Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 308/213/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 лютого 2023 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Іванова А.П.,
при секретарі судових засідань Боті О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
встановив:
05.01.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому просить скасувати постанову від 27.12.2022 №17788, відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн. і закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП; стягнути з відповідача на його користь за рахунок бюджетних асигнувань, сплачений ним судовий збір.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 гривень. Зазначає, що згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 27.12.2022 о 15 год. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2, де було встановлено, що він не повідомив у семиденний термін про зміну місця роботи, чим порушив ч. 11 ст. 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Позивач вважає означену постанову неправомірною, так як він змінив місце роботи 01.02.2017, коли був прийнятий майстром до ФОП ОСОБА_2 , а також коли був звільнений з роботи за згодою сторін 31.03.2021, на той час Закон не містив частини 11, а ч. 2 ст. 210 КУпАП діяла у відмінній редакції, наразі така зазнала змін, як в частині збільшення розміру стягнення, так і в частині диспозиції. Окрім цього стверджує про закінчення строків притягнення його до відповідальності.
В судове засідання позивач та/або його представник не з`явився, останній подав до суду заяву від 12.01.2023, в якій просив про проведення слухання у справі за його відсутності, задоволення позову.
В судове засідання представник відповідача не з`явився, будучи належним чином повідомленими про час та дату розгляду справи, відзиву не подав.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступних висновків.
27.12.2022 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 постановлено постанову за справою про адміністративне правопорушення серії №17788, за якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн. В постанові вказано, що ОСОБА_1 27.12.2022 о 15 год. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2, де було встановлено, що він не повідомив у семиденний термін про зміну місця роботи, чим порушив ч. 11 ст. 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».
Постановленню вказаної постанови передувало складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП від 27.12.2022.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що останній01.02.2017 був працевлаштований майстром до ФОП ОСОБА_2 , а 31.03.2021 звільнений з цієї роботи за згодою сторін.
Диспозиція ч. 1 ст. 210 КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, який полягає у порушенні призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
За частиною 2 вказаної статті настає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
Позивач покликається на те, що при притягненні його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП відповідачем невірно було застосовано норму нормативного акта, за порушення якого настає адміністративна відповідальність за вказаною статтею, а саме ч. 11 ст. 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», оскільки на момент зміни місця роботи позивачем вказана норма закону була відсутньою, натоміть наявність обов`язку призовників та військовозобов`язаних про повідомлення органу, де вони перебувають на військовому обліку щодо зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади була передбачена за ч. 10 ст. 37 цього Закону.
Згідно з ч. 11 ст. 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної постанови 27.12.2022) призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до ч. 10 ст. 38 цього Закону (в редакції, чинній на момент прийняття позивача на роботу) призовники та військовозобов`язані в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» № 1357-IX від 30.03.2021 було внесено зміни, зокрема, до статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та викладено її в чинній редакції. Означені зміни набрали чинності 23.04.2021.
Так, суд зазначає, що не зважаючи на те, що частина 11 ст. 38 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» була відсутня на момент прийняття та звільнення його з роботи, на позивача як військовозобов`язаного був покладений обов`язок повідомляти орган, де він перебуває на військовому обліку, про зміну його місця роботи.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що відповідач при розгляді справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП в порушення ст. 38 КУпАП притягнув його до адміністративної відповідальності після закінчення строків притягнення до відповідальності, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП, не є триваючим.
Відповідно до ст. 38 КУПАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення - два місяці з дня його виявлення.
Правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП, інкриміноване до вчинення позивачем, було виявлено 27.12.2022 при особистому прибутті позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2.
Оскільки законом визначено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх місця роботи зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, що позивачем виконано не було, підстави вважати, що відповідач повинен був сам дізнатися про те, що позивач не подав документи про зміну місця роботи відсутні та є такими, що не мають законного обґрунтування.
Як вбачається з правових висновків, викладених в п. 17, 18 постанови Верховного Суду від 03.05.2018 по справі № 487/2854/17, Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином, позивач був зобов`язаний після спливу семиденного строку з моменту прийняття на роботу, а потім звільнення з такої, повідомити про це орган, де він перебував на військовому обліку, тобто такий безперервно не виконував покладений на нього обов`язок, передбачений законом, відтак правопорушення вчинене позивачем тривало більше п`яти років, що кваліфікується як триваюче правопорушення.
Так, правопорушення, вчинене позивачем було виявлено відповідачем 27.12.2022 та в той же день його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова винесена в межах строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ч. 1 ст. 38 КУпАП, протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу територіального центру комплектування та соціальної підтримки має обов`язок всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Позивач стверджує на порушення відповідачем вимоги ст. 58 Конституції України та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, коли такий не підлягав притягненню до адміністративної відповідальності за вказані дії.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 8. КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Вказане зазначено в позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 18.12.2019 у справі № 158/286/17: «КУпАП не містить визначення поняття «триваюче правопорушення». Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року №6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
Диспозиція ч. 2 ст. 210 КУпАП в редакції чинній на дату прийняття позивача на роботу та звільнення його з роботи встановлювала відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті (порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах) або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин, суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідачем неправомірно кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання цієї статті.
До такого висновку суд дійшов також з огляду на зміст ч. 2 ст. 8 КУпАП, відповідно до якої закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.
Відповідач будь-яких доказів, які підтверджують правомірність прийнятого ним рішення суду не надав. З огляду на належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи суд вважає, що останній мав можливість реалізувати зазначене процесуальне право з метою виконання процесуального обов`язку, покладеного на нього в силу ч. 2 ст. 77 КАС.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що при винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вищевказаних приписів чинного законодавства, зокрема щодо встановлення всіх обставин справи.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне позов задовольнити в повному обсязі, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо позивача закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 162, 268-272, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд
постановив:
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №17788 від 27.12.2022 щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП, з накладенням стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн. скасувати та закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_3; код ЄДРПОУ НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване АДРЕСА_1 , фактичне м/п НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), сплачений ним судовий збір у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов
