П О С Т А Н О В А
іменем України
09 лютого 2023 року справа 160/10529/22
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
при секретарі Діденко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 (суддя Олійник В.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 19.07.2022 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просить визнати протиправною невиплату посадового окладу в розмірі, передбаченому частиною 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 по 30.09.2019 та стягнути матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати в сумі 765 896гр.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 13.09.2013 по 19.10.2021 працював в органах прокуратури. В період з 01.07.2015 по 30.09.2019 Дніпропетровська обласна прокуратура завдала матеріальну шкоду в сумі 902 261гр у вигляді недоплаченого посадового окладу, визначеного частиною 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру».
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (ас1).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 в задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення суд мотивував тим, що до прийняття рішення Конституційним Судом України позивачу правомірно виплачувалась заробітна плата в розмірах, встановлених Постановою КМУ №505 від 31.05.2021 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (ас77).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Посилається на частину 3 статті 152 Конституції України, відповідно до якої матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відтак, він має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої застосуванням норми закону, визнаної неконститційною (ас93).
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до частини 1 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється в розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року 12 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Законом України №1774 від 06.12.2016 частина 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» викладена в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Законом України №79 від 28.12.2014 Прикінцеві і перехідні положення Бюджетного Кодексу України доповнені пунктом 26: «Установити, що норми і положення статей 20 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; статей 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»; частин 1, 2 статті 9, статей 14, 22, 36, 37, 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; частини 2 статті 12, пункту «ж» частини 1 статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я; статей 12 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці, інших громадян похилого віку в Україні»; статті 43 Гірничого закону України; статей 6-1 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; статті 4 Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей»; Закону України «Про вищу освіту»; частини 1 статті 25, частини 2 статті 35, частини 4 статті 36, частини 5 статті 41, статті 57, частини 2 статті 61 Закону України «Про освіту»; абзацу 2 частини 6 статті 11, частин 1, 2, 5 статті 14, статті 21, абзаців 2 9 частини 1 статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту»; абзацу 1 частини 2, абзаців 2, 4, 5 частини 3 статті 18, абзацу 3 частини 4 статті 21, абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту»; частини 2 статті 14, абзацу 2 частини 6 статті 16, абзацу 2 частини 3 статті 30, частини 5 статті 35 Закону України «Про дошкільну освіту»; абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України «Про зайнятість населення»; статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; частини 1 статті 25, статті 26 Закону України «Про дипломатичну службу»; частини 3 статті 22, частини 3 статті 29 Закону України «Про культуру»; статті 14 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»; статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності»; частини 3 статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України; частини 2 статті 13, частини 1 статті 14, абзацу 7 частини 2 статті 21 Закону України «Про театри і театральну справу»; абзаців 8, 9 частини 2 статті 28 Закону України «Про музеї і музейну справу»; частини 4 статті 19 Закону України «Про охорону праці»; частини 4 статті 23, частин 3, 19, 20, 29 статті 24, частини 3 статті 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; частин 3 5 статті 26 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»; частини 3 статті 69, статті 129, частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу»; абзацу 5 частини 3 статті 5, частини 5 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства»; абзацу 2 пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; другого речення частини 5 статті 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»; абзацу 3 частини 2 статті 47 Закону України «Про професійно-технічну освіту»; частини 3 статті 15 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»; частин 4 6 статті 14 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»; частини 1 статті 25 Закону України «Про оздоровлення і відпочинок дітей»; Закону України «Про державну службу»; статті 16 Закону України «Про запобігання корупції»; частини 1 статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; абзаців 3, 4 підпункту 8 пункту 8 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації»; статті 9-1, абзаців 1, 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; частини 7 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України»; абзацу 6 частини 3 статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»; статей 6, 7 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою»; статті 81, частин 16 18 статті 86, пунктів 13, 14 Перехідних положень Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування».
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Проаналізувавши перелічені норми, колегія суддів погоджується з висновком окружного суду, що до прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто до 26.03.2020, у Дніпропетровської обласної прокуратури не було законодавчих підстав для незастосування положень пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України адже ця законодавча норма була діючою, а прокуратура не має права давати оцінку її конституційності.
Виконуючи вимоги закону, Дніпропетровська обласна прокуратура до 26.03.2020 правомірно виплачувала позивачу заробітну плату в розмірі, передбаченому Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури і умов оплати праці працівників органів прокуратури». Тобто, відповідач діяв в межах чинного на той час законодавства. Рішення Конституційного Суду України не передбачає його ретроспективне застосування та не може змінювати стабільність правового стану і правової визначеності відносин між сторонами на період часу до його прийняття. Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 не може впливати на минулі правовідносини між сторонами.
Колегія суддів відзначає, що в період з 01.07.2015 по 25.03.2020 позивач отримував заробітну плату за виконану роботу в розмірах діючого на той час законодавства, тобто його праця не була безоплатною, а мала матеріальну винагороду у конкретних щомісячних виплатах нарівні з іншими працівниками прокуратури. Отже завдання шкоди фактично не відбулось оскільки позивач повністю отримав нараховані йому суми, які до прийняття рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 не могли бути іншими.
Також колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.07.2021 у справі №120/3044/20, що заявлення позовних вимог про відшкодування шкоди в зв`язку з непроведенням виплат у правовідносинах публічної служби стосуються проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати. Таким чином, спір стосується розміру виплати заробітної плати, а тому до ного не можуть бути застосовані положення частини 3 статті 152 Конституції України.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та обгрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин та не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241 244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 без змін
Постанова набирає законної сили з 09.02.2023 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 09.02.2023.
Повну постанову складено 14.02.2023.
Головуючий суддяА.В. Суховаров
суддіО.В. Головко
суддіТ.І. Ясенова
