РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2023 року

м. Київ

справа №800/35/16

адміністративне провадження № П/9901/145/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Лупу Ю.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Пантюхової Л.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 800/35/16

за позовом ОСОБА_1

до Президента України

про визнання протиправним та скасування указу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 15 січня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України (далі також - відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати Указ Президента України №710/2015 від 17 грудня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації» (далі також - Указ №710/2015);

поновити ОСОБА_1 на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації з 17 грудня 2015 року.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. Позивач вважає, що Указ №710/2015 має бути скасований, оскільки є протиправним. Свою позицію позивач обґрунтовує таким.

3. Порядок призначення, діяльності і звільнення Голови і членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації, визначаються Законом України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року № 1280-IV (далі - Закон № 1280-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

4. Позивач був призначений на посаду члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації (далі також - НКРЗІ) 16 грудня 2011 року з терміном повноважень до 16 грудня 2017 року.

5. Частина четверта статті 20 Закону № 1280-IV імперативно визначає підстави дострокового звільнення Голови та членів НКРЗІ, а саме: у разі подання заяви про відставку, неможливості виконання обов`язків за станом здоров`я, припинення громадянства України, грубого порушення службових обов`язків, набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні злочину, наявності інших підстав, передбачених законами.

6. У самому тексті Указу №710/2015 підставою для звільнення позивача визначений Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII), проте вказаним Законом, на думку позивача, визначаються лише критерії здійснення очищення влади, а не підстави. Відповідно, посилання в Указі №710/2015 на Закон № 1682-VII суперечить, як вказаному Закону так і Закону № 1280-IV.

7. Згідно із частиною четвертою статті 20 Закон № 1280-IV Голова та члени Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, керівні працівники та спеціалісти її апарату є державними службовцями. Тому, іншими підставами звільнення, на думку позивача, вважаються підстави, визначені Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

8. Так, згідно зі статтею 30 Закону № 3723-XII державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

9. Водночас позивач вказує на те, що припинення його повноважень не підпадає під жодну із підстав, передбачену статтею 30 Закону № 3723-XII.

10. Також позивач зазначає, що відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) однією з підстав припинення трудового договору є підстави передбачені Законом № 1682-VII, однак вказаний Закон не містить конкретно визначених підстав для звільнення осіб із займаних державних посад, зокрема з посади члена НКРЗІ, а лише містить критерії, за якими звільняються особи із займаних посад, а саме, перебування особи на посаді у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. При цьому до таких осіб застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII: протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

11. Отже, позивач відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII не має права протягом 10 років з моменту прийняття вказаного Закону обіймати посаду члена НКРЗІ, що є порушенням його прав та інтересів, передбачених Конституцією та законами України.

12. Також позивач вказує, що відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

13. Указ №710/2015 виданий на підставі Закону № 1682-VII, який не має зворотної дії у часі та перебування позивача на посаді члена НКРЗІ у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року не визнавалося на той час правопорушенням.

14. З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що Указ №710/2015 суперечить вимогам статті 20 Закон № 1280-IV, статті 30 Закону № 3723-XII та статті 58 Конституції України.

15. Відповідач у запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1 від 29 січня 2016 року не погоджується з вимогами позовної заяви, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію обґрунтовує таким.

16. Приписи Закону № 1682-VII містять пряму заборону позивачу обіймати посаду члена НКРЗІ; підстави припинення державної служби у такому випадку передбачені КЗпП України, про що зазначено в Указі Президента України №710/2015.

17. Відповідач зазначає, що 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII, відповідно до якого здійснюються заходи щодо очищення влади шляхом заборони посадовим та службовим особам (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування приймати участь в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 .

18. Вказаним Законом визначено перелік посад, у відношенні яких здійснюється таке очищення, а також встановлені критерії здійснення очищення влади (люстрації).

19. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

20. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

21. Разом з тим, ОСОБА_1 перебував на посаді члена НКРЗІ з 16 грудня 2011 року по 17 грудня 2015 року.

22. Водночас вищевказані приписи Закону № 1682-VII містять пряму заборону обіймати позивачу цю посаду, оскільки він обіймав її у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року більше одного року, а отже підпадає під критерії очищення влади.

23. Нормами статті 30 Закону № 3723-XII, які закріплюють перелік підстав припинення державної служби (які є спеціальними), визначено, що загальні підстави припинення такої служби встановлені КЗпП України - тобто, вказаний Закон передбачає можливість поширення на відносини публічної служби положень трудового законодавства.

24. Відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється, в тому числі з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

25. Отже, на думку відповідача, твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у Законі № 3723-XII підстав припинення його державної служби є помилковими, оскільки останній передбачає лише спеціальні підстави. Звільнення ж з підстав, визначених Законом № 1682-VII, є загальною підставою припинення державної служби, визначеною КЗпП України.

26. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено факту порушення його прав, Указ №710/2015 видано за наявності відповідних правових підстав, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак позов задоволенню не підлягає.

27. Крім того, 15 вересня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача від 12 вересня 2022 року, у якому вказані доводи, аналогічні тим, які вказані у запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1 від 29 січня 2016 року.

28. Водночас відповідач додатково вказує, що строк дії трудового договору позивача згідно з положеннями статті 20 Закон № 1280-IV розпочався 16 грудня 2011 року і мав закінчитися 16 грудня 2017 року. Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 23 КЗпП України, викладеної, зокрема, у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №800/11/17, при незаконному розірванні строкового трудового договору працівника поновлюють на роботі, якщо строк договору не закінчився.

29. Також відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 1682-VII, викладені у постанові від 2 червня 2021 року у справі №800/527/14.

30. Окрім того, відповідач зазначає, що особливість посади, яку займав позивач, та роль НКРЗІ під час правління ОСОБА_3 , доводять дотримання принципу індивідуальної вини позивача під час прийняття відповідачем Указу №710/2015, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

31. 30 вересня 2022 року до Суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача від 12 вересня 2022 року, в якому, зокрема, зазначається про неможливість врахування позицій Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування статті 23 КЗпП України, викладеної у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №800/11/17, оскільки спір у вказаній справі і справі, яка розглядається, має певні відмінності. Так, у справі №800/35/16, на відміну від справи №800/11/17, було зупинено провадження. Вказане свідчить про те, що на момент зупинення провадження у справі №800/35/16 було зупинено і повноваження позивача як члена НКРЗІ, тому трудовий договір позивача не може вважатися таким, що припинився у зв`язку із закінченням строку його чинності.

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

32. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2016 року відкрито провадження у справі №800/35/16 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу, поновлення на посаді та призначено розгляд вказаної справи у судове засідання на 1 лютого 2016 року.

33. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року провадження у справі зупинено на підставі статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.

34. У зв`язку з початком роботи Верховного Суду матеріали зазначеної справи, у відповідності з підпунктом 5 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду - для розгляду спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.

35. Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2018 року суддя-доповідач прийняв справу до свого провадження і зазначив, що розгляд справи розпочнеться після того, як будуть усунуті обставини, що викликали зупинення провадження у справі. Суд роз`яснив сторонам, що провадження в адміністративній справі буде поновлено судом в порядку, передбаченому статтею 237 КАС України та запропонував учасникам справи надати відомості про те, чи продовжують існувати обставини, що стали підставами для зупинення провадження у справі.

36. 20 липня 2022 року до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі, яке було мотивовано тим, що Верховний Суд розглянув подібну справу №817/3431/14 та у вказаній справі ухвалив рішення по суті спору від 3 червня 2020 року. Посилаючись у вказаній справі на джерела права та акти щодо їх застосування, Верховний Суд зазначив, що Конституційним Судом України на момент розгляду справи не прийнято рішення у справі щодо конституційності норм Закону України «Про очищення влади» та прийшов до висновку, що прийняти рішення у справі дозволяє чинне законодавство без відповідного рішення Конституційного Суду України. З огляду на вищезазначене, та посилаючись на положення статті 24 Конституції України щодо рівності прав громадян, зокрема і щодо правового захисту, позивач просив провадження у справі № 800/35/16 поновити.

37. Ухвалою Верховного Суду від 5 вересня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та поновлено провадження у справі №800/35/16. Розгляд справи призначено на 10 жовтня 2022 року.

38. Судове засідання, призначене на 10 жовтня 2022 року, не відбулося у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги, обумовленої ракетними ударами по території України зі сторони російської федерації. Розгляд справи було відкладено на 7 листопада 2022 року.

39. У судовому засіданні 7 листопада 2022 року позивач та представник відповідача надали усні пояснення стосовно суті спору. У вказаному засіданні Судом з власної ініціативи було поставлено на обговорення питання стосовно необхідності залучення до справи третіх осіб, з огляду на позовну вимоги про поновлення позивача на посаді члена НКРЗІ. Позивач та представник відповідача заперечували проти залучення Судом до розгляду справи третіх осіб. У розгляді справи було оголошено перерву до 12 грудня 2022 року.

40. Судове засідання, призначене на 12 грудня 2022 року, не відбулося у зв`язку з відсутністю повного складу колегії суддів, визначених для розгляду справи №800/35/16. Розгляд справи призначено на 13 лютого 2023 року на 16.00.

41. У судовому засіданні 13 лютого 2023 року позивач та відповідач надали усні пояснення стосовно суті спору, які були враховані Судом під час розгляду справи. У вказаному судовому засіданні Судом з власної ініціативи було повторно поставлено на обговорення питання стосовно необхідності залучення до справи третіх осіб, з огляду на позовну вимоги про поновлення позивача на посаді члена НКРЗІ. Однак позивач та представник відповідача заперечували проти залучення Судом до розгляду справи третіх осіб.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

42. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке.

43. Указом Президента України від 16 грудня 2011 року №1141/2011 ОСОБА_1 призначено членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

44. З огляду на положення статті 20 Закону № 1280-IV (Закон втратив чинність на підставі Закону № 1089-IX від 16 грудня 2020 року з 1 січня 2022 року, однак був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження ОСОБА_1 як члена НКРЗІ мали завершитися 16 грудня 2017 року.

45. Указом Президента України від 17 грудня 2015 року №710/2015 ОСОБА_1 звільнено з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

46. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до Суду з адміністративним позовом.

47. Таким чином, предметом спору у цій справі є законність Указу Президента України від 17 грудня 2015 року №710/2015 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації».

V. ОЦІНКА СУДУ

48. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

49. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

50. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

51. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

52. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

53. Тож Суд має з`ясувати, зокрема, чи був Указ Президента України №710/2015 виданий у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

54. Норми матеріального права у цій справі Суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

55. Суд зазначає, що для правильного вирішення спору у цій справі слід застосувати, зокрема, положення Конституції України, Закону № 1682-VII, Закону № 1280-IV, КЗпП України та Закону № 3723-XII.

56. Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

57. Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

58. Конституційні повноваження Президента України визначено статтею 106 Конституції України, відповідно до якої Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, що є обов`язковими до виконання на території України.

59. Отже, оскаржуваний Указ Президента України є нормативним актом індивідуальної дії, а тому має відповідати як Конституції, так і законам України.

60. У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

61. Таким чином, будь-яка державна служба є публічною службою.

62. За змістом частин першої та п`ятої статті 20 Закону № 1280-IV Голова та члени Комісії є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу.

63. З вищезазначених норм вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин Голова і члени НКРЗІ призначалися і звільнялися з посади Президентом України шляхом видання відповідного указу, тому колегія суддів доходить висновку, що спірний Указ №710/2015 виданий у межах повноважень Президента України.

64. З приводу того, чи виданий спірний наказ відповідно до закону, а також стосовно доводів позовної заяви про те, що Указ №710/2015 не містить законних підстав для звільнення позивача як члена НКРЗІ, колегія суддів зазначає таке.

65. Згідно із частиною четвертою статті 20 Закону № 1280-IV Голова або член національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, може бути звільнений з посади у разі подання заяви про відставку, неможливості виконання обов`язків за станом здоров`я, припинення громадянства України, грубого порушення службових обов`язків, набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні злочину, наявності інших підстав, передбачених законами.

66. Колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви, що під такою підставою звільнення, передбаченою частиною четвертою статті 20 Закону № 1280-IV, як наявність інших підстав, передбачених законами, слід, насамперед, розуміти підстави припинення державної служби, передбачені чинною на той момент статтею 30 Закону № 3723-XII.

67. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що положення частини четвертої статті 20 Закону № 1280-IV та статті 30 Закону № 3723-XII передбачають спеціальні підстави для звільнення позивача із роботи як члена НКРЗІ або припинення його служби як державного службовця.

68. Однак, статтею 36 КЗпП України визначені загальні підстави припинення трудового договору. Вказані підстави підлягають застосуванню до всіх правовідносин, які виникають у зв`язку із застосуванням найманої оплачуваної праці. Вказане підтверджується і тим, що у статті 30 Закону № 3723-XII міститься чітке застереження стосовно підстав припинення державної служби, а саме крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється з підстав вказаних у цьому Законі.

69. Так, відповідно до пункту 7-1 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

70. Таким чином, колегія суддів погоджується із позивачем, що положення Закону № 1682-VII не містять підстав припинення державної служби, а лише містять критерії визначення осіб, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Водночас, у разі якщо державний службовець підпадає під критерії, визначені у вказаному законі, то до нього здійснюються заходи очищення влади (люстрації) шляхом заборони займати посаду протягом певного періоду, що має наслідком припинення трудового договору на підставі пункту 7-1 частини першої статті 36 КЗпП України.

71. Як встановлено Верховним Судом, у спірному Указі Президента України №710/2015 підставою звільнення ОСОБА_1 з посади члена НКРЗІ вказано пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

72. З огляду на таке, колегія суддів відхиляє доводи позовної заяви про те, що Указ Президента України №710/2015 не містить законних підстав звільнення позивача із займаної посади члена НКРЗІ. У той же час, переконливими є доводи відповідача, викладені у запереченнях на позовну заяву про те, що у спірному Указі вказані загальна підстава припинення повноважень, передбачена статтею 36 КЗпП України, і яка є застосовною до позивача.

73. При цьому колегія суддів зазначає, що Указ Президента України №710/2015 був виданий на виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII про те, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

74. Таким чином, Указ №710/2015 виданий у межах повноважень Президента України, на виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII та у ньому вказані підстави звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, передбачені Законом.

75. Водночас, з огляду на вимогу пункту 8 частини другої статті 2 КАС України, Суд зобов`язаний перевірити чи був спірний Указ №710/2015 прийнятий пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). У зв`язку із цим, колегія суддів зазначає таке.

76. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII, який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

77. Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

78. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

79. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації.

80. З наведених законодавчих норм можна зробити висновок, що заборона на зайняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) розповсюджується на осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посади, визначені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» та які: не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням; або подали заяву про застосування до них заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону; або не подали заяву про проведення щодо них перевірки; або подали заяву про проведення щодо них перевірки, однак за результатами такої перевірки встановлено недостовірність зазначених особою відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої статті 5 Закону № 1682-VII.

81. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

82. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених у статті 3 Закону № 1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

83. Таким чином, до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади), визначені частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII, у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, застосовується заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, яка реалізується керівником органу (органом), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади таких осіб, шляхом звільнення таких осіб із займаних посад на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.

84. Як встановлено Судом та не заперечується сторонами справи, позивача Указом Президента України від 16 грудня 2011 року №1141/2011 було призначено членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

85. Посада, яку займав позивач віднесена до тих, на яку відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII застосовуються заходи у вигляді заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), оскільки сукупний строк перебування позивача на посаді члена НКРЗІ з 16 грудня 2011 року по 22 лютого 2014 року становить більше ніж один рік.

86. З огляду на вищезазначене, Президентом України був виданий Указ №710/2015, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади члена НКРЗІ.

87. Тобто, підставою звільнення позивача з посади слугував лише сам факт зайняття відповідної посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».

88. Надаючи оцінку вказаним обставинам, а також доводам позивача стосовно неможливості притягнення до відповідальності за діяння, які не вважалися правопорушенням на час його роботи на посаді члена НКРЗІ (гарантії, передбачені статтею 58 Конституції України), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

89. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

90. Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

91. У рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд у вказаній справі відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

92. Крім того, у справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

93. Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

94. Верховний Суд вважає, що висновки, викладені у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17, підлягають застосуванню і у цій справі, а тому доводи позивача стосовно посилань на положення статті 58 Конституції України не можуть бути прийняті.

95. Водночас треба врахувати, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України.

96. Вказаний обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

97. Зокрема, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 65) та Остаточному (пункт 17) висновках від 16 грудня 2014 року №788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади», як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

98. Так, Венеціанська комісія у Проміжному висновку №788/2014 зазначила, що «Закон про люстрацію не відповідає міжнародним стандартам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовуються до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винності. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і деяких найважливіших державних установах під час правління пана ОСОБА_3 (вищі посади), у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів (пункт 64).

За законом про люстрацію особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участь в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. Мабуть, немає жодної можливості посилатися на час, що минув з моменту обіймання посади, або на подальшу поведінку і ставлення. Європейський суд з прав людини визнав, що дуже серйозна колишня поведінка, а саме - співробітництво з Секурітате - може стати критерієм постійної дискваліфікації на державній службі. На думку Комісії, однак, той факт, що Закон «Про люстрацію» виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом «індивідуальної відповідальності», на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22 лютого 2014 року не буде достатньою, щоб звільніти особу від люстрації. На думку Комісії, особі повинна бути надана можливість добровільно піти у відставку: це зберегло б урядові фінансові та людські ресурси й одночасно захистило відповідну особу від розкриття його або її особистості (пункт 65)».

99. Крім того, в Остаточному висновку Венеціанська комісія вказала, що «люстрація не є порушенням прав людини як таких, оскільки демократична держава вправі вимагати від державних службовців бути лояльними до конституційних принципів, на яких вона заснована.5 Тим не менш, для того, щоб поважати права людини, верховенство права і демократію, люстрація повинна забезпечити справедливий баланс між "захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав індивідів з іншого".6 Іншими словами, люстраційні заходи повинні бути відповідними: вузько спеціалізованими і "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення своїх законних цілей. Як Венеціанська комісія раніше нагадувала, "процедури люстрації, незважаючи на їхній політичний характер, повинні бути розроблені і проведені тільки юридичними засобами, відповідно до Конституції і з урахуванням європейських стандартів, що стосуються верховенства права і поваги до прав людини. Якщо це буде дотримано, то процедури люстрації можуть бути сумісними з демократичною державою на основі верховенства права" (пункт 17)».

100. Також, Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції № 1096 (1996) «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

101. Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

102. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

103. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

104. Так, 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

105. У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

106. Зокрема, у пункті 208 вищевказаного Рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, ЄСПЛ зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

107. За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (пункт 209 Рішення).

108. Крім того, у вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

109. В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

110. За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

111. Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду ОСОБА_3 , який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був ОСОБА_3 , незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України» рішення у справі «Полях та інші проти України», заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункт 275).

112. ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Zdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», заява № 58278/00, пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 292-293).

113. Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

114. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», ішення у справі «Полях та інші проти України», заява №58812/15 та 4 інші заяви, пункт 294).

115. ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України, заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 72, 297).

116. У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади ОСОБА_3 . Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади ОСОБА_3 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (Рішення у справі «Полях та інші проти України», заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 299-300).

117. Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі «Полях та інші проти України», заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 301-302).

118. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

119. Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, певним чином суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

120. У цій справі до ОСОБА_1 , який обіймав посаду члена НКРЗІ, був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ та Венеціанською комісією. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками Європейського суду з прав людини сам Закон №1682-VII, що прийнятий з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

121. Крім того, під час розгляду спору у справі №800/35/16 колегія суддів враховує, що на розгляді Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду перебувала справа №817/3431/14 (постанова від 3 червня 2020 року), спір у якій стосувався законності звільнення з податкової міліції та посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області відповідно до положень Закону № 1682-VII у зв`язку із тим, що сукупний строк перебування позивача на указаних посадах становить більше ніж один рік, що відповідно до критеріїв, визначених статтею 3 Закону № 1682-VII, є підставою для застосування відповідних заборон.

122. Так, у справі №817/3431/14 вирішувалося питання стосовно достатності самого факту перебування особи на посадах протягом сукупного строку більше одного року для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VІІ.

123. За результатами розгляду справи №817/3431/14 із вказаного питання Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла такого висновку: «аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

У питанні застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.

Така заборона автоматично застосовувалася рівною мірою як до політичних посад, перебуваючи на яких особи безпосередньо формували державну політику певного періоду, так і до посад керівників державних органів та їх структурних підрозділів, які не мали об`єктивної можливість впливати на формування державної політики цього періоду, незалежно від того, чи особи, які займали посаду/посади, наведені у статтях 2 та 3 Закону №1682-VII, своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Згідно з уже сформованою позицією, зокрема у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 826/7019/16, Верховний Суд дотримувався підходу, що перебування більше року на посаді/посадах, які зазначені в частині першій статті 3 Закону №1682-VII, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.

Судова палата, дослідивши правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 826/7019/16, вважає за необхідне відійти від такої правової позиції застосування норм частини третьої статті 1 та частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України».

124. Повертаючись до обставин справи №800/35/16, Верховний Суд констатує, що з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з посади члена НКРЗІ відповідно до пункту 7-1 частини першої статті 36 КЗпП України (трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади») за критерієм перебування на посаді одного року із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

125. У свою чергу, відповідачем не було подано до Суду жодних доказів про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів. Доводи відповідача, викладені у відзиві, стосовно ролі позивача як члена НКРЗІ під час антидемократичного правління ОСОБА_3 носять узагальнений та декларативний характер.

126. Так, матеріали справи не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а Указ №710/2015 не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного політичного режиму. Як і відсутні докази деструктивної ролі НКРЗІ у вказаний період, направленої на підрив основ національної безпеки і оборони України.

127. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 1682-VII, викладені у постанові від 2 червня 2021 року у справі №800/527/14, як на підставу для відмови у задоволенні позову у справі №800/35/16, оскільки висновки у вказаній справі були зроблені з урахуванням посади позивача - високопосадовця органів спецслужб часів правління ОСОБА_3 та ролі вказаних органів у придушенні демократичних рухів, парті та підриві основ національної безпеки і оборони України.

128. Водночас, колегія суддів вважає, що висновки у вказаній справі є застосовні до справи, яка розглядається, у частині визначення ролі високопосадовця у діяльності органу, який несе колективну відповідальність за участь в узурпації влади ОСОБА_3 .

129. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 червня2021 року у справі № 800/527/14 зробила такі висновки:

« 79. Роки президентства ОСОБА_3 характеризувалися нехтуванням цінностями конституційної демократичної держави, заповненням центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування лояльними і політично залежними посадовцями з колишньої комуністичної еліти, які використовували свої посади для свого збагачення. «Режим ОСОБА_3» мав повний контроль над усіма гілками влади (пункт 235 рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України»).

80. Метою прийняття Закону України «Про очищення влади» було недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки та оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина перша статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

81. При цьому очищення (люстрація) зазначених осіб мала здійснюватися на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

82. Разом з тим, ураховуючи виключні суспільно-політичні обставини, у яких опинилася Українська держава після Революції Гідності, під час розробки та прийняття Закону України «Про очищення влади» був застосований принцип колективної вини, адже відповідно до статей 2 та 3 цього Закону заходи по очищенню влади та заборона на зайняття посад охоплювали всі без виключення керівні та ключові посади в органах державної влади. Реалізувався цей принцип шляхом позбавлення дискреції в питаннях звільнення таких осіб керівниками (керівними органами), які впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом повинні були вирішити питання про звільнення (пункт 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади»).

83. Однак застосування вказаного принципу колективної вини не позбавляло звільнених осіб гарантій, установлених статтею 8 Конвенції та частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

84. У разі незгоди з таким звільненням особа могла оскаржити рішення про її звільнення до суду, який мав дослідити обставини проходження нею державної служби в період президентства ОСОБА_3 та встановити, чи були її рішення, дії або бездіяльність спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто дії, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

85. За відсутності зазначених порушень під час перебування на посадах в органах державної влади суд мав підстави для поновлення такої особи на посаді або для застосування іншого способу відновлення її порушеного права.

87. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для вирішення цього та подібних спорів з метою дотримання принципів презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, визначених у статті 1 Закону України «Про очищення влади», та за наявності легітимної мети й пропорційності, передбачених статтею 8 Конвенції, необхідно досліджувати діяльність таких осіб на державній службі та встановлювати, чи були їхні дії, рішення чи бездіяльність спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, протиправне порушення прав і свобод людини.

97. Варто зазначити, що відповідно до статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на СБУ покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

98. Отже, з мети діяльності та завдань, які покладені на СБУ, можна зробити висновок про надзвичайно важливу роль, яку цей орган виконує в захисті національної безпеки та обороноздатності країни, особливо у світлі подій, які відбувалися під час і після Революції Гідності, - анексування територій України та військова агресія рф на Сході України, а також утворення терористичних угрупувань на території Луганської та Донецької областей. При цьому посада, яку позивач обіймав в СБУ не була «рядовою», адже ОСОБА_1 очолював обласні управління СБУ.

99. Саме важлива роль і велика відповідальність за безпеку та обороноздатність країни, які характерні для посади позивача, суттєво відрізняють цю справу від справ, які були предметом перегляду ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», де учасники займали досить відповідальні посади в органах державної влади, однак, на відміну від позивача, не відповідали, зокрема, за захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, припинення та розкриття злочинів проти тероризму та протидії агресії з боку рф.

111. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слід ураховувати ту негативну роль, яку відіграли силові структури в гострій політичній та соціальній кризі, яка виникла за часів президенства ОСОБА_3 та завершилася Революцією Гідності у листопаді 2013 року - лютому 2014 року, а також супроводжувалася трагічними подіями (такі обставини встановлені як у рішенні ЄСПЛ «Полях та інші проти України», так і в рішенні ЄСПЛ «Шморгунов та інші проти України»).

112. Прийняття Закону України «Про очищення влади» було одним з найсуттєвіших кроків до відновлення суспільної довіри до політичних і силових інституцій, особливо тих, що відігравали та відіграють ключову роль у безпеці та обороноздатності країни.

113. Суд зазначає, що позивач займав досить високі посади в одному з ключових силових та безпекових органів, які суспільством сприймалися як такі, що сприяли узурпації влади Президентом України ОСОБА_3 протягом усієї президентської каденції.

114. Не заперечуючи принцип індивідуальної відповідальності, визначений Законом України «Про очищення влади», Суд уважає за необхідне керуватися і метою, з якою прийнятий цей Закон - очищення влади для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні з метою дотримання балансу між запитом суспільства на відновлення незалежності державних органів та демократичних і прозорих засад формування кадрової політики та немотивованим позбавленням осіб права на перебування на посадах державної та військової служби, яке вони набули до або під час періоду 2010 - 2014 років.

115. Водночас Суд підкреслює, що позивач займав не «пересічну» посаду військової (державної) служби, його службова діяльність була безпосередньо пов`язана та підпорядкована тодішньому Президенту України ОСОБА_3 та стосувалась питань національної безпеки, що, очевидно, свідчить про участь позивача у формуванні тодішньої державної політики.».

130. Тому, враховуючи посаду, яку займав позивач, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, які не є необхідними у демократичному суспільстві.

131. Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із адміністративного суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

132. Вказаний обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

133. Таким чином, Касаційний адміністративний суд доходить висновку, що спірний Указ Президента України №710/2015 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового Глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

134. З огляду на вищевикладене, позовна вимога ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України №710/2015 від 17 грудня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації» підлягає задоволенню.

135. Водночас позовна вимога ОСОБА_1 до Президента України про поновлення ОСОБА_1 на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації з 17 грудня 2015 року не може бути задоволена, виходячи із такого.

136. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

137. Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства.

138. Так, згідно зі статтею 17 Закону № 1280-IV органом державного регулювання у сфері телекомунікацій є Комісія, яка є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

139. Статтею 20 цього Закону встановлено, що Комісія як колегіальний орган утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії, які призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу. Комісія набуває повноважень з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу. Термін повноважень Голови та члена Комісії становить шість років.

140. Указом Президента України від 16 грудня 2011 року №1141/2011 ОСОБА_1 призначено членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

141. З огляду на положення статті 20 Закону № 1280-IV повноваження ОСОБА_1 як члена НКРЗІ мали завершитися 16 грудня 2017 року.

142. Указом Президента України від 17 грудня 2015 року №710/2015 ОСОБА_1 звільнено з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

143. Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

144. Пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

145. Згідно зі статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.

146. Ураховуючи викладене, можна зробити висновок, що 16 грудня 2011 року ОСОБА_1 було призначено на посаду члена НКРЗІ на умовах строкового трудового договору. Цей строк визначено статтею 20 Закону № 1280-IV та становить шість років.

147. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

148. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

149. За таких обставин строк дії трудового договору ОСОБА_1 згідно з положеннями статті 20 Закону № 1280-IV розпочався 16 грудня 2011 року та закінчився 16 грудня 2017 року.

150. Виходячи з аналізу пунктів 2 і 3 статті 23, пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України можна дійти висновку, що при незаконному розірванні строкового трудового договору працівника поновлюють на роботі, якщо строк його договору не закінчився.

151. Якщо спір вирішується після закінчення цього строку, суд може захистити порушене право шляхом визнання звільнення незаконним.

152. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді члена НКРЗІ. Такий спосіб захисту матиме декларативний характер і не забезпечить ефективне поновлення його порушених прав, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону.

153. Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17, висловленої у подібних правовідносинах при вирішенні питання про поновлення на роботі члена НКРЗІ, про що обґрунтовано зазначено відповідачем у відзиві.

154. Доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, стосовно неможливості врахування вказаної позиції Великої Палати Верховного Суду відхиляються Судом, як необґрунтовані, оскільки зупинення провадження у справі №800/35/16 жодним чином не зупиняє дію спірного Указу №710/2015 або строку чинності його строкового трудового договору.

155. Зупинення провадження у справі, передбачене статтею 236 КАС України є повноваженням адміністративного суду зупинити розгляд справи по суті (вчинення процесуальних дій) у зв`язку з існуванням обставин, передбачених вказаною статтею, які унеможливлюють або можуть ускладнити подальший розгляд справи. Водночас, зупинення виконання дії індивідуального акта можливо тільки у порядку, визначеному Главою 10 «Забезпечення позову» КАС України, чого не було здійснено у межах справи, яка розглядається, стосовно Указу №710/2015. Окрім того, забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта - рішення роботодавця про звільнення працівника з роботи не зупиняє/змінює строку дії трудового договору.

156. Повертаючись до питання про неможливість задоволення позовних вимог до Президента України про поновлення позивача на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації, колегія суддів вказує і на існування інших обставин.

157. Так, Законом України «Про електронні комунікації» від 16 грудня 2020 року № 1089-IX визнано таким, що втратив чинність із 1 січня 2021 року Закон України «Про телекомунікації».

158. 13 лютого 2022 року набрав чинності Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку» від 16 грудня 2021 року № 1971-IX (далі - Закон № 1971-IX).

159. Відповідно до пунктів 5, 6 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1971-ІХ особи, які перебувають на посадах Голови та членів державного колегіального органу - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, на день набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження протягом строку, що становить різницю між шістьма роками та строком перебування на посаді до дня набрання чинності цим Законом.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку (НКЕК), є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації».

160. З аналізу положень пунктів 5, 6 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1971-ІХ вбачається, що члени Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації продовжують здійснювати свої повноваження відповідно до вказаного Закону, однак не більше аніж до закінчення їх шестирічного строку повноважень, які розпочалися за Законом № 1280-IV.

161. При цьому відповідно до частини першої статті 1 Закон № 1971-IX Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку (далі - регуляторний орган), є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

162. Згідно із частинами першою, другою, двадцять третьою статті 8 Закону № 1971-IX організацію та проведення відкритого конкурсу здійснює конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів регуляторного органу (далі - конкурсна комісія), що утворюється і діє відповідно до цього Закону.

Порядок та умови проведення відкритого конкурсу затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України призначає на посаду члена регуляторного органу з відібраних конкурсною комісією кандидатів протягом 10 робочих днів з дня внесення конкурсною комісією відповідного подання.

Член регуляторного органу призначається на посаду розпорядженням Кабінету Міністрів України.

163. Тобто, після набрання чинності Законом № 1971-IX були продовжені повноваження тільки діючого Голови та членів НКРЗІ у межах їх шестилітнього строку.

164. З набранням чинності Законом № 1971-IX Президент України втратив повноваження щодо призначення (поновлення на посаді) Голови та членів НКРЗІ, якими він був наділений відповідно до Закону № 1089-IX. Повноваженнями щодо затвердження складу Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку наділений тільки Кабінет Міністрів України за результатами відповідного конкурсу.

165. Таким чином, на момент ухвалення рішення у цій справі відсутні правові підстави для зобов`язання Президента України поновити ОСОБА_1 на посаді члена НКРЗІ.

166. Колегія суддів звертає увагу на те, що у межах цієї справи позивачем не заявлялись вимоги стосовно зміни формулювання причин звільнення (в частині зміни строку звільнення із роботи тощо) та стягнення заробітної плати. При цьому, з огляду на мотиви цього рішення у частині неможливості задоволення вимог про зобов`язання Президента України поновити ОСОБА_1 на посаді члена НКРЗІ, а також те, що питання оплати праці Голови та членів НКРЗІ відповідно до законодавства ніколи не входило до компетенції Президента України, Суд об`єктивно не може вийти за межі заявлених позовних вимог та з метою ефективного захисту прав позивача вирішити питання стосовно зміни формулювання причин звільнення та стягнення заробітної плати. Водночас позивач не позбавлений права вирішити вказані питання у спосіб, визначений чинним законодавством, поза межами вказаного спору.

167. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

168. Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

169. Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу, поновлення на посаді підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу, поновлення на посаді задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України №710/2015 від 17 грудня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформації».

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя Я. О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук