ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 р.Справа № 820/7112/16Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ломоновської Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 р. (ухвалене суддею Бадюковим Ю.В., повний текст якого складено 26.01.2022 р.) по справі № 820/7112/16

за позовом Дочірнього підприємства "Автотрейдінг-Харків"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Автотрейдінг-Харків» (в подальшому ДП «Автотрейдінг-Харків») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській від 13.12.2016 р. № 0002301402, № 0002291402, якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем на додану вартість на суму 389948,75 грн. (за податковим зобов`язанням - 311959 грн., за штрафними санкціями - 77989,75 грн.) та зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування на прибуток на суму 6935604 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 р., позовні вимоги задоволені.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2021 р. скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 р., а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 р. замінено відповідача Головне управління ДФС у Харківській області правонаступником Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першоїінстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішенняХарківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимогПодаткового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства Українита на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями контролюючого органу в період з 09.08.2016 р. по 22.08.2016 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Автотрейдінг-Харків» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами господарських операцій з отримання/повернення поворотної фінансової допомоги, здійснення операцій фінансового лізингу, експортних господарських операцій у період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р., за результатами якої складено акт №521/20-40-14-02-07/31941457 від 06.09.2016 р., висновками якого встановлені наступні порушення: пп.14.1.27,14.1.36,14.1.231,14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.44.1,44.2 статті 44, п.135.1, п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, 138.2, пп. 138.10.5, 138.10.3 п. 138.10 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, в подальшому -ПК України), пп. 4-7,19 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податку на прибуток за 2015 рік на суму 7284074 грн.; п.44.1ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.п.198.1,198.2,198.3,198.6 ст. 198, п.201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого знижено платіж на додану вартість (далі-ПДВ) на суму 359722 грн., зокрема: 6430 грн за лютий 2013 року,41333грн. за серпень 2013 року, 107081 грн. за січень 2014 року, 92893 грн. за липень 2014 року, 111985 грн. за липень 2015 року.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 р. № 0002301402, № 0002291402, якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем на додану вартість на суму 389948,75 грн. (за податковим зобов`язанням 311959 грн., за штрафними санкціями 77989,75 грн.) та зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування на прибуток на суму 6935604 грн.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно із пп. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в подальшому ПК України, який застосовується в цій справі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомогасума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно із пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно із п. 135.1. ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно достатті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та устатті 136цього Кодексу.

Вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Згідно із пп. 44.1. ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п. 44.2. ст. 44 ПК України).

Відповідно до п. 44.6. ст. 46 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзацідругому пункту 44.7цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно із пп. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно зпунктом 138.5,підпунктами 138.10.5,138.10.6пункту 138.10,пунктами 138.11,138.12цієї статті,пунктом 140.1статті 140 істаттею 141цього Кодексу; крім витрат, визначених упунктах 138.3цієї статті та устатті 139цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом IIцього Кодексу.

Згідно із пп. 138.10.3. (е) п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України,право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2ст. 198 ПК України).

Згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України,податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно достатті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1 статті 193цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються спеціальнимЗаконом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, в подальшому Закон № 996-XIV).

Статтею 1 Закон № 996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Обліку підлягають господарські операцій, тобто дії або події, які викликають зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абз. 5 ст.1, ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про такі операції та підтверджують факти їх здійснення (абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Статтею 4 встановлено, що основним принципом, якому має відповідати ведення бухгалтерського обліку, є превалювання сутності над формою, що означає - облік операцій має здійснюватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Закон № 996-XIVтакож визначає порядок складення первинних документів, на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік та їх обов`язкові реквізити.

Правила оформлення первинних документів, згідно з якими такі документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону№ 996-XIV), та містити відомості: про назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійсненнягосподарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис (інші дані, що можуть ідентифікувати особу) (ч. 2ст. 9 Закону № 996-XIV), направлені саме на забезпечення відображення платником податку у бухгалтерському обліку фактичної господарської діяльності.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що формування грошових вимірників у бухгалтерському обліку, як джерелі фінансового та податкового обліків, має здійснюватися платником податку на підставі оформлених у встановленому порядку документів, які підтверджують здійснення господарських операцій за їх сутністю. В іншому разі не можна вважати, що платник податків виконав податковий обов`язок належним чином.

На створені державою контролюючі органи у сфері оподаткування покладені функції з контролю достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пп.19-1.1.2. п.19-1.1ст. 19 ПК України).

Обов`язку платника податку вести фінансову звітність з дотриманням вимог законодавства кореспондує право контролюючого органу в межах покладених на нього функцій запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів.(пп.20.1.6. п. 20.1 ст. 20 ПК України).

Судовим розглядом встановлено, що єдиним власником (учасником) ДП «Автотрейдінг-Харків» було Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг Атолл Груп» (ЄДРПОУ 35755339), яке по відношенню до позивача є материнською компанією та пов`язаною особою.

Згідно із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в період, за який проводилась перевірка, ні ДП «Автотрейдінг-Харків», ні його материнська компаніяТОВ «Автотрейдінг Атолл Груп» не були пов`язаними особами з ТОВ «ОТП Лізинг».

В перевіряємий контролюючим органом період, позивач отримував від ТОВ «Автотрейдінг Атолл Груп» кошти на підставі договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Між позивачем та ТОВ «Автотрейдінг Атолл Груп» укладені наступні договори про надання поворотної допомоги: № 13/0320-ААГ-РАТХ від 20.03.2013 р. на суму 9783000 грн.; № 13/0321-ААГ-РАТХвід 21.03.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/0322-ААГ-РАТХ від 22.03.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/0619-ААГ-РАТХ від 19.06.2013 р. на суму 9783000 грн.; № 13/0620-ААГ-РАТХ від 20.06.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/0621-ААГ-РАТХ від 21.06.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/0923-ААГ-РАТХ від 23.09.2013 р. на суму 9783000 грн.; №13/0924-ААГ-РАТХ від 24.09.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/0925-ААГ-РАТХ від 25.09.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/1223-ААГ-РАТХ від 23.12.2013 р. на суму 9773000 грн.; №13/1224-ААГ-РАТХ від 24.12.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 13/1225-ААГ-РАТХ від 25.12.2013 р. на суму 10000000 грн.; № 14/0327-ААГ-РАТХ від 27.03.2014 на суму 14773000 грн.; № 14/0328-ААГ-РАТХ від 28.03.2014 р. на суму 5000000 грн.; № 14/0331-ААГ-РАТХ від 31.03.2014 р. на суму 10000000 грн.; №14/0619-ААГ-РАТХ від 19.06.14 на суму 977000 грн.; №14/0620-ААГ-РАТХ від 20.06.2014 р. на суму 10000000 грн.; № 14/0623-ААГ-РАТХ від 23.06.2014 р. на суму 10000000 грн.; №14/0919-ААГ-РАТХ від 19.09.2014 р. на суму 10000000 грн.; № 14/0922-ААГ-РАТХ від 22.09.14 на суму 10000000 грн.; № 14/0924-ААГ-РАТХ від 24.09.2014 р. на суму 9773000 грн.; №14/1223-ААГ-РАТХ від 23.12.2014 р. на суму 9773000 грн.; № 14/1224-ААГ-РАТХ від 24.12.2014 р. на суму 10000000 грн.; № 14/1225-ААГ-РАТХ від 25.12.2014 р. на суму 10000000 грн.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом встановлено, що оскільки позивач облікував суми такого доходу, розрахованого за 7 днів користування поворотною фінансовою допомогою (з 25.12.2013 р. по 31.12.2013 р. (облікова ставка НБУ 6,5%) за 2013 рік та 7 днів (з 25.12.2014 р. по 31.12. 2014 р. (облікова ставка НБУ 14%), а не за весь період фактичного користування такою допомогою, тобто позивачем занижено суми доходу у розмірі безповоротної фінансової допомоги за 2013 рік - на 1912825 грн. та за 2014 рік - на 2965065 грн.

Позивачем нараховані проценти із розрахунку користування коштами за розрахунковими операціями, пов`язаними з поверненням та одночасним отриманням позивачем 22.03.2013 р., 21.06.2013 р., 25.09.2013 р., 25.12.2013 р., 31.03.2014 р., 23.06.2014 р., 24.09.2014 р., 25.12.2014 р. (в межах одного операційного дня) сум поворотної фінансової допомоги, яка залишалася незмінною та її розмір становить 29783000 грн.

Тобто, позивач фактично безперервно користувався наданою йому фінансовою допомогою, оскільки використаний сторонами у вищезазначених угодах про надання поворотної фінансової допомоги спосіб та джерело повернення фінансової допомоги створило по суті умови для фактичного безперервного характеру такого користування, що відповідає висновкам Верховного Суду від 02.08.2021 р., викладеними в цій справі.

Таким чином, позивач облікував суми такого доходу, розрахованого за 7 днів користування поворотною фінансовою допомогою (з 25.12.2013 р. по 31.12.2013 р. (облікова ставка НБУ 6,5%) за 2013 рік та 7 днів (25.12.2014 р. по 31.12.2014 р (облікова ставка НБУ 14%), а не за весь період фактичного користування такою допомогою, у зв`язку з чим занизив суми доходу у розмірі поворотної фінансової допомоги за 2013 рік - на 1912825 грн. та за 2014 рік - на 2965065 грн.

Судовим розглядом встановлено, що 01.01.2012 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, ЛТД» укладено договір № 055/F, умовами якого встановлено, що Дочірньому підприємству «Автотрейдінг-Харків» надано статус та відповідні повноваження офіційного дилера автомобілів торгівельної марки «Ford». Згідно умов п. 2.6 вказаного Дилерського договору позивач зобов`язався постійно мати в наявності в справному робочому стані, придатному для демонстрації, нові автомобілі в кількості як це буде визначено дистриб`ютором.

ДП «Автотрейдінг-Харків» придбало у ТОВ «Віннер Імпортс Україна, ЛТД» автомобіль Ford Fiesta VCF Comfort Plus 5d Хечбек 1,0 EcoBoost Бензин 100 к.с. 6АТ згідно прибуткової накладної № 0000003175 від 02.12.2013 р. за ціною 149520 грн., в т.ч. ПДВ. Після придбання вказаного автомобіля позивач здійснив його продаж лізинговій компаніїТОВ «ОТП Лізинг», згідно видаткової накладної № 0000001335 від 25.12.2013 р. за ціною 149520 грн., в т.ч. ПДВ, після чого залучив вказаний автомобіль у користування на умовах фінансового лізингу на підставі попередньо укладеного з ТОВ «ОТП Лізинг» Договору фінансового лізингу № 1274-FL від 28.11.2013 р.

Автомобіль Ford Kuga С520 Titanium 5d Універсал 2,0 дизель 163 к.с. 6АТ ДП «Автотрейдінг-Харків» придбало у ТОВ «Віннер Імпортс Україна, ЛТД», згідно прибуткової накладної №0000003173 від 29.11.2013 р. за ціною 316829 грн., в т.ч. ПДВ. Після придбання вказаного автомобіля позивач здійснив його продаж лізинговій компаніїТОВ «ОТП Лізинг», згідно видаткової накладної №0000001336 від 25.12.2013 р. за ціною 316829 грн., в т.ч. ПДВ, після чого залучив цей же автомобіль у користування на умовах фінансового лізингу на підставі попередньо укладеного з ТОВ «ОТП Лізинг» Договору фінансового лізингу № 1275-FL від 28.11.2013 р.

Автомобіль Ford Focus C346 Pack Trend Pluss 5d Хечбек 1,0 EcoBoost Бензин 125 к.с. 6МТ ДП «Автотрейдінг-Харків» придбало у ТОВ «Віннер Імпортс Україна, ЛТД» згідно прибуткової накладної № 0000003296 від 24.12.2013 р. за ціною 158770 грн., в т.ч. ПДВ. Після придбання вказаного автомобіля позивач здійснив його продаж лізинговій компаніїТОВ «ОТП Лізинг» згідно видаткової накладної №0000001337 від 25.12.2013 р. за ціною 158770 грн., в т.ч. ПДВ, після чого залучив цей же автомобіль у користування на умовах фінансового лізингу на підставі попередньо укладеного з ТОВ «ОТП Лізинг» Договору фінансового лізингу № 1276-FL від 28.11.2013 р.

Загальна сума винагороди, нарахованої позивачу в складі лізингових платежів за вищевказаними договорами лізингу за 2014 рік склала 607573,23 грн.

Як вбачається з вищевказаних договорів позивач був одночасно і постачальником вищевказаних автомобілів і лізингоодержувачем.

Крім того, після придбання вищезазначених автомобілів, ці автомобілі були перепродані майбутньому лізингодавцю позивача за тією ж ціною, за якою позивач їх купив, тобто, в цих угодах відсутня спрямованість на отримання певного економічного ефекту.

Судом першої інстанції зроблено висновок, що у зв`язку зі складним фінансовим станом, в якому перебувало підприємство у 2013 році, у підприємства була відсутня можливість отримати кредитні кошти у банку для придбання демонстраційних моделей автомобілів на умовах дилерської угоди з ТОВ «Віннер Імпортс Україна, Лтд», що, у свою чергу, і зумовило необхідність оформлення лізингових правовідносин з ТОВ «ОТП Лізинг», за результатами яких позивач сплатив лізингодавцю суму орендних платежів, яка складає більше 90% вартості предметів лізингу.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що протягом 2013-2014 років позивач користувався фінансовою допомогою, сума якої перевищувала 29000000 грн.

Крім того, на день укладення договорів лізингу у лізингодавця та лізиногодержувача були відсутні будь-які права на предмети договорів лізингу та позивачем не надано доказів того, що на час укладення договорів фінансового лізингу сторони були обізнані щодо стану автомобілів та їх технічних характеристик.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що ДП "Автотрейдінг Атолл Груп" по операціям фінансового лізингу в порушення пп. 138.10.5 п.138.10, п.138.1ст.138 ПК України, з урахуванням вимог пп.14.1.27, пп.14.1.36, пп.14.1.231п.14.1ст.14 ПК Українизавищено витрати за 2014 рік на суму 607573,23 грн., оскільки відсутні докази, що витрати, понесені відповідачем у розмірі 607573,23 грн. є такими, що здійснені для провадження господарської діяльності з метою отримання економічного ефекту.

Судовим розглядом встановлено, що за результатами проведеної перевірки податковий орган встановив, що позивач безпідставно формував податкові та фінансові показники витрат, податку на додану вартість за результатами господарської діяльності, пов`язаної з операціями з експорту олії соняшникової протягом 2013-2015 років на умовах договору комісії, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сателлит» (виробником соняшникової олії, комітентом у договорі комісїі, в подальшому - ТОВ «Сателлит»).

Умовами вищевказаного договору встановлено, що позивач зобов`язаний за свій рахунок здійснити вивіз прийнятого ним у власність товару із пункта поставки (складу виробника) не пізніше 45 календарних днів після підписання акту прийому-передачі.

Позивачем укладено договори субкомісії з Товариством з обмеженою відповідальністю «Слобожанська торгова компанія» (далі - ТОВ «Слобожанська торгова компанія») та Товариством з обмеженою відповідальністю «А.П.К. Трейд» (далі -ТОВ «А.П.К. Трейд») на здійснення продажу зазначеного товару за межі митної території України.

Згідно зі звітами комісіонерів позивача та доданими до них документами, на підставі яких позивач формував фінансовий облік, роботи з транспортування, перевалки, інспекції навантаження на морське судно олії соняшникової, сертифікації здійснювались іншими виконавцями, а саме: Приватним підприємством «Малахіт-2004» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малахіт профтехнології», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мізон Трейд».

Згідно із товарно-транспортними накладними замовниками перевезення вантажу зі складу є виробник олії соняшникової ТОВ «Сателлит», а також ТОВ «Мізон Трейд», проте, у цих накладних відсутні відомості про час вибуття, прибуття, простою, підписи відповідальних осіб. Крім того, відсутні відомості про масу товару, що унеможливлює встановити об`єм поставок.

Судовим розглядом встановлено, що сертифікацію товарупроведено ТОВ «Сателліт».

Акти про надання послуг не містять відомостей про посади відповідальних осіб замовника та виконавця та їх підписів, не зазначені місця їх складання, за виключенням двох актів (№ № 4, 5), в яких місцем складання значиться місто Київ. Також контролюючий орган встановив, що дати оформлення вантажних митних декларацій та перетину митного кордону вантажем з товаром передують датам складання актів про надані послуги (транспортування, перевалку, інспекції навантаження на морське судно, сертифікації).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача трудових ресурсів, технічних можливостей у кінцевих виконавців послуг (робіт), пов`язаних з експортом товару (олії соняшникової). Крім того, відсутні докази виконання комітентом позивача робіт з транспортування та сертифікації товару, які за договором комісії позивач як комісіонер, мав забезпечити за власний рахунок.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанціївважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ДП «Автотрейдінг-Харків».

Згідно із п. 2 ч. 1 ст.315, п. 4ч. 1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення увідповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування нормматеріального права.

Ізврахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважаєнеобхіднимскасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ДП «Автотрейдінг-Харків».

Керуючись ст. ст. 243, 252, 272, 286, 308, 315, 316, 317, 322 , 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 р. по справі № 820/7112/16 скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Харків».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 22.02.2023 року