ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 р. Справа № 480/5380/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Адміністрації Державної прикордонної служби Українина рішенняСумського окружного адміністративногосуду (головуючий суддя І інстанції: Кукоба О.О.)від 30.11.2021 року по справі № 480/5380/21

за позовом ОСОБА_1

до Адміністрації Державної прикордонної служби України

третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якій просив:

- визнати протиправними дії Адміністрації державної прикордонної служби України щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби»;

-зобов`язати Адміністрацію державної прикордонної служби України оформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби»;

- стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 2108 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до п. "а" ст.12, ст.17-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб має право на призначення пенсії за вислугу років. Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підготувати та направити документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для призначення в подальшому пенсії за вислугу років. Однак відповідач повідомив про відсутність підстав щодо підготовки та направлення документів для призначення в подальшому пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1200 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано противоправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».

Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної службиУкраїниоформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь позивача в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 908 грн. 00коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 800 грн. 00коп.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що на дату закінчення проходження військової служби календарна вислуга років позивача становить 20 років 04 місяця 17 днів; загальна вислуга років позивача становить 30 років 01 місяць 27 днів. Разом з тим, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема: з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.Зазначив, що згідно вказанихположень Закону, законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». При цьому, календарний рік це рік, який особа фактично відпрацювала на займаній посаді. До вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії). В то й же час, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. Оскільки у позивача на день звільнення була відсутня необхідна вислуга років у календарному обчисленні для призначення пенсії, він не набув право на пенсію. Також посилався на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.03.2018 року по справі №295/6301/17, від 19.09.2018 року у справі №725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі №161/4876/17, від 31.01.2019 року у справі №295/15121/16-а.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду 14.02.2022 року відкрито апеляційне провадження по справі та призначено апеляційний розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, який діє на теперішній час.

Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами).

У зв`язку з бойовими діями на території Харківської області призначене судове засідання не відбулося.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 року запропоновано учасникам справи висловити позицію стосовно можливості розгляду справи у порядку письмового провадження протягом 10 днів з дня отримання копії вказаної ухвали.

Вказана ухвала отримана позивачем засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідачу та третій особі ухвалу направлено в їх електронний кабінет, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками.

Позивач надав заяву, в якій просив провести розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач та третя особа у встановлений судом строк на надали заяв про розгляд справи за участю представників.

Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи матеріали справи, надходження від позивача заяви щодо розгляду справи в порядку письмового провадження, а також відсутності заяв відповідача та третьої особи щодо розгляду справи за участю представників, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач проходив службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в подальшому перейменовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 без зміни нумерації військової частини.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.01.2021 № 18-ОС припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 11.12.2020 №522-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.9).

При цьому, у наказів вказано, що вислуга років позивача станом на 14.01.2021 становить:

- в календарному обчисленні - 20 років 04 місяці 17 днів;

- у пільговому обчисленні - 09 років 09 місяців 10 днів;

- всього - 30 років 01 місяць 27 днів.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив оформити та подати необхідні документи Головного управління Пенсійного фонду України для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262 (а.с.10-12).

Однак відповідач листом від 22.04.2021 повідомив, що відповідно до витягу з наказу НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.01.2021 №18-ОС на дату виключення зі списків особового складу військової частини станом на 14.01.2021 загальна вислуга років позивача становила 30 років 01 місяць 27 днів, з яких вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 20 років 04 місяці 17 днів, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленому пунктом «а» статті 12 Закону №2262. Таким чином відсутні підстави для надання доручення ІНФОРМАЦІЯ_4 про підготовку документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років на умовах, визначених статтею 12 Закону №2262. (а.с. 13-14).

Не погодившись із такими висновками відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» затвердженого постановою КМУ від 17.07.1992 № 393 не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги та не встановлюють те, що вислугу років у пільговому обрахуванні не можуть зараховувати до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії. А відтак, оскільки наявна у позивача вислуга років є достатньою для призначення пенсії за вислугу років, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби`та наявності у відповідача обов`язкуоформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для перерахунку позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби». Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 800 грн. 00 коп.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разу повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно з п. а ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осібпенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б - д , ж статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: ... з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Водночас, приписамист. 17-1 Закону №2262-XIIпередбачено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, якою встановлено, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18, від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №360/1432/19 та від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17, від 23 червня 2020 року у справі №750/10827/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №620/509/19 задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Водночас, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування нормЗакону №2262-XIIу частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу єЗакон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Зазначена правова позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.

При цьому, у вказаній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: В цілях Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.

Отже, відповідно до практики Верховного Суду, для вирішення питання про призначення пенсії враховується вислуга обрахована не тільки в календарному, а і в пільговому обчисленні.

При цьому, з огляду на приписи ч.5ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що за період служби позивача в органах Державної прикордонної служби вислуга років позивача становить в календарному обчисленні - 20 років 04 місяці 17 днів, у пільговому обчисленні - 09 років 09 місяців 10 днів, всього - 30 років 01 місяць 27 днів.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права отримання пенсії.

Доводи апеляційної скарги про те, що на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 20 років 04 місяців 17 днів, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленому пунктом а ст.12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб є необґрунтованими з огляду на вже наведені вище висновки суду у даній справі.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», а тому оскаржуваній дії відповідача щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області є протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідачаоформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

З приводу розподілу судових витратна професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1ст. 132 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами ч. 7ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови поверненню тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 дійшов висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 у справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні:

відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи вчинені/складені адвокатом;

платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 № 22.

Також в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність доказів сплати понесених витрат також не є перешкодою для їх присудження (така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги, укладеного 26.03.2021 між адвокатом та позивачем (а.с.15-16, далі - Договір), акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.05.2021 (а.с.18), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695, виданого ОСОБА_2 (а.с.17), квитанція до прибуткового касового ордера від 27.05.2021 про сплату позивачем 1200,00грн. (а.с.19).

Згідно п.п.1.1 Договору адвокат зобов`язується: надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права: організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а позивач зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.2.4 Договору на підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.

Згідно п.п.4.1, 4.2 Договору вартість послуг адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю сторін в погодинній та/або твердій формі. Гонорар, сплачений Адвокату визначається актами виконаних робіт, які є невід`ємною частиною договору. Позивач в день підписання Договору, сплачує передплату за надані послуги в розмірі, що становить 50% від загальної вартості послуг. Інша частина гонорару підлягає сплаті на протязі 3-х днів з моменту підписання акту приймання - передачі наданих послуг. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 27.05.2021 адвокатом були виконані наступні роботи: 1) складання позовної заяви до Адміністрації ДПСУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії; 2) складання процесуальних документів (заяви, скарг, пояснень, тощо) незалежно від кількості та обсягу; 3) представництво в суді (незалежно від кількості засідань). Загальна вартість послуг за вказаним актом складає 1200,00грн. (а.с.18).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 27.05.2021 позивачем сплачено адвокату 1200,00грн. (а.с.19).

Колегія суддів зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача є необхідними, а їх розмір розумний та виправданий, що передбачено уст. 30Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи понесені такі витрати фактично, а також - чи обґрунтована їх сума, оскільки приписи ч. 9ст. 139 КАС Українимістять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Слід зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, характер спірних правовідносин, зміст позовної заяви та наведені в ній обґрунтування, час необхідний для її складення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням принципу співмірності, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 800 грн.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови у задоволенні частини вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року по справі №480/5380/21залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло