядку ст. 218 ГПК України) від 30.01.2023, яка надійшла до суду електронною поштою 30.01.2023 (вх. № 1595/23 від 30.01.2023), оскільки цей документ не підписаний електронним цифровим підписом ОСОБА_3 ).

Щодо обставин справи ОСОБА_3 в усних поясненнях суду зазначив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) мав відбути 24.12.2015 у відрядження з міста Біла Церква до міста Коломия для вирішення питання розміщення там військової частини НОМЕР_1 , яка формувалась. Оскільки це було перед святом Різдва за католицьким стилем, у касах вокзалів були відсутні залізничні чи автобусні квитки, про що він доповів командиру. Командир військової частини, на той час полковник ОСОБА_8 , дав вказівку скористатись волонтерським автомобілем марки "Nissan Terrano 2.0", який знаходився біля казарми на стоянці військової частини, та на цьому автомобілі відбути у відрядження до м. Коломия, що він і зробив. Ключі від автомобіля знаходились в замку запалювання на випадок, щоб у разі пожежі чи іншої надзвичайної ситуації будь-який військовослужбовець міг перемістити транспортний засіб у безпечне місце. Паркової служби, де зазвичай повинні зберігатися ключі від автомобілів у військової частини не було, оскільки військова частина тільки формувалась на базі іншої військової частини ( НОМЕР_3 окремої механізованої бригади) в АДРЕСА_1 . Після формування, військова частина НОМЕР_1 була передислокована у м. Коломия. Зазначений автомобіль, за його інформацією, був волонтерським, але для якої саме військової частини волонтери передали даний автомобіль він не знає. У чергової служби на контрольно-пропускному пункті були наявні списки автомобілів, які можуть перебувати на території військової частини. Такі списки подавались командирами військових частин, які на той час розміщувались спільно у військовому містечку в м. Біла Церква. Зі списку якої частини був автомобіль "Nissan Terrano 2.0", ОСОБА_3 не відомо. Даний автомобіль він деякий час бачив на території військової частини. Також ОСОБА_3 зазначає, що його не було визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, що сталась 24.12.2015 року, до відповідальності він не притягався, штрафів не сплачував, оскаржував рішення в цивільній справі.

Фактичні обставини справи встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд та інші мотиви ухваленого рішення.

Предметом доказування у справі є обставини заподіяння шкоди транспортним засобом, власник (володілець) якого не застрахував свою цивільну-правову відповідальність; належності такого транспортного засобу відповідачу та існування у відповідача обов`язку зі страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану таким транспортним засобом; проведення МТСБУ регламентної виплати потерпілій особі, понесення ним витрат з оплати послуг аварійного комісара та сплати судового збору при розгляді цивільної справи та виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати МТСБУ сплачені кошти, зокрема за регресним позовом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24.12.2015 року о 18 год. 30 хв. на 270 км + 850 м автодороги сполученням Житомир-Чернівці неподалік с. Гуменці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, водій автомобіля марки «Nissan Terano 2» без державного реєстраційного знаку ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача), який рухався в напрямку м. Кам`янець-Подільський з м. Хмельницький не врахував дорожні умови та допустив виїзд на смугу зустрічного руху, по якій рухався у зустрічному напрямку автомобіль марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_9 , внаслідок чого здійснив зіткнення з даним транспортним засобом. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою слідчого СВ Кам`янець-Подільського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області від 28.03.2017 року, кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України по даному факту закрито, в зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, а копію постанови направлено начальнику Кам`янець-Подільського РВ Кам`янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Із змісту вищевказаної постанови слідчого вбачається, що ДТП відбулося з вини ОСОБА_3 , оскільки, останній не врахував дорожні умови та стан транспортного засобу та допустив виїзд на смугу зустрічного руху по якій рухався автомобіль марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 , в результаті чого відбулося зіткнення автомобілів.

В матеріалах справи міститься протокол огляду транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 від 10.02.2016 року.

Відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження №36/16 від 26.02.2016 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 , внаслідок його пошкодження у ДТП, з урахуванням фізичного зносу складових, що підлягають заміні із включенням розрахунку ПДВ, складає 242 287,47 грн; вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 , внаслідок його пошкодження у ДТП, враховуючи його пошкодження зазначені у протоколі огляду від 10.02.2016 року складає 276 657,39 грн.

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами автотоварознавчого дослідження №414/18 від 20.10.2018 року, вартість пошкодженого, внаслідок ДТП, автомобіля марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 , на момент оцінки складає 34369,95 грн.

У грудні 2018 року ОСОБА_9 звернувся до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , МТСБУ та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП. МТСБУ було відповідачем за даним позовом у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 при керуванні транспортним засобом «Nissan Terano 2", без державного реєстраційного знаку, не була застрахована.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 року у справі №676/145/19 (провадження №2/676/86/20), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26.10.2020, позов задоволено: стягнуто 143337,44 грн. солідарно з Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 , стягнуто з МТСБУ 100000,00 грн. матеріальної шкоди на користь ОСОБА_9 ..

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 року у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) вищевказане рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 року скасовано в частині солідарного стягнення з Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , прийнято у цій частині нове рішення: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_9 143337,44 грн. майнової шкоди та 10000,00 грн. моральної шкоди. В частині стягнення з МТСБУ в користь ОСОБА_9 100000 грн рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 року залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якого було завдано шкоду автомобілю марки Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_9 , сталося з вини ОСОБА_3 .

Також даними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , перебував у відрядженні та виконував службові обов`язки. Також ОСОБА_3 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і керував незабезпеченим автомобілем. У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що МТСБУ за рахунок фонду захисту прав потерпілих повинно відшкодувати ОСОБА_9 майнову шкоду в межах страхової суми - 100000 грн, а решту майнової шкоди у розмірі 143337,44 грн і моральну шкоду у розмірі 10000 грн покладено на Військову частину НОМЕР_1 , яка згідно з ч. 1 статті 1172 ЦК України є відповідальною особою за шкоду, завдану її військовослужбовцем ОСОБА_3 під час перебування у службовому відрядженні, при виконанні службових обов`язків.

При цьому, як зазначено в постанові Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020, під час розгляду справи в суді не здобуто достатніх і достовірних доказів про те, що Військова частина НОМЕР_1 є власником (володільцем) автомобіля «Nissan Terano 2», тобто особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, однак, ця обставина не звільняє Військову частину НОМЕР_1 від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану її військовослужбовцем під час виконання ним своїх службових обов`язків.

На виконання судових рішень у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) на підставі наказу № 3.1/1152 від 24.02.2021, МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_9 у розмірі 101 151,56 грн (100 000,00 грн матеріальної шкоди та 1 151,60 грн судового збору), що підтверджується платіжним дорученням № 889757 від 24.02.2021.

Листом від 08 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо добровільного відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування в розмірі 101 151,56 грн, а також 1 198,00 грн та 984,00 грн вартості послуг аварійного комісара.

Вказані вимоги позивача залишені без задоволення, у зв`язку з чим МСТБУ звернулось до суду з даним позовом.

Виходячи з встановлених обставин справи, суд застосовує до відносин сторін відповідні норми матеріального права.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст.29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п. 39.2.1 ст.39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основним завданням МТСБУ, в тому числі, є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За змістом пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

В абзаці другому п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 36.1. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п. 41.4 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.

Згідно з пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено зміст терміну власників транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За положеннями ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частинами 1 та 2 ст.1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до п. 1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19, від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Зміст зазначених правових норм свідчить, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Керуючись наведеними правовими нормами рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 року та Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 року у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) відповідальність за матеріальну шкоду, заподіяну ОСОБА_9 покладено на МТСБУ, за рахунок коштів фонду захисту прав потерпілих в межах страхових сум, що були чинними на час настання страхової події (100 000 грн), та на Військову частину НОМЕР_1 , як особу, яка відповідає за шкоду, завдану її працівником (військовослужбовцем) під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків на підставі ч. 1 статті 1172 ЦК України, - в частині шкоди, яка перевищувала зазначену страхову суму.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога МТСБУ про стягнення грошових коштів в порядку регресу з Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі а також послуг аварійних комісарів та судового збору, стягнутого з МТСБУ, за наслідками розгляду цивільної справи № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20).

Ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Разом з тим, спеціальним законом, а саме п. 38.2 встановлено випадки та коло суб`єктів, до яких МТСБУ, сплативши страхове відшкодування, має право заявити регресний позов.

У випадку, що розглядається судом, правовою підставою для покладення судами на МТСБУ обов`язку виплатити потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 страхове відшкодування був підпункт "а" п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Отже, у даному випадку МТСБУ вправі на підставі пп. 38.2.1. пункту 38.2 статті 38 цього ж закону після сплати страхового відшкодування подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

У пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) викладено правову позицію, що стаття 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закону № 1961-IV) визначає перелік випадків, за наявності яких МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом. А його стаття 38 визначає, у яких випадках і до кого МТСБУ після виплати відшкодування має право звернутися з регресним позовом.

У пунктах 27-28 цієї ж постанови, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для цілей регресного позову МТСБУ приписи статті 38 Закону № 1961-IVзастосовуються у поєднанні з відповідними приписами статті 41 цього Закону. Так, припис підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV кореспондує припису підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, а припис підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 - припису підпункту «б» пункту 41.1 статті 41 цього Закону. Суб`єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, коли зробило виплату на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV), воно набуває право на регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з`ясувалося, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована, не передбачена.

Хоча у даній справі Велика Палата Верховного Суду застосовувала правові норми до інших обставин (виплата проведена внаслідок помилки МТСБУ, якому не було відомо, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу застрахована, у зв`язку з чим регресний позов заявлявся до страхової компанії), однак надане Великою Палатою Верховного Суду тлумачення приписів статей 38 і 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовне і до обставин цієї справи.

В контексті обставин справи, Військова частина НОМЕР_1 несла відповідальність перед потерпілою у ДТП особою ( ОСОБА_9 ) за заподіяну шкоду на підставі ч. 1 статті 1172 ЦК України, саме у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 в момент ДТП був військовослужбовцем даної військової частини та прямував у службове відрядження відповідно до наказу командира військової частини, тобто виконував службові обов`язки. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.

Тому перед ОСОБА_9 . Військова частина НОМЕР_1 несла відповідальність незалежно від того, на чиєму транспортному засобі прямував у відрядження ОСОБА_3 (власному, службовому, чи будь-якої третьої особи), та чи була застрахована цивільно-правова відповідальність власника (володільця) транспортного засобу. Підставою для стягнення завданої ОСОБА_9 шкоди було саме перебування ОСОБА_3 на військовій службі у відповідача.

Натомість, покладення на МТСБУ обов`язку виплатити ОСОБА_9 страхове відшкодування в сумі 100000 грн обумовлене тією обставиною, що майнову шкоду ОСОБА_9 заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У зв`язку з цим, у МТСБУ наявне право на подання регресного позову саме до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Тобто, підставою для регресного позову МТСБУ до Військової частини НОМЕР_1 може бути не перебування ОСОБА_3 на військовій службі у відповідача (як це є щодо позову ОСОБА_9 , який є потерпілим у деліктних правовідносинах), а доведення тієї обставини, що відповідач будучи власником (володільцем) транспортного засобу, яким була заподіяна шкоду, не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, у зв`язку з чим в МТСБУ виник обов`язок виплатити ОСОБА_9 страхове відшкодування (регламенту виплату).

Іншими словами, Військова частина НОМЕР_1 очевидно б не відповідала перед МТСБУ за регресним позовом у випадку, якщо б ОСОБА_3 в момент ДТП керував власним транспортном засобом, або транспортним засобом будь-якої іншої особи, і цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу, не була б застрахована. У цих випадках належним відповідачем за регресним позовом був би ОСОБА_3 , як водій транспортного засобу, або інший власник (володілець) транспортного засобу. Однак, і в цих випадках, Військова частина НОМЕР_1 все одно несла б відповідальність перед ОСОБА_9 за заподіяну йому шкоду з тих підстав, що шкода завдана військовослужбовцем відповідача під час виконання ним службових обов`язків.

Такі ж мотиви викладено і на аркуші 10 постанови Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 року у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) (Т. 1, а.с. 25 - зворот), де зазначено, що в суді не здобуто достатніх і достовірних доказів про те, що Військова частина НОМЕР_1 є власником (володільцем) автомобіля "Nissan Terrano 2", тобто особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, однак ця обставина не звільняє Військову частину НОМЕР_1 від обов`язку відшкодувати відповідачеві шкоду, завдану її військовослужбовцем під час виконання ним своїх службових обов`язків.

У зв`язку з цим, суд дійшов до висновку, що сама лише обставина перебування ОСОБА_3 на військовій службі у відповідача та виконання ним службових обов`язків під час вчинення ДТП, не може бути підставою для задоволення регресного позову МТСБУ про стягнення 100000 грн страхового відшкодування, сплаченого на користь ОСОБА_9 .

Необхідною умовою для задоволення такого регресного позову є встановлення судом того, що відповідач є власником транспортного засобу, яким була заподіяна шкода, в розумінні п. 1.6 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", і такий власник не застрахував цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану транспортним засобом.

Статтею 34 Закону України "Про дорожній рух", яка була чинна на 24.12.2015, передбачені вимоги до реєстрації та обліку транспортних засобів. Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Цією ж статтею передбачено, що відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України здійснює уповноважений орган Міністерства оборони України.

На виконання вимог статті 34 Закону України "Про дорожній рух", постановою Кабінету Міністрів України № 1032 від 30.09.2009 затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів Збройних Сил України. Даний Порядок визначає процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації (далі - реєстрація), ведення обліку транспортних засобів, які закріплені за військовими частинами, закладами, установами та організаціями, що входять до складу Збройних Сил (далі - військові частини), та зняття їх з обліку (п. 1 Порядку). Реєстрація транспортного засобу Збройних Сил (далі - транспортний засіб) полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних з перевіркою відповідних документів, закріпленням номерного знака, звіркою і у разі потреби дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин (кузова, шасі, рами, двигуна), оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційного документа - технічного талона транспортного засобу Збройних Сил (далі - технічний талон), зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 р. N 47. Облік зареєстрованих транспортних засобів ведеться шляхом накопичення, узагальнення та зберігання інформації про такі транспортні засоби у базі даних уніфікованої електронно-облікової системи Збройних Сил (п. 2 Порядку). Реєстрація транспортних засобів, ведення обліку зареєстрованих транспортних засобів та зняття їх з обліку здійснюється уповноваженим органом Міноборони - військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах та її структурними підрозділами (далі - підрозділи військової інспекції безпеки дорожнього руху) (п. 3 Порядку). Використання (зберігання) незареєстрованих згідно з цим Порядком транспортних засобів забороняється (п. 5 Порядку). Реєстрації підлягають усі легкові, вантажні, спеціалізовані, спеціальні автомобілі, автобуси, тягачі колісні, тягачі-транспортери, шасі, трактори, майстерні рухомі для технічного обслуговування та ремонту озброєння і військової техніки, мотоцикли, причепи та напівпричепи (п. 6 Порядку).

Як зазначено в рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 по справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) в ході судового розгляду суду не вдалося встановити ідентифікаційний номер автомобіля "Nissan Terrano 2", оскільки в протоколі огляду місця події вказаний ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , а в схемі до протоколу огляду місця події вказано ідентифікаційний номер НОМЕР_6

Як слідує з копії листа Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 01.07.2019 № 306/4/4955 (Т. 3, а.с. 29, 39) відомості про реєстрацію (облік) транспортного засобу марки "Nissan Terrano 2", без реєстраційного номерного знаку з VIN- НОМЕР_7 ( НОМЕР_5 ) підрозділами військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку та військовими комендатурами, розташованими у районі проведення операції об`єднаних сил, відсутні.

Копією листа Державної фіскальної служби України (ДФС) від 01.07.2019 № 12807/5/99-09-18-01-03-16 (Т. 3, а.с. 30, 40) підтверджується відсутність в базах даних єдиної автоматизованої інформаційної системи органів доходів і зборів України станом на 24.06.2019 інформації про переміщення через митний кордон України транспортного засобу Nissan Terrano 2, VIN № НОМЕР_5 чи № НОМЕР_6 .

Також, з листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області Міністерства внутрішніх справ України від 21.06.2019 № 31/22-2248 слідує, що станом на 21.06.2019 згідно регіональної АІПС "Автомобіль" та Єдиного державного реєстру транспортних засобів єдиної інформаційної системи МВС, автомобіля NISSAN TERRANO 2, кузов № НОМЕР_5 та автомобіля NISSAN TERRANO 2, кузов № НОМЕР_6 , не виявлено.

В судовому засіданні 24.01.2023 ОСОБА_3 усно пояснив суду, що автомобілем він керував за вказівкою командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_10 , оскільки не було іншої можливості відбути у відрядження в м. Коломия для вирішення питань передислокації новосформованої військової частини НОМЕР_1 . Даний автомобіль був доставлений волонтерами, знаходився на стоянці військової частини поруч з казармою. Ключі від автомобіля знаходились в замку запалювання на випадок, щоб у разі пожежі чи іншої надзвичайної ситуації будь-який військовослужбовець міг перемістити транспортний засіб у безпечне місце. Паркової служби, де зазвичай повинні зберігатися ключі від автомобілів у військової частини не було, оскільки військова частина тільки формувалась на базі іншої військової частини ( НОМЕР_3 окремої механізованої бригади) в АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні, яке відбулось 09.11.2021, при розгляді справи іншим складом суду, і технічний запис якого частково відтворено в судовому засіданні 03.03.2023, ОСОБА_3 , окрім іншого зазначав, що машина стояла на території частини, на базі якої нам була виділена казарма для формування військової частини, на якій є контрольно-пропускний пункт, пропускний режим. Жодна військова частина не дозволить проникнення на її територію інших невідомих транспортних засобів. Машина знаходилась на території частини, біля казарми, виділеної військовою частиною, протягом місяця. На машині пересувався командир та інші військовослужбовці, це не його питання. Машина була волонтерська, командир відправляв у відрядження, а на католицьке Різдво білетів не було, і командир надав цю машину щоб виконати завдання щодо дислокації військової частини в Коломиї , куди він виїжджав. Волонтерська техніка почала ставитись на облік військовими частинами в другій половині 2016 року, до того часу механізму передачі транспортних засобів від волонтерів відпрацьовано не було. Це було стихійно зв`язано з війною. Те що ОСОБА_3 керував цим автомобілем не його бажання, а розпорядження командира. Без узгодження з командиром він не міг би володіти цим транспортним засобом, керувати ним, залишити територію військової частини, проїхати КПП. Це не чиясь вина що автомобіль не був зареєстрований за військовою частиною, а він взагалі не міг бути зареєстрований, і інші автомобілі не могли бути зареєстровані, але використовувались. Тільки з 2016 року автомобілі, передані волонтерами, почали ставитись на транспортний облік. До цього не було можливості, але військові частини користувались без реєстрації і постановки на облік.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України, його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Позивач не надав суду вірогідних доказів того, що відповідач був власником або законними володільцем (користувачем) на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатував на інших законних підставах автомобіль "Nissan Terrano 2", керуючи яким ОСОБА_3 завдав шкоди ОСОБА_9 (п. 1.6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Натомість, з наведених вище доказів слідує, що даний транспортний засіб потрапив на територію України без належного митного оформлення, поза контролем відповідних державних органів, не перебував на обліку як транспортний засіб, а тому не мав реєстраційного номера.

Доводи позивача, що за поясненнями ОСОБА_3 , даний транспортний засіб був переданий Військовій частині НОМЕР_1 волонтерами, перебував на території військової частини поруч з казармою, однак на обліку не стояв, відображають лише суб`єктивне бачення ОСОБА_3 і не підтверджують статусу Військової частині НОМЕР_1 , як власника (володільця) транспортного засобу. Не підтверджують цього і вказівка командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 вирушити на даному транспортному засобі у відрядження.

Так, згідно інших пояснень ОСОБА_3 , яких не заперечував позивач, і підтримав відповідач, військова частина НОМЕР_1 формувалась у АДРЕСА_1 на базі іншої військової частини ( ІНФОРМАЦІЯ_1), у якій відповідачу була тимчасово виділена одна казарма, а після формування військова частина НОМЕР_1 була передислокована в АДРЕСА_2 , де вона знаходиться на час розгляду справи.

Загальновідомо, що після військової агресії Російської Федерації у 2014 році, в Україні поширився волонтерський рух, для потреб Збройних Сил України збирались кошти, за які придбавались та ввозились з-за кордону, в тому числі, і автомобілі.

Однак, такі автомобілі ввозились в Україну як для військових частин, так і для тактичних підрозділів (взводів, рот тощо) чи окремих військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях.

Тому у суду немає підстав для висновку, що саме відповідач, як юридична особа, на час ДТП був власником (законним володільцем) транспортного засобу "Nissan Terrano 2.0", і що даний автомобіль волонтери передали саме відповідачу.

Крім того, ОСОБА_3 як свідок не допитувався, клопотань про допит його як свідка позивач не заявляв, а усні пояснення учасників справи в розумінні статті 73 ГПК України не є доказами, а тому суд не може на них спиратись при встановленні обставин справи.

Обставини справи суд встановлює саме з доказів, якими відповідно до статті 73 ГПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Усні пояснення сторін та третіх осіб доказами в розумінні статті 73 ГПК України не є.

Розбіжності в поясненнях представника відповідача ОСОБА_2 , надані в судових засіданнях 09.11.2021, 09.11.2022, 24.01.2023 щодо знаходження автомобіля на стоянці військової частини, дій відповідача щодо отримання пошкодженого після ДТП автомобіля зі штрафмайданчика для оприбуткування як металобрухту з метою виплати шкоди потрепілому ОСОБА_9 , стягнутої рішенням суду, то такі теж не підтверджують статусу відповідача як власника (володільця) транспортного засобу. При цьому, як зазначив представник відповідача, правоохоронними органами було відмовлено у передачі автомобіля відповідачу з підстав відсутності документів (доказів), які підтверджують право власності (володіння) відповідача на цей автомобіль.

Доводи відповідача, що право власності (володіння) транспортного засобу встановлено ухвалою слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28.12.2015 по справі № 676/7648/15-к, якою накладено арешт на автомобілі, причетні до вчиненої дорожньо-транспортної пригоди (Т. 1, а.с. 150), і яка, на думку позивача, має преюдиційне значення, то суд з такими доводами не погоджується.

Відповідно до ч. 4 - 6 статті 75 ГПК України, не доказуються обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, а також вироком суду в кримінальному провадженні або постановою суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності (в частині правових наслідків дій (бездіяльності) особи лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Накладення арешту на майно за ухвалою слідчого судді є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (глава 17 розділу ІІ Кримінального процесуального кодексу України), завданням якого є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження арештованого майна.

Така ухвала за змістом ч. 4-6 статті 75 ГПК не має преюдиційного значення, встановлення власника (володільця) арештованого майна не є завданням, яке вирішує суд при постановленні такої ухвали.

Крім того, мотивувальна частина даної ухвали не містить однозначного висновку щодо власника (володільця) автомобіля Nissan Terrano 2.0, так як в різних абзацах мотивувальної частини ухвали зазначено про належність транспортного засобу як ОСОБА_3 , так і військовій частині НОМЕР_2 (польова пошта військової частини НОМЕР_1 ).

У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 міститься висновок, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Виходячи з цих аргументів, суд дійшов висновку, що ухвалою слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28.12.2015 по справі № 676/7648/15-к не встановлено обставини власності (володіння) відповідачем транспортним засобом Nissan Terrano 2", керуючи яким ОСОБА_3 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.

Тому, керуючись принципами змагальності сторін, вихоячи з критерію "вірогідності доказів", шляхом оцінки всіх фактичних обставин справи суд визнає не доведеною обставиною, що відповідач був власником (законним володільцем), в розумінні п. 1.6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", автомобіля "Nissan Terrano 2", керуючи яким ОСОБА_3 вчинив ДТП, і що на відповідачу лежав обов`язок страхування цивільно-правової відповідальності власника (володільця) даного транспортного засобу.

Про відсутність доказів цього зазначено і в Рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 року та постанові Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 року, які ухвалені у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20).

Оскільки за регресним позовом МТСБУ має відповідати власник чи водій транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності, то відсутні підстави для стягнення з військової частини НОМЕР_1 100000 грн страхової суми (регламентної виплати), сплаченої МТСБУ в користь ОСОБА_9 .

Оскільки пп. 38.2.1 п. 38.2 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає відповідальність за регресним позовом МТСБУ як власника, так і водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, то, ОСОБА_3 , який усвідомлено керував транспортним засобом без реєстраційних номерів, власник якого (транспортного засобу) не визначений, такий не перебував на обліку транспортних засобів, а тому очевидно і відповідальність власника (володільця) такого транспортного засобу не могла бути застрахована, має, як водій, нести всі ризики, пов`язані з керуванням не застрахованим транспортним засобом, і може, при наявності для цього правових підстав, відповідати за регресним позовом МТСБУ.

Щодо позовних вимог в частині виплачених МТСБУ в користь ОСОБА_9 1151,56 грн, понад 100000 грн страхової суми (платіжне доручення № 889757 від 24.02.2021) (Т. 1, а.с. 45), то дані кошти є сумою судового збору, яка стягнута з МТСБУ в користь ОСОБА_9 постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 року у справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20).

Підстав для задоволення позову у цій частині також немає, оскільки судові витрати у вигляді судового збору покладено на МТСБУ, як на відповідача у цивільній справі № 676/145/19 (номер провадження 2/676/86/20) відповідно до вимог чинного статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, що діяла на час розгляду справи. Судові витрати покладено на МТСБУ (відповідача) у зв`язку з порушенням ним права позивача ОСОБА_9 на виплату страхової суми, не сплатою останньому в добровільному порядку страхової суми. Тому стягнення судового збору, у даному випадку, не пов`язане з неправомірними діями Військової частини НОМЕР_1 та не перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 .

Щодо позовних вимог про стягнення 2182 грн (1198,00 грн та 984,00) грн послуг аварійних комісарів, то такі вимоги теж не є доведені позивачем.

На доведення цих вимог МТСБУ надало лише копії платіжного доручення №34рв від 11.05.2016 на суму 1198,00 грн (отримувач: ДП Експерт Сервіс Авто в Хмельницькому) (Т. 1, а.с. 45а) та платіжного доручення № АО364рв від 10.08.2016 на суму 984,00 грн (отримувач: ТОВ Аудатекс Україна).

У призначеннях платежів у платіжних дорученнях зазначено: "послуги аварійного комісара згідно рах. № 34 від 29.02.2016, справа 30563" та "оплата послуг згідно рах. № АО364 від 30.05.2016, справа 30563".

З зазначених платіжних доручень неможливо встановити які саме послуги надавались позивачу, чи пов`язані ці послуги з дорожньо-транспортною пригодою, учасниками якої були ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Копій рахунків на оплату послуг, які вказані в призначеннях платежу, договорів, за якими замовлялись послуги аварійних комісарів, суду не надано.

Крім того, оскільки суд відмовив в задоволенні позову про стягнення сплаченої страхової суми, то відсутні підстави для стягнення з відповідача оплати послуг осіб, залучених до встановлення причин, обставин, подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат, право на стягнення яких Моторним (транспортним) страховим бюро України передбачено п. 41.4 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Також, у позовній заяві не наведено жодних підстав для стягнення з відповідача 2182 грн (1198,00 грн та 984,00 грн) послуг аварійних комісарів, що теж є підставою для відмови в позові.

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Заявлений позов містить спір майнового характеру, розмір сплати яких визначений Законом України "Про судовий збір".

При зверненні з позовом до суду та подальшого їх оскарження сторонами вірно сплачено судовий збір за розгляд позовної заяви та скарг.

Зокрема, при зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1029386 від 29 квітня 2021 р. (том 1, а.с. 13).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 101 151,56 грн регламентної виплати МТСБУ, 1 198,00 грн та 984,00 грн оплати послуг аварійного комісара, 2270,00 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2022 постанова Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 скасовані; справу № 909/521/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд не проводив розподіл судових витрат, оскільки справу № 909/521/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

В контексті викладеного, розподіл судових витрат здійснює Господарський суд Івано-Франківської області за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище та результату нового розгляду справи (відмову у позові), судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2270,00 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції покладаються на позивача.

Відповідно до матеріалів справи, за подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3405,00 грн (платіжне доручення № 21-6677 від 21 грудня 2021 р.; том 2, а.с. 26). Докази оплати судового збору за подання відповідачем касаційної скарги в матеріалах справи відсутні.

За наведених обставин та правових норм, на позивача також покладається судовий збір у сумі 3405,00 грн, який сплачений Військовою частиною НОМЕР_1 за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 2, 13, 73, 74, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код юридичної особи: 21647131) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_9 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_10 ), про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 103333,56 грн., з яких: 100000,00 грн. - страхове відшкодування (регламентна виплата) та 1151,60 грн. - судовий збір, стягнуті рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 та постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 у справі № 676/145/19; 1198,00 грн. та 984,00 грн. - оплата послуг аварійного комісара.

Судовий збір покласти на позивача.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код юридичної особи: 21647131) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_9 ) судовий збір у сумі 3405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп., який сплачений Військовою частиною НОМЕР_1 за подання апеляційної скарги.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення: 13.03.2023.

Суддя І.Є. Горпинюк