г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/453/23

Номер провадження 2-а/213/13/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2023 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Мазуренко В.В., за участю секретаря судового засідання Ємельянцевої Т.С., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Трофименко М.В., представника відповідача Єременко Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , предствник позивачки адвокат Трофименко Марина Володимирівна, до Інгулецького відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України Дніпропетровської області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця та особи без громадянства, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач є громадянкою РФ, на території України має чоловіка та сина, які є громадянами України. Позивач має житло яке придбано у шлюбі. Кордон України перетинала неодноразово за період з 1996 року. Останній раз в Україну заїхала в 2018 році, та з цього часу проживала з чоловіком та сином в Україні. Позивач зверталась до відповідача з приводу оформлення документів для постійного проживання на території України, але з невідомих їй причин документи не оформлені. 19.01.2023р. відповідачем було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців на території України. Також 19.01.2023р. відповідачем прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути країну до 18.02.2023р. З вказаним рішенням позивач не згодна, вказує що документи до відповідача подавала, крім того вважає що не було враховано, що вона має тут сім`ю чоловіка який хворіє та потребує догляду; та сина; не враховано, що в росії їй немає куди і до кого повертатись. Просила скасувати рішення відповідача про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Представником відповідача подано відзив на позов відповідно до якого заперечують проти задоволення позову. Зазначили, що позивач прибула в Україну 25.07.2018року, граничний термін перебування її в Україні сплив 24.10.2018р., однак позивач добровільно не залишила територію України. ОСОБА_1 порушила правила перебування іноземців в Україні, та 19.01.2023р. була притягнута до відповідальності за ч.1 ст 203 КУпАП, та було прийнято Рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути країну до 18.02.2023р. Вказали, що з заявами ОСОБА_1 до територіальних підрозділів з приводу обміну (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні, дозволу на імміграцію в Україну, продовження терміну перебування в Україні - не зверталась. Вважають Рішення від 19.01.2023р. про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути країну до 18.02.2023р. законним. Просили відмовити у позові.

Представником позивача надано відповідь на відзив в якому представник звертала увагу, що в 2018 році, одразу після прибуття в Україну, позивач зверталась до Широківського відділу ДМС та подавала пакет документів для оформлення посвідки на постійне місце проживання на території України. Просили задовольнити позов.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, підтвердила всі обставини, які викладені в позові та просить його задовольнити.

Представник позивача просила задовольнити позов, зазначила, що позивач має тут сім`ю, що не було враховано відповідачем при винесенні спірного рішення; крім того зазначала, що позивач неодноразово зверталась до відповідача, подавала документи для постійного проживання на території України.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивач дійсно зверталась до Широківського відділення ДМС, але була на консультаціях ще в 2018 році, документи не подавала, оскільки не мала повного комплекту документів, не мала реєстрації у Широківському районі, що є однією з вимог для подачі документів саме до Широківського відділу ДМС. Вподальшому до Широківського та Інгулецького відділів не зверталась, звернулась лише в 2023 році. До 2023 року рішень про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни відповідачем не приймалось, оскільки позивач фактично мешкає в іншому районі міста Кривого Рогу. В 2023 році коли позивач звернулась до відповідача та було виявлено порушення правил перебування іноземця на території України було накладено стягнення за порушення правил перебування іноземця в Україні, та було прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

В судовому засіданні було допитано в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які суду пояснили, що позивач тривалий час проживає в Україні, періодично виїздила з України та поверталась, має у м. Кривому Розі сім`ю, житло. Пояснили, що позивач зверталась до міграційної служби з приводу проживання в Україні, які документи подавала та чи писала заяви не знають, в кабінет з нею не заходили.

Ухвалою суду від 03 лютого 2023 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 14.02.2023р. було зобов`язано ГУ ДМС України в Дніпропетровській області надати по даній справі інформацію про звернення позивача до територіальних підрозділів ДМС за період з 2018 року.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою РФ (а.с.10-11). ОСОБА_4 є чоловіком позивача, є громадянином України та проживає в м. Кривому Розі, хворіє та потребує догляду (а.с.7-11,16). ОСОБА_3 є сином позивача, є громадянином України та проживає в м. Кривому Розі (а.с.12-14). Позивач має місце проживання у ОСОБА_5 , квартира придбана за спільні кошти з чоловіком в період шлюбу (а.с.20)

ОСОБА_1 з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не зверталась (а.с.59). Станом на 09.02.2023р. позивач не зверталась до територіальних підрозділів ДМС у Дніпропетровській області з питань обміну (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні, отримання дозволу на імміграцію в Україну або продовження терміну перебування в Україні та не надавала жодних оригіналів документів, як передбачено діючим законодавством (а.с.60).

Відповідно до Службових записок від 16.02.2023р. ОСОБА_1 до територіальних підрозділів ДМС у Дніпропетровській області з питання оформлення, обміну посвідки на тимчасове проживання або продовження терміну перебування не зверталась, заяв про надання дозволу на імміграцію не подавала, дозвіл на імміграцію не надавався, з заявою про документування посвідкою на постійне проживання не зверталась, посвідкою на постійне проживання не документована, відмов в оформленні посвідки на тимчасове проживання не приймалось.

19 січня 2023 року Інгулецьким відділом у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 винесена постанова ПН МДН 004590 про накладення на неї стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн за ч.1 ст.203 КУпАП, у зв`язку з тим, що громадянка РФ після закінчення відповідного терміну перебування з 25.10.2018р., що перевищує 90 діб, ухиляється від виїзду з України та незаконно проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с.19, 61, 62).

19 січня 2023 року прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянки РФ ОСОБА_1 , зобов`язано її покинути територію України у термін до 18 лютого 2023 року. Зі змісту вказаного рішення видно, що позивач прибула в Україну з приватною метою 25.07.2018р. через пункт пропуску через державний кордон України «КПП Харків пасажирський» по паспортному документу НОМЕР_1 (виданий 10.05.2018р. МВС 67001 терміном дії до 10.05.2028р.) (а.с.8-9).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідкою на тимчасове проживання є документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до ч.14 ст.5, ч.1 ст.17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому ч.4 ст.4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Статтею 4 Закону України «По правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено виключний перелік підстав для перебування іноземців на території України.

Відповідно до підпункту 2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1502.2012 року №150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, затвердженого наказом МВС України від 20.07.2015 року №884 громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Обчислення дозволеного іноземцю, який є громадянином держави з безвізовим порядком в`їзду, строку перебування на території України здійснюють посадові особи Державної прикордонної служби України та Державної міграційної служби України в межах повноважень, визначених законодавством України. Під час перебування на території України обчислення дозволеного іноземцю строку перебування здійснюють посадові особи ДМС шляхом відрахування 180 днів назад від дня контролю (дня, на який необхідно визначити законність перебування іноземця на території України). Іноземець не порушив зазначений строк, якщо в межах цього 180-денного періоду він перебував на території України не більше 90 днів.

Відповідно до п.17 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322 документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Відповідно до частин 1, 4 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, зокрема за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи обставини справи та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивач 25.07.2018р. прибула на територію України з приватною метою, та відповідно вище приведеного законодавства граничний термін її перебування на території України закінчувався 24.10.2018р. (90 днів), після спливу якого ОСОБА_1 набула статусу нелегального мігранта, чим порушувала міграційне законодавство України.

Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» орган міграційної служби має право прийняти рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну, якщо дії іноземця порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Суд зазначає, що позивач не подавала заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та після 24.10.2018 року, перебуваючи у статусі нелегального мігранта ухилялась від виїзду з території України.

Із системного аналізу вище приведеного законодавства, іноземець має право подати заяву про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні до органу міграційної служби не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні, тобто чинним законодавством не передбачено приймання заяви від іноземця, який перебуває у статусі нелегального мігранта та оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Суд критично відноситься до твердження позивача, що вона подавала відповідні документи до підрозділу ДМС для оформлення посвідки на постійне проживання на території України, оскільки дане твердження не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, спростовується дослідженими матеріалами справи, поясненнями представника відповідача, яка повідомила, що позивач приходила на консультацію, спростовується відповідями ДМС згідно яких позивач до територіальних підрозділів міграційної служби не зверталась.

Суд зазначає, що у позивача була відповідно до чинного законодавства можливість скористатися своїм правом на подачу заяви щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні або оскаржити дії органу міграційної служби стосовно оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, якщо позивач вважає що такі порушення відбувались.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Суд зазначає, що загроза життю і здоров`ю має бути реальна, а не надумана, натомість позивачем не надано доказів про реальну загрозу її життю та здоров`ю, згідно оспорюваного рішення її зобов`язано примусово повернутись до країни походження або третьої країни, тобто не обов`язково виїзджати саме до РФ. Судом встановлено, що позивач не є біженцем.

Суд вирішуючи спір по суті, керується практикою, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №343/2242/16-а, згідно якою Верховний Суд зазначив, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від вчинення порушення міграційного законодавства України. Факт наявності чоловіка та сина у позивача в Україні не спростовує встановлені відповідачем порушення в її діях. Окрім того, позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні вона матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.

Суд враховує практику, викладену у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі №755/14023/17, згідно якої Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, Суд зауважує, що мотиви задоволення позову судами попередніх інстанцій були обґрунтовані лише на тому, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення. Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від вчинення порушення міграційного законодавства України. Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях. Крім того, Суд підкреслює, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 13, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139 241-246, 268-271, 72,77,90, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інгулецького відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України Дніпропетровської області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця та особи без громадянства відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Російської Федерації, зареєстрована: АДРЕСА_2 , фактично проживає у АДРЕСА_1 .

Предствник позивача адвокат Трофименко Марина Володимирівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4814 від 12.06.2020р., адреса 50027, м. Кривий Ріг, вул. Соборності буд 35 офіс 3.

Відповідач: Інгулецький відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427,

вул. Салтиківська,9Б, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Дата складання повного тексту рішення 23.02.2023р.

Суддя В. В. Мазуренко