РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 березня 2023 р. Справа № 120/10307/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Державної служби з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (відповідач). За змістом позову позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №337478 від 27.09.2022.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в ході рейдової перевірки 08.09.2022 в м.Вінниці АС-2 працівниками відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 , за результатами якою складено акт, в якому виявлено відсутність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа. На підставі цього постановлено стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн.

На переконання позивача, при застосуванні адміністративно-господарського штрафу спірною постановою не враховано, що перевезення на маршруті здійснювала фізична особа-підприємець та те, що "фізична особа-підприємець" та "фізична особа" мають різний правовий статус. В результаті цього адміністративно-господарський штраф помилково застосовано до громадянина - фізичної особи ОСОБА_1 , а не до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за порушення під час здійснення підприємницької діяльності.

Сторона позивача також зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови не враховано ряд обставин, що призвело до протиправності оскаржуваної постанови.

Так, вказує, що транспортний засіб MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , яким позивач 09 год 12 хв приїхав до АС-2 у м. Вінниці, не перевозив пасажирів, а був задіяний для недопущення зриву перевезення пасажирів по маршруту в рейс № 890 о 15 год 35 хв внаслідок виходу із ладу транспортного засобу, що відправився на рейс о 08 год 00 год, та проходження повірки та адаптацію тахографа.

Позивач зазначає, що посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області взагалі не встановлено, зокрема, чи перевозились вказаним транспортним засобом пасажири, якщо перевозились, то з якого населеного пункту, чи знаходиться вказаний населений пункт на маршруті "Муровані Курилівці АС-Жван-Вінниця АС-2", чи було проведено оплату за проїзд та в якому розмірі, чи відповідає проведена оплата таблиці вартості проїзду.

Таким чином, на переконання позивача, обставини, з`ясування яких необхідно було здійснити для винесення об`єктивного та законного рішення щодо застосування адміністративно-господарського штрафу, всебічно й повно не були встановлені.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про виклик свідків.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до судового розгляду на 10.01.2023. Крім того, вказаною ухвалою встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

28.12.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує, що відсутність необхідних документів (в даному випадку - відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа) на момент проведення рейдової перевірки знайшло своє відображення в акті від 08.09.2022 №335280.

Відповідач вважає, що перевірка та адаптація тахографа була здійснена позивачем після того, як було виявлено вказане порушення.

Також звертає увагу суду, що позивачем під час розгляду справи не було надано протоколу про перевірку та адаптацію тахографа, який додається представником позивача до матеріалів позовної заяві.

Зауважує, що транспортний засіб позивача був обладнаний тахографом, відповідно до чинного законодавства України, а відтак останній зобов`язаний забезпечувати належну експлуатацію тахографу, а водій повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Тобто у позивача виник обов`язок щодо обліку часу та відпочинку та відповідно мати у наявності протокол перевірки та адаптації тахографу транспортного засобу.

Таким чином, на переконання представника відповідача, на підставі отриманих доказів щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, було правомірно та у визначений спосіб нормативно-правовими актами винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно позивача.

Щодо визначення суб`єкта відповідальності, то сторона відповідача зазначає, що у постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №337478 від 27.09.2022 про порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт відповідачем допущено описку у графі найменування автомобільного перевізника, а саме пропущено до суб`єкта відповідальності ОСОБА_1 його статус як суб`єкта господарювання - фізична особа-підприємець (ФОП).

Відсутність через фактор допущення описки статусу особи як суб`єкта господарської діяльності, на переконання відповідача, не може жодним чином вплинути на кінцевий результат розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності.

03.01.2023 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій, зокрема зазначив, що відповідач не спростував аргументи позовної заяви, що транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , який вказаний в акті № 335280 від 08.09.2022, на момент проведення перевірки не здійснював перевезення пасажирів та не перебував на маршруті.

Вказав, що відповідач не довів допущення ним описки при винесенні постанови №337478 від 27.09.2022, жодних дій на виправлення названої відповідачем описки ним не вжито, постанова досі стосується фізичної особи, а тому підлягає скасуванню судом.

Ухвалою від 10.01.2023 суд за заявою представника позивача про виклик свідків, викликав для надання пояснень у судовому засіданні в якості свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; у задоволенні заяви представника відповідача про виклик свідків відмовив.

В судовому засіданні 19.01.2023 були допитані викликані судом свідки.

У проведених судових засіданнях представники позивача підтримували заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити. В той же час, представники відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві. Просили в позові відмовити повністю.

В судове засідання, призначене на 26.01.2023, представники сторін не прибули, натомість 26.01.2023 подали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

За приписами ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За визначенням п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, враховуючи подані представниками сторін заяви, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в письмовому провадженні.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив таке.

На підставі направлення на рейдову перевірку від 01.09.2022 № 002352 посадовими особами відповідача 08.08.2022 о 10:15 год здійснено рейдову перевірку транспортного засобу позивача MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого був позивач, за наслідками якої був складений акт № 335280 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, зі змістом якого позивач був ознайомлений, що підтверджується особистим його підписом.

Зі змісту вказаного акту видно, що під час проведення перевірки виявлено порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", вимог п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, а саме у водія на момент перевірки відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

В подальшому за результатами розгляду справи про виявлені порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області 27.09.2022 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337478. Вказаною постановою на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі також Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком №1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Надаючи оцінку підставам застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до спірної постанови, суд виходив з такого.

Відповідно до положень статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону 2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2344-ІІІ законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 у м. Женева ухвалила Конвенцію Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (далі - Конвенція № 153).

Статтею 1 вказаної Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.

Відповідно до частини 3 статті 10 Конвенції № 153, традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 № 51 визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Пунктом 1.5 Положення № 340 зокрема, визначено, що тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (пункт 6.1 Положення № 340).

Відповідно до пункту 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

24.06.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції, № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з п. 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Таким, положеннями статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, при цьому наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією №385, та Положенням №340).

Як вже встановлено судом, за результатами рейдової перевірки транспортного засобу позивача посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено, що позивач надавав послуги з перевезення вантажу без оформлення документів визначених ст. 39 Закону № 2344-ІІІ, п. 3.3 Інструкції №385, а саме протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу.

Суд зауважує, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що ст.ст. 39 Закону № 2344-ІІІ не містить виключного переліку документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, а наявність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу прямо передбачена Інструкцією № 385 та Положенням № 340, надання послуг з перевезень пасажирів його відсутності є порушенням статті 39 Закону № 2344-ІІІ та є підставою для застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу передбаченого абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 820/4624/17.

Як вже встановлено судом, за результатами рейдової перевірки транспортного засобу позивача MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено, що позивач надавав послуги з перевезення пасажирів без оформлення документів визначених ст. 39 Закону № 2344-ІІІ, п. 3.3 Інструкції № 385, а саме протоколу перевірки та адаптації тахографу.

Водночас позивач фактично заперечує факт здійснення перевезення пасажирів транспортним засобом MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , на момент проведення перевірки. Вказує, що на маршрут 08.09.2022 з Муровано-Куриловецької АС відправився в рейс о 8 год 00 хв транспортним засобом VOLKSWAGEN CRAFTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким зазвичай перевозив пасажирів. По маршруту слідування вказаний транспортний засіб вийшов з ладу і не зміг продовжити перевезення пасажирів на маршруті. Як наслідок, подальшу поїздку пасажирів було організовано шляхом пересадки їх на автобус, який слідував до Вінниці, а водій зайнявся питанням буксировки транспортного засобу, що вийшов з ладу, для його ремонту.

Сторона позивача зазначає, що для недопущення зриву перевезення пасажирів по маршруту в рейс № 890 о 15 год 35 хв ФОП ОСОБА_1 задіяв резервний транспортний засіб MERSEDES-BENZ SPRINTER 412D, номерний знак НОМЕР_1 , яким приїхав до АС- 2 у м. Вінниці, щоб попередити, що рейс відбудеться, а також пройти повірку та адаптацію тахографа, оскільки ще досить було часу до відправлення в рейс. Після прибуття цей транспортний засіб припаркувався на стоянці АС-2 м. Вінниці і до нього одразу підійшли посадові особи відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, запитали документи та склали акт № 335280 від 08.09.2022.

Оцінюючи вказані доводи про те, що позивач не здійснював пасажирські перевезення, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору № 59 від 22.07.2015 про організацію перевезення пасажирів на внутрішньообласному міжміському та приміському автобусному маршруті загального користування, з урахуванням додаткової угоди від 20.05.2020, ФОП ОСОБА_1 для його виконання використовує на маршруті Муровані Курилівці АС-Жван-Вінниця АС 2 транспортні засоби: VOLKSWAGEN CRAFTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2010 рік випуску, MERSEDES-BENZ 412 D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1999 рік випуску.

Допитані в судовому засідання свідки надали пояснення, що 08.09.2022 були пасажирами автобуса VOLKSWAGEN CRAFTER д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , що курсував з Муровано-Куриловецької АС, час відправлення о 8 год 00 хв до АС-2 м. Вінниці. Зазначили, що проїхавши невелику відстань, вказаний транспортний засіб вийшов з ладу. У зв`язку з цим їхню подальшу поїздку водієм було організовано шляхом пересадки їх на автобус, який направлявся до Вінниці, а водій залишився у транспортному засобі, що вийшов з ладу.

Свідок ОСОБА_2 додатково вказала, що на її прохання водій залишив в автобусі VOLKSWAGEN CRAFTER її вантаж, який був об`ємним і важким та пообіцяв доставити його до АС-2 м. Вінниці іншим автобусом, який в нього передбачений на заміну того, що вийшов з ладу, а саме: MERSEDES-BENZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_2 пояснила, що прибувши до АС-2 м. Вінниці, стала очікувати прибуття зазначеного автобуса біля стоянки автобусів на АС-2 м. Вінниці. Коли автобус запаркувався на стоянці, підійшла до водія ОСОБА_1 . Під час отримання вантажу до автобуса підійшли посадові особи відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Таким чином, показання свідків є джерелом доказів в адміністративному судочинстві.

На противагу показам свідків представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що з автобуса MERSEDES-BENZ державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який прибув до АС-2 м. Вінниці, вийшли особи, які вочевидь були пасажирами. Водночас у матеріалах справи відсутні докази наявності в салоні автобуса MERSEDES-BEN, д.н.з. НОМЕР_1 , пасажирів на момент проведення рейдової перевірки. В осіб, які, як зазначає відповідач, вийшли із салону автобуса, посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області не були відібрані пояснення.

Як уже зазначалося, відповідно до вимог ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті тау сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Поряд із цим посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області взагалі не встановлено чи перевозились вказаним транспортним засобом пасажири, якщо перевозились, то з якого населеного пункту вони перевозились, чи знаходиться вказаний населений пункт на маршруті "Муровані Курилівці АС-Жван-Вінниця АС-2", чи було проведено оплату за проїзд та в якому розмірі, чи відповідає проведена оплата таблиці вартості проїзду.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач не надав належних і достатніх доказів здійснення позивачем 08.09.2022 о 10:15 (на момент проведення перевірки) пасажирських перевезень, тому висновки відповідача щодо порушення позивачем положень ст. 39 Закону № 2344-III є необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за змістом наведеної норми, сплачений позивачем судовий збір за подання позову у розмірі 992,40 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області за №337478 від 27.09.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14) в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (21022, м. Вінниця, вул. Василя Порика, 29)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович