ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/15411/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 (суддя Маринченко Я.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Хрипун 0.0., Чорногуз М.Г.)

у справі за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (далі - Завод)

до Міністерства оборони України (далі - Міноборони)

про стягнення 65 441,15 грн.

СУТЬ СПОРУ

1. Верховний Суд у цій справі вирішив питання щодо можливості звільнення або зменшення розміру інфляційних витрат для Міноборони як особливого (спеціального) суб`єкта державної влади, який здійснює керівництво Збройними Силами України в умовах правого режиму воєнного стану.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2. 22.12.2017 Міноборони (за договором - замовник) та Завод (за договором - виконавець) уклали державний контракт на виконання робіт (надання послуг) за держаним оборонним замовленням №342/3/5/17/78 (далі - Контракт), відповідно до умов якого:

- виконавець зобов`язується у 2017- 2018 за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати роботи (надати послуги) з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до Контракту), а замовник зобов`язується прийняти через філію представництва замовника та вантажоодержувача та оплати їх (п.1.1);

- орієнтовна вартість робіт (послуг) на момент укладення Контракту без урахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) становить 201 604 911,70 грн; податок на додану вартість 40 320 982,34 грн; загальна вартість поставленої за контрактом продукції з урахуванням ПДВ становить 241 925 894,04 грн (п.2.1);

- поставка виробів в ремонт до виконавця здійснюється після укладення Контракту (за погодженням замовника із виконавцем - не пізніше 30 діб до початку чергового етапу надання послуг, у кількості, що підлягає ремонту за зазначеним етапом (п.3.1);

- строк проведення ремонту (надання послуг) у цілому та кожного їх етапу визначається календарним планом надання послуг; в обґрунтованих випадках відповідно до спільного рішення сторони мають право коригувати строк надання послуг не пізніше ніж 7 календарних днів до закінчення Контракту шляхом внесення змін до нього; у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього Контракту (розд.4).

3. 29.10.2018 Завод та Міноборони підписали акт №11 приймання виконаних робіт (наданих послуг) на суму 3 555 036,12 грн (далі - Акт №11) з протоколом розбіжностей, відповідно до якого вартість робіт у редакції Заводу (виконавця) становить 3 555 036,10 грн з ПДВ, вартість робіт у редакції Міноборони (замовника) становить 3 201 748,44 грн (різниця у суму 353 287,66 грн є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробу та орієнтовної вартості, визначеної у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним обороним замовленням).

4. У квітні 2020 Завод звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міноборони про стягнення зазначеної різниці в розмірі 353 287,66 грн.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/4630/20 відмовлено у задоволені вищезгаданої позовної заяви.

6. Постановою Північного апеляційного суду від 19.05.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/4630/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Міноборони на користь Заводу 353 287,66 грн фактично понесених витрат на капітальний ремонт техніки.

Короткий зміст позовних вимог

7. Завод звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міноборони про стягнення 65 441,15 грн інфляційних втрат за період з 29.10.2018 по 19.05.2021, нарахованих у зв`язку з простроченням оплати 353 287,66 грн вартості виконаних робіт по Акту №11 за Контрактом.

8. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на встановлену Північним апеляційним господарським судом у постанові від 19.05.2021 у справі №910/4630/20 наявність у відповідача невиконаного грошового зобов`язання щодо сплати позивачу фактично понесених витрат на капітальний ремонт техніки у розмірі 353 287,66 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Господарський суд міста Києва рішенням від 10.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, позов задовольнив.

10. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані таким:

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі №910/4630/20 підтверджено факт наявності у Міноборони прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання; невиконання договірних зобов`язань в частині сплати грошових коштів у розмірі 353 287,66 грн не припиняє зобов`язальних договірних відносин і не звільняє боржника, в цьому випадку відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання;

- відповідно до статей 525, 526, 530, 599, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) інфляційні втрати підлягають стягненню (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постановах від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

11. 28.11.2022 Міноборони звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

12. В обґрунтування касаційної скарги Міноборони посилається на п.3 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та зазначає, що для правильності застосування судами положень ст.625 ЦК, існує необхідність у формуванні правового висновку щодо недопустимості стягнення з Міноборони як особливого (спеціального) суб`єкта державної влади, який здійснює керівництво Збройними Силами України, у контексті його беззаперечної головної ролі по забезпеченню незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в умовах правового режиму воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання з оплати перевищеної виконавцем вартості виконаних робіт.

13. Касаційна скарга мотивована таким:

- суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі №910/8425/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 щодо важливості та пріоритетності забезпечення Збройних Сил України через Міноборони коштами на їх потреби для надання відсічі збройній агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану; стягнення з Міноборони в умовах правого режиму воєнного стану інфляційних коштів впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому;

- враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК), тому необхідно розглянути за аналогією питання можливості зменшення або звільнення Міноборони від сплати інфляційних витрат в умовах воєнного стану;

- датою початку нарахування інфляційних втрат є 19.05.2021 (дата ухвалення постанови суду апеляційної інстанції у справі №910/4630/20, якою Міноборони зобов`язано виплатити спірну суму - 353 287,66 грн); тому відповідно д ст.509 та ч.5 ст.11 ЦК у Міноборони виник обов`язок зі сплати спірної суми саме в момент ухвалення судового рішення; тільки після конкретизації змісту зобов`язання за допомогою рішення суду те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (посилається на постанов Верховного Суду 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі №463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

14. 10.01.2023 від Заводу до Верховного Суду надійшов відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

15. Відзив мотивований таким:

- висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, не можуть бути застосовані до справи, що переглядається, через неподібність правовідносин:

1) постанова Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №910/8425/19: у справі розглядалися позовні вимоги Міноборони до ТОВ "НВК "Техімпекс" про стягнення штрафних санкцій, а саме, 6 483 107,24 грн - пені, 3 496 566,39 грн - штрафу (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог); позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за контрактом з надання послуг ремонту, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню та штраф; однак предметом та підставами позову у справі №910/15411/21, що переглядається, є стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання;

2) постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18: предметом та підставою позову було стягнення, зокрема, неустойки, а також відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК, нарахованих за порушення грошового зобов`язання у розмірі, визначеному договором (40% річних); Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені; однак у справі, що переглядається, заявлені до стягнення інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання, які є мірою відповідальності боржника і полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від грошових коштів унаслідок інфляційних процесів (посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц);

3) постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц: спір стосувався стягнення з ПрАТ "Страхова компанія "Інкомстрах" страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційні втрати; з фізичних осіб, зокрема, майнової шкоди, три проценти річних, інфляційні втрати, завданих в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди; Верховний Суд у цій справі навів висновки щодо підстав відшкодування майнової шкоди відповідно до статей 1167, 1190 ЦК;

- обґрунтування подібності правовідносин справи №757/3725/15-ц, №463/389/14-ц, №180/1735/16-ц, №910/14518/19 зі справою №910/15413/21, що переглядається, скаржник не наводить, обмежується лише цитуванням положень постанов як і не посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.2 ст.287 ГПК;

- інфляційні втрати входять до складу основного боргу; чинне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено розмір або звільнено від сплати інфляційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК;

- Завод також має особливий статус; відповідно до статуту Завод є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром", яке в силу ст.16 Закону "Про оборону України", ст.75 Господарського кодексу України (далі - ГК) зобов`язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення; з початком особливого періоду підприємство займається виключно ремонтом військової техніки, а в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств обороннопромислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації;

- суди попередніх інстанцій встановили, що Міноборони прострочило зобов`язання з оплати 353 287,66 грн фактично понесених витрат, тобто грошового зобов`язання, а тому можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК; такі висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, на які посилається скаржник;

- судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності; цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (ч.5 ст.11 ЦК, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18); підставою виникнення зобов`язання з оплати є підписання Акту №11, тому саме з цієї дати (29.10.2018) у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

16. Верховний Суд ухвалою від 22.12.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міноборони у порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Міноборони в касаційній скарзі зазначає про необхідність зменшення або звільнення Міноборони від сплати інфляційних витрат в умовах воєнного стану за прострочення виконання грошового зобов`язання (посилається на відсутність висновку Верховного Суду із цього питання).

18. При цьому стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував за аналогією висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК). Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі №910/8425/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 щодо важливості та пріоритетності забезпечення Збройних Сил України через Міноборони коштами на їх потреби для надання відсічі збройній агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану; стягнення з Міноборони в умовах правого режиму воєнного стану інфляційних коштів впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому.

19. Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника, виходячи з такого.

20. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

21. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК (ч.2 ст.509 ЦК). Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

22. Суди встановили, а скаржник не заперечував, що обов`язок щодо сплати інфляційних втрат виник у Міноборони у зв`язку з невиконанням умов Контракту в частині невчасної оплати наданих послуг за Актом №11.

23. Статтею 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

24. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

25. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

26. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

27. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

28. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК.

29. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

30. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

31. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

32. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

33. Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі №910/8425/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 щодо важливості та пріоритетності забезпечення Збройних Сил України через Міноборони коштами на їх потреби для надання відсічі збройній агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану.

34. Дійсно, Верховний Суд у цих постановах зазначав, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міноборони, яке відповідно до ст.3 та ч.1 ст.10 Закону "Про оборону України", Положення про Міноборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

35. Однак у зазначених справах Верховний Суд вирішував питання про існування підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до ст.551 ЦК та ст.233 ГК з ДП "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (у справі 922/2141/21) та з ТОВ "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (у справі №910/8425/19) на користь Міноборони.

36. У цих постановах Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

37. Тобто особливий статус Міноборони як центрального органу виконавчої влади, який укладає договори не з комерційним інтересом, а для виконання відповідних завдань, покладених на нього згідно з законом, був врахований саме при вирішенні питання щодо неможливості надмірного зменшення розміру неустойки (до 90 чи 99%), яка підлягала стягненню з підприємства, яке порушило свої зобов`язання за договором саме по відношенню до Міноборони.

38. Натомість у справі, що переглядається, саме Міноборони порушило грошові зобов`язання за Контрактом, а тому є боржником щодо іншого підприємства оборонно-промислового комплексу.

39. Так, як зазначав Завод, він також має особливий статус, оскільки відповідно до статуту є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром", яке в силу ст.16 Закону "Про оборону України", ст.75 ГК зобов`язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення. З початком особливого періоду підприємство займається лише ремонтом військової техніки, а в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації.

40. Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 09.06.2022 у справі №910/8425/19, від 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц, оскільки вони не стосуються питання зменшення розміру інфляційних втрат.

41. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат з Міноборони за порушення грошового зобов`язання на підставі Акту №11.

Щодо дати, з якої нараховуються інфляційні втрати

42. Міноборони у касаційній скарзі зазначає, що датою початку нарахування інфляційних втрат є 19.05.2021 (дата ухвалення постанови суду апеляційної інстанції у справі №910/4630/20, якою Міноборони зобов`язане виплатити спірну суму - 353 287,66 грн). Тому, на думку скаржника, відповідно д ст.509 та ч.5 ст.11 ЦК у Міноборони виник обов`язок зі сплати спірної суми саме в момент ухвалення судового рішення.

43. Скаржник стверджує, що тільки після конкретизації змісту зобов`язання за допомогою рішення суду те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (посилається на постанови Верховного Суду 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі №463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

44. Верховний Суд відхиляє цей довід скаржника, виходячи з такого.

45. Згідно з ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

46. Стаття 11 ЦК визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (пункти 1-4 ч.2).

47. Згідно з ч.5 ст.11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

48. Суди попередніх інстанцій встановили, що Північний апеляційний господарський суд 19.05.2021 ухвалив постанову у справі №910/4630/20, якою задовольнив позов Заводу до Міністерства про стягнення заборгованості за Контрактом у розмірі 353 287,66 грн.

49. Суд апеляційної інстанції у вищезазначеній постанові, яка є чинною, зазначив, що ремонт виробу завершено, виріб передано до Збройних Сил України, факт виконання ремонту техніки на суму 3 555 036,12 грн не заперечується сторонами; Акт №11 є належним доказом визначення вартості виконаних робіт за Контрактом, будь-який інший документ, що складається за результатами виконання робіт з визначенням вартості виконаних робіт державним Контрактом не передбачений.

50. Тобто стягнення 353 287,66 грн у справі №910/4630/20 було обумовлене невиконанням Міноборони вимог Контракту в частині виплати усієї суми грошових коштів, вказаної в Акті №11.

51. Тому таке зобов`язання виникло у Міноборони саме на підставі договору в розумінні п.1 ч.2 ст.11, частин 1, 2 ст.509 ЦК, а не з акту чинного законодавства відповідно до ч.5 ст.11 ЦК. Тому судовим рішенням (постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі №910/4630/20) не встановлено обов`язок Міноборони виплатити Заводу 353 287,66 грн, а захищено право останнього на отримання (стягнення) таких коштів за Контрактом.

52. Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі №910/4908/21 зазначав:

"33. Зі статей 526, 599, 611, 625 ЦК вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за час прострочення (п.6.5 постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18).

34. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення".

53. Як встановили суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а також відповідно до висновків Північного апеляційного господарського суду в постанові від 19.05.2021 у справі №910/4630/20, обов`язок зі сплати 353 287,66 грн настав з моменту підписання Акту №11 - з 29.10.2018 (скаржник не оспорював цей висновок).

54. Враховуючи викладене, обов`язок зі сплати інфляційних втрат у боржника (Міноборони) виник за увесь час прострочення, тобто з моменту підписання Акту №11 (29.10.2018) і до моменту повного виконання такого обов`язку Міноборони - фактичною виплатою (або стягнення коштів у інший не заборонений законом спосіб).

55. Завод у позові визначив, що періодом нарахування інфляційних втрат є з 29.10.2018 (підписання Акту №11) до 19.05.2021 (ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у справі №910/4630/20). Як встановили суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, на момент ухвалення судом цієї постанови Міноборони не сплатило Заводу 353 287,66 грн. Тому верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування інфляційних втрат з 29.10.2018 по 19.05.2021.

56. Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі №463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц, оскільки в зазначених справах Верховний Суд не надавав висновків щодо встановлення моменту, з якого нараховуються інфляційні втрати на заборгованість.

57. Таким чином, Верховний Суд відхиляє цей довід скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

59. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Судові витрати

61. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 у справі №910/15411/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 у справі №910/15411/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

Л. Стратієнко