ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/18611/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ломаки В. С.

від 10.08.2022

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С. О., Суліма В. В., Зубець Л. П.

від 14.11.2022

за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 695 850 665,62 грн,

за участю представників:

від позивача: Жуков А.О.,

від відповідача: Франюк А.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог, 695 850 665,62 грн, з яких: 693 224 189,83 грн - сума основного боргу з оплати електричної енергії, поставленої за Договором № 0424-0413 протягом серпня 2021 року-січня 2022 року включно; 1 145 398,24 грн - пені, 941 423,22 грн - 3 % річних, 539 654,33 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань з оплати отриманої протягом серпня 2021 року - січня 2022 року на підставі договору про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор Договору: № 0424-0413; дата акцептування 27.05.2019) електричної енергії, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 693 224 189,83 грн, а також виникли підстави для стягнення з останнього пені та компенсаційних виплат у вищевказаному розмірі.

Господарський суд міста Києва рішенням від 26.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, позов задовольнив частково. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 435 678 090,19 грн основного боргу, 1 029 136,31 грн пені, 845 865,46 грн 3 % річних, 539 654,33 грн інфляційних втрат, а також 546 694,65 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 198 761 066,99 грн основного боргу закрито, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» подано заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 90 000,00 грн, до якої останнім долучено копію укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ПЕРШИЙ РАДНИК» договору про надання правової допомоги від 01.07.2019 року № 1491-ЗЭ, копії додаткових угод до цього правочину від 27.12.2019 року № 1, від 30.12.2020 року № 3, від 12.10.2021 року та від 20.12.2021 року, а також копію підписаного між сторонами договору № 1491-ЗЭ акту наданих послуг від 28.07.2022 року № 74 загальною вартістю 90 000,00 грн.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 10.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, у справі № 910/18611/21 заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» від 01.08.2022 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» відмовив.

Рішення мотивовані тим, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивачем у цій першій заяві по суті спору не було визначено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а зазначено лише про намір додатково подати суду відповідні докази на підтвердження розміру та понесення означених судових витрат у процесі розгляду справи. Однак сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

З урахуванням предмету та підстав позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, зокрема, часткове задоволення позову судом першої інстанції, викладені відповідачем заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката та клопотання про їх зменшення, відсутність у попередньому (орієнтовному) розрахунку конкретно визначеного розміру відповідних витрат та невідповідність ряду вказаних в акті від 28.07.2022 року № 74 адвокатських послуг критеріям щодо їх необхідності та неминучості, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції прийшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 910/18611/21, у якій просило їх скасувати в частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме застосовано норми частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 912/423/20, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, частини п?ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23.08.2022 № 912/423/20, частини шостої статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19, від 23.08.2022 у справі № 912/423/20.

Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Предметом касаційного оскарження у цій справі є додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, якими заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 910/18250/16 викладено такі висновки.

Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, коли на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі № 922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

Оскаржувані додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду прийняті у відповідності з викладеними вище правовими позиціями Верховного Суду.

Судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, були оцінені надані позивачем на підтвердження понесених витрат документи, та зазначено, що вони не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських робіт, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини даної справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 50 000,00 грн, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до незгоди з рішенням за результатами розгляду позову по суті.

Викладені судами попередніх інстанцій висновки при вирішенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не суперечать наведеним скаржником постановам Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 912/423/20, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, 15.04.2021 у справі № 910/7540/19.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваним додатковим рішенням не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу в разі доведення неспівмірності витрат стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Тобто у цій справі та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Крім того, відповідач, викладаючи свої заперечення щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме щодо завищення вартості участі адвокатів позивача у судових засіданнях, помилково вважав, що вона залежить від тривалості судового засідання.

Згідно з умовами пункту 6 додаткової угоди від 12.10.2021 до договору про надання правничої допомоги № 1491-ЗЭ від 01.07.2019 сторонами погоджено, що вартість послуг адвоката становить 5 000,00 грн за участь в одному судовому засіданні у справі одного адвоката.

Тобто оплата за участь адвоката у судових засіданнях не залежить від того скільки часу тривало судове засідання, як помилково вважав відповідач.

У акті наданих послуг № 74 від 28.07.2022 відображена участь адвоката Жукова А.О. у кожному судовому засіданні місцевого господарського суду (12.01.2022, 08.02.2022, 22.02.2022, 01.06.2022, 14.06.2022, 29.06.2022, 13.07.2022, 26.07.2022), як у одному судовому засіданні, вартість кожної участі адвоката у судовому засіданні визначена у розмірі 5 000,00 грн, що відповідає умовам договору.

Участь адвоката Жукова А. О. у судових засіданнях місцевого господарського суду підтверджується також протоколами судового засідання за ці дати та не заперечується відповідачем.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів про відсутність підстав для розгляду питання про відшкодування витрат на правничу допомогу з огляду на недотримання заявником вимог частин 1 та 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, то вони свого підтвердження не знаходять.

Верховний Суд у своїх постановах притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Положення статті 124 Господарського процесуального кодексу України не містять імперативних приписів про те, що у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, суд зобов`язаний відмовити у відшкодуванні судових витрат.

Натомість частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.

Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.

Подібні висновки щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

Розподіл судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 910/18611/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець