ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 лютого 2023 року м. Чернівці

справа № 727/8642/22

провадження 22-ц/822/41/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Петранюк Ю.Т.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 09 листопада 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №3 м.Чернівців про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вищого професійного училища №3 м.Чернівців про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Позов обгрунтовано наступним. Позивач працювала на посаді викладача у Вищому професійному училищі №3 та була звільнена наказом №175-К від 26.08.2022 року за прогул з 26.08.2022 року. Копію наказу про звільнення вона отримала 09.09.2022 року поштою.

У якості підстав для винесення наказу №175-К роботодавець зазначив доповідну записку директора та акт про відсутність на робочому місці, яким зафіксовано її відсутність на роботі 26.08.2022 року протягом робочого дня без вагомих причин.

Із вказаним наказом вона не погоджується та вважає його незаконним.

Вважає, що відповідачем було порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення, визначений ст.149 КЗпП України. Зокрема, перед звільненням їй не було запропоновано надати пояснення, у зв`язку з чим було порушено її право на захист та позбавлено можливості надати пояснення про поважність причин відсутності на роботі. Зміст акту про її відсутність на роботі та наказу про звільнення свідчать про необ`єктивне та упереджене відношення роботодавця до неї. Роботодавець не намагався з`ясувати причини її відсутності на роботі та не врахував її бездоганну попередню роботу при обранні виду дисциплінарного стягнення.

Крім того, позивач посилалась на те, що відповідно до графіку відпусток працівників ВПУ №3 на 2022 рік, період її щорічної відпустки у 2022 році визначено на липень-серпень місяць. Вона не була ознайомлена з наказом про надання щорічної відпустки за 2022 рік, а тому не була належним чином повідомлена про дату закінчення такої відпустки.

Листом від 19.09.2022 року ВПУ №3 повідомило її, що щорічна відпустка у 2022 році їй не надавалася, оскільки вона не подавала заяву про відпустку. Вважає не надання їй відпустки згідно з графіком протиправним, оскільки вона як педагогічний працівник має право на щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів. Обов`язкове надання такої відпустки передбачено Порядком надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних частин інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженим постановою КМУ №346 від 14.04.1997 року, та ст.10 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну, при цьому працівник не повинен подавати будь-якої заяви для видання наказу про відпустку.

Відповідно до п.10 ч.14 ст.10 Закону України «Про відпустки» керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття на роботу.

Отже, відповідач зобов`язаний був надати їй щорічну відпустку згідно з затвердженим графіком у літній період без подання нею заяви. Тому вона обґрунтовано вважала, що в період з липня-серпня 2022 року перебувала у відпустці.

У відпустці вона перебувала в гостях у матері в Італії, де заздалегідь придбала зворотній квиток на авіарейс з Італії до Румунії на 28.08.2022 року. У приватній переписці з працівниками навчального закладу їй було повідомлено про те, що педагогічні працівники виходять з відпустки 26 серпня, однак вона не змогла обміняти квиток на авіарейс у зв`язку з відсутністю вільних місць. Вона перетнула Румуно-Український кордон 29.08.2022 року та того ж дня прибула на робоче місце. Тому вважає, що була відсутня на робочому місці з поважних причин.

Також ОСОБА_1 вказувала на те, що в даному випадку відсутній прогул, оскільки в день її відсутності на роботі 26.08.2022 року тривалість робочого дня всіх педагогічних працівників як у канікулярний період становила три години.

Зазначала, що роботодавець у порушення вимог ст.43 КЗпП не звернувся до первинної профспілкової організації для отримання дозволу на її звільнення, незважаючи на те, що вона є членом профспілки.

Окрім того, оскільки відповідачем не було їй надано щорічну відпустку у 2022 році, а вона відпрацювала повний робочий рік, то їй належить компенсація не за 22 дні, а за 56 днів невикористаної щорічної відпустки.

Просила визнати протиправним звільнення її з посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП та скасувати наказ ВПУ №3 м.Чернівці від 26.08.2022 року №175-к; поновити її на посаді викладача ВПУ №3 м.Чернівці з моменту незаконного звільнення; зобов`язати ВПУ №3 м.Чернівці виплатити їй середній заробіток за період вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення до моменту фактичного поновлення на посаді; зобов`язати ВПУ №3 м.Чернівці виплатити їй компенсацію за 56 днів невикористаної щорічної відпустки.

Короткий змістрішення судупершої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 09 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №3 м.Чернівців про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що судом при постановленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, має місце порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом не враховано, що позивачка у липні-серпні перебуває у щорічній відпустці, оскільки відповідно до графіку відпусток працівників ВПУ №3 м.Чернівців на 2022 рік період її щорічної відпустки визначено на липень-серпень. Згідно постанови КМУ від 14.04.1997р №346 роботодавець зобов`язаний надати позивачці як педагогічному працівнику щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів, причому виключно в літній канікулярний період.

Позивач небула належнимчином повідомленапро датувиходу зщорічної відпустки.Позивачка отрималаінформацію продату виходуз відпусткивід їїколег зприватної переписки,причому дізналасяпро це18липня,коли вжемала зворотнійквиток ізмінити датувильоту немала можливості.Тому судпершої інстанціїдійшов необґрунтованоговисновку проте,що роботодавецьповідомив позивачкупро датувиходу нароботу. У позивачки були об`єктивні перешкоди прибути на роботу 26.08.2022р. В липні-серпні 2022 року, вважаючи, що знаходиться у відпустці, позивачка перебувала в гостях у матері в Італії. Маючи намір після відпустки на початку навчального року вийти на роботу, вона заздалегідь ще на початку липня придбала зворотній квиток на авіарейс з Італії до Румунії (м.Сучава) на 28.08.2022р. Пізніше, 18 липня вона дізналася з приватної переписки з працівниками навчального закладу про те, що відпустки педпрацівників закінчуються 26 серпня. У цій переписці вона просила направити їй нормативні акти, які стосуються особисто її, тобто наказ про її відпустку як офіційний документ, що визначає дату початку і закінчення саме її відпустки. Разом з тим, жодних документів їй не було направлено ні у приватному порядку, ані офіційно з пошти.

Суд першої інстанції правильно встановив, що в день відсутності позивачки на роботі 26.08.2022 року тривалість її робочого дня становила менше 3 годин. Це підтверджується наданими судом доказами щодо педагогічного навантаження позивачки. А отже суд неправильно застосував приписи п.4 ст.40 КЗпП України, відповідно до яких прогулом є відсутність на роботі більше трьох годин.

Позивачка була звільнена на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул, проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022р„ в трудове законодавство введено нові підстави припинення трудового договору. Так, статтю 36 КЗпП України доповнено пунктом 8-3, згідно якої підставою припинення трудового договору є відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка надавала роботодавцю інформацію про причини своєї відсутності на роботі. Оскільки після набрання чинності даним законом позивач не надавала роботодавцю інформації про причини своєї відсутності, то в даному випадку мають місце обставини, передбачені п.8-3 ст.36 КЗпП України. Тому роботодавець неправомірно звільнив позивачку за п.4 ст.40 КЗпП України, оскільки за даних обставин законом передбачено іншу, спеціальну підставу припинення трудового договору - п.8-3 ст.36 КЗпП України. Разом з тим, звільнення за п.8-3 ст.36 КЗпП України можливе не раніше, ніж через чотири місяці відсутності працівника на роботі, тобто не раніше 20.11.2022р.

Суд першої інстанції проігнорував визнання відповідачем тієї обставини, що позивачку було звільнено лише за відсутність на роботі 26.08.2022р. В результаті суд вдався до оцінки поважності причин відсутності позивача на роботі за період з березня до 26.08.2022р. Вказаний період виходить як за межі предмету спору, так і за межі строку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Проте і у цей період позивачка була відсутня на роботі з поважних причин. Прогулом є відсутність на роботі саме без поважних причин. А отже роботодавець діяв упереджено, навіть не намагаючись з`ясовувати причини відсутності на роботі. Крім того не було отримано згоди профспілкового комітету, членом якого вона є, на її звільнення.

Апелянт також не погоджується з рішенням суду в частині відмови у виплаті їй компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Вважає, що їй належить компенсація за усі 56 днів невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 01.09.2021р по 26.08.2022р.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Уподаному відзиві на апеляційну скаргу Вище професійне училище №3

вважає безпідставними аргументи, викладені в апеляційній скарзі, а рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 09 листопада 2022 року вважає законним та обґрунтованим.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що наказом №43-К від 31.08.2005 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду викладача соціально-гуманітарних дисциплін з 01.09.2005 року на період декретної відпустки ОСОБА_2 , з окладом згідно штатного розпису.

На виконання указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до листа МОН України №1/3276-22 наказом №41 від 25.02.2022 року у Вищому професійному училищі №3 м.Чернівців було оголошено канікули з 28.02.2022 року терміном на два тижні.

Наказом ВПУ №3 м.Чернівців №46 від 11.03.2022 року було організовано освітній процес у ВПУ №3 з 14.03.2022 року за дистанційною формою навчання.

14.03.2022 року заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_3 , головою профкому ОСОБА_4 , головним бухгалтером ОСОБА_5 , юрисконсультом ОСОБА_6 складено акт про те, що викладач ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх обов`язків у зв`язку з тим, що виїхала за кордон. Вказана обставина стала відома з доповідної записки ОСОБА_3 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 без попередження виїхала за межі України ще 05.03.2022 року.

Із дослідженого судом графіку відпусток працівників ВПУ №3 м.Чернівців на 2022 рік, затвердженого 05.01.2022 року, вбачається, що в навчальному закладі були заплановані відпустки працівників, зокрема ОСОБА_1 на липень-серпень місяць.

26.08.2022 року заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_3 було складено на ім`я директора ВПУ №3 ОСОБА_7 доповідну записку, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 05.03.2022 року була відсутня на роботі і не написала жодної заяви на відпустку. Також повідомлено, що викладач ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26.08.2022 року, незважаючи на те, що їй було відомо, що 26.08.2022 року викладачі ВПУ №3 м.Чернівців приступають до виконання своїх посадових обов`язків, а саме підготовки до нового навчального року 2022-2023.

Того ж дня заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_3 , головою профкому ОСОБА_4 та юрисконсультом ОСОБА_6 складено акт про те, що 26.08.2022 року викладач ОСОБА_1 була відсутня на роботі протягом робочого дня без вагомих на те причин.

Наказом №175-к від 26.08.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з 26.08.2022 року за прогул (відсутність на роботі без поважних причин ст.40 п.4 КЗпП України). Пунктом другим наказу визначено виплатити ОСОБА_1 , відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки», компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.09.2021 року по 26.08.2022 року у кількості 22 календарних дні.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказане рішення суду першої інстанції вимогам закону відповідає в повній мірі.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції встановив, що факту порушення відповідачем прав позивача у сфері трудових відносин, які полягали у незаконному звільненні та проведенні неповного розрахунку на день звільнення не встановлено, а тому суд дійшов висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для його задоволення, оскільки позивач була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин, що підтверджено належними доказами та зміст яких не спростований позивачем. Ці обставини свідчать про вчинення позивачем прогулу без поважних причин, а тому оскаржуваний наказ про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України винесений відповідачем з дотриманням вимог закону, в зв`язку із чим відповідно відсутні підстави для його скасування та поновлення позивачки на роботі. Оскільки звільнення позивача суд визнав законним, а тому вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 3 роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі N 235/5659/20 (провадження N 61-10432св21) зазначено, що: "прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності".

Отже, незважаючи на тривалість робочого дня, відсутність працівника на роботі без поважних причин протягом усього робочого дня є прогулом. Зазначеним спростовуються доводи апелянта, що ОСОБА_1 була відсутня менше трьох годин на роботі, отже прогулу немає.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про професійно-технічнуосвіту» робочий час викладача, педагога професійного навчання, майстра виробничого навчання, інструктора виробничого навчання, асистента майстра виробничого навчання, асистента викладача закладу професійної (професійно-технічної) освіти визначається згідно з обсягом навчального навантаження та позаурочної навчально-методичної, організаційної та виховної роботи серед здобувачів освіти. Робочий час інших педагогічних працівників встановлюється залежно від режиму роботи закладу освіти та відповідно до законодавства.

Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку ВПУ №3 м.Чернівців режим роботи педагогічних працівників установлюється розкладом занять, навчальним планом закладу, індивідуальними навчальними планами та планами роботи класних керівників (п.13). В межах робочого дня педагогічні працівники училища повинні вести всі види навчально-методичної та науково-дослідницької роботи відповідно до посади, навчального плану і плану науково-дослідницької роботи. Час початку роботи встановити з 08 год. 00 хв., час закінчення роботи 17 год. 00 хв., обідня перерва з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.

Встановлено, що позивач у період з05.03.2022 року по 26.08.2022 року була відсутня на роботі, у зв`язку з чим у табелях проставлялась позначка «І» - інші обставини.

Як вбачається з дослідженої судом копії закордонного паспорта ОСОБА_1 , остання виїхала за межі території України 05.03.2022 року та в`їхала на Україну 29.08.2022 року.

26.08.2022 року заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_3 було складено на ім`я директора ВПУ №3 м.Чернівців ОСОБА_7 доповідну записку, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 05.03.2022 року була відсутня на роботі і не написала жодної заяви на відпустку. Також повідомлено, що викладач ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26.08.2022 року, незважаючи на те, що їй було відомо, що 26.08.2022 року викладачі ВПУ №3 м.Чернівці приступають до виконання своїх посадових обов`язків, а саме підготовки до нового навчального року 2022-2023.

26.08.2022 року заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_3 , головою профкому ОСОБА_4 та юрисконсультом ОСОБА_6 складено акт про те, що 26 серпня 2022 року викладач ОСОБА_1 була відсутня на роботі протягом робочого дня без вагомих на те причин.

Враховуючи, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26.08.2022 року протягом усього робочого дня (незалежно від його тривалості в канікулярний час) без поважних причин, її дії слід визнати як прогул.

26.08.2022 року в табелі явки відносно ОСОБА_1 вказано позначку «ПР» - прогул.

Наказом №175-к від 26.08.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з 26.08.2022 року за прогул (відсутність на роботі без поважних причин ст.40 п.4 КЗпП України). Пунктом другим наказу визначено виплатити ОСОБА_1 , відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки», компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.09.2021 року по 26.08.2022 року в кількості 22 календарних дні.

Апелянт посилається на те, що була відсутня на роботі 26.08.2022 року з поважних причин, зокрема перебувала за кордоном та відповідач не повідомив її про дату закінчення відпустки. Ці доводи є безпідставними з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин, підтверджених належними доказами.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Згідно зістаттею 74 КЗпП Українигромадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Порядок надання відпусток педагогічним працівникам визначено КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та Порядкомнадання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженим постановою КМУ №346 від 14.04.1997 року.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів упорядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу (ст.10 Закону).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки форма графіка надання відпусток законодавчо не встановлена, він складається у довільній формі. У графіку надання відпусток, як правило, зазначається місяць початку відпустки і місяць її закінчення чи конкретна дата початку відпустки.

При складанні графіка враховуються інтереси роботодавця, особисті інтереси працівників та наявність можливостей для відпочинку. Конкретний період надання відпустки узгоджується між працівником та роботодавцем з урахуванням інтересів кожної сторони правовідносин. Вказане погодження знаходить своє вираження у графіку відпусток.

Конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника іззаявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем.

Встановлено, що ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №3 м.Чернівців із заявою про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретних днів такої відпустки не зверталась, наказ про надання їй щорічної відпустки закладом не видавався.

Правомірність дій роботодавця щодо надання чи ненадання відпустки позивачу не є предметом спору і даній справі.

У дослідженому судом графіку відпустокпрацівників ВПУ №3 м.Чернівців на 2022 рік, затвердженого 05.01.2022 року, вбачається, що у ньому визначено лише місяці, в яких була попередньо запланована відпустка ОСОБА_1 , при цьому конкретна дата її початку та закінчення не вказана.

Доводи ОСОБА_1 про те, щороботодавцем не було повідомлено її про дату початку та дату виходу з відпустки, у зв`язку з чим вона була відсутня на роботі з поважних причин, є безпідставними.

ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала факт її відсутності на роботі 26.08.2022 року, однак вважає, що була відсутня з поважних причин, оскільки перебувала за кордоном, що підтверджується копією її закордонного паспорту.

Як вбачається з дослідженої судом копії закордонного паспорта ОСОБА_1 , остання виїхала за межі території України 05.03.2022 року та в`їхала на Україну 29.08.2022 року.

Встановлено,що в липні-серпні 2022 року, вважаючи, що знаходиться у відпустці, позивачка перебувала в гостях у матері в Італії. Як зазначала апелянт, маючи намір після відпустки на початку навчального року вийти на роботу, вона заздалегідь ще на початку липня придбала зворотній квиток на авіарейс з Італії до Румунії (м.Сучава) на 28.08.2022р. Пізніше, 18 липня вона дізналася з приватної переписки з працівниками навчального закладу про те, що відпустки педпрацівників закінчуються 26 серпня, однак придбати інші квитки та раніше повернутися вона не мала можливості.

Однак, ці обставини не є об`єктивними, незалежними від її волі поважними причинами відсутності її на роботі, оскільки вона за власною волею виїхала за кордон, будь-яких заяв роботодавцю не подавала, про дату виходу на роботу знала заздалегідь, стихійних лих, непереборних, або інших обставин не було.

Відповідно дост. 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Враховуючи, що позивач перебувала за межами країни, відповідач не мав змоги отримати від неї письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі N 643/10816/17 (провадження N 61-188св21).

Як вбачається з акту від 29.08.2022 року, 29 серпня 2022 року у присутності заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_3 , голови профкому ОСОБА_4 , юрисконсульта Товпіч Н.І., викладач ОСОБА_1 ознайомилась із наказом ВПУ №3 м.Чернівців від 26.08.2022 року №175-К «Про звільнення» та відмовилась від проставляння підпису про ознайомлення з ним. Також ОСОБА_1 було запропоновано надати письмове пояснення про відсутність на роботі 26.08.2022 року, отримати копію наказу про звільнення та трудову книжку у відділі кадрів. Проте вона відмовилася.

Апелянт посилається на те, що не було надано згоди профспілкової організації, членом якої вона є на її звільнення. Однак, ці доводи є безпідставними.

У частині першій статті 43 КЗпП України зазначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положеннями частини другої ст.5 Закону визначено, щоу період дії воєнного стану нормистатті 43Кодексу Законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Судом встановлено, що позивач необиралася до профспілкових органів, а отже у період дії воєнного стану нормистатті 43КЗпП України у даному випадку не застосовуються, а тому роботодавець не повинен був отримуватипопередню згодою первинної профспілкової організації.

Безпідставними є також доводи апелянта щодо неправильного нарахування їй виплат за невикористану відпустку.

Судом встановлено, що позивачці було надано компенсацію за щорічну відпустку відповідно до ст. 24 Закону «Про відпустки» з розрахунку відпрацьованого періоду роботи за 2021- 2022 рік:

-3 01.09.2022 по 08.1 1.2022

-з 16.12.2021 по 04. 03.2022

Саме в ці періоди ОСОБА_1 працювала в 2021-2022 навчальному році і отримала 22 дні компенсації за фактично відпрацьований час. Зазначене підтверджено матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при видачі наказу про звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства. Відтак, оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним та скасованим, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

На підставі ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови 13 лютого 2023 року.

Головуючий І.Б. Перепелюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Н Лисак