ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/8902/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Огурцов О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача:

- невиплачену середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.02.2015 по 31.01.2017 у сумі 152 978, 18 гривень,

- середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2017 по 01.03.2020 у сумі 286 515, 90 гривень,

- компенсацію витрати частини доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати заробітної плати у сумі 21 298, 64 гривень,

- середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2017 по 21.01.2019 у сумі 192 983, 85 гривень,

- невиплачену суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 06.11.2016 у сумі 41 020, 50 гривень,

- компенсацію втрати частини доходів за період з 01.05.2019 по 01.03.2020 у сумі 220, 98 гривень,

- суму заробітної плати за період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2019 по 01.03.2020 у сумі 82 481, 85 гривень,

- невиплачену середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.04.2019 по 25.11.2019 у сумі 31 109, 38 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було неодноразово звільнено з займаної посади, а у подальшому при поновленні на підставі рішень судів було неповністю проведено розрахунок та виплату компенсаційних виплат.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) про стягнення коштів - задоволено частково.

Стягнено з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 98283 (дев`яносто вісім тисяч двісті вісімдесят три) гривні 30 копійок, в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.02.2015 по 06.11.2015 у сумі 30 636, 68 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 06.11.2016 у сумі 41 415, 15 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2019 по 25.11.2019 у сумі 26 231, 47 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2015 № 193 о/с звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління боротьби з кіберзлочинністю - начальника організаційно-аналітичного відділу з 06.02.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2015 по справі № 826/3425/15 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2015 № 193 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді з 07.02.2015. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час перебування у відпустці в період з 15.12.2014 до 05.02.2015, грошову допомогу при виході у відпустку за 2014 рік відповідно до наказу № 2689 о/с від 24.12.2014, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.02.2015 по час поновлення на посаді.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2015 зазначену вище постанову скасовано та прийнято нову, якою зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час перебування у відпустці в період з 11.11.2014 до 05.02.2015, матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до наказу № 2689 о/с від 24.12.2014.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2016 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2015 в частині відмови в задоволенні позову - про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасувати та в цій частині залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 16.06.2015.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.01.2017 № 81 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді.

Надалі, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2017 № 86 о/с позивача звільнено з 06.11.2015.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 в адміністративній справі № 826/3641/17, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с від 02.02.2017, поновлено ОСОБА_1 на службі, стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з дня звільнення визначеного наказом Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с «По особовому складу» від 02.02.2017 року за період з 06.11.2015 по 06.11.2016.

На виконання рішення суду наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.01.2019 № 42 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.04.2019 № 251 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019 в адміністративній справі № 640/7325/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2020, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 251 о/с від 02.04.2019, поновлено позивача на посаді, стягнути грошове утримання за час вимушеного прогулу з 03.04.2019 по день ухвалення судового рішення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.11.2019 № 1213 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді з 03.04.2019.

Позивач, не погоджуючись з порядком виплати та розміром компенсаційних виплат, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07.02.2015 по 31.01.2017, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як вже зазначалось вище, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2015 по справі № 826/3425/15 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.02.2015 по час поновлення на посаді.

На виконання зазначеного рішення відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 43162,87 гривень за період з 07.02.2015 (перший день після дати звільнення) по 06.11.2015 (день винесення судом рішення про поновлення).

Позивач не погоджується з розрахованим періодом та зазначає, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу повинно бути виплачено за період з 07.02.2015 по день фактичного поновлення на посаді - 31.01.2017 (день прийняття наказу про поновлення).

Колегія судів критично ставиться до таких доводів позивача, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Необхідно також врахувати, що статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено окремий вид відповідальності за затримку фактичного виконання рішення суду. Зазначена стаття передбачає, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, відповідач правомірно провів розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з урахуванням періоду з 07.02.2015 по 06.11.2015, тоді як період з 07.11.2015 по день фактичного виконання рішення суду є іншими правовідносинами за своєю природою, а відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на посаді є окремим видом та не включається до середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач також не погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати, оскільки при обчисленні відповідач не застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідач зазначає, що Порядок № 100 не поширюється на осіб рядового і начальницького складу, що підтверджується листом Мінсоцполітики від 02.12.2014 № 1560/13/84-14.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

У свою чергу, не беруться судом до уваги посилання відповідача на лист Мінсоцполітики від 02.12.2014 № 1560/13/84-14 про те, що Порядок № 100 не поширюється на осіб рядового і начальницького складу, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом та не зареєстрований в Міністерстві юстиції України як акт регуляторної дії.

Згідно довідки Міністерства внутрішніх справ України від 04.02.2020 № 49 середньоденний розмір грошового забезпечення становить 394, 65 гривень. Кількість робочих днів між датами 07.02.2015 по 06.11.2015 - 187 робочих днів, а отже підлягає нарахуванню та виплаті сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 73 799, 55 гривень, тоді як позивачу було виплачено 43 162, 87 гривень.

Таким чином, додатковому стягненню з відповідача підлягає сума коштів у розмірі 30 636, 68 гривень.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 06.11.2016, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 в адміністративній справі № 826/3641/17, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020, стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з дня звільнення визначеного наказом Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с «По особовому складу» від 02.02.2017 року за період з 06.11.2015 по 06.11.2016.

На виконання вимог зазначеного рішення Міністерством внутрішніх справ України нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 57642,00 гривень.

Разом з тим, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ України від 04.02.2020 № 49 середньоденний розмір грошового забезпечення становить 394,65 гривень. Кількість робочих днів між датами 07.11.2015 (так як за 06.11.2015 грошове забезпечення було виплачено у березні 2017 року) по 06.11.2016 - 251 робочий день, а отже підлягає нарахуванню та виплаті сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 99057,15 гривень, тоді як позивачу було виплачено 57642,00 гривень.

Таким чином, додатковому стягненню з відповідача підлягає сума коштів у розмірі 41415,15 гривень.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03.02.2017 по 21.01.2019, колегія суддів зазначає наступне.

Підставами для виплати такого середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач вважає те, що його було звільнено відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2017 № 86 о/с, тоді як фактично поновлено на посаді лише 21.01.2019.

З цього питання суд зазначає, що статтею 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У цьому випадку спір між позивачем та роботодавцем розглядався судом в межах адміністративної справи № 826/3641/17, а отже саме до компетенцію суду у зазначеній справі, як органу, який розглядав трудовий спір належали повноваження щодо визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також періоду та порядку його виплати.

Як вже було зазначено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 в адміністративній справі № 826/3641/17, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020, адміністративний позов задоволено частково.

Слід звернути увагу, що вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, суд вирішив стягнути з відповідача грошове утримання за час вимушеного прогулу виключно за період з 06.11.2015 по 06.11.2016, тоді як в інший частині судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Зазначене рішення суду позивачем не оскаржувалось в частині його незгоди з періодом, за який необхідно виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, а тому суд не може у межах нової адміністративної справи переглянути період виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який був визначений органом, що розглядав трудовий спір (судом), у відповідному рішенні, яке набрало законної сили.

Крім того, як вже зазначалось вище стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є іншими правовідносинами за своєю природою, а відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на посаді є окремим видом та не включається до середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03.04.2019 по 25.11.2019, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019 в адміністративній справі № 640/7325/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2020, стягнуто грошове утримання за час вимушеного прогулу з 03.04.2019 по день ухвалення судового рішення.

На виконання зазначеного рішення Міністерством внутрішніх справ України нараховано та виплачено позивачу грошове утримання за час вимушеного прогулу у загальній сумі 37307,18 гривень, в тому числі платіжним дорученням від 17.12.2019 № 2177 (у порядку негайного виконання рішення суду) та платіжним дорученням від 27.04.2020 № 660.

Разом з тим, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ України від 04.02.2020 № 49 середньоденний розмір грошового забезпечення становить 394,65 гривень. Кількість робочих днів між датами 03.04.2019 по 25.11.2019 - 161 робочий день, а отже підлягає нарахуванню та виплаті сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 63538,65 гривень, тоді як позивачу було виплачено 37307,18 гривень.

Таким чином, додатковому стягненню з відповідача підлягає сума коштів у розмірі 26231,47 гривень.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації витрати частини доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо невиплати сум компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», суд вважає відсутніми підстави для їх задоволення, з огляду на таке.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати регулюється статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Так, компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підлягають виплати, які не мають разового характеру, що прямо встановлено частиною другою статті 2 цього Закону.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі судового рішення має разовий характер, а тому не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Таким чином, вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату присудженого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді не підлягають задоволенню, оскільки за своєю суттю середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку та не є заробітною платою, визначеною як періодичний платіж за виконану роботу, а тому компенсація, передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виплати не нараховується.

Застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.10.2019 у справі № 500/5724/16-ц та від 28.03.2019 у справі № 569/14363/17.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль