Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.03.2023 р. справа №520/1859/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Служби зовнішньої розвідки України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, спонукання до видачі довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2022р., -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Служби зовнішньої розвідки України щодо не надання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, за формою, яка відповідає вимогам, визначеним Постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» та Додатку 2 до Порядку № 45 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 станом на 01.01.2022 на ім`я ОСОБА_1 ; 2) зобов`язання відповідача, Служби зовнішньої розвідки України, підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, станом на 01.01.2022 року, за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №440/6017/21.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що відповідач протиправно відмовив у видачі оновленої довідки про складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Відповідач з поданим позовом не погодився, надавши 15.02.2023 р. письмовий відзив, у якому наполягав на відсутності підстав для видачі позивачеві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник є військовослужбовцем у відставці, отримує пенсію у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області.

Оскільки заявник є пенсіонером по лінії Служби зовнішньої розвідки України, то довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця за тією ж самою посадою у штаті, котру обіймав заявник до звільнення зі служби у відставку чи прирівняною посадою видає саме означений суб`єкт владних повноважень.

У ході розгляду справи відповідач цих обставин не заперечив.

Заявник в особі представника особисто за власною ініціативою 10.11.2022 р. звернувся до Служби зовнішньої розвідки України з приводу виготовлення (складання) довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022р. із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавок, доплат, премій, для перерахунку пенсії відповідно до постанови Верховного Суду у справі №440/6017/21.

За цим зверненням відповідач вчинив відмову, оформлену листом від 18.11.2022р. №19/1/1039-вс/н, умотивовану відсутністю змін у правилах обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, котре обчислюється із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018р.

Не погодившись із відповідністю закону владного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу відмови у складанні довідки про структуру та розміри грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника та запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.

При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).

Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).

Положення ч.18 ст.43 Закону України №2662-ХІІ цього правила не змінюють, адже присвячені регламентуванню випадку, коли з події призначення пенсії вперше та обчислення розміру вперше призначеної пенсії і до події виплати вперше призначеної пенсії настала подія збільшення поточної винагороди за службу відносно іншого діючого публічного службовця, на що однозначно показує застосування законодавцем ознаки - "невідкладно", котра взагалі не використовується у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону України №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону України №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.

Відтак, суд не знаходить підстав для поєднання цих процедур за будь-якими компонентами (за винятком визначення загальної структури грошового забезпечення), адже протилежне з невідворотною неминучістю призводить до появи віртуального показника грошового забезпечення - неіснуючої поточної винагороди за службу діючого публічного службовця, який фізично у дійсності не одержується жодним із діючих публічних службовців (військовослужбовцем) і арифметично складається із платежів з винагороди за службу, отриманих у минулому самим заявником - військовослужбовцем у відставці (тобто власної винагороди за службу) та поточних платежів з винагороди за службу, котрі наразі отримуються діючим військовослужбовцем (тобто винагороди за службу третьої сторонньої особи).

Також суд зважає, що перерахунок (обчислення нового розміру) пенсії із суми грошового забезпечення, котра фактично не отримується діючим публічним службовцем (тобто за відсутності події реального підвищення поточної винагороди за службу), явно та очевидно суперечить запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права і призводить до отримання громадянином пенсії у більшому розмірі ніж поточна винагорода діючого публічного службовця.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) було передано законодавцем у відання Уряду України і реалізовано останнім у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).

Згідно з п.1 Порядку №45 перерахунок пенсій проводиться у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Отже, приводом для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій службовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб`єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.

Таке тлумачення змісту правової підстави для обчислення нового розміру раніше вже призначеної у порядку Закону України №2262-ХІІ пенсії цілком корелюється із правовим висновком п.31 постанови Верховного Суду від 28.11.2022р. по справі №820/3451/18.

Суд також звертає увагу заявника на ту обставину, що звертаючись і до Центру, і до суду, заявник наполягає на видачі довідки про власне грошове забезпечення станом на 01.01.2022р. із використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - 2.481,00грн.

З цього приводу суду зазначає, що суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), ст.42 Закону України від 17.09.2020р. №912-ІХ "Про розвідку", а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.)

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, положеннями закону передбачено виплату грошового забезпечення саме військовослужбовцю.

Станом на 01.01.2022р. заявник не мав правового статусу військовослужбовця, суб`єктивного права на отримання грошового забезпечення станом на указані календарні дати не існувало, грошового забезпечення у якості військовослужбовця заявника не отримував.

Тому відсутні правові підстави для складання довідки про структуру та розміри складових грошового забезпечення заявника станом на ті календарні дати, котрі припадають на період часу після звільнення заявника з військової служби.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.

30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).

Згідно з п.10 постанови КМУ №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018р.

При цьому, п.4 постанови КМУ №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.

Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ №704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.

Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.

Водночас із цим, унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020р. за правилами п.4 постанови КМУ №704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Водночас із цим, з 29.01.2020р. була відновлені дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Суд зважає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. також було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у - "2.102,00грн."

Між тим, згідно з ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Отже, положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.270,00грн." є загальною нормою права, а положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб та спеціальну величину у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, є спеціальною нормою права.

Оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законом - ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то для обчислення розміру посадового окладу та окладу за званням військовослужбовця станом на 01.01.2021р. слід використовувати показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у - "2.102,00грн."

Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022р. по справі №120/8603/21-а.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022р. знов було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.481,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

При цьому, у силу спеціального правила п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція здійснення досудового розслідування корупційних та пов`язаних з корупцією кримінальних правопорушень.

Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2102,00грн."

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023р. вчергове було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.684,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

При цьому, у силу спеціального правила п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов`язаних з корупцією кримінальних правопорушень.

Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн."

Суд зважає, що під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців з 01.01.2020р. законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким при обчисленні розміру винагороди за роботу/службу працівників державних органів підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", за виключенням випадків оплати праці працівників Національного агенства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро України.

За змістом ч.1 ст.1 Закону України від 01.12.2005р. №3160-IV "Про Службу зовнішньої розвідки України" Служба зовнішньої розвідки України є державним органом.

Оскільки станом на 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. діючий публічний атестований військовим званням службовець як працівник державного органу - Служби зовнішньої розвідки України, оплата праці якого регулюються спеціальним законом (ст.42 Закону України від 17.09.2020р. №912-ІХ "Про розвідку"), не набув права на підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн.", "2.481,00грн.", "2.684,00грн." відповідно, то і заявник не має права на перерахунок розміру раніше вже призначеної пенсії за цією подією.

Водночас із цим, згідно з ч.5 ст.242 КАС України під час відправлення правосуддя окружний адміністративний суд зважає, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022р. по справі №500/1813/22 стосовно аналогічних правовідносин (в частині правил обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2020р. як розрахункової бази перерахунку пенсії) наголосив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом № 1082-IX виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У свою чергу, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Разом з цим, до моменту отримання належної довідки від відповідача у пенсійного органу не виникає обов`язку з перерахунку пенсії позивача.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21 аналогічні за змістом правові висновки викладені з питання правил обчислення грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2021р. як розрахункової бази перерахунку пенсії.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень була вчинена саме відмова, втілена у офіційному письмовому документі, а не у дії.

Вчинена відмова у видачі довідки про грошове забезпечення для перерахунку раніше вже призначеної пенсії умотивована посиланням на відсутність підстав для застосування постанови Верховного Суду у справі №440/6017/21.

Оскільки звертаючись до суб`єкта владних повноважень заявник просив видати довідку про грошове забезпечення саме відповідно до постанови Верховного Суду у справі №440/6017/22, то вчинену суб`єктом владних повноважень у даному конкретному випадку відмову слід визнати правомірною, позаяк висновки означеного судового акту у силу ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не поширюються на правила обчислення грошового забезпечення діючого військовослужбовця Служби зовнішньої розвідки України станом на 01.01.2022р.

Обставини прийняття постанови КМУ від 23.02.2022р. №144, якою передбачено перерахунок призначених у порядку Закону України №2662-ХІІ пенсій військовослужбовцям розвідувальних органів з 01.08.2021р. та з 01.10.2021р. (на що посилається представник відповідача у відзиві на позов) юридичного значення для вирішення даного спору по суті не мають, позаяк заявник не звертався до суб`єкта владних повноважень з приводу отримання довідки про грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 23.02.2022р. №144.

З огляду на викладене, суд не знаходить правових підстав для обтяження владного суб`єкта обов`язком видати за зверненням заявника довідку про грошове забезпечення станом на 01.01.2022р. у порядку постанови Верховного Суду у справі №440/6017/21.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 210 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не було порушено права заявника на отримання довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2022р. у порядку постанови Верховного Суду у справі №440/6017/21, позаяк заявник такого права не набував.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.