ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2023 р. Справа№ 910/333/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

представник позивача: адвокат Михайлик Л.Г., - довіреність № 415 від 08.12.2022

представник Офісу Генерального прокурора: Кудіна Т.А., (прокурор), - посвідчення № 059967 від 05.03.21

представник Національного антикорупційного бюро України: Максим`як А.В., - в порядку самопредставництва юридичної особи

представник Державної казначейської служби України: Пальчик В.О., - в порядку самопредставництва юридичної особи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора,

на рішення Господарського суду міста Києва від 04 серпня 2022 року (повний текст складено 05.12.2022 р)

у справі № 910/333/21 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України",

до Держави Україна в особі:

1. Національного антикорупційного бюро України,

2. Державної казначейської служби України,

3. Офісу Генерального прокурора,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

про стягнення 1 181 469,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог:

1.1. Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Національного антикорупційного бюро України та Державної казначейської служби України про стягнення 940849,46 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення АТ "ДПЗКУ" з 23.10.2017 зберігання зерна пшениці та ячменю як речового доказу у кримінальному провадженні № 42014000000000256 від 10.04.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, статті 219, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366, частинами 2, 3 статті 382, частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 року у справі № 757/59635/17-к, у зв`язку з чим вартість такого зберігання у вказаній сумі має бути відшкодована державою.

1.3. 28.05.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява №130-2-19/1895 від 25.05.2021 про збільшення розміру позовних вимог разом з доказами направлення її на адресу сторін у справі, у якій позивач зазначає про те, що на момент звернення з позовом до суду ним була заявлена вартість послуги зберігання речового доказу у кримінальному провадженні у розмірі 940 849,46 грн. за період зберігання з 23.10.2017 по 31.08.2020. У зв`язку з тим, що послуги зберігання зерна залишаються неоплаченими, вартість такого зберігання станом на день подання даної заяви збільшилась та становить 1 181 469,00 грн. за період зберігання з 23.10.2017 по 25.05.2021.

1.4. У підготовчому засіданні 25.11.2021 судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог до 1181469,00 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 37243279) 1 181 469 (один мільйон сто вісімдесят одну тисячу чотириста шістдесят дев`ять) грн. 00 коп. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу, та витрати зі сплати судового збору у сумі 17 722 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн. 03 коп (том 1 а.с. 226-245).

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

3.1. 15.12.2022 Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 5-10-10/18031 від 14.12.2022, в якій просить "Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 по справі № 910/333/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у задоволенні позову у повному обсязі".

3.2. 26.12.2022 Офіс Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 15/1/2-209-21 від 26.12.2022, в якій просить "Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.08.2022 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відмовити".

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

4.1. У поданій апеляційній скарзі Державна казначейська служба України стверджує, що судом першої інстанції помилково вирішено стягнути витрати, пов`язані зі зберіганням речових доказів, з Державного бюджету України.

4.2. Звертає увагу, що згідно діючого законодавства такі витрати повинні відшкодовуватись за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, тобто за рахунок державного органу.

4.3. З огляду на те, що Порядком № 845 передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного органу та з Державного бюджету України, апелянт вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з Державного бюджету України.

4.4. У поданій апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначає, що у доданих до позову та заяви «Бухгалтерських довідках та розрахунках зберігання заарештованого зерна на філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» з 23.10.2017 по 31.08.2020 та з 23.10.2017 по 25.05.2021 наведений узагальнений розрахунок без його обґрунтування, не надані первинні документи, які підтверджують витрати.

4.5. Стверджує, що судом першої інстанції проігноровано доводи Офісу Генерального прокурора про те, що акти прийняття-передавання товарної продукції (щодо споживання філією ПАТ «ДПЗКУ» активної електроенергії); рахунки на оплату активної електроенергії; акти списання амортизації; податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2017 рік); акти списання прямих витрат (поточні ремонти, технічне обслуговування технологічного обладнання елеватора, в якому зберігається зерно); розпорядження на закриття взаєморозрахунків щодо сплати послуг страхування майна не є первинними документами, які підтверджують витрати на утримання приміщень, де зберігались речові докази.

4.6. Звертає увагу, що накази філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» «Про затвердження тарифів на додаткові послуги» № 74 від 18.06.2020, № 96 від 27.06.2019, № 78 від 21.06.2018, № 91 від 30.06.2017, № 96 від 16.06.2016 не є первинними документами, які підтверджують витрати на зберігання зернових культур, а за своєю юридичною природою є розпорядчими документами, який видав керівник підприємства, що діяв одноосібно в межах своїх повноважень задля вирішення основних та оперативних завдань.

4.7. Також, на переконання Офісу Генерального прокурора, не є первинними документами, які підтверджують витрати на зберігання зернових культур, розшифровки планової калькуляції згідно технологічних операцій за період 2020/2021, 2019/2020, 2018/2019, 2017/2018, 2016/2017 та нормативи витрат електроенергії на 2020-2021МР, 2019-2020МР, 2018-2019МР, 2016-2017МР.

4.8. Зазначає, що аналізуючи зміст позовної заяви, відзиву Національного антикорупційного бюро України та судову практику, відповідачем за даним позовом має бути саме орган, який передав на зберігання речовий доказ та дії якого призвели до понесення витрат, зумовлених таким зберіганням, проте, судом першої інстанції не взято до уваги вказані обставини, що має наслідком стягнення збитків з Державного бюджету України.

5. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

5.1. 07.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшов відзив на апеляційні скарги, за змістом якого останній просить суд залишити без задоволення апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 - без змін.

5.2. У поданому відзиві позивач вказує, що вартість зберігання речового доказу у кримінальному провадженні повинна бути відшкодована державою. У свою чергу, розмір витрат належним чином підтверджений доданими до матеріалів справи первинними документами та калькуляцією.

5.3. 07.02.2023 до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому підтримано доводи, викладені в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора.

6. Розподіл справи:

6.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022, матеріали апеляційної скарги Державної казначейської служби України у справі № 910/333/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 зобов`язано Господарський суд міста Києва направити до Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/333/21.

6.3. 09.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/333/21.

6.4. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023, в зв`язку перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційних скарг у справі № 910/333/21, визначено колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Шаптала Є.Ю., Мальченко А.О.

6.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 поновлено Державній казначейській службі України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21. Відмовлено Державній казначейській службі України у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України № 5-10-10/18031 від 14.12.2022 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 - залишено без руху.

6.6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/333/21 за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора № 15/1/2-209-21 від 26.12.2022 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 та повідомлено учасників справи, що розгляд справи № 910/333/21 за даною апеляційною скаргою відбудеться 14.02.2023.

6.7. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 оголошено перерву у судовому засіданні та повідомлено сторін, що наступне судове засідання у справі № 910/333/21 відбудеться 27.02.2023.

6.8. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 апеляційну скаргу № 5-10-10/18031 від 14.12.2022 на рішення Господарського суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі № 910/333/21 повернуто Державній казначейській службі України.

7. Інші процесуальні дії у справі:

7.1. В судовому засіданні 27.02.2023 представник Офісу Генерального прокурора підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

7.2. Представник позивача в судовому засіданні 27.02.2023 проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

7.3. Представник Національного антикорупційного бюро України в судовому засіданні 27.02.2023 підтримав апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора та просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

7.4. Представник Державної казначейської служби України у судовому засіданні 27.02.2023 підтримав апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора та просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

7.5. Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у судове засідання належним чином було повідомлене про дату та час розгляду справи, проте явку свого представника у судове засідання 27.02.2023 не забезпечило.

7.6. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

8. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи:

8.1. 09.08.2017 між Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке на виконання наказу Мінагрополітики № 502 від 29.08.2019 з 10.09.2019 перейменовано в Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - AT «ДПЗКУ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтісвіт Груп» (постачальник) укладено Договір поставки № ОДН 0049-С, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність позивача, а позивач прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2017 року (товар) (том 1 а.с. 24-29).

8.2. Згідно з умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 4.3 .вказаного договору культура та клас товару, кількість та якість товару, а також строк поставки товару зазначаються у додаткових угодах, які є невід`ємними частинами Договору.

8.3. Відповідно до пункту 3.1. договору ціна товару за одиницю виміру та загальна вартість товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами.

8.4. 09.08.2017 сторонами було укладено додаткову угоду № 001 ЯЗ року на поставку ячменю 3 класу в кількості 1000 тонн (+/-10%) на суму 5 100 000,00 грн. з ПДВ в строк до 22.08.2017 (том 1 а.с. 30).

8.5. 22.08.2017 сторонами договору підписано додаткову угоду № 1 до додаткової угоди № 001ЯЗ, згідно якої змінено строк поставки товару, а саме до 27.08.2017 (том 1 а.с. 31).

8.6. В порядку реалізації сторонами умов вказаного договору поставки філією ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий екватор» у період з 04.09.2017 по 09.09.2017 прийнято від ТОВ «Айтісвіт Груп» в квоту ПАТ «ДПЗКУ» у кількості: ячмінь 3 класу - 170,580 т., пшениця 5 класу - 178,380 т., пшениця 6 класу - 489,580 т., пшениця 3 класу - 319, 580 т., пшениця 2 класу - 250 т, які обліковувались на кількісно - якісному та позабалансовому обліку філії.

8.7. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 у справі №757/59635/17-к, винесеної у рамках кримінального провадження № 42014000000000256, накладено арешт на зерно, яке надійшло на філію ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий екватор» від ТОВ «Айтісвіт Груп» (код ЄДРПОУ 35275581) в квоту ПАТ «ДПЗКУ» у кількості: ячмінь 3 класу - 170,580 т., пшениця 5 класу - 178,380 т., пшениця 6 класу - 489,580 т., пшениця 3 класу - 319, 580 т., пшениця 2 класу - 250 т., які обліковуються в кількісно-якісному обліку та на позабалансовому обліку філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» (том 1 а.с. 15).

8.8. Відповідно до вказаної ухвали суду та протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 під арештом знаходиться зерно за наступною номенклатурою та у кількості: пшениці 2-го класу у кількості «+» 250,000 т; пшениці 3-го класу у кількості «+» 319,580 т; пшениці 5-го класу у кількості «+» 178,380 т; пшениці 6-го класу у кількості «+» 489,580 т; ячменю 3-го класу у кількості «+» 170,580 т.

8.9. Згідно протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 року працівником УЗЕ в Миколаївській області ДЗЕ ГП України зазначені зернові передано на зберігання ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» (том 1 а.с. 14).

8.10. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2018 у справі № 757/11759/18-к за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Мазурка Б.І. повторно накладено арешт на зазначені вище зернові культури.

8.11. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 у справі № 757/28036/19-к за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Конончука В.І. постановлено передати вказані зернові Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості (том 1 а.с. 17-23).

8.12. Першим заступником Генерального прокурора України Каськом В.В. у зв`язку зі спливом повноважень слідчих органів прокуратури 18.12.2019 доручено здійснення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження № 42014000000000256 детективами Національного антикорупційного бюро України.

8.13. За змістом службової записки т.в.о. старшого детектива - керівника П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Кравчука І.І. № 04/9616-10 від 25.03.2021, наданого Національним антикорупційним бюро України, матеріали кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 надійшли до Національного антикорупційного бюро України 28.12.2019.

8.14. Листом № 642/14 від 23.08.2019 філія ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» звернулась до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо проведення відповідних дій з приводу передачі Національному агентству арештованого зерна, яке знаходиться на філії, або у разі подальшого зберігання арештованого зерна на філії, щодо вирішення питання про укладання договору про надання послуг по зберіганню зерна (том 1 а.с. 33).

8.15. У відповідь на вказаний лист Національне агентство листом № 6770/51-33-19/6 від 12.09.2019 повідомило позивача про те, що передача активів Національному агентству для здійснення заходів з їх управління здійснюється шляхом складання між прокурором чи особою, якій він надасть відповідне доручення, та Національним агентством певного акту приймання передачі, проте наразі Національним агентством не підписано відповідного акту приймання-передачі активів, а тому до моменту передачі такі активи перебувають в режимі речей, що зберігаються, у зв`язку з чим саме прокурор чи особа, якій він надасть відповідне доручення, має забезпечити витрати на їх зберігання у встановленому законом порядку.

8.16. Позивач звернувся до Національного антикорупційного бюро України з листом-вимогою №130-2-19/4285 від 27.10.2020, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 у розмірі 940849,46 грн. за період з 23.10.2017 по 31.08.2020.

8.17. У відповідь на вказану вимогу Національне антикорупційне бюро України листом №0435-142/38833 від 09.11.2020 повідомило позивача про те, що на момент передачі 18.11.2019 до бюро кримінального провадження №42014000000000256, арештовані зернові вже були передані Генеральною прокуратурою України на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2019 до Національного агентства, а тому Національне антикорупційне бюро України не має повноважень на розпорядження вказаним майном, у зв`язку з чим відсутні підстави для перерахування на поточний рахунок АТ «ДПЗКУ» витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

8.18. Позивач звернувся до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з листом-вимогою №130-2-19/4805 від 24.11.2020, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 у розмірі 940849,46 грн. за період з 23.10.2017 по 31.08.2020.

8.19. Факт надсилання вимоги 24.11.2020 на адресу Національного агентства України підтверджується копією фіскального чеку від 24.11.2020, а також поштовою накладною № 0101909820325, проте, вказана вимога була залишена Національним агентством без відповіді та задоволення.

9. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин:

9.1. Спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав відшкодування державою юридичній особі збитків за зберігання речового доказу.

9.2. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість визначеного позивачем розміру збитків та наявністю правових підстав для стягнення таких збитків саме з Державного бюджету України.

9.3. У свою чергу, учасниками справи не заперечується той факт, що починаючи з 23.10.2017 АТ «ДПЗКУ» здійснює зберігання речового доказу у кримінальному провадженні № 42014000000000256, а саме: зерно за наступною номенклатурою та у кількості: пшениці 2-го класу у кількості 250,000 т; пшениці 3-го класу у кількості 319,580 т; пшениці 5-го класу у кількості 178,380 т; пшениці 6-го класу у кількості 489,580 т; ячменю 3-го класу у кількості 170,580 т.

10. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

10.1. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що покриття понесених підприємством позивача витрат на зберігання заарештованого зерна, переданого за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 у справі №757/59635/17-к та Протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 в якості речових доказів у кримінальному провадженні №42014000000000256 від 10.04.2014 має здійснюватися саме за рахунок держави.

11. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

11.1. Колегія суддів відхиляє аргументи апелянта про те, що суд першої інстанції не перевірив обґрунтованість розміру понесених витрат на зберігання.

11.2. Так, пунктом 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012. № 1104, передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

11.3. Представник Офісу Генерального прокурора , посилаючись на положення статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», стверджує, що подані позивачем документи не є первинними, а тому не можуть бути підставою для обрахунку витрат, понесених внаслідок зберігання арештованого майна.

11.4. З даного приводу колегія суддів звертає увагу, що за визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»:

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності;

витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

11.5. За змістом пункту 15 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу загальновиробничих витрат включаються:

Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу, цехів, дільниць тощо).

Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

11.6. У свою чергу, пунктом 17 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" передбачено, що витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

11.7. Згідно з пунктом 18 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти;

інші витрати загальногосподарського призначення.

11.8. З аналізу наведених положень Стандарту вбачається, вбачається, що витрати підприємства пов`язані не тільки з господарськими відносинами з контрагентами, як помилково вважає Офіс Генерального прокурора, а першочергово - з господарською діяльністю підприємства вцілому.

11.9. У свою чергу, до загальновиробничих та адміністративних витрат віднесено витрати на обслуговування обладнання, амортизація основних засобів, оплата податків тощо, а тому доводи апелянта у цій частині є необґрунтованими.

11.10. Так, позивачем до матеріалів справи додано розрахунок, який наведено в бухгалтерській розрахунковій довідці, акти про прийняття-передавання товарної продукції (щодо споживання філією ПАТ «ДПЗКУ» активної електроенергії); рахунки на оплату активної електроенергії; акти списання амортизації; податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2017); акти списання прямих витрат (поточні ремонти, технічне обслуговування технологічного обладнання елеватора, в якому зберігається зерно); розпорядження на закриття взаєморозрахунків щодо сплати послуг страхування майна; копії наказів філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» «Про затвердження тарифів на додаткові послуги» № 74 від 18.06.2020, № 96 від 27.06.2019, № 78 від 21.06.2018, № 91 від 30.06.2017, № 96 від 16.06.2016; копії розшифровок планової калькуляції згідно технологічних операцій за період 2020/2021, 2019/2020, 2018/2019, 2017/2018, 2016/2017; копії нормативів витрат електроенергії на 2020-2021 МР, 2019-2020 МР, 2018-2019 МР, 2017-2018 МР, 2016-2017 МР; розрахунок фактично понесених витрат за зберігання зерна тощо.

11.11. Колегія суддів погоджується, що перелічена бухгалтерська та фінансова документація належним чином підтверджує розмір понесених витрат за час вимушеного зберігання зерна у період з 23.10.2017 по 25.05.2021, визнаного речовим доказом в рамках кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 в сумі 1181469,00 грн.

11.12. Також, колегія суддів звертає увагу, що додана до матеріалів справи калькуляція містить детальний опис витрат, що включаються до вартості послуги зі зберігання зерна, і факт понесення позивачем вказаних витрат за спірний період не спростований відповідачами.

11.13. Крім того, відповідачами ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду рішення суду не надано розрахунку, який би спростовував заявлений позивачем розмір понесених витрат.

11.14. Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що витрати, понесені позивачем повинні бути відшкодовані виключно за рахунок державного органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

11.15. Згідно з абзацом 4 пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

11.16. Згідно наданого Офісом Генерального прокурора України на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2021 у справі № 910/333/21 витягу з Книги обліку речових доказів, цінностей та іншого майна, вилучених (отриманих) слідчими Головного управління під час здійснення кримінального провадження, № 17/4-8, спірні речові докази, а саме зерно, яке надійшло на філію АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський елеватор» від ТОВ «Айтісвіт Груп» в квоту АТ «ДПЗКУ» у кримінальному провадженні № 42014000000000256, не передавались.

11.17. У свою чергу до Національного антикорупційного бюро України в рамках кримінального провадження №42014000000000256 від 10.04.2014 жодних доручень прокурора щодо передачі спірних зернових Агентству з управління активами не надходило.

11.18. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що понесені витрати позивача підлягають відшкодуванню саме з Державного бюджету України. Посилання на те, що відшкодування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, є безпідставним, оскільки це порядок виконання судового рішення і входить до компетенції Державної казначейської служби України. У разі виникнення питань щодо судового рішення зацікавлений орган може звернутись до місцевого господарського суду для роз`яснення судового рішення відповідно до ст. 245 ГПК України.

11.19. Решта аргументів викладених учасниками справи не входять до предмету доказування в даній справі, ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

12. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду:

12.1. Порушено право позивача на відшкодування витрат за зберігання речових доказів в кримінальному провадженні.

13. Посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

13.1. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) визначає, що «Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.»

13.2. Згідно ч. 1 ст.5 ГПК України: «Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.»

13.3. Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПК України: «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

13.4. При оцінці доказів суд керувався статтями 79 та 86 ГПК України, згідно яких «Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.», «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.»

13.5. Відповідно до статті 269 ГПК України: « 1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.»

13.6. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

13.7. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

13.8. Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

13.9. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

13.10. Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

13.11. Відповідно до положень статті 118 Кримінального процесуального кодексу України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

13.12. Згідно частини 1 статті 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

13.13. Відповідно до частини 1 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

13.14. За змістом статті 168 Кримінального процесуального кодексу України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

13.15. Статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

13.16. Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

13.17. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

13.18. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. (ч.1 та 4 ст. 11 ГПК України).

13.19. Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29)

13.20. Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

13.21. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.(ч. 4 ст. 236 ГПК України)

13.22. Висновки суду по суті спору в цій справі узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 та висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 910/13638/18, від 10.08.2022 у справі № 910/3815/21.

14. Висновки Північного апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги:

14.1. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

14.2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022. у справі № 910/333/21 залишити без змін.

14.3. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022. у справі № 910/333/21 залишити без задоволення.

15. Розподіл судових витрат:

15.1 Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись п. 3, 4 ст. 13, ст.ст. 74, 86, 129, 207,236, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022. у справі № 910/333/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022. у справі № 910/333/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Справу № 910/333/21 повернути до Господарського суду міста Києва .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01 березня 2023 року.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді Є.Ю. Шаптала

А.О. Мальченко