ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2023 року

м. Київ

справа № 826/13458/17

адміністративне провадження № К/9901/21941/19

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Білак М. В., Губської О. А., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Зайчишиної Т. В.,

представника позивача Миргородської О. С.,

представника відповідача Яцини С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення заборгованості, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 (суддя - Добрівська Н. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 (колегія суддів у складі: Ганечко О. М., Парінова А. Б., Ключковича В. Ю.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У жовтні 2017 року Державна авіаційна служба України (далі - позивач, ДАС України) звернулася до суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі - відповідач, ПрАТ «АК «МАУ») про стягнення заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 26 863 327,89 грн, за рахунками-фактурами ПрАТ «АК «МАУ» за перевезення пасажирів та багажу у період з липня 2014 року по січень 2015 року.

Вимоги адміністративного позову мотивовано посиланням на положення статті 12 Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», якими встановлено правове регулювання сплати державних зборів, у тому числі за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, а також на положення Бюджетного кодексу України і Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Позивач указує на те, що ПрАТ «АК «МАУ», надавши у липні 2014 року - січні 2015 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір (за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України), в порушення вимог законодавства не перерахувало відповідні збори до Державного бюджету України.

Установлені судами фактичні обставини справи

ДАС України на підставі звітів щодо діяльності ПАТ «АК «МАУ» згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, відповідачу виставлено для сплати рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу у період з липня 2014 року по січень 2015 року на загальну суму 26 863 327,89 грн, а саме: № 60 від 28.07.2014 на суму 3 364 188,72 грн; № 123к від 28.07.2014 на суму 740 840,62 грн; № 75 від 24.09.2014 на суму 4 325 318,30 грн, № 86 від 27.10.2014 на суму 3 817 450,86 грн, № 177к від 27.10.2014 на суму 469 764,26 грн, № 180к від 04.11.2014 на суму 873 847,76 грн, № 94 від 24.11.2014 на суму 4 284 008,78 грн, № 191к від 24.11.2014 на суму 401 309,92 грн, № 101 від 23.12.2014 на суму 3 702 354,29 грн, № 211к від 23.12.2014 на суму 438 238,22 грн, № 6 від 26.01.2015 на суму 3 990 551,54 грн, № 15к від 26.01.2015 на суму 455 454,62 грн.

Розрахунок сум, визначених у виставлених рахунках-фактурах, здійснювався відповідно до пунктів 5, 6 розділу ІІ додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», а саме рейси виконані: у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США; міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

За твердженням позивача, ПрАТ «АК «МАУ», надавши у період з липня 2014 року по січень 2015 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір (за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України), не перерахувало у добровільному порядку відповідні збори до Державного бюджету України, що зумовило звернення з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов`язкові платежі) належить до повноважень Верховної Ради України виключно шляхом прийняття відповідних законів, а тому, зважаючи на законодавчо закріплений порядок, строки та розмір сплати спірного збору, у відповідача відсутній обов`язок по його сплаті; з 07.10.2012 збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії не справляється; з 01.01.2014 положення постанови Кабінету Міністрів України № 819, на підставі яких позивач нараховував до сплати відповідачу спірні державні збори за період липня 2014 року по січень 2015 року, визнано нечинними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 02.08.2019 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки, на його думку, судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Так, скаржник, з посиланням на положення статті 12 Повітряного кодексу України, Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 520, Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819, доводить наявність у нього права вимагати, а у відповідача - обов`язку щодо сплати державного збору за надані послуги з перевезення пасажирів і вантажів.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12.01.2016 у справі № 21-633а15, в якій визначено, що за характером підстави для сплати платежу та критерієм для визначення розміру платежу державний збір до Фонду відноситься до неподаткових платежів. Вид, порядок, умови та строк сплати державних зборів унормовано на законодавчому рівні. Крім того, зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що, згідно з частиною першою статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Окрім того, скаржник зазначає, судами попередніх інстанцій не надано оцінку наявним у справі доказам і залишено поза увагою висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проєкту Закону України «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» від 30.03.2018. Також уважає, що судами неправильно застосовано положення статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року та не враховано приписів документа Міжнародної організації цивільної авіації Dос. 8632 ІСАО.

Покликаючись на Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року, Закон України «Про міжнародні договори України», Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 281, скаржник наголошує на відсутності порушення норм міжнародного законодавства з боку України в особі ДАС України, оскільки Міністерство закордонних справ України не інформувало Президента України або Кабінет Міністрів України про неналежне виконання зобов`язань України за міжнародними договорами. Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій, констатуючи у своїх рішеннях про порушення міжнародного законодавства, втрутились у дискреційні повноваження Міністерства закордонних справ України, Президента України, Кабінету Міністрів України та ухвалили рішення за відсутності належного дослідження доказів і надали оцінку правовідносинам без залучення зазначених суб`єктів до справи. Водночас скаржник зазначає, що про збір за кожного пасажира та за кожну тонну вантажу, відповідно до частини другої статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, ДАС України повідомила ІСАО (Міжнародна організація з цивільної авіації), при цьому жодних рекомендацій чи заперечень від останньої не надходило. В Збірнику аеронавігаційної інформації України (АІР Ukrаіnе), що міститься на офіційному сайті Служби аеронавігаційної інформації було зазначено перелік та ставки державних зборів, які стягуються з експлуатантів повітряних суден, зокрема, державний збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, у розмірах, аналогічних тим, що вказані в додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях».

Скаржник наголошує на тому, що суди без жодних підстав застосували пункт 3 розділу ХІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Повітряного кодексу України до зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, які передбачені не пунктом 2 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України, а пунктами 3 та 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України. Звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, зазначену в ухвалі від 27.05.2019 у справі № 9901/275/19, відповідно до якої перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів належить до компетенції Конституційного Суду України.

На адресу Верховного Суду 09.09.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

ПрАТ «АК «МАУ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що незалежно від правової природи спірних державних зборів (загальнодержавні/місцеві, податки/збори, адміністративні збори) такі збори не підлягають регулюванню підзаконними нормативно-правовими актами та мають бути встановлені виключно законом. Також зазначає, що віднесення у спірний період таких державних зборів до загального фонду Державного бюджету України свідчить про відсутність цільового спрямування таких зборів та з огляду на документ Міжнародної організації цивільної авіації Dос. 8632 ІСАО підтверджує їхню податкову природу (безумовний та обов`язковий характер) і необхідність нарахування/стягнення згідно з вимогами Податкового кодексу України, відповідно до пункту 9.4 статті 9, пункту 10.4 статті 10 якого встановлення загальнодержавних/місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється, що спростовує доводи позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року та невідповідність висновків судів положенням документа Міжнародної організації цивільної авіації Dос. 8632 ІСАО. Крім того, відповідач зазначає, що оцінка судами дій позивача щодо нарахування та стягнення спірних державних зборів на предмет відповідності нормам Конвенції про міжнародну цивільну авіацію є обов`язковою під час здійснення правосуддя та не може трактуватися як втручання у повноваження Міністерства закордонних справ України щодо здійснення загального нагляду за виконанням міжнародних договорів України.

На адресу Верховного Суду 05.03.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких ДАС України підтримує вимоги касаційної скарги.

До Верховного Суду 09.06.2020 від відповідача надійшли заперечення проти пояснень ДАС України, а також письмові пояснення від позивача.

До Верховного Суду 15.06.2020 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

До Верховного Суду 05.08.2019 надійшла касаційна скарга ДАС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковенка М. М., суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ДАС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 закінчено підготовку цієї справи та призначено її касаційний розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін на 16.06.2020.

У зв`язку відсутністю належних підтверджуючих документів щодо повноважень представників позивача розгляд справи 16.06.2020 відкладений на 07.07.2020.

З огляду на повторну відсутність оформлених належним чином підтверджувальних документів щодо представництва (самопредставництва) позивача, який належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та, враховуючи повторну неявку належного представника позивача в судове засідання (явка сторін обов`язковою не визнавалась), колегією суддів 07.07.2020 прийнято рішення продовжити розгляд справи за відсутності належного представника позивача. Письмове клопотання за підписом Голови ДАС України про необхідність відкладення розгляду справи з огляду на безпідставність та необґрунтованість відхилено Судом.

Під час касаційного розгляду справи 07.07.2020 колегією суддів вирішено справу № 826/13458/17 передати на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, а саме до судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковенка М. М., суддів Білак М. В., Губську О. А., Данилевич Н. А., Дашутіна І. В., Жука А. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В., Шишова О. О. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2020 касаційний розгляд справи судовою палатою призначено у відкрите судове засідання на 03.08.2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.07.2020 № 1350/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 на підставі службової записки судді-доповідача Яковенка М. М. від 30.07.2020 № 1935/0/64-20 щодо визначення персонального складу суддів судової палати у справі № 826/13458/17 (К/9901/21941/19), призначеної на 03.08.2020.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковенка М. М., суддів Білак М. В., Данилевич Н. А., Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Радишевську О. Р., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В., Шишова О. О. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Розгляд справи 03.08.2020 відкладено через клопотання представника відповідача на 12.08.2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11.08.2020 № 1442/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 на підставі службової записки судді-доповідача Яковенка М. М. від 11.08.2020 № 2083/0/64-20 щодо визначення персонального складу суддів судової палати у справі № 826/13458/17 (К/9901/21941/19), призначеної на 12.08.2020.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковенка М. М., суддів Білак М. В., Данилевич Н. А., Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В., Шишова О. О. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

12.08.2020 в справі оголошено перерву до 24.09.2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.09.2020 № 1815/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 на підставі службової записки судді-доповідача Яковенка М. М. від 23.09.2020 № 2618/0/64-20 щодо визначення персонального складу суддів судової палати у справі № 826/13458/17 (К/9901/21941/19), призначеної на 24.09.2020.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковенка М. М., суддів Білак М. В., Губську О. А., Данилевич Н. А., Жука А. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонську В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 задоволено заяву судді Яковенка М. М. про самовідвід. Відведено суддю Яковенка М. М. від участі у розгляді справи № 826/13458/17. Передано матеріали адміністративної справи № 826/13458/17 до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.09.2020 № 1834/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 у зв`язку з постановленням Верховним Судом 24.09.2020 ухвали № К/9901/21941/19 про відведення судді-доповідача Яковенка М. М. від розгляду касаційної скарги ДАС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі № 826/13458/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Губську О. А., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонську В. Е., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01.03.2023 № 345/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 на підставі службової записки судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М. від 01.03.2023 № 9557/23 щодо визначення складу суддів у справі № 826/13458/17

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.03.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Губську О. А., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонську В. Е., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Шевцову Н. В. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01.03.2023 призначив справу № 826/13458/17 до касаційного розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.03.2023 о 10 год 00 хв.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09.03.2023 № 400/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/13458/17 на підставі службової записки судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М. від 09.03.2023 № 11074/23 щодо визначення складу суддів у справі № 826/13458/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Губську О. А., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікову О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонську В. Е., Радишевську О. Р., Смоковича М. І., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцову Н. В. для розгляду судової справи № 826/13458/17.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу з підстав зазначених у скарзі. Крім цього, додатково посилався на постанови Верховного Суду, у яких сформовані правові висновки за аналогічних спірних правовідносин.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на відсутність жодних правових підстав для її задоволення, оскільки внаслідок відсутності закріпленого у законі обов`язку ПАТ «АК «МАУ» за надані ними у спірному періоді другого півріччя 2014 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів із нарахування та сплати державного збору до Державного бюджету України за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України. Наголошував, що перелік, розмір та порядок сплати державних зборів визначається виключно законом та не може визначатися Кабінетом Міністрів України, а отже таке делегування повноважень є безпідставним. Крім цього, зазначив, що станом на час звернення з позовом до суду пункти 5, 6 Положення № 819, яке стало підставою для нарахування державного збору та його стягнення в судовому порядку, визнаний судом протиправним та нечинним з 01.01.2014, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

Джерела права та акти їхнього застосування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Ураховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Ключовим питанням, що складає суть спору та яке потребує правової оцінки Судом, є встановлення наявності або відсутності обов`язку відповідача щодо сплати державного збору та права у позивача на момент звернення з позовом до суду заявляти вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованого у другому півріччі 2014 року відповідно до рахунків-фактур державного збору з наданих послуг перевезення пасажирів і вантажів, не на підставі закону, а на підставі положень підзаконного нормативно-правового акту, який визначав на той час розмір сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність, про який відомо, що він прийнятий всупереч закону, тому був визнаний незаконним і втратив чинність з 01.01.2014, відповідно до судового рішення у справі № 826/17492/16, яке набуло законної сили.

Основу юридичної оцінки цих спірних правовідносин складає правова можливість задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заявленого збору за період відсутності закону, який регулював би особливості справляння відповідного збору.

Відповідачем взагалі заперечується обов`язок щодо такої сплати будь-якого розміру відповідного збору нарахованого не на підставі (через відсутність) закону, який визначав такий розмір, строки його сплати та порядок справляння вказаного збору. Заявлений до стягнення визначений позивачем розмір державного збору відповідач уважає здійсненим усупереч статті 67, 92 Конституції України та з огляду на втрату чинності пунктів 5, 6 Положення № 819, з 01.01.2014, на підставі судового рішення, яке набуло законної сили 16.03.2017.

Скаржник у касаційній скарзі, з посиланням на положення статті 12 Повітряного кодексу України та Положення № 819, наполягає на наявності у нього права, а у відповідача - обов`язку щодо сплати за надані послуги з перевезення пасажирів і вантажів відповідного збору до Державного бюджету України. Окрім інших доводів додатково посилається на постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16.

Колегія суддів, яка розглядала цю справу, дійшла висновку про передачу справи на розгляд палати, до якої вона входить, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16.

Так, колегія суддів встановила, що у всіх випадках, як у справі, що розглядається, так і наведених судових справах, що вже були предметом касаційного перегляду Верховним Судом під час розрахунку державного збору (за червень, липень 2016 року) ДАС України застосувала ставки збору, визначені в пункті 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819, яке було правовою підставою для такого нарахування та заявлення вимог про стягнення.

Відмінність у цих справах складають лише періоди нарахувань і час звернення з позовом до адміністративного суду, як у період дії пунктів 5, 6 Положення № 819 (справа № 826/16485/16), так і в період, коли такі пункти були визнанні протиправними і нечинними з 01.01.2014 (справи № 826/7916/17 та № 826/15268/17). Звернення у справі, що розглядається, відбулося у жовтні 2017 року.

Аналізуючи наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, Суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 4 Повітряного кодексу України державне регулювання у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України здійснюють у межах повноважень: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації (далі - уповноважений орган з питань цивільної авіації); національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, визначає пріоритетні напрями та здійснює заходи щодо формування державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України і забезпечує нормативно-правове регулювання відповідно до статті 11 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 520 (далі - Положення № 520), Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Державіаслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 14 Положення № 520 Державіаслужба є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Частиною сьомою статті 12 Повітряного кодексу України передбачено, що забезпечення надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях здійснює уповноважений орган з питань цивільної авіації.

Згідно з пунктом 3 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 (далі - Положення № 819; у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 182), державні збори, які справляються Державіаслужбою із суб`єктів авіаційної діяльності в установленому цим Положенням порядку, зараховуються до Фонду. Перелік та розмір державних зборів визначені додатками 1 і 2.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ДАС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, що забезпечує надходження та використання коштів Фонду.

Надаючи оцінку щодо правової природи державного збору у спірних правовідносинах, Суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов`язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов`язкові платежі). Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові надходження.

Частинами першою, другою статті 13 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Складовими частинами загального фонду бюджету є, зокрема всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету.

Статтею 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено, що у загальному фонді Державного бюджету України на 2014 рік: «до доходів належать надходження, визначені частиною другою статті 29 Бюджетного кодексу України….».

Пунктом 43 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України передбачено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Пунктом 10 Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889) передбачено, що Укравіація кожного 20 числа місяця, що настає за звітним, перераховує 20 відсотків сум коштів, що надійшли на рахунок Фонду за звітний період з джерел, зазначених у пункті 2 цього Положення, до державного бюджету на розділ 1 «Доходи бюджету», підрозділ V «Неподаткові надходження» за функціональним кодом 24060300 - «Інші надходження».

Аналіз наведених норм законодавства, у їхньому системному зв`язку, дає підстави для висновку, що державний збір, який суб`єкт авіаційної діяльності повинен сплачувати до Державного спеціалізованого фонду, є цільовим, по суті відплатним платежем до Державного бюджету України. За своїм призначенням, підставами сплати і характером цих підстав такий збір належить до категорії інших неподаткових надходжень доходів загального фонду Державного бюджету України. Також законодавець визначив призначення цих коштів, орган, який відповідає за сплату державного збору до Державного спеціалізованого фонду, суб`єктів, які повинні його сплачувати та за які послуги.

Зокрема, в контексті обставин цієї справи треба зауважити, що державні збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, є одними із видів (джерел) надходження коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (пункти 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

На переконання Суду, визначений статтею 67, 92 Конституції України держаний збір, як спеціальний предмет правового регулювання щодо покладання обов`язку його сплати на певну особу, має більш ширше поняття ніж збір, який підлягає сплаті в порядку визначеному за правилами податкового законодавства.

У цьому випадку не можна ототожнювати поняття збір винятково через призму податкового законодавства. У межах справи, яка розглядається, спірний збір формує загальний фонд Державного бюджету України.

Отже, зважаючи на положення статей 67 та 92 Конституції України, визначення системи, порядку і розміру сплати спірного державного збору має встановлювати виключно лише закон, а не інший підзаконний нормативно-правовий акт.

У спірних правовідносинах державні збори не належать до загальнодержавних податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України.

ПрАТ «АК «МАУ», у розумінні пункту 8 частини першої статті 1 Повітряного кодексу України, є авіаційним перевізником (авіаперевізник), як суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезення пасажирів, вантажу, пошти повітряним транспортом, та сфера дії цього Кодексу поширюється на відповідача.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 12 Повітряного кодексу України загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України. Загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність - витрати, пов`язані із забезпеченням виконання основних завдань внутрішньої та зовнішньої державної політики в галузі цивільної авіації, у тому числі державного регулювання науково-технічної, економічної, фінансової, кадрової та соціальної політики щодо використання повітряного простору України, нормативно-правового забезпечення авіаційної діяльності, забезпечення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації. Порядок використання коштів на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 12 Повітряного кодексу України передбачено, що для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб`єктів авіаційної діяльності, зокрема: за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

За частиною шостою статті 12 Повітряного кодексу України кошти Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях в обсязі, затвердженому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, використовуються на утримання штату працівників та інші витрати уповноваженого органу з питань цивільної авіації, пов`язані із забезпеченням виконання його функцій, на фінансування витрат на участь та представництво України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах, визначених законодавством.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 12 Повітряного кодексу України платежі, що підлягають сплаті до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, є обов`язковими для всіх суб`єктів авіаційної діяльності. Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на частину дев`яту статті 12 Повітряного кодексу України, законодавець передав право на формування переліку, розміру та порядку сплати державних зборів за надані послуги з перевезення пасажира, який відлітає з аеропорту України, за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2 Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889) визначено, що Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях утворюється за рахунок: державних зборів за сертифікацію, реєстрацію і перереєстрацію повітряних суден, аеродромів, сертифікацію авіаційного персоналу та експлуатантів авіаційної техніки, сертифікацію юридичних і фізичних осіб, які виконують роботи, пов`язані з розробленням, виготовленням, ремонтом і технічним обслуговуванням авіаційної техніки, за видачу дозволів на бортові радіостанції тощо; державних зборів за видачу дозволів на використання комерційних прав (далі - державні збори), розмір яких затверджується Кабінетом Міністрів України; добровільних внесків юридичних і фізичних осіб; інших надходжень згідно з умовами законодавства України.

Відповідно до пункту 4 Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889) державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 26.11.2001 № 139/821 (далі - Ліцензійні умови; чинні у період, за який ДАС України стягує заборгованість), ліцензійні умови є обов`язковими для виконання суб`єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом. Ліцензії видаються на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом. Господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом включає в себе такі види послуг: надання послуг з перевезення пасажирів повітряним транспортом (виконання регулярних та/або чартерних польотів); надання послуг з перевезення вантажів повітряним транспортом (виконання регулярних та/або чартерних польотів) (пункти 1.4, 1.6).

Згідно з пунктами 2.4.17 та 2.4.18 Ліцензійних умов, суб`єкти господарської діяльності, які надають послуги з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, повинні відповідати таким вимогам: подавати до Укравіатрансу щомісячні звіти щодо виконаних перевезень за встановленою формою, затвердженою згідно з установленим порядком, та дані про наліт (щоквартально), згідно з Правилами сертифікації експлуатантів. Своєчасно перераховувати до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях державні збори згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок сум державного збору, що підлягав перерахуванню до Фонду у виставлених рахунках-фактурах, здійснювався відповідним уповноваженим органом з питань цивільної авіації відповідно до пункту 5 розділу ІІ додатку Положення № 819.

Так, у Додатку до Положення № 819 в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній» встановлено розміри державного збору за державну послугу «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній».

У цьому пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку: у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває на 2,5 доларів США, що стягуються із споживача; міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, на 2 долари США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 долари США, що стягуються з споживача.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо обов`язку сплати державного збору, Суд зазначає таке.

Аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що єдиним законодавчим актом, що визначав порядок та перелік видів діяльності (операцій), з наявністю яких законодавство пов`язує виникнення у авіаперевізника відповідного обов`язку щодо перерахування державного збору до Фонду, а саме за рахунок діяльності авіаперевізника з надання відповідних послуг авіаперевезення за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, є пункти 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України.

Водночас, як у частині п`ятій статті 12 Повітряного кодексу України, так і в пункті 5 Додатку до Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889) існує співпадіння лише переліку видів діяльності з наданих послуг, за надання яких може нараховуватися державний збір.

Жодними іншими нормативно-правовими актами ні порядок, ні розмір ставки, ні строки сплати державного збору за надані послуги з перевезення пасажира, який відлітає з аеропорту України, за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України, не визначено.

Проте ні Положення № 819, ні Ліцензійні умови станом на час виникнення спірних правовідносин також не визначали порядок, строки нарахування та сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Отже, встановлений законодавством обов`язок щодо сплати державного збору, з урахуванням положень статей 67, 92 Конституції України, не регулювався жодним законом. Так, Суд дійшов висновку, що закону, який би визначав розмір, строк та порядок сплати державного збору на підставі виставлених рахунків-фактури у спірних правовідносинах, Верховною Радою України не приймалося.

Водночас єдиним нормативно-правовим актом, який визначав, відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України, розмір державного збору був пункт 5 розділу ІІ Додатку Положення № 819.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема, врахували висновок, сформований у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2017 у справі № 826/17492/16.

У межах цієї справи, на дату звернення з адміністративним позовом (жовтень 2017 року), набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі № 826/17492/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, а згодом - ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2017, якою положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 визнано незаконними і нечинними з 01.01.2014.

У справі № 826/17492/16 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що державні збори до Фонду, у тому числі елементи правового механізму таких зборів, як-то розмір і порядок сплати, мають бути передбачені винятково законом. Делегування парламентом функції із встановлення державних зборів іншим органам державної влади суперечить Конституції України. Стягнення на підставі Постанови № 819 зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України суперечить статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року та свідчить про незаконність Постанови № 819 в цій частині.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/17492/16 (К/9901/5999/18, К/9901/5995/18) провадження № 11-335ас18 відмовлено в задоволенні заяв ДАС України та Кабінету Міністрів України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.05.2017 у справі № 826/17492/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участі третіх осіб: Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України», Державної авіаційної служби України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії», про визнання незаконною та нечинною постанови.

Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій в справі, що розглядається, уважає їх правильними та обґрунтованими, оскільки посилання судів попередніх інстанцій на рішення у справі № 826/17492/16 підтверджує відсутність законодавчо визначених підстав сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, розрахованого позивачем не на підставі закону, а на підставі підзаконного нормативно-правового акту.

Передаючи цю справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16.

Так, у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16 мало місце звернення ДАС України до ПрАТ «Авіакомпанії «МАУ» з позовом до адміністративного суду у жовтні 2016 року про стягнення заборгованості зі сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях. Спірним періодом відповідно до виставлених рахунків-фактур за авіаперевезення пасажирів та вантажів були червень-липень 2016 року.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17 мало місце звернення ДАС України до ПрАТ «Авіакомпанії «МАУ» з позовом до адміністративного суду у листопаді 2017 року (01.12.2017 відкрите провадження у справі) про стягнення зі сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях. Спірним періодом є січень-травень 2014 року.

У постанові Верховного Суду від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17 звернення до адміністративного суду відбулось у червні 2017 року. Спірним періодом відповідно до виставлених рахунків-фактури за авіаперевезення пасажирів та вантажів є вересень-листопад 2013 року та січень 2014 року.

У всіх випадках, як і у цій справі, при розрахунку державного збору ДАС України застосувала ставки збору, визначені в пункті 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819, яке було правовою підставою для такого нарахування та заявлення вимог про стягнення.

Відмінність у цих справах складають лише періоди нарахувань та час звернення з позовом до адміністративного суду, як в період дії пунктів 5, 6 Положення № 819 (справа № 826/16485/16), так і в період, коли такі пункти визнано протиправними і нечинними з 01.01.2014 (справи № 826/7916/17 та № 826/15268/17).

У постановах від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Авіакомпанія «МАУ» як ліцензований авіаперевізник, яка в той самий період надавала послуги з авіаперевезення пасажирів та багажу, також мала чи могла би утримувати з пасажирів і власників багажу збір за перевезення за ставками, визначеними пунктом 5 розділу ІІ Додатка до Положенням № 819. Та обставина, що згодом правові підстави визначення розміру державного збору до Державного спеціалізованого фонду за перевезення пасажирів та багажу зазнали змін (у зв`язку з прийняттям вказаного судового рішення у справі № 826/17492/16) не може заперечити того, що такі підстави існували в минулому (зокрема у період, за який виникла заборгованість), як і позбавити відповідача обов`язку сплатити до Державного бюджету України кошти, які він отримав на підставі правових норм, які згодом в судовому порядку визнано нечинними.

Такий підхід узгоджується (певним чином) з правозастосовною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27.06.2019 (заява № 13290/11 та 2 інші). Суди у цих справах зазначають, що відмінність тієї справи полягає лише в тому, що зміни в законодавчому регулюванні (у сфері грального бізнесу) завдали шкоди суб`єктам господарювання, які сплатили державі кошти за ліцензію, а згодом цей вид діяльності став заборонений. Утім, в контексті спірних правовідносин для вищезазначених справ, на думку судів, визначальним є сутнісний підхід Суду до правової оцінки ситуації, яка склалася у зв`язку зі змінами у правовому регулюванні і способом застосування цих законодавчих змін. Суди зазначають, що у цих справах зміни у правовому регулюванні зумовлені згаданим судовим рішенням у справі № 826/17492/16, до якого апелює відповідач, доводячи відсутність підстав стягувати з нього державний збір, розрахований відповідно до Порядку № 819. Але, якщо норми цього порядку діяли раніше, були обов`язковими і їх виконували, то говорити про безпідставність вимог ДАС України після того, як їх визнано нечинними в контексті спірних правовідносин, є недоречним. Отже, наведене дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій вирішували цей спір лише через призму правового регулювання відносин щодо фінансування витрат на авіаційну діяльність в аспекті правової природи державного збору за перевезення пасажирів та багажу, тобто про законність його сплати/стягнення як такого.

У справі № 826/15210/16, не зважаючи на схожість висновків Суду, покладених в основу постанови, мають місце інші фактичні обставини справи та певну відмінність, а саме: у вересні 2016 року відбулось звернення з позовом до суду ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» до Державної авіаційної служби України, предметом якого було оскарження дій відповідача щодо формування, нарахування позивачу державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за період з січня 2016 року по серпень 2016 року, за наданням рахунків-фактури від 13.05.2016 № 33, № 47к, № 34, № 48к, № 35, № 49к, № 36, № 50к; від 30.06.2016 № 47, № 48, № 49, № 68к, № 50, № 51, № 69к; від 28.07.2016 № 60, № 83; від 12.08.2016 № 66, № 92к; від 16.09.2016 № 78, № 110к.

У справах № 826/16485/16, № 826/15268/17, № 826/7916/17, № 826/15210/16 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас Суд уважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах колегій суддів Верховного Суду цієї самої палати щодо можливості застосування положення пункту 5 додатку розділу ІІ Положення № 819, наявності права у позивача вимоги про стягнення державного збору з авіаперевізника на підставі норми цього Положення, яке діяло раніше до визнання його нечинним в контексті спірних правовідносин, та, як наслідок, обов`язку відповідача їх виконувати.

У справі № 826/17492/16 судами попередніх інстанцій надана оцінка спірним правовідносинам, зроблено правовий аналіз положень пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 через призму вимог статей 8, 9, 67, 75, 85, 91, 92, пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009, мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.05.2010 № 14-рп/2010, в тому числі положень статей 4, 10, пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, статей 3, 12, пункту 3 розділу ХІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Повітряного кодексу України, частини п`ятої статті 20 Закону України «Про адміністративні послуги», частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України», частини другої статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року.

З огляду на ухваленні судові рішення у справі № 826/17492/16, Суд зауважує, що здійснення повторної правової переоцінки щодо встановлених обставин незаконності пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 в межах цієї справи є недоречним. Прийняття до уваги висновків, зроблених судами, є безумовним з огляду на те, що судове рішення у справі № 826/17492/16 набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню та врахуванню особами, на яких розповсюджується його дія.

Питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, полягає не лише в тому, що спір стосується застосування акта, у редакції, яка була чинною на момент, коли склалися спірні правовідносини щодо визначення розміру для нарахування державного збору, а в застосуванні цього акту, який за своєю правовою природою не міг підлягати та не підлягав застосуванню, що було встановлено судами у справі № 826/17492/16.

Не зважаючи на те, що рішення суду у справі № 826/17492/16 набуло законної сили лише у березні 2017 року, водночас Суд зазначає, що, визнаючи незаконним пункти 5 та 6 Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889), суди встановили його нечинність, починаючи з 01.01.2014. У межах справи № 826/17492/16 застосовано ретроспективний механізм скасування усіх прав та обов`язків, які породжувались (встановлювались) таким актом.

Нечинність нормативно-правового акту не створює та не породжує для осіб, на яких спрямоване регулювання певних відносин цим актом, жодних законодавчо визначених прав та обов`язків. Через втрату юридичної сили такого акту, не може виникати законодавчо встановленого обов`язку, та не породжуються права вимоги на його виконання для іншої сторони. На підставі незаконного нормативно-правового акту не можна вважати правомірними вимоги, що не містять елементів законності.

Відповідно до частини третьої статті 6 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Отож заявлена позивачем вимога, яка є предметом перевірки щодо обов`язку відповідача, перебуває за межами їхньої правомірності; у позивача не виникає права законної вимоги, а у відповідача - обов`язку на підставі незаконного нормативного-правового акту здійснити сплату такого збору.

Для обов`язку сплати відповідачем спірного державного збору, у тому числі за сформованими рахунками-фактурами, необхідна наявність відповідної законодавчої бази, яка, як зазначалось вище, у спірний період була відсутня.

Отже, відсутність такого обов`язкового елементу, як наявність правового обов`язку у авіаперевізника зі сплати державного збору, свідчить про неможливість встановлення самого розміру такого збору. Визначення розміру державного збору буде мати значення лише у тому випадку, коли законодавчо визначений обов`язок господарюючого суб`єкта для його сплати буде закріплений відповідним законом та буде мати зобов`язальний характер для такого суб`єкта.

Крім цього, Суд зауважує, що сформовані висновки (посилання) у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16 про те, що не виключається обов`язок щодо сплати до Державного бюджету України коштів, які відповідач отримав на підставі правових норм, які згодом в судовому порядку визнано нечинними через те, що такі підстави існували в минулому (зокрема у період, за який виникла заборгованість) через відповідність (певним чином) правозастосовній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27.06.2019 (заява № 13290/11 та 2 інші), не можна вважати такими, що цілком узгоджується у визначені такого підходу з таким рішенням Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27.06.2019 (заява № 13290/11 та 2 інші).

У вказаній справі існує відмінність, яка полягає в тому, що зміни в законодавчому регулюванні (у сфері грального бізнесу) завдали шкоди суб`єктам господарювання, які сплатили державі кошти за ліцензію, а згодом цей вид діяльності став заборонений.

У межах цієї справи відповідач не здійснив добровільну сплату визначених у рахунках-фактурах сум коштів, станом на час існування пункту 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819. Отже, правовідносини ще не завершилися.

Питання щодо отримання відповідачем коштів від користувачів послуг авіакомпанії, яким надавалися послуги з перевезення пасажирів (власники багажу), та вантажів, отримання доходу від такої діяльності, перебувають за межами судового розгляду цієї справи та по суті не підлягають оцінці.

Крім цього, Суд звертає увагу, що станом на час вирішення справи в суді касаційної інстанції, згідно із Законом України від 13.07.2020 № 759-IX «Про внесення змін до Повітряного кодексу України щодо удосконалення механізму справляння державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України» (набув чинності 07.08.2020), Повітряний кодекс України доповнено статтею 12-1, якою визначено особливості справляння і ставки державного збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та державного збору за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Отже, приймаючи такі зміни до Повітряного кодексу України, законодавець дійшов висновку про необхідність визначення розміру ставок державного збору саме через закон, що відповідає вимогам статей 67, 92 Конституції України.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то Суд зазначає таке.

Посилання скаржника, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12.01.2016 у справі № 21-633а15, в якій зазначено, що за характером підстави для сплати платежу та критерієм для визначення розміру платежу державний збір до Фонду відноситься до неподаткових платежів, а вид, порядок, умови та строк сплати державних зборів унормовано на законодавчому рівні, Суд уважає необґрунтованими та такими, що не створюють правових наслідків для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Постановою Верховного Суду України від 12.01.2016 у справі № 21-633а15 (№ 826/11299/14) за позовом ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій, Верховний Суд України скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для ухвалення такого рішення слугувало те, що «Фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без дослідження і з`ясування наведених вище питань, передусім, що стосуються юрисдикційної підсудності, усі постановлені у цій справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. До з`ясування означених питань неможливо визнати правильними чи хибними правові висновки оскарженого рішення, а також сформулювати висновок про те, як слід правильно розуміти і застосувати конкретну одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах». Отже, доводи скаржника в цій частині не свідчать, що саме цим рішенням Верховний Суд України зробив певні правові висновки щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Водночас Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неврахування висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проєкту Закону України «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» від 30.03.2018, оскільки зазначений висновок підготовлено до відповідного проєкту Закону і він не стосується предмету спору та не має жодної юридичної сили для обов`язкового застосування та врахування, а Головне науково-експертне управління проводить експертизу всіх законопроєктів, внесених до Верховної Ради України для їх прийняття.

Щодо доводів скаржника про безпідставність застосування до спірних правовідносин пункту 3 Розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» Повітряного кодексу України, оскільки збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, передбачені пунктами 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України, Суд зазначає таке.

Пунктом 3 Розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» Повітряного кодексу України визначено, що збори, які визначені пунктами 1 та 2 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, справляються до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України. Водночас пункт 2 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2014) передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов`язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

Частиною п`ятою статті 20 Закону України «Про адміністративні послуги», який набрав чинності 07.10.2012, визнано таким, що втрачає чинність з 01.01.2014 пункт 2 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а відтак з 07.10.2012 збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії не справляється.

Отже, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що справляння збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній передбачено пунктом 2 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України.

Доводи скаржника про те, що суди не врахували положень підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідно до якого, зокрема, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу, є безпідставними з огляду на таке.

Пунктом 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Зі змісту Положення № 819 встановлено, що остання прийнята на виконання розпорядження Президента України від 30.12.1992 «Про заходи щодо забезпечення міжнародної авіаційної діяльності України».

Оскільки Положення № 819 не є нормативно-правовим актом, що прийнято на виконання законів з питань оподаткування, то пункт 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не може бути застосованим до спірних правовідносин.

Зазначені висновки також були предметом оцінки судів у справі № 826/17492/16 при оскарженні пунктів 5, 6 Положення № 819.

Інші наведені доводи скаржника не мають значення та не спростовують правильності прийнятого судами попередніх інстанцій судових рішень за наслідками розгляду заявлених позивачем вимог.

Отже, аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їхнього задоволення.

Отже, за встановлених обставин та доводів касаційної скарги, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16, і вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.

Нечинність нормативно-правового акту не створює та не породжує для осіб учасників таких правовідносин, на яких спрямоване регулювання певних відносин, жодних законодавчо визначених прав та обов`язків. Через втрату юридичної сили, на підставі такого акту, не може виникати законодавчо встановленого обов`язку та не породжуються права вимоги на його виконання для іншої сторони. На підставі незаконного нормативно-правового акту не можна вважати правомірними вимоги, що не відповідає принципу законності, який є складовою принципу верховенства права.

Заявлена позивачем вимога, яка є предметом перевірки щодо обов`язку відповідача, перебуває за межами їхньої правомірності, у позивача не виникає права законної вимоги, а у відповідача - обов`язку на підставі незаконного нормативного-правового акту здійснити сплату такого збору.

Для обов`язку сплати відповідачем спірного державного збору, у тому числі за сформованими рахунками-фактурами, необхідна наявність відповідної законодавчої бази, яка, як зазначалось вище, у спірний період було відсутня.

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, Суд зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила колегія суддів судової палати у цій справі, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі № 826/13458/17

залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

Ж. М. Мельник -Томенко

М. В. Білак

О. А. Губська

Н. А. Данилевич

Л. О. Єресько

А. В. Жук

А. Г. Загороднюк

О. В. Калашнікова

О. В. Кашпур

Н. М. Мартинюк

В. Е.

Мацедонська О. Р.

Радишевська М. І. Смокович В. М.

Соколов С. А.

Уханенко Н. В . Шевцова

Судді Верховного Суду