справа № 756/59/20 головуючий у суді І інстанції Жук М.В.

провадження № 22-ц/824/611/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик», товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України» про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», ТОВ «НВП «Магістр», ПАТ «Національний депозитарій України», про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинення певних дій.

У обґрунтування позову зазначає, що з 25.08.1973 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , який рішенням Оболонського районного суду міста Києві від 25.04.2019 року розірваний. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 було придбано акції ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», а саме акцій простих бездокументарних іменних кількістю 129 800 шт., що становило 80 % статутного капіталу цього акціонерного товариства.

Крім того, 2019 року вона звернулася до Дарницького районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна серед якого просила суд розподілити між ними акції ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», однак відповідач без її згоди, під час розгляду справи про поділ майна відчужив ОСОБА_6 акції цього товариства у кількості 64 900 шт., а ОСОБА_5 - у кількості 14 750 шт.

Оскільки ОСОБА_1 розпорядився акціями ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» без її згоди, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набуваючи ці акції не могли не знати про те, що ці акції набуті відповідачем під час перебування у шлюбі з нею, оскільки перебували з ним у довірливих відносинах, ОСОБА_3 просить суд визнати недійсними правочини з відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 64 900 простих бездокументарних акцій, що становить 44 % статутного капіталу ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» загальною вартістю 64 900 грн. 00 коп.; визнати недійсними з відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 14 750 простих бездокументарних акцій, що становить 10 % статутного капіталу ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» загальною вартістю 14 750 грн. 00 коп.; зобов`язати ТОВ «НВП «Магістр» як депозитарну установу здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_4 64 900 простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», що обліковуються на рахунку НОМЕР_1 з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» 64 900 простих іменних акцій цього акціонерного товариства; зобов`язати ТОВ «НВП «Магістр» як депозитарну установу здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_5 14 750 простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», що обліковуються на рахунку НОМЕР_2 з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» 14 750 простих іменних акцій цього акціонерного товариства.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик», Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», Публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України», про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинення певних дій - задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 15.05.2019 року між ОСОБА_1 , як продавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», як повіреним, та ОСОБА_4 , як покупцем, щодо відчуження 64 900 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» - недійсним.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр» як депозитну установу здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_4 64 900 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», що обліковуються на рахунку НОМЕР_1 з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» 64 900 простих іменних акцій цього акціонерного товариства.

Визнано договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 15.05.2019 року між ОСОБА_1 , як продавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», як повіреним, та ОСОБА_5 , як покупцем, щодо відчуження 14 750 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» - недійсним.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр» як депозитну установу здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_5 14 750 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», що обліковуються на рахунку НОМЕР_1 з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» 14 750 простих іменних акцій цього акціонерного товариства.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 по 512 грн. 26 коп. судового збору з кожного.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову та здійснити розподіл судових витрат.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані правові висновки Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/15 і не застосовано актуальні для спору правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 569/6236/16-ц. Також, на думку апелянта, не було застосовано п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року» Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Окрім того, наголошує про необхідність застосування правового висновку Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 справа №61-40676св18; постанови від 03 червня 2015 року у справі 3 6-38цс15,постанови ВСУ від 03 червня 2013 року у справі № 6-61цс13, постанови ВСУ від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, постанови ВСУ від 11 березня 2020 року у справі № 161-19023/17.

Апелянт вважає, що застосувавши такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним за позовом зацікавленої особи не учасника правочину, суд першої інстанції не встановив підстави для цього відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зобов`язано третю особу вчинити певні дії, оскільки жодних позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «НВП «Магістр» не заявляла. Вказує, що суд не встановив дійсні наміри позивачки, які саме права позивачки порушені спірними договорами і чи призведе повернення акцій ОСОБА_1 до відновлення прав позивачки. На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні суду не зазначено норм, на підставі яких договори купівлі-продажу цінних паперів було визнано недійсними, не встановив, чи має позивачка права на цінні папери та на втручання в діяльність приватного акціонерного товариства, корпоративні права сторін, не повернув сторони у первісний стан.

Поряд з цим, зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки намагався встановити джерела придбання акцій, походження акцій, їх ціну, діяльність товариства та зробив хибний висновок про статус іменних акцій як об`єкту спільної сумісної власності подружжя. Обґрунтовує це тим, що ОСОБА_1 не ставив за мету доведення в цьому спорі джерел придбання акцій, оскільки має певну правову позицію щодо статусу цінних паперів як неподільного особистого майна.

Також апелянт вважає, що встановивши, що прості іменні акції є спільним майном подружжя, суд першої інстанції не застосував вимоги ст. 369 ЦК України щодо здійснення права спільної сумісної власності. Вважає, що спірні договори купівлі-продажу акцій не підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому і дозвіл співвласника на його вчинення не вимагається. Звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не було встановлено, яких саме повноважень не мав відповідач ОСОБА_1 на укладення спірних договорів. Зазначає, що навіть встановивши при наступному поділі майна подружжя, що співвласник розпорядився спільним майном, позивачка мала б належний спосіб захисту права - стягнення компенсації вартості відчужених акцій.

Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що спірні іменні акції, що були відчужені ОСОБА_1 , придбані за спільні кошти подружжя, є нічим не підтвердженим припущенням суду, яке буде використане позивачем в іншій справі про поділ майна, а тому підлягає детальному вивченню.

Вказує, що з 1990 року до 2006 року спільні кошти подружжя на придбання акцій не використовувалися, а вклад до статутного фонду господарського товариства не був об`єктом права спільної сумісної власності. Окрім того, апелянт вважає наміри позивачки недобросовісними і корисливими, направленими на власне збагачення.

Також апеляційна скарга містить доводи про те, що відповідачі знали, що позивачка не має відношення до діяльності фірми і майно між колишнім подружжям давно поділено. Зазначає, що судом першої інстанції при визнанні спірних акцій спільним майном подружжя не було з`ясовано обставини проживання сторін, ведення спільного господарства.

Окрім вищевикладеного, апелянт також наголошував, ОСОБА_1 був позбавлений судом можливості участі в судовому засіданні, оскільки заяви про відкладення через неможливість бути присутнім в судовому засіданні, неможливість знайти адвоката через війну в Україні були судом проігноровані, поважність причин неявки не з`ясована і справа розглянута у відсутність відповідачів.

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав оцінку природі простих іменних акцій. Також вказує, що спільне сумісне майно подружжя після внесення до статутного капіталу стає власністю юридичної особи корпоративного типу, а один з подружжя, що є учасником товариства, набуває корпоративних прав. Відповідно отримання згоди одного з подружжя на укладення договору щодо відчуження корпоративних прав явно суперечить діяльності такої юридичної особи, стало б на заваді функціонуванню товариства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу.

04 листопада 2022 року на електронну адресу суду надійшли відзиви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на апеляційну скаргу. У вказаних відзивах відповідачі наведені в апеляційній скарзі доводи і висновки підтримували.

07 листопада 2022 року ідентичні за змістом відзиви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на апеляційну скаргу надійшли на адресу суду засобами поштового зв`язку.

22 листопада 2022 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , направлений представником позивача - ОСОБА_7 засобами поштового зв`язку 18 листопада 2022 року. У вказаному відзиві позивач просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

При цьому позивач зазначала, що наслідком визнання договорів купівлі-продажу акцій недійсними є повернення цих акцій попередньому власнику шляхом реєстрації списання з рахунку покупців на рахунок продавця. Тому такі дії, на думку позивачки, є автоматичними і обов`язковими для депозитарної установи, оскільки у разі незастосування наслідків недійсного правочину, права та законні інтереси позивачки, за захистом яких вона звернулася, не можуть бути відновлені. Окрім того, позивачка абсолютно погоджується з доводами представника відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, щодо того, що саме в цій справі мали б встановлюватися джерела походження спільного майна і наявність у сторін права спільної сумісної власності, проте, відповідач 1 навмисно після подачі позивачкою позову про поділ майна подружжя здійснив продаж спірних акцій на користь інших відповідачів, що і мало своїм наслідком звернення позивачки до суду з даним позовом.

На думку позивачки, суд в межах даної справи не зобов`язаний та не має права встановлювати наміри позивачки, чи має позивачка право на такі цінні папери, чи має вона право на втручання в діяльність ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик». При цьому позивач вважає, що суд першої інстанції мав з`ясовувати, чи були акції придбані за час шлюбу та чи перебувають дані акції у спільній власності подружжя, оскільки саме перебування акцій у спільній власності подружжя має наслідком визнання оскаржуваних договорів купівлі-продажу недійсними. Також позивач вказувала, що судом першої інстанції було застосовано статтю 369 ЦК України. Вважає, що відповідач 1 не надав допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання оспорюваних акцій за його особисті кошти.

Щодо посилань апелянта на те, що позивач не є аудитором, вказувала, що це не є предметом розгляду в даній справі та такі законодавчі обмеження жодним чином не можуть порушувати інститут права власності.

Щодо судової практики, на яку посилався апелянт, позивачка зазначала, що відповідач невірно інтерпретує наведені правові позиції, оскільки всі вони стосуються господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю або приватного підприємства. Звертала увагу апеляційного суду на те, що відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року акції можуть бути об`єктом права спільної сумісної власності й предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідач ОСОБА_5 особисто, та як представник третьої особи ПАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» просила апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом направлення повідомлення на електронну пошту, зазначену сторонами та їх представниками в матеріалах справи, як засоби для зв`язку та повідомлення, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.1973 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 12).

Рішенням Виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 26.11.1990 року № 864 зареєстроване мале підприємство «Економіко-правову фірму «Аналітик» (т. 1 а.с. 178).

Відповідно до засновницького договору від 19.10.1990 року, укладеного між Київським юридичним клубом в особі головуючого ОСОБА_1. та Акціонерним економічним банком розвитку «Економбанк» (засновники) створено МП «Економіко-правову фірму «Аналітик» (т. 1 а.с. 179-182).

Згідно Статуту Аудиторської фірми у формі ТОВ «Аналітик», затвердженого зборами учасників, протокол № 1 від 01.10.1993 року, частка в статутному фонді фізичних осіб становить: ОСОБА_1 50 000 карбованців (50 %), ОСОБА_8 250 000 карбованців (25 %), ОСОБА_9 150 000 карбованців (15 %), ОСОБА_10 100 000 карбованців (10 %) (т. 1 а.с. 187-188).

З матеріалів реєстраційної справи ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик», що зберігається у Печерській районній в м. Києві державні адміністрації вбачається, що 31.07.1996 року ОСОБА_1 звернувся до АФ «Аналітик» із заявою про передання його частки в статутному фонді ОСОБА_8 , в зв`язку із призначенням на посаду заступника Міністра юстиції України (т. 3 а.с. 26).

Протоколом загальних зборів ТОВ АФ «Аналітик» від 31.07.1996 року частку ОСОБА_1 в статутному фонді фірми передано в розпорядження ОСОБА_8 (т. 3 а.с. 21).

Згідно протоколу учасників аудиторської фірми у формі ТОВ «Аналітик» від 16.03.2001 року вирішено реорганізувати товариство у закрите акціонерне товариство та прийнято нового учасника ОСОБА_1 , в зв`язку з чим перерозподілити частки у статутному фонді, частка ОСОБА_1 - 75 255 простих іменних акцій, або 51 % статутного фонду (т. 3 а.с. 101).

09.10.2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу акцій, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Куликовською Т.В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбано прості іменні акції емітента Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства «Аналітик» номінальною вартістю 1 грн. за 1 шт., у кількості 54 575 шт., що складає 37 % статутного фонду товариства, загальною вартістю 54 575 грн. 00 коп. (т.3 а.с. 222).

За інформацією про випуски ЦП емітента які перебувають в обігу АФ «Аналітік» ОСОБА_1 належить 129 800 простих іменних акцій цього товариства номінальною вартістю 129 800 грн. 00 коп., що становить 88 % акцій статутного капіталу (т. 3 а.с. 219).

Як вбачається зі змісту протоколу загальних зборів акціонерів Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства «Аналітик» від 22.01.2013 року змінено найменування товариства на Приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик» (т. ІV а.с. 112-114).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25.04.2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т. 1 а.с. 13).

15.05.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 64 900 шт. простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» (т. 1 а.с. 139).

Розпорядженням ТОВ «НВП «Магістр» від 15.05.2019 року списано з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 на рахунок в цінних паперах ОСОБА_4 64 900 шт. простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2019 року (т. 1 а.с. 135, 136).

Крім того, 15.05.2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 14 750 шт. простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» (т. 1 а.с. 140).

Розпорядженням ТОВ «НВП «Магістр» від 15.05.2019 року списано з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 на рахунок в цінних паперах ОСОБА_5 14 750 шт. простих іменних акцій ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2019 року (т. 1 а.с. 137, 138).

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 набув право власності на прості іменні акції ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , розпорядився ними на власний розсуд після розірвання шлюбу шляхом продажу за договорами купівлі-продажу цінних паперів без письмової згоди позивачки.

Також суд першої інстанції, визнаючи спірні правочини недійсними, застосував в межах позовних вимог наслідки їх недійсності шляхом зобов`язання депозитної установи здійснити списання акцій з рахунків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із зарахуванням їх на рахунок ОСОБА_1 .

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів, цінні папери за формою існування поділяються на бездокументарні цінні папери та документарні цінні папери.

Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів, цінні папери за формою випуску можуть бути на пред`явника, іменні або ордерні. Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують в бездокументарній формі, належать власникові рахунка в цінних паперах, відкритого в депозитарній установ.

За ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів, акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акція є неподільною. Порядок реалізації прав співвласників акції (акцій) визначається Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

За ч. 2 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів, всі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів, передбачено, що акції акціонерного товариства можуть купуватися та продаватися на організованому ринку капіталу.

Правочини щодо акцій вчиняються в письмовій формі (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про акціонерні товариства», в редакції Закону станом на день укладення спірних договорів).

Поряд з цим, частина 1 ст. 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ч.ч. 1 та 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

За ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Частиною 4 ст. 369 ЦК України установлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Таким чином, враховуючи, що як було вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 набув право власності на прості іменні акції ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , така власність є спільною сумісною власністю подружжя та, відповідно, розпорядження відповідачем такими акціями на власний розсуд після розірвання шлюбу шляхом продажу за договорами купівлі-продажу цінних паперів без письмової згоди позивачки суперечить вимогам ч.ч. 1 та 2 ст. 369 ЦК України та ч. 3 ст. 65 СК України.

А відтак, зважаючи на те, що правочини щодо розпорядження спільним майном, вчинені одним із співвласників з відсутністю у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, такі правочини підлягають визнанню судом недійсними.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Так, як вбачається зі змісту вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що застосування даного висновку не узгоджується з обставинами справи, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, а навпаки доповнює обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо правого режиму спірних акцій. Окрім того, апелянтом не було мотивовано, в чому саме полягає неправильність застосовування такої правової позиції касаційного суду.

Щодо посилань апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10 жовтня 2018 року в справі № 569/6236/16-ц слід зазначити, що вказаний висновок стосувався договору купівлі-продажу часток статутного капіталу, та не є тотожними обставинам даної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість апеляційний суд бере до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 161/7205/20 (провадження № 61-2175св21), де суд касаційної інстанції вважав, що встановивши, що спірні прості іменні акції в бездокументарній формі були набуті відповідачем у власність в період зареєстрованого шлюбу з позивачем, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Окрім того, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог у зв`язку з встановленням джерел придбання акцій, походження акцій, їх ціну тощо, оскільки, предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним договорів купівлі-продажу цінних паперів (акцій) з підстав укладення його без згоди другого з подружжя та застосування наслідків недійсності цього договору.

Тому суд повинен був встановити, чи буди додержані вимоги, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, у момент вчинення такого правочину стороною (сторонами).

А відтак, враховуючи, що позивач як на підставу для визнання недійсними правочинів, вказувала про відсутність згоди одного з подружжя на розпорядження спірним майном, суд першої інстанції повинен був дослідити правову природу такого майна, належність чи неналежність його до спільної сумісної власності подружжя, щоб визначити, чи потребувало вчинення таких правочинів попередньої згоди позивача.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо не встановлення судом першої інстанції, яких саме повноважень не мав відповідач ОСОБА_1 на укладення спірних договорів. Оскільки, визнаючи недійсними спірні правочини, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на прості іменні акції ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик» під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , розпорядився ними на власний розсуд після розірвання шлюбу шляхом продажу за договорами купівлі-продажу цінних паперів без письмової згоди позивачки, що було обов`язковою умовою, а відтак, не мав на те відповідних повноважень.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідачі знали про те що позивачка не має відношення до діяльності фірми жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції щодо недодержання відповідачем вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, у момент вчинення такого правочину.

При цьому апелянт, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про придбання спірних акцій за спільні кошти подружжя, не надав доказів протилежного.

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на фактичний поділ майна між подружжям, оскільки вказані обставини не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Окрім того, на розгляді у суді перебуває справа про поділ майна між подружжям ОСОБА_4 .

Довід апелянта про позбавлення його судом першої інстанції можливості участі в судовому засіданні колегія суддів теж до уваги не бере та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на стадію судового процесу, надання сторонами пояснень по справі та обсягу поданих ними доказів, розгляд справи можливо проводити за відсутності належним чином повідомленого відповідача.

Також апеляційний суд вважає за доцільне зауважити, що воєнний стан, на запровадження якого посилався відповідач у клопотанні про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції, є поважною причиною, утім оцінка конкретних обставин є індивідуальною. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості з`явитися в судове засідання у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатися поважною причиною для відкладення розгляду справи. Разом з тим, відповідачем не вказано конкретних підстав, які б унеможливлювали його можливість прибути в судове засідання. Окрім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні за допомогою відео конференції чи участі його представника.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик», товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України» в частині визнання недійсними правочинів.

Поряд з цим, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик», товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр», публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України» в частині зобов`язання вчинення певних дій, а саме: зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Магістр» як депозитну установу здійснити списання з рахунку в цінних паперах.

Так, тлумачення ст.216 ЦК свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст.216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

При цьому правило ст.216 ЦК застосовується виключно до сторін правочину.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 січня 2022 року в cправі № 924/637/20.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачка не є стороною спірних договорів купівлі-продажу цінних паперів, а відтак, положення ст. 216 не підлягають застосуванню в даній справі, оскільки не є належним способом захисту її прав.

Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не повною мірою ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ТОВ «НВП «Магістр» щодо зобов`язання вчинення певних дій, з ухваленням нового судового в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов`язання вчинення певних дій.

Ухвалюючи рішення, колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року в частині зобов`язання ТОВ «НВП «Магістр» щодо зобов`язання вчинення певних дій - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про зобов`язання вчинення певних дій - відмовити.

У іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова