УХВАЛА
08 березня 2023 року
м. Київ
справа №460/10065/21
адміністративне провадження №К/990/4012/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 460/10065/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку,
УСТАНОВИВ:
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач) про зобов`язання виплатити компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (23 календарні дні); стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15 квітня 2021 року по дату повного розрахунку 10 травня 2021 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 23 календарні дні щорічної відпустки. Зобов`язано Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 23 календарні дні щорічної відпустки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Рівненська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 16 лютого 2023 року - 22 лютого 2023 року.
28 лютого 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надано платіжне доручення від 21 лютого 2023 року № 208 про сплату судового збору в розмірі 1816,00 грн.
Згідно з випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, вказані кошти зараховані на казначейський рахунок 22 лютого 2023 року.
Таким чином, особою, що подала касаційну скаргу були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2023 року, що дає змогу вирішити питання про наявність підстав для відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження, та перевірити додержання строків звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Під час перевірки матеріалів касаційної скарги встановлено, що касаційна скарга подана без додержання вимог пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначається підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 5, 9, 24 Закону України "Про відпустки", частин 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", статті 116 КЗпП України.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано статті 5, 9, 24 Закону України "Про відпустки", частини 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", статтю 116 КЗпП України, викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаної статті судом першої та апеляційної інстанції, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправні дії Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації при звільненні за невикористані 23 календарні дні щорічної відпустки та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15 квітня 2021 року по дату повного розрахунку 10 травня 2021 року.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що компенсація за невикористані дні відпустки, як компенсація за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт роботи, перебування на посаді та здійснення повноважень позивача у період з 11 грудня 2019 року по 14 квітня 2021 року відповідачем не заперечується, а тому останній має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених ст.ст. 83, 116 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки».
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють визначення тривалості відпусток, обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, відпустку прокурору та строки розрахунку при звільненні.
Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи такі спори, суди застосовують положення норм в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.
Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 5, 9, 24 Закону України "Про відпустки", частин 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", статті 116 КЗпП України.
Касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також, скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370, зокрема у пунктах 53-55 щодо правових наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у пунктах 53-55 зазначеної постанови Верховного Суду наведено правові наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі, які були застосовані судом касаційної інстанції при розгляді справи №2а-8044/09/1370.
Водночас висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у зазначеній постанові скаржником не наведено.
Натомість касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводяться до цитування витягу з постанови Верховного Суду, норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 22 грудня 2022 року та 21 січня 2023 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом з ініціативи суду.
Тобто продовження строку передбачає надання нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважних причин вчинена у первісно встановлений строк.
За таких обставин необхідно продовжити Рівненській обласній прокуратурі строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 121, 329, 330, 332, КАС України,
УХВАЛИВ:
Продовжити Рівненської обласної прокуратури строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, установивши для цього десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду
