РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року справа № 580/5807/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в спрощеному письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним і скасування рішення, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі відповідач), в якому з урахуванням заяви вх. від 19.12.2022 просить:

визнати протиправним і скасувати повністю рішення інспектора прикордонної служби штаб-сержанта НАБІТ Оксани від 30.09.2022 щодо тимчасового обмеження його у праві виїзду з України;

стягнути з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням його посадової особи: моральної шкоди у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень та прямі фінансові втрати у розмірі 1612 (одна тисяча шістсот дванадцять) гривень 45 (сорок п`ять) копійок на його поточний рахунок № НОМЕР_4 , рахунок установи уповноваженого банку № НОМЕР_5 в ПриватБанку, МФО 305299, код 14360570.

Додатково просив:

у судовому рішенні зазначити (відповісти на питання) чи має право невійськовозобов`язана особа, громадянин України виїжджати з України під час воєнного стану;

звільнити його від сплати судового збору на підставі підп.13 п.1 ст.5 Закону України Про судовий збір;

рішення суду (постанову або ухвалу) у справі надіслати за вказаною адресою його постійного проживання у встановлений законом строк.

Обґрунтовуючи зазначив, що відповідач відмовив у праві виїзду з України за відсутності правових підстав не обґрунтованим рішенням, що не має зазначення конкретних причин відмови.

Ухвалою суду від 26 грудня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідач отримав 26.12.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його електронний кабінет.

16.01.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи зазначив, що надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України. Оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, оскільки видане уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону у результаті застосування вказаних у ньому нормативно-правових актів, не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо відмови у перетині державного кордону на виїзд з України позивачу, спрямоване на вчинення конкретної дії щодо ненадання дозволу на перетин державного кордону України, не розраховане на багаторазове застосування, а вичерпує свою дію після повернення громадянина України на територію України. Стверджує, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону і заявленими збитками. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про відшкодування майнової шкоди. Додатково зазначив, що позивач не додав до позовної заяви доказів щодо підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру.

25.01.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просив у задоволенні відзиву відмовити в повному обсязі та задовольнити його позовні вимоги. Стверджує, що надавав посадовій особі відповідача закордонний паспорт та військовий квиток, який є офіційним військово-обліковим документом держави, в якому є відмітки міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що його з 19.04.2022 знято з військового обліку (аркуш 26), а також відмітка про те, що він зі вказаної дати не є військовозобов`язаним (аркуш 27), тобто звільнений з військової служби. Тому інформація у відзиві, що позивачем при перетині державного кордону не подані документи для прийняття рішення про надання дозволу на перетин кордону України, не відповідає дійсності.

Ухвалою від 14.02.2023 суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання (вх.№3142/23) про виключення від участі у розгляді адміністративної справи третьої особи.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Записами №№14-15 трудової книжки від 20.08.1985 НОМЕР_6 підтверджується, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ безперервно 7 років 02 місяці 16 днів.

Посвідченням від 31.03.1997 серії НОМЕР_7 підтверджується, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій. Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.11.2022 №2581 підтверджується, що позивач дійсно проходив службу в Збройних Силах з 10.04.1986 до 06.07.1988, у т.ч. під час виконання інтернаціонального обов`язку з 03.08.1986 до 06.07.1988.

Копією вироку Придніпровського районного суду м.Черкаси від 08.12.2004 підтверджується, що позивача за ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах терміном на два роки. За ч.1 ст.365 Кримінального кодексу України позивача виправдано. На підставі ст.75 Кримінального кодексу України позивача звільнено від відбуття покарання з іспитовим терміном 1 рік 6 місяців. На основі ст.76 Кримінального кодексу України позивача зобов`язано не виїжджати за кордон України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти зазначені органи про зміну місця проживання і роботи, періодично один раз в тиждень з`являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Згідно з копією постанови Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.06.2006 позивача від призначеного покарання у вигляді 3 років позбавлення волі звільнено. У частині позбавлення права займати посади в правоохоронних органах терміном 2 роки вирок виконувати до закінчення строку.

Військовим квитком НОМЕР_8 підтверджується, що позивач 23.03.2022 визнаний обмежено придатним до військової служби. У графі прийняття на військовий облік та зняття з обліку є відмітки про те, що 23.03.2022 позивач взятий на облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 19.04.2022 знятий з обліку в Черкаському ОМВК Черкаської області. Також є відмітка про те, що він невійськовозобов`язаний згідно з підп.6 ч.6 ст.37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

30.09.2022 на залізничній станції міста Львів відповідач примусово висадив позивача з потяга №705 Київ-Перемишль та прийняв рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України (далі спірне рішення). У ньому зазначено, що у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням на підставі Закону України Про правовий режим воєнного стану, Указу Президента України №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, постанови КМУ №57 зі змінами від 10.09.2022 №1044 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до ст.20 Закону України Про державну прикордонну службу України відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.

Не погоджуючись зі спірним рішенням позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірному рішенню, суд врахував таке.

В абзаці другому ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, функції та повноваження визначає Закон України від 3 квітня 2003 року №661-IV Про Державну прикордонну службу України (далі ЗУ №661-IV).

Згідно з п.п.2-5 ч.1 ст.20 ЗУ №661-IV органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право:

відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно в інтересах кримінального судочинства, міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю, а також з метою забезпечення національної безпеки України здійснювати контрольований (під оперативним контролем) пропуск через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними. Рішення на такий пропуск приймає Голова Державної прикордонної служби України;

перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати;

шляхом опитування осіб з`ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в`їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів або постановою державного виконавця не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки;

відповідно до законодавства приймати рішення щодо надання дозволу на перетинання державного кордону у спрощеному порядку.

Отже, спірне рішення відповідає межам владних повноважень відповідача.

У контексті стверджуваного порушеного права не пересування суд врахував ч.1 ст.33 Конституції України, згідно з якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Тобто, обмеження на вільне пересування та вільний вибір місця проживання та вільного залишення країни допускається як виняток за умови його передбачення в законі.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулює Закон України від 21 січня 1994 року №3857-XII Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України (далі ЗУ №3857-XII).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 ЗУ №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Зважаючи на зміст спірного рішення суд урахував ст.3 ЗУ №3857-XII, згідно з якою перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Відповідно до ст.2 ЗУ №3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

дипломатичний паспорт України;

службовий паспорт України;

посвідчення особи моряка;

посвідчення члена екіпажу;

посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила №57).

Відповідно до п.2 Правил №57 перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:

1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2) дипломатичний паспорт;

3) службовий паспорт;

4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);

5) посвідчення особи моряка;

6) посвідчення члена екіпажу.

У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з п.п.8-10 Правил №57 в`їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.

Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов`язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.

Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

Відповідно до п.12 Правил №57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Отже, уповноважені службові особи зобов`язані перевірити паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє та з`ясовують наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Абзацом 1 п.15 Правил №57 визначено, що на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Отже, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляючи громадянину у перетинанні державного кордону зобов`язана винести обґрунтоване письмове рішення, в якому зазначити конкретні причини відмови.

Згідно зі ст.6 ЗУ №3857-XII право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;

він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ст.8 ЗУ №3857-XII рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Оскаржуване рішення, не зважаючи на вказані в ньому нормативно-правові акти та твердження про відсутність дійсних документів на право перетинання державного кордону, не містить конкретної, визначеної статтею 6 ЗУ №3857-XII, підстави для обмеження позивачу права на виїзд з України або посилання на вид документа згідно з переліком у ст.2 ЗУ №3857-XII, що був відсутній чи нечинний для перетину кордону позивачем. Посилання у відзиві про те, що отримані документи не надавали відповідачу підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, оскільки серед них не було документального підтвердження, що позивач не підлягає призову на війському службу під час мобілізації, безпідставне, оскільки про будь-які такі обставини в спірному рішенні не зазначено.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України від 05.11.2009 №1710-VI Про прикордонний контроль (далі - ЗУ №1710-VI) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Отже, не зазначивши в спірному рішенні про відмову в перетинанні державного кордону України конкретної для цього підстави, відповідач порушив вказану норму. Таке рішення не вважається обґрунтованим.

Щодо обмеження права особи на виїзд з України під час воєнного стану.

Спірні відносини у часі виникли під час введення та дії в Україні правового режиму воєнного стану.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указом Президента України від 18.04.2022 №2593/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Частинами 1-2 статті 64 Основного Закону України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб регулює Закон України від 12 травня 2015 року №389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі ЗУ №389-VIII).

Відповідно до ст.1 ЗУ №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.20 ЗУ №389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 №1455 затверджено Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан (далі Порядок №1455), який згідно з п.1 визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. (п.2 Порядку №1455).

Відповідно до п.8 Порядку №1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Згідно з п.21. Порядку №1455 під час здійснення заходів з обмеження свободи пересування громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, та повинні бути дотримані вимоги статей 12 і 13 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.

Отже, права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, статей 12 і 13 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні не можуть бути обмежені.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі ЗУ №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЗУ №2232-XII на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Мобілізації підлягають чоловіки віком від 18 до 60 років.

Позивач на дату виникнення спірних правовідносин досяг 55 років. Отже, його вік не перевищує встановлених законодавством вікових обмежень щодо призову на військову службу під час мобілізації.

У ст.23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі ЗУ №3543-XII) визначено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Доказів поширення цієї норми на позивача відсутні.

Питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього врегульовано ст.37 ЗУ №2232-XII.

Так, згідно з підп.6 ч.6 ст.37 ЗУ №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд установив, що позивач раніше засуджений за вчинення кримінального злочину та відбував призначене покарання, що підтверджується копією вироку Придніпровського районного суду м.Черкаси від 08.12.2004 та копією постанови Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.06.2006.

19.04.2022 позивач знятий з військового обліку в Черкаському ОМВК Черкаської області та є невійськовозобов`язаним згідно з підп.6 ч.6 ст.37 ЗУ №2232-XII, про що проставлені відповідні відмітки у його військовому квитку. Отже, позивач не відносився до військовозобов`язаних осіб.

У спірному рішенні відповідач не зазначив конкретних пунктів норм статей зазначених у ньому нормативних актів, застосованих для його винесення, не визначив, які саме документи на підтвердження підстави для виїзду за кордон позивач не зміг надати на паспортний контроль. Отже, спірне рішення є необґрунтованим.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Загальне формулювання спірного рішення не доводить його обґрунтованості та вмотивованості, перешкоджає позивачу реалізувати своє право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Проаналізувавши вказані вище норми законодавства суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом. Як наслідок, вказане вище спірне рішення не відповідає критерію обґрунтованості є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень внаслідок прийняття протиправного рішення.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з`ясувати безпосередній причинний зв`язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, які заявлені (об`єднані) предметом у відповідному спорі.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Належних і допустимих доказів завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди відповідачем спірним рішенням суду не надано. Доводи позивача щодо того, що моральна шкода стала наслідком протиправних дій відповідача та прийняття ним оскаржуваного рішення не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами. Водночас не доведено, що відповідач у спірних в цій справі правовідносинах спірним рішенням чи діями завдав моральної шкоди позивачу. Позивач не обґрунтував заявленого розміру шкоди.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень не доведена, не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Щодо прямих фінансових втрат у розмірі 1612 (одна тисяча шістсот дванадцять) гривень 45 (сорок п`ять) копійок.

Позивач до позовної заяви додав квитки на потяги та чеки за перебування у залі очікування, які підтверджують сплату ним коштів за проїзд від залізничної станції міста Львів, звідки на відповідну дату відповідач примусово висадив позивача з потяга №705 Київ-Перемишль та прийняв спірне рішення, до місця його реєстрації та проживання в м.Черкаси (що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_9 ).

Вартість квитка на потяг №705 Київ-Перемишль для позивача становила 957,47грн. Вартість зворотного квитка на потяг №704 Перемишль-Київ становила 110,00 грн. Ціна квитка на потяг №749 Івано-Франківськ Запоріжжя, яким позивач повертався додому, складала 349,98 грн. Сума до сплати за перебування позивача у платному залі очікування м.Львова становила 175,00 грн. Вартість квитка від залізничної станції імені Т.Г. Шевченка у місті Сміла до міста Черкаси становила 20,00 грн. Зазначені квитки долучені в оригіналах до матеріалів справи як докази.

Встановлені спірні обставини в сукупності доводять, що вказані витрати для позивача були вимушеними.

Оскільки у судовому порядку підтверджено протиправність оскаржуваного рішення, та позивач у зв`язку з його прийняттям був змушений повернутись до місця свого проживання в м.Черкаси, доводи позивача про понесення ним прямих майнових втрат на загальну суму 1612,45 грн підтверджене. Доводи відповідача про не доведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між діями уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону і заявленими матеріальними збитками спростовані.

Отже, наявні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача прямих фінансових втрат у розмірі 1612,45грн. Оскільки доказів відкриття та наявності на дату судового вирішення спору рахунку позивача не надано, відсутні підстави для присудження стягнення на відповідні реквізити.

Тому суд дійшов висновку, що позовна заява обґрунтована у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу, в межах позовних вимог.

Врахувавши викладене вище суд розглянув спір в межах заявлених позовних вимог та доводів позивача. Суд під час ухвалення судового рішення не здійснює консультування. Тому відсутні підстави для зазначення у судовому рішенні (відповіді на питання) чи має право невійськовозобов`язана особа, громадянин України виїжджати з України під час воєнного стану.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати повністю рішення інспектора прикордонної служби штаб-сержанта НАБІТ Оксани ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) від 30.09.2022 щодо тимчасового обмеження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) у праві виїзду з України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) прямі фінансові втрати у розмірі 1612 (одна тисяча шістсот дванадцять) гривень 45 (сорок п`ять) копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення в повному обсязі виготовлене та підписане 21.02.2023.