ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі№ 908/1525/16(провадження № 12-65гс21) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремнійполімер» (далі - ТОВ «Кремнійполімер») на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у справі за позовом ТОВ «Кремнійполімер» до Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» (далі - ЗДП «Кремнійполімер») про стягнення боргу

Коротка історія справи

1. У 2016 році в позивача виник спір із ЗДП «Кремнійполімер» про стягнення заборгованості за договором. Того ж року суд ухвалив рішення про задоволення позову, яке набрало законної сили. На його підставі господарський суд видав виконавчий документ. Інформація про те, чи пред`явив позивач цей документ до 18 липня 2017 року до виконання, відсутня. Відомо, що 01 липня 2019 року він отримав дублікат виконавчого документа, який у тому ж місяці пред`явив до виконання до відділу Державної виконавчої служби (далі - ВДВС). На той час держава вже вдруге включила ЗДП «Кремнійполімер» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

2. За вказаним дублікатом державний виконавець відкрив відповідне виконавче провадження, включив останнє до зведеного виконавчого провадження про стягнення з державного підприємства заборгованості та зупинив учинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) (включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації).

3. Позивач звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника ВДВС. Вважав, що судове рішення слід виконати не за рахунок активів ЗДП «Кремнійполімер», а за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному статтею 4 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI). Начальник ВДВС із можливістю такого виконання не погодився. Стверджував, що через зупинення виконавчого провадження в ньому не можна було вчиняти жодних дій.

4. 15 березня 2021 року Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, залишену без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду 26 травня 2021 року, про відмову в задоволенні скарги позивача.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

5. 07 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою ці судові рішення змінила лише в мотивувальних їх частинах, зробивши на підставі аналізу Закону № 4901-VIтакі висновки щодо застосування гарантій виконання судових рішень до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

6. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша, п`ята, дев`ята статті 73 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Отже, державному підприємству притаманні всі ознаки юридичної особи згідно зі статтями 80-81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка самостійно відповідає за зобов`язаннями всім належним їй майном, а у випадку неплатоспроможності визнається банкрутом із наступним задоволенням вимог кредиторів у процедурі банкрутства (стаття 214 ГК України) (пункт 51 постанови).

7. Закон № 4901-VІ прийнято 05 червня 2012 року, зокрема, з метою надання державних гарантій щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації. Через це не було можливості звернути стягнення на активи такого підприємства, оскільки було введено мораторій на відчуження основних засобів державних підприємств Законом № 2864-ІІІ до вдосконалення механізмів приватизації такого майна та існували законодавчі обмеження процедур банкрутства окремих державних підприємств (пункт 52 постанови).

8. Так, частиною другою статті 4 цього ж Закону передбачалося, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (пункт 53 постанови).

9. Така державна гарантія поширювалася на коло суб`єктів, визначених статтею 2 цього Закону. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (перше речення частини першої та частина друга статті 2 Закону № 4901-VI) (пункт 54 постанови).

10. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону № 4901-VIметою останнього є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії. Досягнення цієї мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника - юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника. Метою прийняття означеного закону також було вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава (пункт 55 постанови).

11. Отже, метою законодавця було забезпечити додаткову (субсидіарну) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна взагалі заборонено державою. Якби метою такої законодавчої гарантії щодо виконання судових рішень про стягнення боргу з державних підприємств було прискорення їх виконання до шести місяців із часу відкриття виконавчого провадження, то держава тим самим порушила б принцип рівності суб`єктів господарювання, створивши переваги для задоволення у виконавчому провадженні всіх вимог до державних підприємств за рахунок державного бюджету. Такої мети прийняття закону парламент не задекларував, оскільки вона порушувала б конституційні засади рівності суб`єктів підприємницької діяльності (пункт 56 постанови).

12. З огляду на мету прийняття Закону № 4901-VI, визначену пояснювальною запискою, щодо забезпечення державних гарантій для підприємств, які не підлягають приватизації, та обмеження такої гарантії щодо юридичних осіб, примусова реалізація майна яких допускається у статті 2 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обсяг державної гарантії щодо виконання судових рішень за Законом № 4901-VІ не може виходити за межі тих державних підприємств (юридичних осіб), майно яких не підлягає приватизації. Державне підприємство є юридичною особою та повинно нести відповідальність за своїми зобов`язаннями належним йому майном відповідно до загальних положень статті 96 ЦК України. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава як його засновник не може відповідати за боргами створеної нею юридичної особи. Протилежний підхід створював би привілеї для діяльності такого суб`єкта господарювання всупереч загальним положенням цивільного та господарського законодавства. Крім того, можливість задовольнити свої вимоги за рахунок держави створює для кредитора державного підприємства переваги в черговості задоволення вимог, яка визначена імперативно законами для процедур зведеного виконавчого провадження чи провадження у справі про банкрутство. Оскільки метою законодавця при прийнятті Закону № 4901-VІ не могло бути створення переваг для окремих суб`єктів господарювання, то немає підстав і для того, аби такі переваги для кредитора державного підприємства, яке підлягає приватизації, створював суд (пункт 57 постанови).

13. Удосконалюючи механізми приватизації державного майна, законодавець 18 січня 2018 року прийняв нову редакцію Закону України № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна», якою значно розширив можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх Фонд державного майна України до переліку об`єктів на приватизацію (пункт 58 постанови).

14. У випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно із частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ. Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства (пункт 59 постанови).

15. Необґрунтовані затримки з виконання чинного судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, яке тривалий час перебуває у процедурі приватизації, внаслідок чого зупинено виконавче провадження, зважаючи на конкретні обставини, можуть бути у певних випадках підставою для задоволення судом скарги на дії виконавця та зобов`язання його поновити виконавче провадження. Крім того, виконуючи зобов`язання за Конвенцією, Україна має запровадити позасудовий юридичний механізм для виплати компенсацій за затримки з виконанням державою чинних судових рішень, ухвалених на користь кредиторів. Такий механізм має стосуватися і тих випадків, коли державне підприємство тривалий час перебуває у процедурі приватизації. Відсутність цього компенсаторного механізму не означає, що держава має відповідати у повному обсязі перед кредиторами за боргами будь-яких державних підприємств (пункт 60 постанови).

Підстави для висловлення окремої думки та мотиви її обґрунтування

16. Не можемо погодитись із позицією Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

17. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 4901-VIцей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

18. Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

19. З наведених норм права чітко вбачається, що саме цей Закон № 4901-VIвстановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень. Держава гарантує виконання рішень суду за якими боржниками є три категорії осіб: 1) державні органи; 2) державні підприємства; 3) інші юридичні особи, примусова реалізація майна яких заборонена.

20. Оскільки державні органи та державні підприємства також мають статус юридичної особи, очевидно, що під третьою категорією боржників законодавець мав на увазі всіх інших юридичних осіб, які не є державними органами або державними підприємствами, проте примусова реалізація їх майна заборонена. Це підтверджується також тим, що законодавець по всьому тексту Закону № 4901-VI окремо розділяє державні підприємства та інші юридичні особи.

21. Проте Велика Палата Верховного Суду в пунктах 57, 59 постанови зробила висновок, що передбачені Законом № 4901-VI гарантії держави не поширюються на виконання судового рішення, за яким боржником є державне підприємство, майно якого може бути приватизоване. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава не може відповідати за його боргами.

22. Цим висновкомзначно звужено зміст державних гарантій, наданих Законом № 4901-VI, штучно виключивши з них державні підприємства майно яких може бути приватизоване. Цим були суттєво обмежені права кредиторів державних підприємств, які в результаті такого звуженого тлумачення позбавлені державних гарантій виконання рішень суду, боржником за якими є такі державні підприємства.

23. Викликає заперечення також мотивування Великою Палатою Верховного Суду вказаного висновку. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла аналізуючи дві обставини: 1) пояснювальну записку до Закону № 4901-VI; 2) нову редакцію Закону України № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року.

24. Пояснювальна записка до законопроєкту не є джерелом права та не може застосовуватись до спірних правовідносин. Разом із тим, пояснювальна записка може прояснити мету, з якою законопроєкт вносився та розглядався парламентом. Своєю чергою мета прийняття законопроєкту може бути використана при телеологічному способі тлумачення змісту норм права, коли інші способи (мовний, логічний, системний, історичний) не дозволяють однозначно встановити їх зміст.

25. Звертаємо увагу, що норми статей 1, 2 Закону № 4901-VI достатньо чітко та ясно викладені, що дозволяє встановити їх зміст за допомогою мовного та логічного способів тлумачення. Необхідно відмітити, що навіть мету прийняття Закону № 4901-VI Велика Палата Верховного Суду витлумачила неправильно, зазначивши, що метою законодавця було забезпечити додаткову (субсидіарну) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна взагалі заборонено державою (пункт 56 постанови).

26. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону № 4901-VI метою вказаного проєкту є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії. Досягнення вказаної мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника.

27. Це відповідає положенням Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який діє з 2001 року до цього часу. Відповідно до статті 1 цього Закону встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначенихчастиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

28. Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, акцій (часток) господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

29. Отже, метою прийняття Закону № 4901-VI було гарантування державою виконання судових рішень за боржників на примусову реалізацією майна яких держава наклала мораторій (державні органи, державні підприємства, інші юридичні особи, примусова реалізація майна яких заборонена), що унеможливлювало виконавчому органу виконання відповідного судового рішення за рахунок примусової реалізації майна таких боржників.

30. Висновок Великої Палати Верховного Суду, що метою законодавця було забезпечити додаткову (субсидіарну) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна взагалі заборонено державою, потягнув наступний висновок, що обсяг державної гарантії щодо виконання судових рішень за Законом № 4901-VІ не може виходити за межі тих державних підприємств (юридичних осіб), майно яких не підлягає приватизації. У випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно із частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ (пункти 57, 58 постанови).

31. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо держава включила державне підприємство до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на нього не поширюються державні гарантії, встановлені частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ, із чим ми не погоджуємося.

32. Разом з тим включення державою єдиного майнового комплексу державного підприємства до переліку об`єктів приватизації ніяким чином не гарантує та не пришвидшує виконання таким державним підприємством судового рішення. Навпаки, виконавче провадження стосовно такого державного підприємства зупиняється до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації (пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»). Справи про банкрутство таких державних підприємств не можуть порушуватися протягом одного року з дня завершення приватизації, а порушені справи підлягають закриттю (частина п`ята статті 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

33. Отже, включення державою єдиного майнового комплексу державного підприємства до переліку об`єктів приватизації суттєво, на невизначений строк, затягує виконання таким підприємством судового рішення, що, власне, й сталось у цій справі, внаслідок чого стягувач позбавлений можливості отримати гроші на виконання судового рішення протягом більше ніж 6 років, а також не поінформований про можливий термін початку виконання судового рішення та перебуває у стані правової невизначеності.

34. Єдиний логічний висновок у цій ситуації мав би бути таким. Якщо держава прийняла рішення про приватизацію майна державного підприємства, у зв`язку з чим зупинене виконання таким підприємством судового рішення на невизначений

строк, то держава має гарантувати виконання таким державним підприємством судового рішення протягом розумного строку, який би не створював би для кредитора надмірного тягаря.

35. Такий висновок цілком відповідає правовим нормам частин 2, 3 статті 4 Закону № 4901-VI відповідно до яких у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Не пізніше цього строку керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

36. За загальним правилом, якщо правова норма надає якесь право або гарантію особам приватного права, то зміст такої норми повинен тлумачитись або буквально або розширено, проте не може тлумачитись звужено. Правозастосовний орган не може шляхом звуженого тлумачення зменшувати обсяг наданих законодавцем прав або гарантій.

37. Нормами статей 1, 2, 4 Закону № 4901-VIдержава надала кредиторам будь-яких державних підприємств гарантії виконання нею рішень судів за якими боржниками є державні підприємства, якщо вони самі не виконають їх протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, надаючи такі гарантії держава не поділяла державні підприємства за видами, категоріями чи іншими ознаками.

38. Проте, Велика Палата Верховного Суду, використовуючи телеологічний та системний способи тлумачення всупереч мовному та логічному способам, значно звузила зміст норм статей 2, 4 Закону № 4901-VI, чим суттєво зменшила обсяги гарантій, наданий державою кредиторам державних підприємств, фактично знівелювавши норми Закону № 4901-VI у частині зобов`язання держави дотримуватись вимог Конвенції про захист основоположних прав людини та належного виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Висновки

Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була задовольнити касаційну скаргу ТОВ «Кремнійполімер», скасувати судові рішення попередніх інстанцій та задовольнити скаргу ТОВ «Кремнійполімер» на бездіяльність державного виконавця.

Судді Ю. Л. Власов

О. М. Ситнік