ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 683/1507/16-к

провадження № 51-8872км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , виправданих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015240000000133, за обвинуваченням,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сербинівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК);

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Глухова Сумської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК,

за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на хвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2022 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нимкримінального правопорушення; ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувалися у вчиненні таких злочинів.

Так, ОСОБА_8 , працюючи відповідно до наказу Державної реєстраційної служби України від 21 червня 2012 року №350/к на посаді начальника реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області, маючи 12-й ранг та 6-ту категорію державного службовця, займаючи відповідальне становище, за детально викладених у обвинувальному акті обставин прийняв пропозицію й одержав від фахівця з набору та утримання землі ТОВ «Енселко Агро» ОСОБА_9 , а останній відповідно надав неправомірну вигоду за прийняття з порушенням вимог нормативних актів ним ( ОСОБА_8 ) та підпорядкованими йому працівниками реєстраційної служби наданих ОСОБА_9 заяв ТОВ «Енселко Агро» про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень і внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Протягом листопада 2015 року ОСОБА_8 у своєму службовому кабінеті в приміщенні реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції, розташованому на вул. Острозького, 66 у м. Старокостянтинові, одержав, а ОСОБА_9 відповідно надав йому неправомірну вигоду: 04 листопада 2015 року - в сумі 9600 грн, 9 листопада 2015 року - в сумі 18 600 грн та 20 листопада 2015 року - в сумі 11 300 грн, а загалом - на суму 39 500 грн.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 7 серпня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції й призначено новий розгляд в цьому суді.

Згідно з ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 3 листопада 2021 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 10 травня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні, просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2022 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги:

- правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року та від 3 листопада 2021 року відповідно до яких, на думку прокурора, органом досудового розслідування в межах вимог КПК проведено обшуки, а слідчим суддею під час розгляду клопотань на проведення цих обшуків правомірно винесено ухали про надання дозволу на їх проведення;

- вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2021 року про необхідність надання оцінки рішенням слідчого судді від 21 листопада 2015 року, якими узаконено обшуки у службовому кабінеті ОСОБА_8 та в його автомобілі, з урахуванням Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30;

- що ухвали апеляційного суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів не є доказами у кримінальному провадженні, а лише підтверджують їх допустимість. Зокрема, місцевим судом досліджено довідку апеляційного суду Хмельницької області №08-26р від 16 березня 2016 року, відповідно до якої ухвалами слідчого судді апеляційного суду надавалися дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та довідку цього ж суду від 1 лютого 2017 року №08-08р, надану на запит захисника, відповідно до якої ухвалою слідчого судді №2098цт стосовно ОСОБА_8 надавався дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, однак відомості про вид та термін дозволу суд надати не може, оскільки матеріали знищені відповідно до акту №4 від 30 грудня 2015 року. Крім того, судом досліджено лист начальника відділу прокуратури Хмельницької області №21-698вн-16 від 13 березня 2016 року, з якого вбачається, що за результатами перевірки дотримання законності заведення оперативно-розшукової справи № 41, вчинення по ній оперативно-розшукових заходів та її закриття, порушень вимог законодавства не виявлено;

- що місцевий суд, зазначивши в ухвалі про те, що ряд протоколів про проведення НСРД складено в один і той же період часу і одним працівником, тому вони є недопустимими, залишив поза увагою, що норми чинного законодавства не містять таких заборон. Крім того, згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції складення протоколів за результатами проведення вищезазначених заходів здійснювалося одночасно у зв`язку із необхідністю перевірки розмов осіб, причетних до кримінального правопорушення та їх точного відображення у протоколах, які складалися окремо стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших осіб.

Також прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:

- необґрунтовано визнав недопустимими доказами протоколи від 24 жовтня 2015 року за результатами проведення оперативно-розшукових дій, проведених в рамках оперативно-розшукової справи № 41 від 6 травня 2015 року, що не відповідає вимогам статей 89, 99 КПК та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Оперативно-розшукова справа № 41 була заведена законно, а протоколи, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, згідно з положеннями статей 84, 99 КПК є доказами, що підтверджують факт і обставини вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень;

- усупереч матеріалам кримінального провадження зазначив про відсутність будь-яких доказів про те, що ухвалою слідчого судді апеляційного суду надавався дозвіл на проникнення до робочого кабінету ОСОБА_8 з метою облаштування аудіо-, відеоконтролю за робочим місцем,

- зазначив, що отримавши 22 жовтня 2015 року дозвіл слідчого судді на проведення цього НСРД працівники оперативного підрозділу не проникали до службового кабінету ОСОБА_8 з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, а продовжили користуватися технічними засобами, які були встановлені під час проведення оперативно-розшукових заходів без відповідного дозволу слідчого судді;

- зазначивши, що протоколи НСРД є недопустимими, у тому числі і через те, що стороною обвинувачення порушено вимоги ст. 290 КПК в частині ознайомлення сторони захисту з ухвалами апеляційного суду Хмельницької області, не врахував висновки про застосування норм права, викладені упостанові Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19). Крім цього, не було враховано, що під час виконання вимог ст. 290 КПК від сторони захисту не надходило клопотань про відкриття зазначених процесуальних документів;

- вибірково, упереджено підійшов до аналізу та оцінки доказів обвинувачення. У порушення ст. ст. 94, 374 КПК всебічно, повно та неупереджено не дослідив всіх обставин кримінального провадження, у судовому рішенні не зазначив мотиви, з яких відкинув окремі докази обвинувачення;

- мав усі підстави для визнання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винуватими і постановлення обвинувального вироку, оскільки стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які у своїй сукупності доводять винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень. Таким чином, суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, допустив істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Від захисників ОСОБА_7 в інтересах виправданого ОСОБА_8 , ОСОБА_12 в інтересах виправданого ОСОБА_9 , а також від виправданого ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою та просила її задовольнити.

Захисники та виправдані просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Суд першої інстанції в цілому дотримався зазначених вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.

З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Дотримався місцевий суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування і надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення, місцевий суд, навівши аналіз усіх досліджених доказів, у цілому дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнати винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень з призначенням відповідного покарання. При цьому прокурор вважав, що вирок місцевого суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Як убачається з матеріалів провадження в порядку ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно дослідив частину доказів та надав оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що відсутні достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а також вичерпані можливості збирання додаткових доказів, на підставі чого визнав доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про недопустимість доказів (семи протоколів, складених за результатами проведення оперативно-розшукових заходів), здобутих до 22 жовтня 2015 року, до внесення відомостей у кримінальному провадженні № 42015240000000133 стосовно ОСОБА_8 за ч.3 ст. 368 КК та ОСОБА_9 за ч.3 ст. 369 КК в ЄРДР, під час проведення слідчих дій у рамках оперативно-розшукової справи № 41, заведеної 6 травня 2015 року оперативним підрозділом УСБУ у Хмельницькій області.

Так, при постановлені вироку (який залишений без змін судом апеляційної інстанції) було враховано, що оперативно-розшукова справа №41 від 6 травня 2015 року закрита з реабілітуючи підстав, оскільки станом на 6 листопада 2015 року внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів по ній були відсутні дані, які вказували на ознаки злочину в діях ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . До того ж, як встановили суди попередніх інстанцій оперативно-розшукова справа № 41 на час розгляду кримінального провадження в суді, була знищена, що позбавило суди можливості надати їй відповідну правову оцінку, а також встановити на проведення яких саме оперативно-розшукових засобів було надано дозвіл і термін їх проведення.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги прокурора про те, що допустимість доказів у кримінальному провадженні (протоколів, складених за результатами проведення оперативно-розшукових заходів) не підлягає сумніву, лише з огляду те, що відповідними органами було констатовано факти надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів.

Крім того, ч. 2 ст. 214 КПК чітко регламентовано, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст. 214 КПК).

Згідно з ч. 3 зазначеної статті до внесення відомостей до ЄРДР у невідкладних випадках може бути проведений лише огляд місця події. У такому випадку внесення відомостей до ЄРДР повинно здійснюватися негайно після завершення огляду.

За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до ЄРДР та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими (ч. 3 ст. 214, ч. 8 ст. 223, ст. 219 КПК).

Вищенаведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 січня 2019 року (справа №740/1244/16-к, провадження № 51-2507км18), від 18 грудня 2019 року (справа № 265/4872/16-к, провадження № № 51-2800км19).

Як убачаєтеся з ухвали апеляційного суду, цей суд визнав обґрунтованим рішення місцевого суду, який керуючись доктриною «плодів отруєного дерева», визнав такими, що не мають доказового значення для обґрунтування винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 всі похідні від недопустимих доказів, здобутих у рамках оперативно-розшукової справи №41, а саме протоколи огляду компакт-диску із записами телефонних з`єднань абонентів ПрАТ «МТС» від 26, 29 лютого 2016 року, протокол огляду компакт-диску із записами телефонних з`єднань абонентів ПрАТ «Київстар» від 9 березня 2016 року, протоколи від 23 та 24 жовтня 2015 року складені о/у 1 сектору ВБКОЗ УСБ України в Хмельницькій області ОСОБА_11 за результатами проведення ОРЗ в рамках ОРС №41.

Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставність визнання місцевим судом недопустимими доказами протоколів за результатами проведення НСРД.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, цей суд зазначив, що відповідно до висновку про застосування норм права, викладеному упостанові Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19), якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставами для проведення НСРД, однак такі не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнати протоколи НСРД недопустимими. Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор не надав документів, які б підтверджували його посилання у апеляційній скарзі на те, що на час скерування обвинувального акта до суду суд апеляційної інстанції відмовив стороні обвинувачення у скасуванні грифу таємності із рішень про надання дозволу на проведення НСРД.

З наведеного убачається, що доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеній упостанові Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року (справа №640/6847/15-к) не відповідають змісту рішення цього суду.

Таким чином встановивши, що ухвала, якою надавався дозвіл на проведення НСРД, в установленому КПК порядку сторонні захисту не відкривалась, суди попередніх інстанцій, керуючись доктриною «плодів отруєного дерева» визнали протоколи за результатами проведення НСРД недопустимими доказами.

Посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції усупереч матеріалам провадження зазначив, що, отримавши 22 жовтня 2015 року дозвіл слідчого судді на проведення цього НСРД працівники оперативного підрозділу не проникали до службового кабінету ОСОБА_8 з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, а продовжили користуватися технічними засобами, які були встановлені під час проведення оперативно-розшукових заходів без відповідного дозволу слідчого судді, прокурор не зазначає, яким чином це істотно вплинуло на законність судового рішення з урахуванням того, що судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвали про проведення НСРД не відкриті в порядку КПК.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції зазначив також, що зі змісту протоколів за результатами проведення НСРД вбачається, що оперативний працівник ОСОБА_11 здійснив процесуальні дії, в тому числі і огляд DVD- дисків, на яких містилися аудіо-, відеофайли проведених НСРД, проте ці диски до складених ним протоколів не долучив.

Водночас, згідно з вимогами ст.105 КПК особа, яка проводила процесуальну дію, долучає до протоколу додатки. Частиною 3 ст.107 КПК передбачено, що у матеріалах кримінального провадження повинні зберігатися оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.

Суд апеляційної інстанції вказав також, що відповідно до протоколів за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж по зафіксованих телефонних розмовах ідентифікацію осіб за голосом визначав працівник оперативного підрозділу, який не володіє знаннями в даній галузі і без участі спеціаліста, а при запереченні ОСОБА_8 , що на аудіозаписах не є його голос, органи досудового розслідування, на спростування цих обставин, не провели фоноскопічну експертизу для ідентифікації осіб по голосу. Разом з тим, як зазначив суд апеляційної інстанції, прокурор в суді першої інстанції надав для дослідження оптичні DVD-R диски, які не приєднані як додаток в порядку, передбаченому КПК, до вказаних протоколів, а, прокурор в суді ствердив, що оригіналів відеозаписів та технічного засобу, яким здійснювалась зйомка, у сторони обвинувачення, немає.

Крім іншого, судами попередніх інстанцій було встановлено, що протокол за результатами проведення НСРД проникнення до службового кабінету ОСОБА_8 та встановлення в ньому технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, складений з порушенням положень ч. 3 ст. 252 КПК, оскільки за змістом протоколу проникнення до службового кабінету мало місце 22 жовтня 2015 року, а сам протокол було складено 27 березня 2016 року. Разом з тим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 252 КПК протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених НСРД передаються прокурору.

Посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що місцевий суд, зазначивши в ухвалі про те, що ряд протоколів про проведення НСРД складено в один і той же період часу і одним працівником, тому вони є недопустимими, залишив поза увагою, що норми чинного законодавства не містять таких заборон, прокурор у касаційній скарзі не зазначає, яким чином це вплинило на законність постановлених судових рішень, з урахуванням вищенаведених обставин, на підставі яких ці протоколи, визнані судами недопустимими доказами.

З урахуванням всіх вищенаведених обставин, а також допитавши обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень не визнали, та взявши до уваги показання у місцевому суді свідків держреєстраторів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які ствердили, що ОСОБА_8 будь-яких вказівок про невідкладне прийняття рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та про внесення змін до записів Державного реєстру за заявами ТОВ «Енселко Агро» не давав і коштів від нього не отримували, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наявні склади злочинів, які їм інкримінуються.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про невиконання судом апеляційної інстанції всіх вказівок суду касаційної інстанції, Суд зазначає, що такі доводи не відповідають змісту оскаржуваної ухвали.

Так, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції погодився з тим, що повідомлення заступника начальника УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_16 про вчинення кримінального правопорушення від 21 жовтня 2015 року № 72/15/1-5591, згідно з вимогами п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК, на що звертав увагу прокурор в апеляційній скарзі, було підставою для внесення відомостей в ЄРДР, оскільки містить всі необхідні відомості та короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував те, що слідчий суддя мала право виносити ухвали від 21 листопада 2015 року, якими узаконено обшуки у службовому кабінеті ОСОБА_8 та у його автомобілі з урахуванням Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, то Суд зазначає, що у рішенні апеляційного суду, яке оскаржується прокурором, немає посилань на те, що зазначені ухвали винесені особою, яка не мала на це повноважень.

Водночас суд апеляційної інстанції на виконання вказівок суду касаційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону, суди під час розгляду кримінальних проваджень не наділені повноваженнями оцінювати на предмет законності постановлені суддями (правоохоронними органами) рішення, а лише вправі надати оцінку щодо їх допустимості чи недопустимості як доказу в кримінальному провадженні.

Проте, зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд усупереч положенням КПК вдався до оцінки ухвал слідчого судді про узаконення обшуків.

Суд погоджується з доводами прокурора стосовно того, що суд не мав право давати оцінку законності постановлення ухвал слідчого судді під час розгляду клопотань на проведення обшуків у робочому кабінеті ОСОБА_8 та в його автомобілі з таких підстав.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК (в редакції, яка діяла на момент проведення обшуку) слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 КПК, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 КПК.

Згідно з ч. 3 ст. 309 КПК скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Зі змісту рішення про проведення підготовчого засідання та журналу судового засідання не вбачається, що стороною захисту надавалися такі заперечення.

З урахуванням наведеного, суди були позбавлені можливості ставити під сумнів ухвали слідчого судді, якими були узаконенні обшуки у ОСОБА_8 .

Таким чином судами попередніх інстанцій безпідставно визнано ухвали слідчого судді про узаконення обшуку такими, що суперечать положеннями КПК. Разом з тим, касаційна скарга прокурора не містить обґрунтувань про те, яким чином відсутність процесуальних підстав для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом з вищезазначених підстав, у сукупності з іншими вищенаведеними обставинами спростовує обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

З урахуванням вищенаведеного Суд у цілому погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для скасування вироку місцевого суду у частині виправдання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Судом також не встановлено даних про те, що суд апеляційної інстанції допустив таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого судового рішення, чи неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено.

Виходячи з наведеного, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2022 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3